Рішення

від 09.10.2020 по справі 240/10834/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/10834/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить:

- визнати формулювання причин звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, змінивши його;

- скасувати розпорядження від 28 лютого 2020 року № 5-к в частині;

- стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області 37631,69 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку з підстав порушення норм чинного законодавства.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що 29 квітня 2020 року подала відповідачеві заяву про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням Першотравенською селищною радою Баранівського району Житомирської області трудового законодавства і умов колективного договору. Однак, 30 квітня 2020 року секретар селищної ради видала розпорядження № 13-к про її звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 30 квітня 2020 року. Таке формулювання причин звільнення позивач вважає протиправним і таким, що підлягає зміні. Також позивач зазначає, що розпорядженням від 28 лютого 2020 року № 5-к було визнано недійсними розпорядження від 27 січня 2020 року № 1-к і № 2-к про встановлення надбавок і премій відповідно. ОСОБА_1 вважає, що секретар ради не мала права визнавати вказані розпорядження недійсними, оскільки це не передбачено законодавством. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 37631,69 грн., в т.ч. 1221, 00 грн. премії за січень 2020 року, 2035,00 грн. надбавки за січень, вихідна допомога у розмірі 22578,72 грн., 11796,97 грн. середній заробіток за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року, а також стягнути середній заробіток за період з 09 липня 2020 року по день ухвалення рішення.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 04 серпня 2020 року.

04 серпня 2020 року підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відпусткою судді. Наступне засідання призначено на 27 серпня 2020 року.

27 серпня 2020 року підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відрядженням судді. Наступне засідання призначено на 15 вересня 2020 року.

15 вересня 2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 29 вересня 2020 року.

29 вересня 2020 року закрито підготовче провадження і здійснено перехід в письмове провадження для подальшого розгляду справи.

03 серпня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав. Зазначив, що позивача було правомірно звільнено із займаної посади. Середній заробіток за період з 30 квітня по 08 травня 2020 року позивач отримала у повному обсязі.

06 серпня 2020 року позивач направила до суду відповідь на відзив, в якій відхилила доводи відповідача. Пояснила, що підставою для звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України є сам факт порушення трудового законодавства. Однак відповідач протиправно вказав іншу підставу звільнення. Зауважила, що видавши розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року секретар ради позбавила її вже нарахованої за січень 2020 року та зареєстрованої премії і надбавки. Заперечила щодо виплати належних їй при звільненні сум і середнього заробітку за час затримки розрахунку. Розрахунок був проведений на суму 11213,12 грн., але відповідачем при цьому не враховано борг по премії, надбавці і вихідній допомозі в сумі 37047,84 грн. Загальна сума заробітку за затримку розрахунку складає 12537,65 грн., але 03 червня 2020 року виплачено лише 740,68 грн. Крім того, зазначила, що не пропустила строк звернення до суду з даним позовом.

07 серпня 2020 року Першотравенська селищна рада Баранівського району Житомирської області надала заперечення на відповідь на відзив, в якому вказала на необгрунтованість позовних вимог позивача та пропущення строку звернення до суду з вимогою про оскарження розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю, умов колективного договору, а саме: затримка у виплаті зарплати за березень і І половину квітня 2020 року, зміна істотних умов праці у частині позбавлення надбавки за високі досягнення у праці без попередження за 2 місяці за січень-квітень 2020 року, ненадання відпустки за сімейними обставинами, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х місячного середнього заробітку.

30 квітня 2020 року секретарем Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області винесено розпорядження № 12-к від 30 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 12 травня 2020 року на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

Цього ж дня позивач звернулася до відповідача із заявою про надання пояснень, чому її звільнення відбулося не на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

30 квітня 2020 року відповідачем видано нове розпорядження № 13-к про звільнення ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії із займаної посади за власним бажанням з поважних причин згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України з 30 квітня 2020 року.

З даним розпорядженням позивач не погоджується, у зв`язку з чим звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року № 2493-III із змінами і доповненнями (далі - Закон № 2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 7 Закону № 2493-III, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з частиною 3 вказаної статті, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як підтверджується матеріалами справи, у своїй заяві від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 просила звільнити її на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю, умов колективного договору.

Волевиявлення позивача було саме щодо звільнення її з посади у зв`язку із тим, що роботодавець не виконує умови трудового законодавства. Суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був розглянути заяву позивача та прийняти по ній відповідне рішення. Фактично заява позивача про звільнення з підстав порушення трудового законодавства відповідачем не розглянута, оскільки не була ні задоволена, ні відмовлено у задоволенні такої заяви.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013 року справа № 6-34цс13.

Як вбачається із спірного розпорядження № 13-к від 30 квітня 2020 року, Першотравенська селищна рада Баранівського району Житомирської області всупереч вимогам статті 38 КЗпП України самостійно змінила правові підстави розірвання трудового договору, зазначені позивачем, тому звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України не можна вважати законним.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відтак для належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача внести зміни у розпорядження № 13-к від 30 квітня 2020 року щодо формулювання причин звільнення, вказавши: "Звільнити ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії (код КП 2419.3), 30 квітня 2020 року із займаної посади за частиною 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю".

Щодо скасування розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року.

Як вбачається з вказаного розпорядження, у зв`язку з невиконанням дохідної частини селищного бюджету за січень-лютий 2020 року розпорядження № 1-к та № 2-к від 27 січня 2020 року вважаються недійсними.

У свою чергу розпорядженням № 1-к від 27 січня 2020 року встановлено на 2020 рік, починаючи з 02 січня 2020 року, надбавку за високі досягнення у праці, зокрема, ОСОБА_1 - 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років. Згідно з розпорядженням № 2-к від 27 січня 2020 року, постановлено виплатити, крім інших, позивачу, премію в розмірі 30% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років за січень 2020 року.

Надаючи правову оцінку спірному розпорядженню, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оплату праці , основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів від 09 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова № 268).

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Постанови № 268, умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48 - 54 і 57.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 Постанови № 268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи і здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 р. - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Розпорядженням селищного голови № 70-к від 22 липня 2013 року затверджено Положення про преміювання працівників Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області, згідно з яким виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами у межах затвердженого фонду оплати праці.

З вищевикладеного вбачається, що надбавка за високі досягнення у праці і премія за своїм змістом є засобами заохочення посадових осіб місцевого самоврядування та не є обов`язковими платежами, хоча і входять до структури заробітної плати. Виплата надбавки за високі досягнення у праці і преміювання є правом керівника, а не обов`язком та здійснюється у межах наявного фонду оплати праці. Крім того, виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженнями від 27 січня 2020 року № 1-к і № 2-к позивачу встановлено надбавку за високі досягнення у праці та премію. Їх виплата здійснена не була у зв`язку з невиконанням дохідної частини селищного бюджету за січень-лютий 2020 року, що стало підставою для видання спірного розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року. Вказані обставини підтверджуються аналізом виконання плану по доходу бюджету Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області станом на 31 січня та 28 лютого 2020 року, з якого вбачається лише часткове його виконання.

За таких обставин, коли надбавка за високі досягнення у праці і премія не є обов`язковими складовими зарплати, встановлюються виключно за рішенням керівника у межах наявного фонду оплати праці, суд дійшов висновку, що розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року є обгрунтованим і вмотивованим, відтак, не підлягає скасуванню.

Щодо стягнення 1221, 00 грн. премії за січень 2020 року, 2035,00 грн. надбавки за січень, вихідної допомоги у розмірі 22578,72 грн., 11796,97 грн. середнього заробітку за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року, а також середнього заробітку за період з 09 липня 2020 року по день ухвалення рішення.

1221,00 грн. премії та 2035,00 грн. надбавки за січень 2020 року позивач просить стягнути на підставі розпоряджень № 1-к та № 2-к від 27 січня 2020 року.

Оскільки судом визнано правомірним розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року про визнання недійсними вказаних розпоряджень про встановлення премії і надбавки, тому підстави для стягнення 1221,00 грн. премії та 2035,00 грн. надбавки за січень 2020 року відсутні.

Стосовно вихідної допомоги суду зазначає, що статтею 44 Кодексу законів про працю України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, оскільки позивач підлягає звільненню за частиною 3 статті 38 КЗпП України, є вірними її доводи про необхідність стягнення з відповідача відповідно до статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

З урахуванням норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100), середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із врахуванням наведених правових норм та довідки відповідача, середньоденна зарплата ОСОБА_1 на момент звільнення становить 224,87 грн.

Середньомісячне число робочих днів за лютий-березень 2020 року становить 20+21/2=20,5. Середня місячна зарплата - 20,5*224,87=4609,84 грн. Таким чином, вихідна допомога становить 4609,84*3=13829,52 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 30 квітня 2020 року по день ухвалення рішення, суд зважає на таке.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, на даний момент відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що 3 червня 2020 року позивач отримала 740,68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати. Наведені обставини підтверджуються листом Першотравенської селищної ради від 07 жовтня 2020 року № 527.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом у частині оскарження розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року суд зазначає наступне.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX.

Вказаним законом доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, під час дії карантину, запровадженого з 12 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України постановою від 11 березня 2020 року № 211, строки звернення до адміністративного суду продовжуються на час його дії.

У свою чергу, у подальшому, 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX (далі - Закон України №731-IX).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Як було встановлено судом, позивачу про видання розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року стало відомо 10 березня 2020 року, а відтак місячний строк звернення з позовом до суду про його скасування сплинув 10 квітня 2020 року під час дії карантину. Позивач даний позов направила до суду 08 липня 2020 року, тобто, зважаючи на запроваджене правове регулювання, викликане карантинними заходами, у межах встановленого Законом строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем дотримано строк звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області (вул. Миру, 6, смт. Першотравенськ, Баранівський район, Житомирська область, 12746, код ЄДРПОУ 04344400) про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними формулювання причин звільнення ОСОБА_1 30 квітня 2020 року із займаної посади за власним бажанням з поважних причин на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Зобов`язати Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області внести зміни у розпорядження № 13-к від 30 квітня 2020 року щодо формулювання причин звільнення, вказавши: "Звільнити ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії (код КП 2419.3), 30 квітня 2020 року із займаної посади за частиною 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю.

Стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 13829,52 грн. вихідної допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов