Рішення

від 07.10.2020 по справі 922/2387/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2387/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28-А; код ЄДРПОУ: 23647276) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, б. 299; код ЄДРПОУ: 00213121) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Петруніної К.О., довіреність №248-410/20 від 11.08.20.

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2020 року Приватне акціонерне товариство "Юнікон" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" суму заборгованості у розмірі 1 854 011,68 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 1 736 614,84 грн., пеня у розмірі 67 689,10 грн., 1% річних у розмірі 5 216,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 26 502,81 грн., а також судові витрати по справі, з урахуванням зменшення позовних вимог.

В обґрунтування позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 липня 2020 року прийнято позовну заяву (вх.№2387/20 від 29 липня 2020 року) до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2387/20 за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 26 серпня 2020 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

19 серпня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№19184 від 19.08.2020), в якому просив суд вимоги про стягнення основної суми боргу залишити на розсуд суду. У задоволенні вимог щодо стягнення пені за прострочення оплати за договором відмовити в повному обсязі. В разі задоволення цієї вимоги прийняти до уваги клопотання про зменшення штрафних санкцій та стягнути пеню у розмірі 4 100,17 грн. Вимогу про стягнення річних та втрат від інфляції залишити на розсуд суду із врахування розрахунку наведеного відповідачем.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 26 серпня 2020 року відкладено підготовче засідання на 23 вересня 2020 року.

01 вересня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх..№20028 від 01.09.2020), в якому просив суд відмовити відповідачу у задоволенні його заяви про зменшення розміру штрафних санкцій. Зазначив, що обставини, які наведені відповідачем у своїй заяві, як підстава для зменшення розміру неустойки є власним комерційним ризиком особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, відповідно наслідки від такого ризику не можуть покриватися за рахунок іншої особи шляхом зменшення розміру договірних зобов`язань. При цьому, штрафні санкції, про зменшення яких просить відповідач, вже були зменшені позивачем більш ніж на 50% під час укладання договору. Також зазначив, що спірний договір було укладено за результатами процедури відкритих торгів. При цьому, умови укладеного договору, в тому числі умова про строк сплати виконаних робіт, були визначені одноособово відповідачем без будь-якої зміни зі сторони позивача.

15 вересня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№21366 від 15.09.2020).

В підготовчому судовому засіданні 23 вересня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07 жовтня 2020 року.

Представник позивача в судове засідання 07 жовтня 2020 року не з`явився, проте 22 вересня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області надав заяву (вх..№21868 від 22.09.2020), в якій просив суд розглядати справу №922/2387/20 без участі в судових засіданнях представника позивача за наявними доказами в матеріалах справи.

Присутня в судовому засіданні представник відповідача зазначила, що у відповідача по теперішній час існує заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію на суму 1 736 614,84 грн., яка виникла у зв`язку із складним фінансовим становищем підприємства. Проте, як вважає представник відповідача, у сторін наявна розбіжність у розрахунках штрафних санкцій, а тому просить суд врахувати розрахунки наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву. А також просить суд задовольнити клопотання про зменшення розміру пені.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.10.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

24 жовтня 2019 року між Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (постачальник) було укладено договір №238-16/663-ВК (надалі - Договір) (а.с.16-23 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, постачальник зобов`язується у 2019- 2020 року поставити замовникові продукцію, зазначену в специфікації №1, а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

Поставка здійснюється окремими партіями.

Постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 10 календарних днів з моменту направлення письмового замовлення заявника, згідно з пунктом 1.3. цього договору (п.2.1.Договору).

Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: пр-т Московський, б. 299, м. Харків, 61089 (п.2.2.Договору).

Згідно до пункту 2.4. Договору, право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника.

Ціна цього договору становить 56 754 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 9 459 000,00 грн. (п.3.1.Договору).

Відповідно до пункту 4.1. Договору, замовник здійснює оплату продукції протягом 90 календарний днів з моменту здійснення поставки продукції.

При відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру та товаро-транспортну накладну. У разі неправильного заповнення документів оплата замовником не проводиться, документи повертаються постачальнику для переоформлення. У разі затримки надання належним чином оформлених документів замовник має право перенести термін оплати пропорційно кількості днів прострочення їх надання. Відповідальність за несвоєчасну оплату замовник в даному випадку не несе (п.4.2.Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору, замовник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах цього договору.

Пунктом 9.4. Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати, передбачених цим договором , постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Також сторони визначились, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат (п.9.5.Договору).

Так, 24.10.2019 Приватним акціонерним товариством "Юнікон" та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" підписано Специфікацію №1 на загальну суму 56 754 000,00 грн. (а.с.24 т.1).

При цьому, 24.10.2019 між Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" та Приватним акціонерним товариством "Юнікон" укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою внесено зміни до Договору та Специфікації №1 та визначено, що ціна Договору становить 56 187 000,00 грн. (а.с.25 т.1).

Також, 24.10.2019 сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору на загальну суму 56 187 000,00 грн. (а.с.26 т.1).

02.12.2019 сторонами підписано Специфікацію №1.1 до Договору на загальну суму 1 353 782,06 грн. (а.с.28 т.1).

Також, 02.12.2019 між Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" та Приватним акціонерним товариством "Юнікон" укладено Додаткову угоду №2 до Договору, відповідно до якої продукція вказана в Специфікації 1.1 від 02.12.2019 є фактично поставленою на територію Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" за період з 24.10.2019 по 02.12.2019 і склала 1 353 782,06 грн., у тому числі ПДВ 20% 225 630,34 грн. (а.с.27 т.1), у зв`язку з чим внесено зміни до Специфікації №1 до Договору.

Відповідно до Специфікації № 1 до Договору (із змінами від 02.12.2019), сума Специфікації складає 52 830 659,28 грн. (а.с.29 т.1).

Позивач свої зобов`язання виконав, поставивши продукцію на підприємство відповідача. Відповідачем в свою чергу відповідна продукція була прийнята без жодних претензій та заперечень, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні засвідчені підписами та печатками сторін (а.с.30-40 т.1).

Так, позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію за наступними накладними:

- видатковою накладною №Юго0000006 від 25.10.2019 на суму 642 204,92 грн. та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 25.10.2019 на суму 642 204,92 грн. (а.с.30-32 т.1);

- товарно-транспортною накладною №Юго0000003 від 27.11.2019 на суму 284 630,86 грн. (а.с.33-34 т.1);

- видатковою накладною №Юго00565 від 27.11.2019 на суму 426 946,28 грн. та товарно-транспортною накладною №Юго0000005 від 27.11.2019 на суму 426 946,28 грн. (а.с.35-37 т.1);

- видатковою накладною №Юго0000002 від 13.04.2020 на суму 382 832,78 грн. та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 13.04.2020 на суму 382 832,78 грн. (а.с.38-40 т.1).

Загальна вартість поставленої продукції склала 1 736 614,84 грн.

Однак станом на дату звернення позивача з позовною заявою заборгованість за поставлену продукцію відповідачем в повному обсязі не сплачена, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

При цьому, представник відповідача факт наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 1 736 614,84 грн. не спростовує та просить вимогу про стягнення основної суми боргу залишити на розсуд суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, за своєю правовою природою договір №238-16/663-ВК 2 від 24.10.2019 є договором поставки.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором №238-16/663-ВК 2 від 24.10.2019 виконав належним чином та у строк встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, сторони в договорі №238-16/663-ВК 2 від 24.10.2019 погодили, що замовник здійснює оплату продукції протягом 90 календарний днів з моменту здійснення поставки продукції.

Тобто відповідач повинен був оплатити отриманий товар у строк:

- за видатковою накладною №Юго0000006 від 25.10.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 25.10.2019 - до 23.01.2020 включно;

- за товарно-транспортною накладною №Юго0000003 від 27.11.2019 - до 25.02.2020 включно;

- за видатковою накладною №Юго00565 від 27.11.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000005 від 27.11.2019 - до 25.02.2020 включно;

- за видатковою накладною №Юго0000002 від 13.04.2020 та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 13.04.2020 - до 12.07.2020 включно.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, у останнього за вищезазначеними видатковими накладними по теперішній час існує заборгованість у розмірі 1 736 614,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач про наявність заборгованість у розмірі 1 736 614,84 грн. за договором №238-16/663-ВК від 24.10.2019 не заперечує, суд дійшов висновку, що заборгованість за відповідним договором у розмірі 1 736 614,84 грн. належним чином доведена, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 1% річних у розмірі 5 216,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 26 502,81 грн.

Представник відповідача просить розглянути клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та вимогу про стягнення річних і втрат від інфляції залишити та розсуд суду. При цьому, представник відповідача надав суду власний розрахунок 1% річних.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

Сторони у договорі №238-16/663-ВК від 24.10.2019 визначили, що за порушення строку оплати продукції постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорах поставки 90-денний строк (календарні дні) на оплату отриманої відповідачем продукції, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, судом встановлено періоди прострочення, а саме:

- за видатковою накладною №Юго0000006 від 25.10.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 25.10.2019 - з 25.01.2020 по 30.06.2020;

- за товарно-транспортною накладною №Юго0000003 від 27.11.2019 - з 27.02.2020 по 30.06.2020;

- за видатковою накладною №Юго00565 від 27.11.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000005 від 27.11.2019 - з 27.02.2020 по 30.06.2020.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 1% річних та інфляційних нарахувань (а.с.123 т.1) з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині частково, а саме: 1% річних у розмірі 5 202,61 грн., інфляційні витрати у розмірі 26 502,81 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору №238-16/663-ВК від 24.10.2019.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, сторонами у договорі договору №238-16/663-ВК від 24.10.2019 було встановлено, що за порушення строку оплати постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорах поставки 90-денний строк (календарні дні) на оплату отриманої відповідачем продукції, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, судом встановлено періоди нарахування пені, а саме:

- за видатковою накладною №Юго0000006 від 25.10.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000002 від 25.10.2019 - з 25.01.2020 по 30.06.2020;

- за товарно-транспортною накладною №Юго0000003 від 27.11.2019 - з 27.02.2020 по 30.06.2020;

- за видатковою накладною №Юго00565 від 27.11.2019 та товарно-транспортною накладною №Юго0000005 від 27.11.2019 - з 27.02.2020 по 30.06.2020.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", врахувавши визначений сторонами у договорах поставки розмір пені, беручи до уваги встановлений сторонами у договорах поставки 90-денний строк на оплату отриманої відповідачем продукції та 6-ти місячний строк нарахування пені встановлений статтею 232 ГК України, оскільки інше не встановлено договором, встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені або зменшення пені до 5 %.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання зазначає, що відповідач є державним комерційним підприємством, яке на даний час знаходиться в скрутному матеріальному становищі. При цьому, періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування сприяло вимушеним частковим виплатам не тільки контрагентам, але і працівникам заробітної плати та платежів до бюджету та комунальних платежів. Так, станом на 04.08.2020 у підприємства існує заборгованість по заробітній платі у розмірі 21.8 млн. грн.

На підтвердження вищевикладеного відповідачем надано рішення господарського суду Харківської області у справі №922/3692/19 від 28.12.2019, довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про заборгованість із сплати комунальних платежів (а.с.96-109 т.1).

Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

Так, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов`язань з оплати продукції у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.

При цьому, як встановлено судом та вбачається з наданої відповідачем довідки, відповідач має заборгованість із заробітної плати в сумі 21,8 млн. грн., причиною якої є тяжкий фінансовий стан підприємства, а відтак суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається відповідач, є обґрунтованими та заслуговують на увагу.

Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, з метою уникнення зупинення підприємства відповідача, яким виготовляється електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50 %, а саме до суми у розмірі 33 844,55 грн. у зв`язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а також засобом недопущення використання пені, як інструменту отримання безпідставних доходів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір пені), що складає 27 526,58 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Юнікон" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м.Харків, пр. Московський, б. 299; код ЄДРПОУ: 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28-А; код ЄДРПОУ: 23647276) заборгованість у розмірі 1 736 614 (один мільйон сімсот тридцять шість тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 84 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 26 502 (двадцять шість тисяч п`ятсот дві) грн. 81 коп., суму 1% річних у розмірі 5 202 (п`ять тисяч двісті дві) грн. 61 коп., пеню у розмірі 33 844 (тридцять три тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 55 коп., а також судовий збір у розмірі 27 526 (двадцять сім тисяч п`ятсот двадцять шість) грн. 58 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "09" жовтня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко