Постанова

від 01.10.2020 по справі 760/34685/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 760/34685/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11819/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2020 року, постановлену під головуванням судді Кушнір С.І., по справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Палац орхідей , Товариство з обмеженою відповідальністю Дизайн тайм про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:

- розділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , вартістю 2 347 170,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію половини отриманих ОСОБА_1 страхових виплат за втрачений автомобіль, в розмірі 233 189,50 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію половини вартості внесеного ОСОБА_1 майна до статутного капіталу ТОВ Палац орхідей та половину вартості внесеного ОСОБА_1 майна до статутного капіталу ТОВ Дизайн тайм в загальному розмірі 3 300 307,25 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати (а.с. 1-6).

У травні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру, загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 77,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 90-93).

На обґрунтування заяви зазначив, щосторони перебували у шлюбі з 07 серпня 2001 року по 23 червня 2015 року. Шлюб між ними розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 червня 2015 року. У період перебування у шлюбі ними за спільні кошти подружжя, згідно договору купівлі-продажу на ім`я відповідача, було придбано: автомобіль Toyota Venza 3.5, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Також у період перебування у шлюбі ними було створено за рахунок спільних коштів подружжя наступне майно: ТОВ Палац орхідей , статутний капітал 5 599 400,00 грн., та ТОВ Дизайн тайм , статутний капітал 1 001 214,50 грн.

Після розірвання шлюбу вони з відповідачем дійшли усної згоди про те, що його місцем проживання залишається квартира АДРЕСА_3 , що відповідає місцю його реєстрації. Разом з тим, позивач відмовляється від будь-яких вимог щодо іншого, набутого в шлюбі з відповідачем, майна. За вказаною адресою проживав до 17 вересня 2018 року.

Всупереч досягнутих домовленостей 17 вересня 2018 року за його відсутності за місцем реєстрації і фактичного на той момент місця проживання, відповідачем було змінено замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_3 , чим позбавлено позивача користування єдиним житлом, про що ним було повідомлено у правоохоронні органи. Також після звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя, відповідач змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що на даний час триває спір про поділ спільного майна подружжя, а також враховуючи те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється визначити частки позивача в праві спільної сумісної власності спільно нажитого майна подружжя, більш того, відповідач вчиняє активні дії, що суперечать попередньо встановленим домовленостям між ними та свідчить про можливе продовження недобросовісності дій з боку відповідача, вважає, що існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, оскільки існують ризики невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 127,8 кв.м., житловою площею 77,8 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 . В решті вимог - відмовлено (а.с. 108-112).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 24 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в повному обсязі (а.с. 115-139).

На обґрунтування скарги зазначила, що позивач не довів яким чином невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Вказувала, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана в шлюбі і позивач на її придбання надавав свою згоду. При цьому, без згоди позивача вона не зможе відчужити квартиру без його згоди на продаж, крім того, відсутні докази щодо наміру продажу нею цієї квартири. Зазначала, що квартира АДРЕСА_3 є квартирою її батьків і позивач до неї немає ніякого відношення, а лише за її згодою проживав в ній певний час, поки не переїхав на постійне місце проживання в м. Біла Церква. Вважає, що заявник не довів намірів відповідача відчужити спірне майно на користь третіх осіб або чинити перешкоди у виконанні рішення, тому доводи заяви про можливість відчуження квартири не є достатньою підставою для її задоволення.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Мохонько О.О. подала відзив в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін (а.с. 170-177).

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 , її представник - адвокат Кляровська Л.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_2 подав письмову заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності та відсутності представника - адвоката Мохонько О.О.(а.с. 181-182, 186-193).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом заявлених вимог є поділ спільного майна подружжя (а.с. 1-6).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 26 березня 2020 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 95-96).

На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя та відповідач може позбавити можливості забезпечити реальне та ефективне виконання рішення, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (а.с. 90-93).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як на практиці, так і за законом (порівняйте: Кудла проти Польщі [GC], N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України , заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково та накладаючи арешт на Ѕ квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що квартира є предметом спору у даній справі, тому обґрунтованими є доводи позивача про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З таким висновком колегія суддів погодилась та вважає його правильним, з огляду на предмет позову у даній справі, яким є поділ майна подружжя, зокрема, нерухомого майна. Крім того, такий захід забезпечення позову, як арешт нерухомого майна, є співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви.

Разом з тим, спірна квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується виділеними матеріалами справи та відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, відповідно до якої позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову про поділ майна подружжя є можливість реалізації належного відповідачу нерухомого майна.

Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого набравшого законної сили рішення суду може бути утруднено або визнано неможливим у зв`язку з відсутністю у відповідача рухомого або нерухомого майна достатнього для його виконання.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо поділу спірного майна подружжя, обґрунтовано вважав, що існує необхідність тимчасового обмеження відповідача у реалізації права на розпорядження майном, а тому дійшов правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2020 року не оскаржувалася.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 02 жовтня 2020 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова