Рішення

від 29.09.2020 по справі 910/6893/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2020Справа № 910/6893/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС"

про стягнення 450000,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Федорова В.П.

від відповідача: Максимчук С.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" про стягнення безпідставно отримані кошти у сумі 450000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 29.01.2018 безпідставно отримав 450000,00 грн як погашення заборгованості за договором №16/10-08 від 16.10.2008.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6893/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 23.06.2020.

22.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наступні обставини:

відповідач не отримував грошові кошти у розмірі 150000,00 грн за платіжним дорученням № 238 від 30.10.2013 року; надане позивачем у матеріали справи платіжне доручення не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, у зв`язку із чим платіжне доручення не може бути прийняте як доказ у справі;

у графі "Призначення платежу" у платіжному дорученні №1185 від 22.08.2016 року на суму 300000,00 грн зазначено, що оплата здійснюється за договором №02-095, тобто, за іншим договором ніж той, на підставі якого прийнято рішення у справі № 5006/6/134/2012;

відповідач набув кошти за умови існування правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, оскільки спірні кошти були перераховані у порядку встановленим Законом України "Про виконавче провадження"; рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі № 5006/6/134/2012 скасовано не було; наказ на примусове виконання зазначеного рішення суду не визнавався таким, що не підлягає виконанню; та дії державного виконавця щодо перерахування грошових коштів за платіжною вимогою від 24.01.2018 позивачем не оскаржувалися. За таких обставин, відповідач зазначає про відсутність підстав стверджувати, що кошти у сумі 450000,00 грн були перераховані відповідачу безпідставно, чи що така підстава відпала.

23.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У підготовчому засіданні 23.06.2020 суд розглянувши клопотання позивача про залучення третьої особи, відмовив у його задоволенні, з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

З урахуванням наведеної норми, умовою залучення до участі у справі особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є наявність обставин, які можуть вказувати на те, що рішення у такій справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї із сторін, а не заявлення про це іншим учасниками справи.

Суд зазначає, що наразі відсутні докази існування обставин того, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо однієї із сторін. За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для залучення вказаної особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Протокольною ухвалою від 23.06.2020 відкладено підготовче засідання на 09.07.2020.

Протокольною ухвалою від 09.07.2020 відкладено підготовче засідання на 28.07.2020.

10.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позову, до яких відповідачем додано копію договору №02-095 від 16.10.2008.

28.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що платіжні доручення №238 від 30.10.2013, №1185 від 22.08.2016 на загальну суму 450000,00 грн під час розгляду справи були прийняті як належні докази на підтвердження оплати заборгованості за договором №16/10-08 від 16.10.2008; наданий відповідачем у матеріали справи договір №02-095 від 16.10.2008 укладений між іншими сторонами, з іншим предметом, та ціною, що вказані у договорі №16/10-08 від 16.10.2008.

Протокольною ухвалою від 28.07.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 03.09.2020.

Протокольною ухвалою від 03.09.2020 відкладено судове засідання по суті на 29.09.2020.

У судовому засіданні 29.09.2020 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.09.2020 надав пояснення щодо заявлених позивачем вимог, проти позову заперечив.

У судовому засіданні 29.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" як постачальником та Дочірнім підприємством "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" як покупцем було укладено договір № 16/10-08 від 16.10.2008 постачальник взяв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором передавати у власність (поставляти) покупця товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати якого визначається у заявках, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину, а покупець - приймати та оплачувати отриманий товар.

У зв`язку зі неналежним виконанням Дочірнім підприємством "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" договору №16/10-08 від 16.10.2008, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом про стягнення з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" заборгованості у сумі 906855,32 грн, пені у сумі 35921,87 грн та 3% річних у сумі 8 087,17 грн (в останній редакції вимог).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" основний борг у сумі 906855,32 грн, 3% річних у сумі 28 400,48 грн, пеню у сумі 59 934,03 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 19 903,80 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2013 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишено без змін.

Позивач зазначає, що на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 добровільно здійснив часткове погашення перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" заборгованості за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 згідно із платіжними дорученнями №238 від 30.10.2013, №1185 від 22.08.2016 на загальну суму 450000,00 грн.

Позивач звернувся до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області Бусел В.О. із листом вих. №01-24/67 від 26.01.2018 (отримано відділом примусового виконання рішень 30.01.2018 за вх. №416/02.2-35) у якому повідомив про добровільне часткове погашення заборгованості за наказом Господарського суду Донецької області від 30.10.2013 у справі №5006/6/134/2012 на суму 450000,00 грн.

Однак, на примусове виконання рішення суду у справі №5006/6/134/2012, 31.01.2018 згідно із платіжної вимоги №4303553/18 П-4 від 24.01.2018 з рахунку ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на рахунок Головного територіального управління юстиції у Донецькій області списано суму 1014860,90 грн з призначенням платежу: стягнення з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" у розмірі 1116602,99 грн згідно із наказу №5006/6/134/2012 від 30.10.2013, виданого Господарським судом Донецької області.

01.04.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №01-24/572 від 27.03.2020 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 450000,00 грн.

Оскільки відповідач вимог позивача не задовольнив, грошових коштів у сумі 450000,00 грн не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" безпідставно отриманих коштів у сумі 450000,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 450000,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України.

Нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів чи наявності обставин за яких підстава, на якій грошові кошти набуті, згодом відпала.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 стягнуто з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" основний борг у сумі 906855,32 грн, 3% річних у сумі 28400,48 грн, пеню у сумі 59934,03 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 19903,80 грн.

Згідно із судового рішення у справі №5006/6/134/2012 заборгованість ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" виникла у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором №16/10-08 від 16.10.2018.

Сторонами у справі не було надано суду копії договору №16/10-08 від 16.10.2018. За поясненнями позивача оригінал договору №16/10-08 від 16.10.2018 на даний час у позивача відсутній.

Разом з тим, в силу приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України судове рішення у справі №5006/6/134/2012 має преюдиційне значення у цій справі.

Позивач вказує, що на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 добровільно здійснив часткове погашення перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" заборгованості за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 згідно із платіжними дорученнями №238 від 30.10.2013, №1185 від 22.08.2016 на загальну суму 450000,00 грн.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області Бусел В.О. із листом вих. №01-24/67 від 26.01.2018 (отримано відділом примусового виконання рішень 30.01.2018 за вх. №416/02.2-35) у якому повідомив про добровільне часткове погашення заборгованості за наказом Господарського суду Донецької області від 30.10.2013 у справі №5006/6/134/2012 на суму 450000,00 грн.

Водночас на примусове виконання рішення суду у справі №5006/6/134/2012, 31.01.2018 згідно із платіжної вимоги №4303553/18 П-4 від 24.01.2018 з рахунку ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на рахунок Головного територіального управління юстиції у Донецькій області списано суму 1014860,90 грн з призначенням платежу: стягнення з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" у розмірі 1116602,99 грн згідно із наказу №5006/6/134/2012 від 30.10.2013, виданого Господарським судом Донецької області.

За доводами позивача, враховуючи стягнення у примусовому порядку органом виконавчої служби всієї суми заборгованості на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012, грошові кошти у сумі 450000,00 грн є безпідставно отриманими відповідачем.

На підтвердження перерахування на користь відповідача грошових коштів у сумі у сумі 450000,00 грн позивачем надано у матеріали справи платіжні доручення №238 від 30.10.2013 на суму 150000,00 грн, №1185 від 22.08.2016 на суму 300000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач стверджує, що не отримував грошових коштів у розмірі 150000,00 грн за платіжним дорученням № 238 від 30.10.2013, так як надане позивачем у матеріали справи платіжне доручення не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Щодо платіжного доручення №1185 від 22.08.2016, то відповідач заначив, що у графі "Призначення платежу" у платіжному дорученні №1185 від 22.08.2016 року на суму 300000,00 грн зазначено, що оплата здійснюється за договором №02-095, тобто, за іншим договором ніж той, на підставі якого прийнято рішення у справі № 5006/6/134/2012.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та відповідно до правил доказування відповідач всупереч наведеним приписам процесуального закону не надав жодних доказів у підтвердження своїх заперечень щодо неотримання грошових коштів у розмірі 150000,00 грн за платіжним дорученням № 238 від 30.10.2013.

Водночас судом враховано, що за поясненнями позивача останній не має можливості надати завірене банком належним чином платіжне доручення №238 від 30.10.2013, оскільки на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". 29.03.2016 в газеті "Голос України" № 56 (6310) опубліковано оголошення про ліквідацію банку.

Доводи відповідача про те, що перерахування позивачем грошових коштів на суму 300000,00 грн було здійснено згідно із платіжного доручення №1185 від 22.08.2016 на виконання договору №02-095 від 16.10.2008, а не за договором № 16/10-08 від 16.10.2018, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, по-перше, договір №02-095 від 16.10.2008 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" та Волноваським автодором ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ"; покупцем та платником за вказаним договором є Волноваський автодор; по-друге, згідно із п.4.2 договору №02-095 від 16.10.2008, загальна сума договору становить 231000,00 грн; по-третє, товаром, що постачається згідно із договором №02-095 від 16.10.2008 визначено бітум дорожній, марки БНД 60/90, БДН 90/130, у той час як за договором № 16/10-08 від 16.10.2018, як встановлено у рішенні суду у справі №5006/6/134/2012 є відсів, щебінь гранітний.

Більш того, відповідачем не надано суду первинних документів на підтвердження поставки позивачу за договором №02-095 від 16.10.2008 товару саме на суму 300000,00 грн, що була перерахована за платіжним дорученням №1185 від 22.08.2016.

Надана відповідачем у матеріали видаткова накладна №3-09/12 від 09.12.2008 складена лише на суму 24300,00 грн та не підтверджує наявності у позивача обов`язку здійснити оплату на суму 300000,00 грн.

Окрім того, надаючи оцінку наведеним відповідачем запереченням, суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту наявності у позивача зобов`язання, на виконання яких позивач мав здійснити оплату на суму 450000,00 грн згідно із зазначеними вище платіжними дорученнями, як і не надано доказів на підтвердження зарахування вказаної суми грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за будь-яким іншим укладеним між сторонами договором, окрім договору №16/10-08 від 16.10.2018.

Суд зазначає, що під час розгляду справи №905/1758/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" до ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по договору №16/10-08 від 16.10.2018, встановленої рішенням суду у справі №5006/6/134/201, судами встановлено часткове погашення ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" суми заборгованості перед ТОВ "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" згідно із платіжними дорученнями № 238 від 30.10.2013, № 1185 від 22.08.2016 на загальну суму 450 000,00 грн за договором № 16/10-08 від 16.10.2018.

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тобто, саме обставини, встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребуть.

Аналізуючи обставини, які було встановлено у судовому рішенні по справі №905/1758/18 щодо перерахування ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь ТОВ "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" грошових коштів у сумі 450000,00 грн згідно із платіжними дорученнями №238 від 30.10.2013, № 1185 від 22.08.2016 в рахунок часткового погашення заборгованості за договором № 16/10-08 від 16.10.2018, суд дійшов висновку, що відповідні обставини повторного доведення не потребують.

З урахуванням наведеного вище, заперечення відповідача щодо перерахуванням позивачем грошових коштів у сумі 450000,00 грн згідно із платіжними дорученнями № 238 від 30.10.2013, № 1185 від 22.08.2016 визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1)набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2)відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали .

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом , або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у постановах від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена .

З огляду на вище наведене, оскільки внаслідок примусового виконання рішення суду у справі №5006/6/134/2012 з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" було у повному обсязі стягнуто заборгованість за рішенням суду у справі №5006/6/134/2012, враховуючи закінчення строку дій договору № 16/10-08 від 16.10.2018 (згідно із п.8.1. строк дії договору встановлено до 31.12.2013), суд дійшов висновку, що незважаючи на припинення зобов`язання за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 у відповідача за існує обов`язок повернути грошові кошти у сумі 450000,00 грн, які були сплачені за договором, адже підстави їх утримання відпали та існує обов`язок у відповідача повернути виконане позивачем у зобов`язанні.

У зв`язку з викладеним, суд прийшов до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 450000,00 грн.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача на те, що позивач помилково посилається на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що в силу п.6 ч. 1 ст.3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

На переконання суду, встановлені вище обставини щодо утримання відповідачем грошових коштів у сумі 450000,00 грн після того, як правові підстави для їх утримання відпали, суперечить вищевказаним принципам, і є достатнім для повернення спірних коштів відповідачем.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Вказану правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16.

Водночас, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 450000,00 грн, можуть забезпечити поновлення порушеного права позивача, а отже обраний спосіб захисту у даному випадку є ефективним.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" (01042, місто Київ, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА ФІЛАТОВА, будинок 22/8, ідентифікаційний код 35175176) на користь Дочірнього підприємства "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" (85307, Донецька обл., місто Покровськ, ВУЛИЦЯ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ, будинок 2, ідентифікаційний код 32001618) грошові кошти у сумі 450000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6750,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 09.10.2020.

Суддя С. О. Турчин