Ухвала

від 09.10.2020 по справі 131/671/20

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/671/20

Провадження № 1-кп/131/167/2020

2020 р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2020м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5

потерпілих (цивільних позивачів) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8

представників потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

цивільного відповідача ОСОБА_12

представника цивільного відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці клопотання представників цивільного позивача ОСОБА_13 адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , цивільного позивача ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_11 про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову, пред`явленого у кримінальному проваджені, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200200000000161 від 19 квітня 2020 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Іллінецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за № 12020020000000161, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.04.2020 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

02 жовтня 2020 р. у підготовчому судовому засіданні представниками потерпілого ОСОБА_7 адвокатами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в порядку визначеному частиною 1 статті 128 КПК України, був пред`явлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином у розмірі 600 000,00 (шістсот тисяч) гривень 00 коп.

У даному підготовчому судовому засіданні представником потерпілого ОСОБА_15 адвокатом ОСОБА_11 був пред`явлений цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої злочином у розмірі 4 829 619,50 (чотири мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять) гривень 50 коп, яких матеріальна шкода становить 1 279 619,50 (один мільйон двісті сімдесят дев`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять) гривень 50 коп та моральна шкода 3 500 000,00 (три мільйони п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.

Зазначені цивільні позови були пред`явлені до обвинуваченого ОСОБА_3 , як до особи, яка керувала транспортним засобом та до власника даного джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_12 . У зв`язку із тим, що правова позиція представників потерпілих з даного питання зводиться до того, що саме власник вищенаведеного транспортного засобу є особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого, тому останні вважають, що завдана злочином шкода має бути стягнута солідарно із обвинуваченого та його матері.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 02.10.2020 р. про призначення даного кримінального провадження до судового розгляду вищенаведені цивільні позови були прийняті до розгляду.

В подальшому на адресу суду від представників цивільного позивача ОСОБА_7 адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надійшло клопотання про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову в межах кримінального провадження № 120200200000 000161, власником якого відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є цивільний відповідач ОСОБА_12 , а саме:

1) споруда Гідротехнічну споруду, об`єкт житлової нерухомості. Гідротехнічну споруду №1 - греблю, водозабір, що розташована за адресою: Вінницька області Іллінецький район Дашівська селищна рада, урочище „У Вилах;

2) земельна ділянка з кадастровим номером 0521255400:06:004:0348;

3) земельна ділянка з кадастровим номером - 0521255400:06:004:0347;

4) земельна ділянка з кадастровим номером 0521255400:04:000:0264;

5) земельна ділянка з кадастровим номером 0521255400:04:000:0268;

6) комплекс виробничих будівель, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 1599,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

7) будинок загальною площею 189,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

8) комплекс будівель та споруд загальною площею 1253,40 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Потерпілий (цивільний позивач) ОСОБА_7 підтримав зазначене клопотання про арешт майна та просив його задовольнити з підстав які зазначені у його змісті.

Крім того, представником цивільного позивача ОСОБА_15 адвокатом ОСОБА_11 до суду було подана клопотання про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову в межах кримінального провадження № 120200200000000161, власником якого відповідно до інформації територіального сервісного центру МВС № 0541 є цивільний відповідач ОСОБА_12 , а саме:

1) автомобіль „MAN TGS26.430 2005 року випуску;

2) автомобіль „DAF 95 XF 430 2004 року випуску

3) автомобіль „КАМАЗ 551111989 року випуску;

4) автомобіль „КАМАЗ 532121984 року випуску;

5) автомобіль „МАЗ 53341988 року випуску;

6) напівпричіп „KOGENSNCO 24P902007 року випуску;

7) напівпричіп „STAS 0-34-3FAK1999 року випуску;

8) напівпричіп „STAS S34-3AS 1999 року випуску;

9) напівпричіп „KOGEN SN 242003 року в випуску.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисники адвокати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заперечили з приводу задоволення зазначених клопотань про арешт майна з метою забезпечення цивільних позовів зазначив про порушення принципу співрозмірності.

Цивільний відповідач ОСОБА_12 та представник цивільного відповідача ОСОБА_5 заперечили щодо задоволення зазначених клопотань про арешт майна з метою забезпечення цивільних позовів, повідомивши суду те, що цивільний відповідач не має нести цивільну відповідальність за дії обвинуваченого.

Вивчивши матеріали клопотань про арешт майна, дослідивши додані до них матеріали, заслухавши думку учасників судового процесу, суд дійшов наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Крім того, за пунктом 4 частиною 2 даної статі визначено, що арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Положеннями частини 1 статті 171 КПК України визначено, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач. Частиною 3 даної статті передбачено, що у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

За частиною 2 статтею 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

У відповідності до пунктів 4 та 5 частини 2 статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу), а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Однак, зі змісту клопотань про накладення арешту та доданих до них матеріалів не вбачається орієнтовної вартості майна, яке належить арештувати, з огляду на це, суд з об`єктивних причин позбавлений можливості встановити, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільних позовів є співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони цивільному відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно із статті 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відповідно до рішень ЄСПЛ від 09 червня 2005 р. у справі „Бакланов проти Російської Федерації, від 24 березня 2005 р. по справі „Фрізен проти Російської Федерації суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити „справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що наявність пред`явленого у кримінальному провадженні самого по собі цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої злочином не є та не може бути автоматичною підставою для задоволення клопотання про арешт майна цивільного відповідача, як особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого.

Таким чином, відсутність відповідних підтверджуючих документів (звітів про оцінку майна, висновків спеціалістів щодо його вартості, відповідних документів рієлторських (щодо об`єктів нерухомого майна) та спеціалізованих організацій (щодо транспортних засобів) унеможливлює дотримання та виконання судом вимог пунктів 4 та 5 частини 2 статті 173 КПК України і як наслідок є підставою для відмови у задоволенні даних клопотань про арешт майна з метою забезпечення цивільних позовів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження, суд приходить до висновку про відсутність станом на поточний момент в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у правомірне володіння цивільного відповідача ОСОБА_12 належним їй майном на підставі зазначених обставин, оскільки судом встановлено, відсутність підстав для застосування заходів забезпечення цивільного позову, а відтак клопотання представників цивільних позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_15 адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , задоволенню не підлягають.

У відповідності до частини 2 статті 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті. При цьому частиною 7 статті 173 КПК України визначено, що обвинувачений та треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна. Таким чином, норми чинного кримінально-процесуального законодавства України не надають потерпілому (цивільному позивачеві) права на подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 170-173, 372, 376, 392 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені клопотання представників цивільного позивача ОСОБА_7 адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про арешт нерухомого майно для забезпечення цивільного позову, поданого у кримінальному проваджені, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200200000000161 від 19.04.2020 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України відмовити.

У задоволені клопотання представників цивільного позивача ОСОБА_15 адвоката ОСОБА_11 про арешт рухомого майно для забезпечення цивільного позову, поданого у кримінальному проваджені, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200200000000161 від 19.04.2020 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України відмовити.

Ухвала є остаточною та апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя: