Рішення

від 24.09.2020 по справі 908/191/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 35/20/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020 Справа № 908/191/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя - Топчій О.А.,

за участю секретаря судового засідання Авраменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, б. 29-А) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72503, Запорізька обл., смт. Якимівка, вул. М. Патріотів, б. 10-А)

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69059, м. Запоріжжя, вул. Українська, б. 50)

до відповідача-2 Фермерського господарства «Берегиня-2017» (72503, Запорізька обл., смт. Якимівка, вул. Центральна, б. 109, кв. 3)

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1

про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Михальчук І.В., посвідчення №035996 від 15.10.2019;

від позивача : Маслюков Д.В., довіреність №1980 від 03.10.2019;

від відповідача-1 : не з`явився;

від відповідача-2 : Зубанич О.Ю., посвідчення № 10 від 26.04.2004;

від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

31.01.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника прокурора Запорізької області, подана в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області до відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Фермерського господарства «Берегиня-2017» , якій прокурор просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 16.02.2015 № 8-290/15-15-СГ «Про передачу земельної ділянки в оренду» ;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 від 16.02.2015, укладений між Головним управлінням Держземагенством у Запорізькій області та ОСОБА_1 (місцезнаходження земельної ділянки: Запорізька обл., Якимівський район, Якимівська селищна рада; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570599523203).

- зобов`язати фермерське господарство «Берегиня-2017» (код ЄДРПОУ 41135267, місцезнаходження юридичної особи: вул. Центральна, 109, кв. 3, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька область, 72503) повернути Якимівській селищній раді Якимівського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 2050899, вул. М.Патріотів, 10А, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька обл., 72503) земельну ділянку площею 157,3733 га, кадастровий номер 2320355100:10:005:0003, яка розташована на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що розпорядження Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 16.02.2015 № 8-290/15-15-СГ «Про передачу земельної ділянки в оренду» було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим надання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки та, відповідно, укладення договору оренди землі відбулося незаконно.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 31.01.2020 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/191/20 та визначено до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 05.02.2020 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/191/20; справі присвоєно номер провадження 35/20/20; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.02.2020.

Ухвалою від 25.02.2020 відкладено підготовче провадження у справі на 31.03.2020.

Ухвалою суду від 31.03.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 05.05.2020 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/191/20 на 30.04.2020.

Ухвалою від 30.04.2020 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відкладення підготовчого засідання у справі задоволено, клопотання Фермерського господарства «Берегиня-2017» про продовження строку підготовчого засідання на 29 днів з дня закінчення карантину та відкладення підготовчого засідання задоволено, відкладено підготовче засідання у справі на 13.05.2020.

Ухвалою суду від 13.05.2020 відкладено підготовче засідання на 03.06.2020.

У судовому засіданні 03.06.2020 оголошувалась перерва до 25.06.2020.

Ухвалою суду від 06.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Топчій О.А. на лікарняному,продовжено процесуальні строки розгляду справи №908/191/20 до завершення строку дії карантину. Підготовче судове засідання призначено на 16.07.2020.

Ухвалою від 27.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Топчій О.А. на лікарняному, підготовче судове засідання призначено на 05.08.2020.

Ухвалою від 05.08.2020 клопотання відповідача-2 про відкладення підготовчого засідання у справі, надання часу для подачі заперечень на відповідь на відзив прокурора та долучення до справи документів задоволено. Відкладено підготовче засідання на 08.09.2020.

Ухвалою суду від 08.09.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 . Закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 24.09.2020.

24.02.2020 відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що дії відповідача-1 в повній мірі узгоджуються з частиною другою статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Законодавством не обмежено кількість (одна чи декілька) земельних ділянок, які можуть бути передані в користування громадянам України для введення фермерського господарства. Підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації ,схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відзив відповідача-1 разом з додатками долучено до матеріалів справи.

23.03.2020 від прокуратури Запорізької області надійшла відповідь на відзив в порядку ст. 166 ГПК України, відповідно до якої зазначено, що відповідач-1 при винесенні наказу від 16.02.2015 щодо передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки належним чином не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 вже була засновником та головою фермерського господарства та вже отримувала земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Таким чином, наказ відповідача-1 від 16.02.2015 №8-290/15-15-СГ «Про передачу земельної ділянки» суперечить вимогам чинного законодавства та має бути визнаний незаконним та скасований, договір оренди підлягає визнанню судом недійсним з моменту його вчинення, а земельна ділянка підлягає поверненню на користь власника. Просить позов задовольнити.

Якимівською селищною радою Якимівського району Запорізької області подано заяву про відмову від позову Заступника прокурора Запорізької області, подана в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області до відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Фермерського господарства «Берегиня-2017» . У зв`язку з відмовою від позову, позивач просить закрити провадження у справі. У випадку не прийняття заяви позивача про відмову від позову та розгляду справи по суті, просить відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора. В обґрунтування поданої заяви про відмову від позову, позивач зазначає наступне. Після відкриття провадження у справі, відповідач та позивач 27.02.2020 уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 16.02.2015. Зазначеною додатковою угодою внесено зміни до преамбули договору, пунктів 5 та 7 договору, відповідно до яких змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2763781,53 грн. та збільшено розмір отримуваної позивачем орендної плати з 3% до 8%. З зазначених підстав, відмовляється від позову та просить закрити провадження у справі. Крім того, позивач зазначає, що у поданому прокурором позові в інтересах позивача, прокурором не обґрунтовано підстав для такого представництва, не доведено пасивної поведінки органу, уповноваженого на представництво інтересів держави, не вказано, в чому полягає нездійснення чи неналежне здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. У позові наявне лише посилання на те, що селищна рада не здійснює відповідні повноваження для захисту інтересів держави, однак цього недостатньо, оскільки прокурор повинен надати належні та допустимі докази на підтвердження такої позиції.

27.04.2020 від прокуратури Запорізької області надійшли заперечення на заяву позивача про відмову від позову. Прокурор зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

03.06.2020 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому ТОВ Берегиня-2017 просить, зокрема, застосувати строк позовної давності.

19.06.2020 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що ОСОБА_1 з 03.10.1997 є засновником та головою С(Ф)Г «Ейла» (код ЄДРПОУ 25217947). Вказане фермерське господарство було засновано на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення площею 50 га, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗП №000017 (20-501736) від 04.10.1997. На підставі розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації від 25.11.2011 № 644 вищевказана земельна ділянка державної власності площею 50 га була розподілена та безоплатно передана у приватну власність членам С(Ф)Г «Ейла» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Таким чином, ОСОБА_1 використала своє право на отримання у користування земельної ділянки для введення фермерського господарства за рахунок земель державної або комунальної власності ще у 1997 році. Отже, відповідач -1 при винесенні наказу від 16.02.2015 щодо передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки належним чином не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 вже була засновником та головою фермерського господарства та вже отримувала земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

07.09.2020 від прокуратури надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої прокурор збільшив позовні вимоги в частині оскарження рішення Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 03.07.2020 № 340 та договору суборенди від 10.07.2020 на підставі яких зареєстровано право суборенди фермерського господарства «Берегиня-2017» на земельну ділянку з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003, на підставі вищезазначеного просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 16.02.2015 № 8-290/15-15-СГ «Про передачу земельної ділянки в оренду» ;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 від 16.02.2015, укладений між Головним управлінням Держземагенством у Запорізькій області та ОСОБА_1 , припинивши право оренди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 157,3733 га з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 (місцезнаходження земельної ділянки: Запорізька обл., Якимівський район, Якимівська селищна рада; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570599523203, номер запису про інше речове право 10758708 від 05.08.2015);

- визнати незаконним та скасувати рішення Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 03.07.2020 №340 «Про надання згоди на передачу в суборенду земельної ділянки для ведення фермерського господарства» ;

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 від 10.07.2020, укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Берегиня-2017» , припинивши право суборенди фермерському господарству «Берегиня-2017» (код ЄДРПОУ 41135267) на земельну ділянку площею 157,3733 га з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 (місцезнаходження земельної ділянки: Запорізька обл., Якимівський район, Якимівська селищна рада; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570599523203, номер запису про інше речове право 37383715 від 15.07.2020);

- зобов`язати фермерське господарство «Берегиня-2017» (код ЄДРПОУ 41135267, місцезнаходження юридичної особи: вул. Центральна, 109, кв. 3, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька область, 72503) повернути Якимівській селищній раді Якимівського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 2050899, вул. М.Патріотів, 10А, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька обл., 72503) земельну ділянку площею 157,3733 га, кадастровий номер 2320355100:10:005:0003, яка розташована на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Ухвалою суду від 08.09.2020 прийнято до розгляду заяву прокурора, судом розглядаються позовні вимог в редакції заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідачі заперечили проти прийняття до розгляду заяви прокурора про збільшення позовних вимог. Вважають, що додатково заявлені позовні вимоги мають розглядатися в окремому провадженні.

В судому засіданні 24.09.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно - апаратного комплексу «Оберіг» .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Прокуратурою Запорізької області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області та громадянкою ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держземагенства (на теперішній час - Держгеокадастр) у Запорізькій області від 16.02.2015 №8-290/15-15-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 157,3733 га ріллі (кадастровий номер 2320355100:10:005:0003) строком на 49 років для ведення фермерського господарства, розташованої на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу між Головним управлінням Держземагентства в Запорізькій області та ОСОБА_1 16.02.2015 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який реєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.08.2015 за №10758708.

В подальшому, ОСОБА_1 засноване фермерське господарство Берегиня-2017 (ідентифікаційний код юридичної особи 41135267), яке зареєстроване як юридична особа 02.08.2017.

Однак, як зазначає прокурор, за результатами проведеного вивчення встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Запорізькій області від 16.02.2015 №8-290/15-15-СГ прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказана земельна ділянка загальною площею 157,3733 га, надано ОСОБА_1 в оренду незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкретних засадах через участь у торгах.

Під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником СФГ Ейла`з 03.10.1997. зазначене господарство було засноване на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення площею 50 га, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП №000017 (20-501736) від 04.10.1997.

Крім того, на підставі розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації №644 від 25.11.2011 вищевказана земельна ділянка державної власності площею 50 га була розподілена та безоплатно передана у приватну власність членам СФГ Ейла ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Запорізькій області у користування ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки площею 157,3733 га, у користуванні вказаного підприємства вже була земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Таким чином, відповідач-1 при винесенні наказу від 16.02.2015 не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 вже була засновником та головою фермерського господарства та вже отримувала земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Крім того, згідно інформації Головного управління Держспоживслужби в Запорізькій області від 10.06.2019 №06-11-16/3247, за ОСОБА_1 та новоствореним ФГ Берегиня-2017 не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки.

Також, відповідно до інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №10773/05 від 18.06.2019, у ФГ Берегиня-2017 у період з лютого 2017 року по пересень 2018 року працювала лише 1 особа, а з вересня 2018 року по квітень 2019 року працювало 2-3 особи, що явно не в змозі самостійно забезпечити обробіток земельної ділянки площею 157,3733 га.

Окрім скасування наказу Головного управління Держземагентства в Запорізькій області 16.02.2015 №8-290/15-15-СГ, прокурор просить також визнати недійсним договір оренди від 16.02.2015, укладений між Головний управлінням Держземагенства у Запорізькій області та ОСОБА_1 , оскільки останній укладений на підставі та на виконання вищевказаного наказу.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Запорізькій області від 13.06.2019 № 33739/10/08-01-12-03-09, орендну плату за використання земельної ділянки площею 157,3733 га протягом 2015-2016 років сплачувало СФГ Ейла , а за 2017-2019 роки - ФГ Берегиня-2017 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна від 26.08.2020 № 221491942, прокуратурі стало відомо, що під час розгляду даного позову ОСОБА_1 уклала з ФГ Берегиня-2017 договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003 (номер запису про інше речове право від 15.07.2020 №37383715).

Рішенням Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 03.07.2020 № 340 Про надання згоди на передачу в суборенду земельної ділянки для ведення фермерського господарства Якимівська селищна рада надала згоду ОСОБА_1 на передачу в суборенду ФГ Берегиня-2017 земельної ділянки з кадастровим номером 2320355100:10:005:0003.

10.07.2020 між ОСОБА_1 та ФГ Берегиня-2017 укладено договір суборенди землі, за умовами п. 3 якого в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 157,3733 га. Земельна ділянка знаходиться в оренді на підставі договору оренди від 16.02.2015, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав за №10758708 (п. 2 договору суборенди).

Згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статями 21, 203, 210, 215, 1212 Цивільного кодексу України, аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Запорізькій області (відповідачем-1) вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторирету у суспільстві.

Щодо позовних вимог суд зазначає наступне.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (стаття 22 Земельного кодексу України).

Статтею 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон №973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №665/2508/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

В матеріалах справи відсутні докази того, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищезазначеної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області проводило перевірку дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку.

В матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає про таке.

Так, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд зауважує, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 16.02.2015, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин не було зроблено.

До того ж, Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 16.02.2015 відповідно, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 29.01.2020, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

На підставі викладеного, суд вважає безпідставними посилання у позовній заяві прокурора на те, що для позивача Якимівської селищної ради строк позовної давності почав обліковуватися з 12.09.2019, тобто після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, судя зазначає, що в задоволенні позовну прокурора слід відмовити з огляду на сплив строку позовної давності, про що відповідачем-2 зроблено відповідну заяву.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Запорізькій області було отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з метою ведення фермерського господарства, що і було відображено у спірних договорах оренди та суборенди землі.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Аналізуючи наведені положення чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, у тому числі з органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (замість яких захист інтересів держави в суді у визначених законом випадках здійснюють прокурори), мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц.

В той же час, відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ОСОБА_1 у позовній заяві визначено як третю особу, однак заявлені позовні вимоги спрямовані на позбавлення ОСОБА_1 прав на земельну ділянку, надану їй в користування для ведення фермерського господарства. При цьому, безпосередньою за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 як фізичної особи приймався оскаржуваний наказ, здійснювалась державна реєстрація прав на земельну ділянку, а також укладалися оспорювані договори оренди та суборенди землі.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Отже, залучення співвідповідача у справі може бути здійснена виключно за клопотанням позивача, в той час як суд позбавлений можливості залучити співвідповідача за власною ініціативою. Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм процесуального права викладені у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №916/1872/19.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц звернула увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

ОСОБА_1 , яка отримала майнове право (орендаря), та до якої пред`явлено позовні вимоги, до складу відповідачів не включена. Клопотання, передбачене ч.ч. 1-3 ст. 48 ГПК України, прокурором заявлено не було.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен аргумент.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши приписи норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи пропуск прокурором строку позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на Прокуратуру Запорізької області.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Заступника прокурора Запорізької області, заявленого в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області до відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Фермерського господарства «Берегиня-2017» про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки відмовити.

Судові витрати покласти на Прокуратуру Запорізької області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2020 року.

Суддя О.А. Топчій