Рішення

від 02.10.2020 по справі 629/768/18

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/768/18

Номер провадження 2/629/21/20

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., представника позивача-адвоката Задояного Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада Марина Володимирівна про визнання договору міни та свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на земельні ділянки, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання договору міні недійсним, посилаючись на те, що 23.07.2003 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір міни, відповідно до змісту якого вона міняє належну їй земельну ділянку площею 7,5045 га, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, грошова оцінка станом на 2003 рік складає 80531,52 грн., на корову Марту , грошова оцінка 2500,00 грн.; обмін було проведено без доплат. Позивач зазначає, що уклала договір міни під впливом обману та збігу тяжких обставин (різке погіршення стану здоров`я та переїзд в інший регіон на проживання), адже в дійсності вважала, що укладено договір оренди земельної ділянки на десять років, так як її переконував у цьому відповідач. Вона не могла розглянути та ознайомитися з текстом договору, який підписувала, оскільки має проблеми із зором. Договір, який вона підписувала, їй не вручили, всі питання у нотаріуса вирішував ОСОБА_3 . По закінченню строку оренди, як вона вважала, починаючи з 2013 року вона неодноразово телефонувала ОСОБА_3 з питань продовження договору оренди і просила переслати їй гроші, тобто орендну плату, але останній перестав відповідати на телефонні дзвінки. Корову їй ОСОБА_3 не передавав, давав 2000 грн. орендної плати, оскільки потрібні були гроші для переїзду. Оскільки договір міни був укладений шляхом обману, то 20.04.2017 року Лозівським ВП ГУНП в Харківській області розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12017220380000923 від 20.04.2017 року. В зв`язку з цим просить визнати недійсним договір міни від 23.07.2003 року, укладений між нею та ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_3 повернути у її власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, площею 7,5045 га.

Ухвалою від 16 березня 2018 року відкрито провадження по справі, позовна заява прийнята та призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 12 липня 2018 року у справі залучено правонаступника відповідача ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2

20 листопада 2018 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання договору міни недійсним. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначила, що згідно роз`яснень Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійним правочин визнається вчиненим від впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. З матеріалів справи вбачається, що позивач не надала таких доказів. Згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійним правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивач не визначилась чи правочин було вчинено під впливом обману чи збігу тяжких обставин. З постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що це два зовсім різних поняття. Надані позивачем виписки, датовані липнем та серпнем 1993 року, підтверджують той факт, що ОСОБА_1 проходила лікування у Лозівській міській лікарні за 10 років до укладення вказаного договору. Незрозумілим є відношення виписки з історії хвороби позивача, про те що остання проходила лікування в ендокринологічному відділені в травні 2008 року з діагнозом цукровий діабет. Оскільки з часу укладення договору на той час пройшло маже 5 років. Надані позивачем довідка до акту огляду МСЕК на підтвердження інвалідності ІІ групи, виписка з історії хвороби 01 листопада 2010 року та висновок ЛКК від 19 квітня 2017 року не підтверджують хворобливого стану позивача на час укладення договору міни в 2003 році, оскільки інвалідність позивачу була надана через 7 років після укладення спірного договору. Як вбачається із укладеного сторонами та нотаріально посвідченого договору міни, вказаний договір був укладений добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, перебування при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміння значення своїх дій, сторони були попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо визнання договорів недійсними, сторони у присутності нотаріуса стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі. Цей договір не є результатом впливу збігу тяжких для сторін обставин. Даний факт підтверджує підпис ОСОБА_1 на примірнику вказаного договору, який вчинено чітко по лінії підпису, отже людина з поганим зором навряд чи могла поставити свій підпис чітко і зрозуміло не відриваючись від лінії підпису. У п.9 договору міни зазначено, що його було складено в трьох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а решта, що мають силу оригіналу, видаються сторонам. Отже, позивач отримала свій примірник договору і мала час та можливість досконало з ним ознайомитися. Вказала, що з приводу факту передачі грошей в сумі 2000 тисячі гривень, зі слів покійного їй відомо, що обмін було проведено без доплат, як зазначено в договорі. Позивач жодним чином не підтвердила факт передачі грошей, не надала до суду жодного документу, який би це підтвердив. Вважає, що право на пред`явлення позову про визнання договору недійсним у позивача виникло в момент укладання цієї угоди, тобто 23 липня 2003 року. До закінчення строку позовної давності щодо спірної угоди, а саме 01.01.2005 року, набрав чинності новий Цивільний Кодекс України. Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2004 року до позовів про визнання спірного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про визнання угоди недійсною збіг 23 липня 2006 року. З огляду на викладене, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду на цих підставах.

19 лютого 2019 року позивач надала до суду заяву про зміну предмету спору, обґрунтовуючи тим, що їй 13 лютого 2019 року з інформаційної довідки № 156051398 їй стало відомо, що відповідач по справі отримала спадок після смерті ОСОБА_3 та отримала свідоцтва про право на спадщину. В зв`язку з чим просить визнати недійсним договір міни від 23.07.2003 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; зобов`язати відповідача повернути у її власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, площею 7,5045 га. Також просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серії та номер в реєстрі 2-605, видане 26.07.2018 року державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М. ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,5977 га (кадастровий номер 6323982500:02:000:0336). Крім цього просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серії та номер в реєстрі 2-604, видане 26.07.2018 року державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М. ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,9068 га (кадастровий номер 6323982500:02:000:0233) та визнати за нею право власності на вищевказані земельні ділянки.

22 квітня 2019 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, з урахуванням заяви позивача про зміну предмету спору від 13 лютого 2019 року, в якому відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю. В обгрунтування відзиву зазначила, що згідно до п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції на час посвідчення спірного договору, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України власники земельних часток (паїв), були не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни , передачі їх у спадщину та при вилучені земель для суспільних потреб. До набрання чинності Законами України про державний земельний кадастр та про ринок не допускається купівля-продаж земельних часток (паїв). Мораторій не поширювався на відчуження земель сільськогосподарського призначення на підставі договору міни. При цьому, не вимагалось, щоб обидві сторони за договором міни відчужували земельні ділянки. Даний пункт допускав обмін земельної ділянку на іншу річ. Таким чином, Земельний Кодекс дозволяв укладати договори міни земельних ділянок (паїв), в тому числі на інше майно. Обмеження щодо обміну земельних ділянок були встановлені Законом України № 2059 від 06.10.2004 року. У відповідності до ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі. З огляду на викладене, вважає що, договір міни земельної ділянки, укладений 23 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його укладання відповідав вимогам діючого законодавства. Тому жодних підстав для задоволення позову немає. Вказала, що повністю підтримує раніше наданий відзив на позовну заяву від 20 листопада 2018 року.

Представник позивача - адвокат Задояний Ю.В. в судовому засіданні підтримав уточнену позовну заяву та просив її задовольнити в повному обсязі. Під час судового розгляду зазначив, що позивач, маючи поганий зір, не мала змоги прочитати укладений між сторонами 23 липня 2003 року договір. Даних, про те, що перед підписанням зміст договору зачитувався сторонам, немає. В договорі викладені лише фактичні обставини. На час правовідносин, що склалися, позивач мала проблеми зору, що підтверджується наданими до суду медичними документами. Позивачу стало відомо про відчудження належної їй земельної ділянки лише у 2015 році, отримавши відповідь з Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області. Зазначив, що корова, обумовлена договором міни, фактично позивачу не була передана. На думку сторони позивача з боку ОСОБА_3 мав місце обман, якому посприяв поганий стан здоров`я ОСОБА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності, за участі її представника, на позовних вимогах наполягала. Під час судового розгляду підтримала свої уточнені позовні вимоги, пояснила, що на час укладання спірного договору земельна ділянка належала їй на праві власності на підставі Державного акту. Після звільнення з роботи у звязку зі скороченням, мала скрутне матеріальне становище, не мала змоги платити за квартиру. Тому через деякий час з квартири її вигнали. Звернувшись за допомогою до ОСОБА_4 , з якою жила по сусідству, остання порадили поїхати до рідні. Зазначила, що пропонувала ОСОБА_4 взяти її земельну ділянку в оренду, але отримала відмову у зв`язку з відсутністю у останньої грошей. На час укладення спірного договору ОСОБА_3 мав ферму корів, брав землі і обробляв їх самостійно. Звернувшись до ОСОБА_3 , останній пообіцяв надати 2000 гривень в обмін на те, що її земельна ділянка буде передана йому в оренду на 10 років. ОСОБА_3 повідомив, що є необхідність поїхати до нотаріуса для оформлення договору. На що вона погодилась, оскільки іншого виходу не мала. На той час окулярів вона не мала, оскільки напередодні їх розбила. Приїхавши до м.Лозова для підписання договору, ОСОБА_3 пішов до нотаріуса, вона залишалася сидіти біля кабінету. Нотаріус не з`ясовувала її намірів з приводу належної їй земельної ділянки. Коли її покликали, нотаріус запитала чи буде вона читати договір, вона відмовилася, оскільки без окулярів взагалі не бачила. Повідомила, що зможе підписати договір на сонці під лінійкою. На той час світило сонце, тому змогла підписати договір, не читаючи його змісту. Нотаріус не зачитувала їй договір, примірник договору їй не вручався. Скільки саме документів нею було підписано не змогла пригадати. Після підписання договору ОСОБА_3 віддав лише 1600 гривень, посилаючись на те, що за укладення договору ними сплачено по 400 гривень. Державний акт на належну їй земельну ділянку ОСОБА_3 забрав, посилаюись на необхідність виготовлення копії вказаного акту, але акт так і не повернув. Через 10 років з часу укладення спірного довогору, дізнавшись номер мобільного телефону ОСОБА_3 , неодноразово телефонувала останньому з проханням повернути земельну ділянку у зв`язку із закінченням строку оренди. Але ОСОБА_3 відмовив. Доказів на підтвердження отримання від ОСОБА_5 орендної плати не має. Розмір орендної плати за земельну ділянку на час укладення спірного договору, у 2003 році, їй не був відомий.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності та відмовити у задовленні позову.

Представник відповідача - адвокат Дегтярчук І.О. в судове засідання не з`явилася, надала до суду телефонограму, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Під час судового розгляду заперечувала проти задоволення уточнених позовних вимог з підстав викладених у відзивах на позовну заяву та уточнену позовну заяву. Також вказала, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду на цих підставах.

Третя особа приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада М.В. в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності та відмовити у задоволенні позову. Під час судового розгляду пояснила, що 23 липня 2003 року за реєстровим №3751 нею було посвідчено договір міни між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , предметом якого була земельна ділянка площею 7,5045 га, у межах згідно з планом, розташована на території Надеждівської сільської ради, Лозівського району, Харківської області, колективне сільськогосподарське підприємство ім.Пархоменко та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Підстав для визнання недійсним вказаного договору міни не має. Волевиявлення сторін за договором було направлено на передачу кожною із сторін другій стороні у власність одного товару в обмін на інший товар та було вільним. Кожна зі сторін протягом певного часу готувала свій пакет документів, необхідний для укладення договору. Договір міни був укладений відповідно до норм діючого па той час законодавства та підписаний сторонами після повного прочитання і розуміння тексту (умов) договору. При посвідченні договору міни нею виконані всі вимоги законодавства та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Вказаний договір був укладений добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, перебування при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, сторони були попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо визнання договорів недійсними. Сторони у її присутності стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно до п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції на час посвідчення договору, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України власники земельних часток (паїв), були не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилучені земель для суспільних потреб. До набрання чинності Законами України про державний земельний кадастр та про ринок не допускалася купівля-продаж земельних часток (паїв). Мораторій не поширювався на відчуження земель сільськогосподарського призначення на підставі договору міни. При цьому, не вимагалось, щоб обидві сторони за договором міни відчужували земельні ділянки. Даний пункт допускав обмін земельної ділянку на іншу річ. Таким чином, Земельний Кодекс дозволяв укладати договори міни земельних ділянок (паїв), в тому числі на інше майно (річ). Обмеження щодо обміну земельних ділянок були встановлені Законом України № 2059 від 06.10.2004 року . У відповідності до ст. 5 ДК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі. Під час розмови, перевіряючи особу згідно паспорних даних, нотаріусом самостійно перевірялася дієздатність особи, її можливість усвідомлювати значення своїх дій та розуміти те, що вона чує. Встановлення даних обставин іншим шляхом на законодавчому рівні не врегульовано. Текст спірного договору був зачитаний вголос сторонам та прочитаний ними особисто. Вказівок щодо обов`язкового зазначення цієї дії в тексті договору не існує. Обов?язково пропонується клієнту прочитати текст договору самостійно і, разом з цим, сам нотаріус зачитує текст договору, щоб для себе зробити висновок чи зрозуміла людина те, що вона прочитала. Повідомила, що за загальними правилами вчинення нотаріальних дій, перш за все, клієнт звертається до нотаріуса за консультацією та повідомляє про свої наміри. В даному випадку це був договір міни. Клієнту розяснюється, які документи необхідно мати. Після чого клієнт займається збором зазначених документів. Разом з тим, ці документи не є документами, які видаються нотаріусом, а є відповідними документами земельного відділу, інших організацій. Клієнт свідомо збирає необхідні документи для укладення певного правочину. При укладенні договору міни одна сторона - покупець збирає свій пакет документів, який він має надати при міні одного предмету на інший, одної речі на іншу. Зібравши необхідні, сторони приходять до нотаріуса, який, в свою чергу, перевіряє наявність всіх необхідних документів та їх правову природу. Після чого нотаріусом готується проект договору, який надається сторонам для прочитання і можливості внесення змін або доповнень. Після погодження з клієнтом проекту договору, документ виготовляється на нотаріальному бланку. Клієнтом знову прочитується документ. І лише після цього власноручно клієнт підписує документ, погоджуючись з прочитаним йому та прочитаним ним текстом документу. Після підпису сторін, нотаріус посвідчує договір власною печаткою та підписом. Завжди встановлюється та перевіряєься особа клієнта згідно наданого паспорту. Паспортні дані клієнта заносяться до реєстру нотаріальних дій. Вказала, що неможливо вчиняти будь-які нотаріальні дії без паспорту клієнта. Виключила можливість внесення інформації до договору без безпосередньої участі сторони. Померлого ОСОБА_3 не знала. Пояснила, що працюючи довгий час нотаріусом, у неї вироблена практика, згідно якої особам, які мають вади зору або не мають при собі окуляри, пропонуються та надаються наявні у нотаріуса запасні окуляри. Воля та наміри сторони щодо того чи іншого правочину завжди з`ясовується. Зазначила, що ОСОБА_1 прийшла і повідомила про свої наміри. Саме нею збиралися документи. Тим більше ОСОБА_1 було надано довідку про визначення грошової оцінки земельної ділянки, яка була видана відділом земельних ресурів на підставі заяви саме гр. ОСОБА_1 . Вказала, що як нотаріус, вона не зобов`язана надавати оцінку співмірності обєктів обміну, будь-яку річ можна обміняти на земельну ділянку. При укладенні договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був наявний прямий намір на обмін, за інших обставин консультація відбувалась би в іншому порядку. Був наявний намір придбати корову в обмін на земельну ділянку. Вказала, що в період укладення спірного договору відбувалося розпаювання земельних ділянок, паї знецінювалися, тому люди бажали шось придбати в обмін на земельну ділянку. Укладення подібних договорів міни була доволі частим явищем.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є знайомою ОСОБА_1 , розповіла про те, що ОСОБА_1 є добросовісною людиною. За життя остання пережила кому, страждала на цукровий діабет, в зв`язку з чим стан її здоров`я був вкрай важким. Був певний період часу, коли позивачці не було де жити, у зв`язку з чим певний час ОСОБА_1 , перед своїм від`їздом з с.Надеждівка, позивачка проживала у неї. Згодом її до себе покликала сестра, до якої вона і поїхала. ОСОБА_1 мала на праві власності земельну ділянку (пай), розташовану поряд з її земельною ділянкою (паєм). Про свої наміри щодо розпорядження належною їй земельною ділянкою ОСОБА_1 не розповідала. Пояснила, що безпосереднім свідком обміну між сторонами вона не була, але чула плітки, що ОСОБА_3 за життя обміняв корову на земельний пай. Вказала, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 їздила до м.Лозової, але чому і з якої причини їй не було відомо. Після приїзду з м.Лозова ні корови, ні грошей у ОСОБА_1 не було, іноді вона допомагала позивачці грошима, зокрема саме вона надала гроші ОСОБА_1 на виїзд з с.Надеждівка. За час проживання у с.Надеждівка ніякої корови ОСОБА_1 не мала, оскільки останній навіть не було де проживати. Земельна ділянка, що належала ОСОБА_1 , спочатку перебувала у колгоспі. Після від`їзду позивачки, земельну ділянку обробляв ОСОБА_3 , згодом вона була передана іншій особі, які саме їй не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , розповіла про те, що працюючи певний час разом з ОСОБА_1 , знала, що остання хворіла, зокрема, на цукровий діабет, в зв`язку з чим часто у позивачки були приступи. ОСОБА_1 була інсулінозалежною. Вказала, що ОСОБА_1 мала поганий зір, але з роботою справлялась, зауважень до неї не надходило, була добросовісним працівником без шкідливих звичок, яку всі в колективі поважали. ОСОБА_1 проживала у квартирі, потім у гуртожитку, згодом знімала квартири. Ніякого господарства позивач не мала, в тому числі корови. Зазначила, що їй було відомо про наявність у ОСОБА_1 паю, але місце його розташування не знала. Яким шляхом ОСОБА_1 розпорядилась належною їй земельною ділянкою їй не було відомо, лише знала, що комусь вона її передала. Про свої наміри щодо розпорядження належною їй земельною ділянкою ОСОБА_1 не розповідала.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 розповіла про те, знала ОСОБА_3 , оскільки на той час її сім`я проживала поряд із сім`єю ОСОБА_3 . Вона , як і ОСОБА_3 , утримувала корів. Останній привозив їм сіно, солому, вона у свою чергу доїла його корів. ОСОБА_1 також їй знайома, оскільки, працюючи помічником комбайнера, бачила як остання розвозила обіди по полях, під час польових робіт. ОСОБА_1 була охайною, вела звітність щодо кількості людей, яких годувала, та розкладала їжу. Пояснила, що згодом ОСОБА_1 , приїхала до ОСОБА_3 з проханням купити у неї земельний пай. Під час спілкування з ОСОБА_3 останній повідомив, що він разом з ОСОБА_1 їздив до нотаріуса в м.Лозова, де вони дізналися, що можна обміняти земельний пай на корову. ОСОБА_3 їздив до сільської ради для отримання довідки щодо наявності у нього корови. ОСОБА_3 мав рижих та червонорябих корів, які давали до 40 літрів молока на день. Пояснила, що влітку 2002-2003 року, точний рік не змогла пригадати, прийшовши вранці до ОСОБА_3 , помітила що немає однієї рижої корови. Згодом від ОСОБА_3 дізналася, що корова була обміняна на пай. Перед від`їздом на Батьківщину, ОСОБА_1 хвалилася, що вигідно продала корову. ОСОБА_3 мав кращих корів, тому ОСОБА_1 могла продати отриману корову комусь на молоко. Кому саме вона продала корову, їй не відомо. Приблизно через 10 років після укладення договору, за життя ОСОБА_3 , останній жалівся, що ОСОБА_1 часто дзвонила йому з проханням повернути пай, оскільки її сестра вимагає від неї грошей. Після відмови ОСОБА_3 , позивач продовжувала телефонувати з погрозами та образами. Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 телефонувала його дочці з вимогою повернути пай.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, перевіривши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються уточнені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 2 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 року передбачено, що відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М.В., зареєстрований у реєстрі за №3751. Відповідно до вказаного договору міни від 23 липня 2003 року ОСОБА_1 обміняла належну їй на праві приватної власності на підставі державного акту І-ХР №077326, виданого Надеждівською сільською радою Лозівського району Харківської області 01 квітня 2002 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №224, земельну ділянку, розташовану на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, площею 7,5045 га, на належну ОСОБА_3 на праві власності на підставі довідки Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області від 23 липня 2003 року корову ОСОБА_8 . Грошова оцінка земельної ділянки на 2003 рік склала 80531,52 грн., згідно довідки про визначення грошової оцінки Лозівського районного відділ земельних ресурсів від 04 липня 2003 року №670. Вартість корови Марта , за домовленістю, склала 2500,00 гривень. В результаті обміну у власність ОСОБА_1 перейшла корова Марта , у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, площею 7,5045 га. Обмін проведено сторонами без доплат.

З копії листа Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області за №29-20.04-0.7-660/2-15 від 16 листопада 2015 року у відповідь на запит адвоката Задояного Ю.В. повідомлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області від 26.09.2001 року, ОСОБА_1 виділено земельні ділянки (пай) площею 3,9068 га (кадастровий номер 6323982500:02:000:0233) та площею 3,5977 га (кадастровий номер 6323982500:02:000:0336). Згідно договору міни від 23 липня 2003 року, зареєстрованого за №3751 приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, вищевказані земельні ділянки перейшли у власність іншої особи.

Земельна ділянка площею 3,9068 га у межах згідно з планом, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, кадастровий номер 6323982500:02:000:0233 належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №353792, виданого Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області 12 червня 2012 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №632390001000584.

Земельна ділянка площею 3,59977 га у межах згідно з планом, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, кадастровий номер 6323982500:02:000:0336 належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №353793, виданого Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області 12 червня 2012 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №632390001000585.

19 квітня 2017 року до Лозівського ВП ГУНП в Харківській області надійшла заява народного депутата України ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_1 про те, що до нього звернулась ОСОБА_1 , яка стверджує, що у 2003 році вона, не в повній мірі усвідомлюючи свої дії, підписала договір міни земельної частки (паю) з ОСОБА_5 , внаслідок чого остання втратила право власності на земельну частку (пай). Вказана заява 20 квітня 2017 року внесена у ЄРДР за №12017220380000923 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. З постанови слідчого СВ Лозівського ВП ГУНП в Харківській області Костюченка О.М. від 19 жовтня 2017 року вбачається, що кримінальне провадження за №12017220380000923 від 20 квітня 2017 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрито, рекомендовано заявнику звернутися в цивільному порядку до суду для вирішення питання щодо визнання недійсним вказаного договору міни.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, актовий запис №16.

З матеріалів спадкової справи №33/2018 до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що 20 серпня 2007 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М.В., зареєстровано в реєстрі за №4788. За змістом заповіту на випадок свої смерті ОСОБА_3 заповів все своє майно, яке буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалося, та все те, на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР , оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п.п.1,4 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цей кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки предметом спору є договір міни, укладений до набрання чинності ЦК України , а саме 23 липня 2003 року, тому вказаний спір підлягає вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час його укладення, тобто на підставі положень ЦК УРСР 1963 року (надалі - ЦК УРСР).

Відповідно до ст.241 ЦК УРСР , в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Статтею 242 ЦК УРСР встановлено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР , яка діяла на час укладення договору міни, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Підставою недійсності договору є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені законом, саме на момент вчинення договору.

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (ч.1 ст. 57 ЦК УРСР ).

При цьому, необхідно зазначити, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК слід враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

З роз`яснень, викладених у п.п.2,5,11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про визнання угод недійсними №3 від 28.04.1978 року(чинної на час укладення спірного договору) вбачається, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав із наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. За правилами ст.48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману. Під обманом в таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В позовній заяві та під час судового розгляду сторона позивача посилалася на те, що ОСОБА_1 не знала, що укладала договір міни, і в дійсності вважала, що укладала договір оренди земельної ділянки на десять років. Разом з цим, вказала на те, що спірний договір було укладено під впливом обману та збігу тяжких обставин.

Ці дві обставини є взаємовиключними, оскільки перша вказує на непоінформованість позивача про вчинений нею правочин, а друга стверджує протилежне - засвідчує укладення договору міни, але вчинення цієї дії пов`язує із впливом обману з боку відповідача та збігу тяжких обставин.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Під час судового розгляду приватний нотаріус Завада М.В., яка посвідчувала спірний договір, зазначила, що підстав для визнання недійсним вказаного договору міни не має. Волевиявлення сторін за договором було направлено на передачу кожною із сторін другій стороні у власність одного товару в обмін на інший товар та було вільним. Кожна зі сторін протягом певного часу готувала свій пакет документів, необхідний для укладення договору. Договір міни був укладений відповідно до норм діючого на той час законодавства та підписаний сторонами після повного прочитання і розуміння тексту (умов) договору. При посвідченні договору міни нею виконані всі вимоги законодавства та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Вказаний договір був укладений добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, перебування при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, сторони були попередньо ознайомлені нею з вимогами чинного законодавства щодо визнання договорів недійсними. Сторони у її присутності стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний правочин вчинено особами, які мали необхідний обсяг дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Воля ОСОБА_1 щодо обміну своєї земельної ділянки викладена у засвідченому тексті договору міни і підтверджена підписом позивача, справжність якого не спростована, рівно як і не спростовано належними і допустимими засобами доказування відсутність вільного волевиявлення. Спірний правочин вчинявся у письмовій формі та нотаріально посвідчувався.

З огляду на викладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що обман мав місце і укладення договору відбулося саме внаслідок обману зі сторони відповідача. В ході судового розгляду позивачем не надано жодних доказів, що відповідач ввів її в оману. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили лише наявність проблем зі здоров`ям у ОСОБА_1 . З пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вбачається, що їм стало відомо про існування спірного договору вже після його укладання. За наданими показами неможливо встановити істинні наміри позивача щодо розпорядження її майном, оскільки ОСОБА_1 про свої наміри щодо розпорядження належною їй земельною ділянкою вказаним свідкам не розповідала.

Доводи позивача, що вона була переконана в укладенні з ОСОБА_3 договору оренди також спростовується повідомленням міськрайонного Управління у Лозівському районі та м.Лозовій Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №29/124-20 від 27 лютого 2020 року, з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в Книзі запису державної реєстрації договорів оренди землі зареєстровано договір оренди на земельну частку (пай) з ПОСП Дніпро 9,80 умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Надеждівської сільської ради (землі реформовано КСП ім.Пархоменко). Договір оренди зареєстровано 16.02.2001 року на 5 років за реєстраційним номером 368. З огляду на викладене, доводи позивача про укладення 23 липня 2003 року нібито договору оренди з ОСОБА_3 не знайшли своє підтвердження.

З наданих позивачем медичних документів, а саме виписок з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №3681/562, №4170/626 від 08 квітня 2016 року вбачається, що діагноз ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ускладнена/діабетична/катаракта, діабетична проліферативна ретинопатія обох очей. Лікування - 09 липня 1993 року екстракапсулярна екстракція катаракти лівого ока під місцевою анестезією. Операція та після операційний період без ускладнень. В після операційний період - місцева протизапальна терапія. Згідно виписки із медичної картки №04088, наданої ендокринологічним відділенням Чернігівської обласної лікарні, діагноз ОСОБА_1 - цукровий діабет - І важкий перебіг в стадії декомпенсації (при госпіталізації) субкомпенсації (при виписці), діабетична поліневропатія нижніх кінцівок - ІІ ст., діабетична агніопатія сітківки - І ст. обох очей, афактія обох очей, діабетична міокардіопатія, ХХН-ІІ ст діабетична нефропатія, симптоматична артеріальна гіпертензія СН-Ост, діабетична мікроангіопатія нижніх кінцівок - ІІ ст, ідіопатичний гіпотиреоз середньої важкості в стадії медикаментозної субкомпенсації, плечелопатковий периартрит зправа. Поступила 07.05.2008 року, виписана 16.05.2008 року.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 03.11.2010 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безстроково.

Посилаючись на те, що договір міни був укладений через різке погіршення стану здоров`я та необхідність переїзду в інший регіон, позивач не надала жодних підтверджуючих документів наявності вказаних обставин саме на час укладення спірного договору міни, 23 липня 2003 року. При цьому, послання позивача на невиконання стороною договору його умов, зокрема, в частині передання корови, не є підставою для недійсності такого договору, а має наслідком застосування цивільно-правової відповідальності, визначеної договором або законом. А тому зазначене не свідчить про збіг тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Загалом, позивачем не доведені підстави визнання зазначеної угоди недійсною, визначені ст.57 ЦК УРСР .

За змістом ст.ст. 110 , 111 ЗК України в редакції, яка діяла на момент укладення договору міни, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку.

Відповідно до п.3 Указу Президенту України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва № 666-84 від 10.11.1994 року право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Згідно з ч.2 п.4 зазначеного Указу № 666-84 саме власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські товариства, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення .

01 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України , де відповідно до першої редакції п. 15 Перехідних положень встановлювалось, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб."

Зазначене також підтверджується роз`ясненнями Державного комітету України по земельних ресурсах, викладеними в Інформаційному бюлетені № 17/2 за вересень 2002 року

Законом України від 06.10.2004р. N 2059-ГУ із пункту 15 Перехідних положень ЗК України виключено слово "міни". Отже, "міна" стала забороненою.

Таким чином, Земельний Кодекс , в редакції, яка діяла на момент укладення договору міни, дозволяв укладати договори міни земельних ділянок (паїв), в тому числі на інше майно.

Обмеження щодо обміну земельних ділянок були встановлені Законом України № 2059 від 06.10.2004 року .

У відповідності до ст.5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що договір міни між сторонами на час укладання відповідав вимогам діючого законодавства і тому права позивача порушені не були, в зв`язку з чим вимога щодо визнання договору міни недійсним не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути у її власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області КСП імені Пархоменко, площею 7,5045 га, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання за нею право власності на вищевказану земельну ділянку є похідними від вимоги про визнання недійсним договору міни від 23 липня 2003 року, в їх задоволенні також слід відмовити.

Разом з тим, під час розгляду справи представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР, що був чинним до 01.01.2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Позовні вимоги про визнання угод недійсними не належали до вимог, на які відповідно до ст.83 ЦК УРСР не поширювалася позовна давність, до них застосовувався загальний строк позовної давності - 3 роки (ст.71 ЦК УРСР).

Згідно з ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено обґрунтованість заявлених вимог, позов задоволенню не підлягає з підстав зазначених вище, а тому клопотання представника відповідача про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 є безпідставним.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи, оцінюючи наявні у ній докази, перевірені та досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 133 ЦПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України .

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому позивач як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню та покладається на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12 , 13 , 76 , 81 , 141, 247 , 258 , 264 , 265 , 268 ЦПК України , суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада Марина Володимирівна про визнання договору міни та свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на земельні ділянки відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу .

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу , якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Присліп, Міжгірського району, Закарпатської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 30 березня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Представник позивач: адвокат Задояний Юрій Вікторович, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №497, місцезнаходження офісу: м.Христинівка, Черкаська область, вул.Садова, буд.15.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с.Герсеванове, Лозівський район, Харківська область, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Представник відповідач: адвокат Дегтярчук Ірина Олексіївна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3311, місцезнаходження офісу: м.Лозова, Харківська область, вул.Ярослава Мудрого, буд.14.

Третя особа: приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завада Марина Володимирівна, місцезнаходження офісу: м.Лозова, Харківська область, бульвар Шевченка, буд.2

Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2020 року.

Суддя Н.А. Смірнова