Рішення

від 08.10.2020 по справі 910/6884/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2020Справа № 910/6884/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані"

(Україна, 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код: 42717192)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)

про стягнення 2 202,40 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 2 202,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідачем було допущено прострочення термінів доставки вантажу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 2 202,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

16.06.2020 (у встановлений судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що позивачем не було вивезено вантаж зі станції впродовж доби з часу одержання повідомлення про прибуття вантажу за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019, що є підставою для звільнення залізниці від сплати штрафу в розмірі 1 927,20 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

25.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані" (далі - позивач, замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - відповідач, перевізник) було укладено Договір № 00899/ЦТЛ-2019 про надання послуг (далі - Договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1 Договору, є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356, Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за №1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Конвенції про міжнародні залізничні перевезення відповідно.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, відповідачем на станції Білгородка Південно-Західної залізниці було прийнято до перевезення вантаж - макуха, станція призначення - Ланівці Львівської залізниці, одержувачем вантажу є позивач, про що свідчать наступні залізничні накладні, а саме: № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019, № 32909103 від 25.11.2019, відстань перевезення за всіма залізничними накладними складає 47 км.

За твердженнями позивача, граничним терміном доставки вантажу за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019 є 22.11.2019, а за залізничною накладною № 32909103 від 25.11.2019 - 27.11.2019, натомість відповідачем доставлено вантаж за вказаними залізничними накладними 25.11.2019 та 30.11.2019, чим порушено строк доставки вантажу.

Як зазначає позивач, про прибуття вантажу за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019 його було повідомлено 25.11.2019 о 14:15 год., про що зазначено в графі 49 вказаних перевізних документів, в свою чергу, позивачем 25.11.2019 о 14:46 год. здійснено розкредитування залізничних накладних, про що свідчить відмітка у графі 53 вказаних перевізних документів; про прибуття вантажу за залізничною накладною № 32909103 від 25.11.2019 позивача було повідомлено 30.11.2019 о 16:40 год. (графа 49 накладної), а розкредитування вказаного перевізного документу позивачем здійснено 30.11.2019 о 17:55 год. (графа 53 накладної).

У зв`язку з простроченням термінів доставки вантажу за вказаними залізничними накладними, позивач звернувся до відповідача із претензіями про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, а саме: вих. № 2611/УЗ-2 від 26.11.2019 на суму 1 101,20 грн (накладна №32844391); вих. № 2611/УЗ-3 від 26.11.2019 на суму 825,90 грн (накладна №32844367); вих. № 0212/УЗ-4 від 02.12.2019 на суму 275,30 грн (накладна №32909103).

У листі № МЮЗ-5/2020 без дати відповідач просив позивача відкликати вищевказані претензії.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказує на те, відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов`язання та допустив прострочення доставки вантажу за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019 та № 32909103 від 25.11.2019, у зв`язку з чим позивач, на підставі пункту 116 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, просить суд стягнути з відповідача на свою користь штраф у розмірі 2 202,40 грн.

Відповідач у відзиві вказує, що позивачем не було вивезено вантаж зі станції впродовж доби з часу одержання повідомлення про прибуття вантажу за залізничними накладними №32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019, що є підставою для звільнення залізниці від сплати штрафу в розмірі 1 927,20 грн.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідачем взято на себе зобов`язання з перевезення вантажу на підставі залізничних накладних № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019 та №32909103 від 25.11.2019.

Згідно з пунктами 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 1 статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила) встановлено терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 названих Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.

Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил).

Як передбачено в пункті 2.4 Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Відповідно до пункту 2.9 Правил про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).

З огляду на викладене, оскільки вантаж за залізничними накладними №32844391, №32844367 було відправлено 20.11.2019, з урахуванням відстані перевезення (47 км), відповідач повинен був доставити вантаж до станції призначення - 22.11.2019, проте згідно з календарним штемпелем прибуття вантажу (графа 51) у вказаних залізничних накладних вантаж фактично прибув 25.11.2019, тобто із порушенням строку доставки; вантаж за залізничною накладною № 32909103 було відправлено 25.11.2019, з урахуванням відстані перевезення (47 км), відповідач повинен був доставити вантаж до станції призначення - 27.11.2019, проте згідно з календарним штемпелем прибуття вантажу (графа 51) у вказаній залізничній накладній вантаж фактично прибув 30.11.2019.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 2, 3 статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

Згідно з абз. 1 п. 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Суд встановив, що відповідачем було доставлено вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами, що підтверджується календарними штемпелями за 25.11.2019 у залізничних накладних №32844391, №32844367, а також за 30.11.2019 у залізничній накладній № 32909103, та у відповідності до пункту 116 Статуту і пункту 1.1 Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.

Відповідно до абз. 2 п. 116 Статуту зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Згідно з пунктом 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 за № 862/5083, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року № 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Суд встановив, що позивачем 25.11.2019 о 14:46 год. було здійснено розкредитування залізничних накладних № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019, про що свідчить відмітка у графі 53 вказаних перевізних документів про одержання вантажу з накладенням електронного цифрового підпису; 30.11.2019 о 17:55 год. позивачем було здійснено розкредитування залізничної накладної № 32909103 від 25.11.2019, про що свідчить відмітка у графі 53 вказаного перевізного документу про одержання вантажу з накладенням електронного цифрового підпису.

З огляду на вищенаведене, доводи відповідача щодо звільнення його від сплати штрафу в розмірі 1 927,20 грн за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019, у зв`язку із тим, що позивачем не було вивезено вантаж зі станції впродовж доби з часу одержання повідомлення про прибуття вантажу, є безпідставними, оскільки позивачем в порядку абз. 2 п. 116 Статуту було розкредитовано перевізні документи на вантаж, що прибув.

Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на Акти загальної форми ГУ-23 № 894 від 25.11.2019, № 906 від 27.11.2019, № 910 від 27.11.2019, № 918 від 30.11.2019, а також Пам`ятки форми ГУ-45 № 128 про подавання вагонів, № 130 про подавання вагонів, № 132 про подавання вагонів, оскільки у вказаних актах та пам`ятках також підтверджено факт прибуття вагонів за залізничними накладними № 32844391 від 20.11.2019, № 32844367 від 20.11.2019 на станцію призначення із запізненням (25.11.2019), тоді як було вказано вище, нормативний строк доставки вантажу за вказаними накладними є 22.11.2019.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок штрафу та встановлено його відповідність наведеним вище нормам законодавства України, а також арифметичну вірність.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає штраф за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 2 202,40 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 15-05 від 13.05.2020, Акт № 15-05/01 виконаних робіт (наданих послуг) від 14.05.2020, рахунок на оплату № 15-05/1 від 14.05.2020 та платіжне доручення № 531 від 14.05.2020 на суму 2 500,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат не є співмірним з ціною позову, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що надані позивачем Договір про надання правової допомоги № 15-05 від 13.05.2020, Акт № 15-05/01 виконаних робіт (наданих послуг) від 14.05.2020, рахунок на оплату № 15-05/1 від 14.05.2020 та платіжне доручення № 531 від 14.05.2020 на суму 2 500,00 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Дослідивши наявний у матеріалах справи Акт № 15-05/01 виконаних робіт (наданих послуг) від 14.05.2020, судом встановлено, що надані адвокатом послуги (виконані роботи) щодо правового аналізу претензій, консультації щодо порядку стягнення штрафу з відповідача, підготовчої роботи для складання позовної заяви, збір документів, копіювання документів, аналіз законодавства та судової практики, на які адвокатом витрачено 80 хвилин, в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи, необхідними є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо складення позовної заяви.

При цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката за підготовку позовної заяви в розмірі 500,00 грн, які відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України також покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Компані" (Україна, 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код: 42717192) штраф за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 40 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.

3. Витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 000,00 грн покласти на позивача.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" та підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.10.2020

Суддя О.В. Нечай