Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/6893/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/6893/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Федорова В.П.;

від відповідача: Максимчук С.П.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року (повний текст рішення складено 09.10.2020 року)

у справі №910/6893/20 (суддя: Турчин С.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС"

про стягнення 450000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 450000,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги мотивовані, що відповідач 29.01.2018 року безпідставно отримав 450000,00 грн, як погашення заборгованості за договором №16/10-08 від 16.10.2008 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" на користь Дочірнього підприємства "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ грошові кошти у сумі 450000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6750,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року в даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 4 ст. 75 та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник зазначив, що враховуючи те, що судом при розгляді справи №905/1758/18 не встановлювались обставини щодо наявності іншого договору, укладеного між апелянтом та позивачем, за яким були перераховані спірні грошові кошти, скаржник вважає неможливим застосування приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції про те що спірний договір постачання був укладений з іншою особою ніж позивач є припущенням та не ґрунтується на приписах цивільного та господарського законодавства.

Разом з цим, скаржник зазначив, що позивач вирішив ввести в оману та надав у справу платіжні доручення №238 від 30.10.2013 року, №1185 від 22.08.2015 року на 150000,00 грн та 300000,00 грн відповідно, якими начебто частково погасив заборгованість за договором поставки №16/10-08 від 16.10.2008 року. Втім у платіжних дорученнях у графі призначення платежу був зазначений інший номер договору, а саме замість договору №16/10-08 від 16.10.2008 року був зазначений договір №02-095 від 16.10.2008 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/6893/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6893/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2020 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/6893/20 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/6893/20 залишено без руху

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року у справі №910/6893/20 своєю ухвалою від 29.12.2020 року.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 09.02.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник позивача 09.02.2021 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" (постачальник) та Дочірнім підприємством "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" (покупець) було укладено договір № 16/10-08 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором передавати у власність (поставляти) покупця товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати якого визначається у заявках, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину, а покупець - приймати та оплачувати отриманий товар.

У зв`язку зі неналежним виконанням Дочірнім підприємством "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" Відкритого акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" договору №16/10-08 від 16.10.2008 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом про стягнення з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" заборгованості у сумі 906855,32 грн, пені у сумі 35921,87 грн та 3% річних у сумі 8 087,17 грн (в останній редакції вимог).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 року у справі №5006/6/134/2012 залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" основний борг у сумі 906855,32 грн, 3% річних у сумі 28 400,48 грн, пеню у сумі 59 934,03 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 19 903,80 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2013 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишено без змін.

Позивач зазначає, що на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 року у справі №5006/6/134/2012 добровільно здійснив часткове погашення перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" заборгованості за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року згідно із платіжними дорученнями №238 від 30.10.2013 року, №1185 від 22.08.2016 року на загальну суму 450000,00 грн.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області Бусел В.О. із листом вих. №01-24/67 від 26.01.2018 року (отримано відділом примусового виконання рішень 30.01.2018 року за вх. №416/02.2-35) у якому повідомив про добровільне часткове погашення заборгованості за наказом Господарського суду Донецької області від 30.10.2013 року у справі №5006/6/134/2012 на суму 450000,00 грн.

Водночас, на примусове виконання рішення суду у справі №5006/6/134/2012, 31.01.2018 року згідно із платіжної вимоги №4303553/18 П-4 від 24.01.2018 року з рахунку ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на рахунок Головного територіального управління юстиції у Донецькій області списано суму 1014860,90 грн з призначенням платежу: стягнення з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" у розмірі 1116602,99 грн згідно із наказу №5006/6/134/2012 від 30.10.2013 року, виданого Господарським судом Донецької області.

01.04.2020 року позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №01-24/572 від 27.03.2020 року про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 450000,00 грн.

Відповідач в свою чергу грошові кошти у сумі 450000,00 грн не повернув.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 450000,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів чи наявності обставин за яких підстава, на якій грошові кошти набуті, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини У відповідності (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно із судового рішення у справі №5006/6/134/2012 заборгованість ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" виникла у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором №16/10-08 від 16.10.2018 року.

Водночас, матеріали справи не містять копії договору №16/10-08 від 16.10.2018 року.

Проте, в силу приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України судове рішення у справі №5006/6/134/2012 має преюдиційне значення у цій справі.

Так, за доводами позивача, враховуючи стягнення у примусовому порядку органом виконавчої служби всієї суми заборгованості на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012, грошові кошти у сумі 450000,00 грн є безпідставно отриманими відповідачем.

На підтвердження перерахування на користь відповідача грошових коштів у сумі у сумі 450000,00 грн позивачем надано у матеріали справи платіжні доручення №238 від 30.10.2013 року на суму 150000,00 грн, №1185 від 22.08.2016 року на суму 300000,00 грн.

За твердженням відповідача, останній не отримував грошових коштів у розмірі 150000,00 грн за платіжним дорученням № 238 від 30.10.2013 року, так як надане позивачем у матеріали справи платіжне доручення не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Разом з цим, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів щодо неотримання грошових коштів у розмірі 150000,00 грн за платіжним дорученням № 238 від 30.10.2013 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що за поясненнями позивача останній не має можливості надати завірене банком належним чином платіжне доручення №238 від 30.10.2013 року, оскільки на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015 року № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". 29.03.2016 року в газеті "Голос України" № 56 (6310) опубліковано оголошення про ліквідацію банку.

Щодо твердження скаржника, що перерахування позивачем грошових коштів на суму 300000,00 грн було здійснено згідно із платіжного доручення №1185 від 22.08.2016 року на виконання договору №02-095 від 16.10.2008 року, а не за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року, колегія суддів відзначає наступне.

Так, колегія суддів приймає як належне посилання скаржника, що що у графі "Призначення платежу" у платіжному дорученні №1185 від 22.08.2016 року на суму 300000,00 грн зазначено, що оплата здійснюється за договором №02-095, тобто, за іншим договором ніж той, на підставі якого прийнято рішення у справі № 5006/6/134/2012.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що договір №02-095 від 16.10.2008 року (а.с. 144-146) укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" та Волноваським автодором ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ"; покупцем та платником за вказаним договором є Волноваський автодор, і згідно із п.4.2 договору №02-095 від 16.10.2008 року, загальна сума договору становить 231000,00 грн .

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що висновки суду першої інстанції про те що спірний договір постачання був укладений з іншою особою ніж позивач є припущенням та не ґрунтується на приписах цивільного та господарського законодавства, як безпідставні та такі, що спростовується вищевикладеним.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, товаром, що постачається згідно із договором №02-095 від 16.10.2008 року визначено бітум дорожній, марки БНД 60/90, БДН 90/130, у той час як за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року, як встановлено у рішенні суду у справі №5006/6/134/2012 є відсів, щебінь гранітний.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а скаржником не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції первинних документів на підтвердження поставки позивачу за договором №02-095 від 16.10.2008 року товару саме на суму 300000,00 грн, що була перерахована за платіжним дорученням №1185 від 22.08.2016 року.

Так, видаткова накладна №3-09/12 від 09.12.2008 року складена лише на суму 24300,00 грн та не підтверджує наявності у позивача обов`язку здійснити оплату на суму 300000,00 грн (наявна в матеріалах справи).

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у позивача зобов`язання, на виконання яких позивач мав здійснити оплату на суму 450000,00 грн згідно із зазначеними вище платіжними дорученнями, як і не надано доказів на підтвердження зарахування вказаної суми грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за будь-яким іншим укладеним між сторонами договором, окрім договору №16/10-08 від 16.10.2018 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що під час розгляду справи №905/1758/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" до ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по договору №16/10-08 від 16.10.2018 року, встановленої рішенням суду у справі №5006/6/134/201, судами встановлено часткове погашення ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" суми заборгованості перед ТОВ "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" згідно із платіжними дорученнями № 238 від 30.10.2013 року , № 1185 від 22.08.2016 року на загальну суму 450 000,00 грн за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №910/9823/17.

Таким чином, факти, які підтверджують перерахування ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідльністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" грошових коштів у сумі 450000,00 грн згідно із платіжними дорученнями №238 від 30.10.2013 року, № 1185 від 22.08.2016 року в рахунок часткового погашення заборгованості за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року, встановлені у рішенні Господарського суду Донецької області від 05.02.2019 року у справі № 905/1758/18, в силу вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають доведенню.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивач вирішив ввести суд в оману та надав у справу платіжні доручення №238 від 30.10.2013 року, №1185 від 22.08.2015 року на 150000,00 грн та 300000,00 грн відповідно, якими начебто частково погасив заборгованість за договором поставки №16/10-08 від 16.10.2008 року оскільки оплата здійснювалася за договором №02-095 від 16.10.2008 року.

Разом з цим, твердження скаржника, що судом при розгляді справи №905/1758/18 не встановлювались обставини щодо наявності іншого договору, укладеного між апелянтом та позивачем, за яким були перераховані спірні грошові кошти, скаржник вважає неможливим застосування приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, спростовується висновками суду.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 Цивільного кодексу України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, чч.1, 2 ст.205, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення встановлення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору, належить до таких підстав.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 року у справі №910/21154/17.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на викладене та як правильно встановлено судом першої інстанції, оскільки внаслідок примусового виконання рішення суду у справі №5006/6/134/2012 з ДП "ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" було у повному обсязі стягнуто заборгованість за рішенням суду у справі №5006/6/134/2012, враховуючи закінчення строку дій договору № 16/10-08 від 16.10.2018 року (згідно із п.8.1. строк дії договору встановлено до 31.12.2013 року), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що незважаючи на припинення зобов`язання за договором № 16/10-08 від 16.10.2018 року у відповідача існує обов`язок повернути грошові кошти у сумі 450000,00 грн, які були сплачені за договором, адже підстави їх утримання відпали та існує обов`язок у відповідача повернути виконане позивачем у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16.

Водночас, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 року, заява № 38722/02).

Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 450000,00 грн, можуть забезпечити поновлення порушеного права позивача, а отже обраний спосіб захисту у даному випадку є ефективним.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

При цьому колегія суддів відзначає, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Зазначений підхід безпосередньо застосовано у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2018 року у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 року у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 року у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 року у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 року у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 року у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 року у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 року у справі №922/1382/18, від 15.10.2019 року у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 року у справі № 904/3315/18 від 06.12.2019 року у справі № 910/353/19 (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду).

Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що встановлені вище обставини щодо утримання відповідачем грошових коштів у сумі 450000,00 грн після того, як правові підстави для їх утримання відпали, суперечить вищевказаним принципам, і є достатнім для повернення спірних коштів відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній ухвалі.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АЛЕКСС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року у справі №910/6893/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року у справі №910/6893/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/6893/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 17.02.2021 року.