Ухвала

від 07.10.2020 по справі 910/16741/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/16741/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Пількова К.М.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 (колегія суддів: Куксов В.В - головуючий., Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінформ"

до Київської міської ради

за участю третьої особи без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання поновленим договору оренди

за участю:

позивача: Дюбенкова Н.В. (адвокат)

відповідача: Пилипчук І.І. (самопредставництво)

третьої особи: Шляхова М.Р. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з даним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінформ" (далі - позивач) просило визнати протиправним та скасувати рішення №220/7793 "Про відмову у поновленні Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінформ" договору оренди земельної ділянки площею 0,22 га на вул. Мечникова, 7-б у Печерському районі міста Києва від 13.07.2004 року №698", прийнятого на пленарному засіданні ІХ сесії Київської міської ради VІІІ скликання 14.11.2019, визнати поновленим (продовженим) на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки від 13.07.2004 та вважати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.07.2004 №698 в редакції позивача на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до вимог ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку договору оренди землі відповідач протягом одного місяця не направив позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, тому такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а сторони у відповідності до вимог ч.8 ст.33 Закону України "Про оренду землі" зобов`язані укласти відповідну додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, позов задоволено повністю.

2.3. Рішення мотивовані тим, що позивач своєчасно направив лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі за формою, встановленою додатком 4 до порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради №241/2463 від 20.04.2017, та додано до нього проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, доказів направлення на адресу позивача заперечень стосовно поновлення спірного договору протягом одного місяця відповідачем не надано, рішення відповідача про відмову у поновленні договору було прийнято вже після автоматичного поновлення договору, а підстав вважати, що орендар не належним чином виконував своїх обов`язків немає.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарг та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржені рішення і прийняти нове про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду у побідних відносинах, а саме висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №911/1707/15, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №908/21/18, Верховного суду від 04.06.2019 у справі №910/9044/18, постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №921/678/17-г/4.

3.2. В скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не належно виконувались обов`язки за договором, він був обізнаний про те, що відповідач не має наміру продовжувати дію договору.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відтак згідно пункту 1 частини другої статті 287 цього кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому під висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, слід розуміти такий, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

4.2. У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зазначаючи що судами застосовані норми права у подібних правовідносинах без врахування таких висновків, та вказує на те, що у зазначених постановах Верховного Суду зроблено висновок про те, що неналежне виконання орендарем умов договору оренди унеможливлює подальші орендні відносини.

4.3. Разом з тим у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, в оскарженому рішенні суду першої інстанції зазначено про те, що посилання відповідача, що орендар (позивач) під час дії договору оренди неналежно виконував свої зобов`язання за договором, повністю спростовуються довідкою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві №126898/10/26-15-50-07-19 від 19.12.2018, згідно якої у ТОВ "БУДІНФОРМ" станом на 30.12.2019 заборгованість по сплаті орендної плати відсутня, дозволом на виконання будівельних робіт 31.08.2018 №ІУ 113182432229 виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, дозволом на виконання робіт виданого Міністерством культури України від 15.02.2019 №22-031/19з, листом Міністерства культури України №511/10/61-17 від 14.07.2017 яким затверджено історико-містобудівне обґрунтування будівництва, позитивним експертним звітом ТОВ "Українська будівельно-технічна експертиза" №7-019-17-ЕП/КО від 21.08.2017, листом № 693/10/61-17від 04.10.2017 Міністерства культури України, яким було погоджено проектну документацію "Будівництво житлового будинку з офісними приміщеннями та вбудованою автостоянкою на вул. Мечникова 7-Б у Печерському районі м. Києва".

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд першої інстанції, як вказано у цьому рішенні суду, дійшов висновку, що позивач після закінчення строку дії договору оренди землі, продовжував користуватися спірною земельною ділянкою та належно виконувати свої обов`язки за договором. Заперечень стосовно поновлення спірного договору оренди землі протягом одного місяця після його закінчення (а саме у період з 03.08.2019 до 03.09.2019) відповідачем не було направлено позивачу.

Отже, за висновками цього суду, у відповідності до вимог частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , у відповідній редакції, договір оренди земельної ділянки від 13.07.2004 зареєстрований в реєстрі за №698, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

4.4. Відповідно до положень п.5 ч.1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.5. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.6. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

4.7. Оскільки відповідно до положень статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, посилання у касаційній скарзі на висновки суду апеляційної інстанції в частині оцінки ним того, чи належно виконувалися орендарем умови договору оренди, виходячи із наведених вище встановлених місцевим господарським судом обставин справи, не можуть бути формальною підставою для скасування оскаржених судових рішень і прийняття нового - про відмову у позові, як про це зазначає скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі, за обставин даної справи формальні, а самі посилання не віднесені до наведених вище виключних підстав касаційного оскарження судових рішень.

За вказаних обставин, оскільки правовідносини не є подібними, виходячи із того, що доводи, викладені у касаційній скарзі, також стосуються додаткової перевірки доказів, на що суд касаційної інстанції позбавлений права згідно із положеннями статті 300 ч.2 ГПК України, та оскільки відсутні виключні випадки для перегляду судових рішень у касаційному порядку, касаційне провадження підлягає закриттю.

4.8. Сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 та на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 у справі №910/16741/19, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

К.М. Пільков