Постанова

від 22.03.2021 по справі 240/10834/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10834/20

Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

22 березня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Баранівської міської ради про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У липні 2020 року до суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області, у якому просила:

- визнати формулювання причин звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, змінивши його;

- скасувати розпорядження від 28 лютого 2020 року № 5-к в частині;

- стягнути з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області 37631,69 гривень та середній заробіток за затримку розрахунку з підстав порушення норм чинного законодавства.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 29 квітня 2020 року подала відповідачеві заяву про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням Першотравенською селищною радою Баранівського району Житомирської області трудового законодавства і умов колективного договору. Однак, 30 квітня 2020 року секретар селищної ради видала розпорядження № 13-к про її звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 30 квітня 2020 року. Таке формулювання причин звільнення позивач вважає протиправним і таким, що підлягає зміні. Також позивач зазначає, що розпорядженням від 28 лютого 2020 року № 5-к було визнано недійсними розпорядження від 27 січня 2020 року № 1-к і № 2-к про встановлення надбавок і премій відповідно та вважає, що секретар ради не мала права визнавати вказані розпорядження недійсними, оскільки це не передбачено законодавством.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів задоволено частково.

Визнано протиправними формулювання причин звільнення ОСОБА_1 30 квітня 2020 року із займаної посади за власним бажанням з поважних причин на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Зобов`язано Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області внести зміни у розпорядження № 13-к від 30 квітня 2020 року щодо формулювання причин звільнення, вказавши: "Звільнити ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії (код КП 2419.3), 30 квітня 2020 року із займаної посади за частиною 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю.

Стягнуто з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 13829,52 гривень вихідної допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено із матеріалів справи, 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю, умов колективного договору, а саме: затримка у виплаті зарплати за березень і І половину квітня 2020 року, зміна істотних умов праці у частині позбавлення надбавки за високі досягнення у праці без попередження за 2 місяці за січень-квітень 2020 року, ненадання відпустки за сімейними обставинами, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х місячного середнього заробітку.

30 квітня 2020 року секретарем Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області винесено розпорядження № 12-к від 30 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 12 травня 2020 року на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

Цього ж дня позивач звернулася до відповідача із заявою про надання пояснень, чому її звільнення відбулося не на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

30 квітня 2020 року відповідачем видано нове розпорядження № 13-к про звільнення позивачки, спеціаліста 1 категорії із займаної посади за власним бажанням з поважних причин згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України з 30 квітня 2020 року.

Окрім того, розпорядженням від 28 лютого 2020 року № 5-к було визнано недійсними розпорядження від 27 січня 2020 року № 1-к і № 2-к про встановлення надбавок і премій відповідно. Позивач вважає, що секретар ради не мала права визнавати вказані розпорядження недійсними, оскільки це не передбачено законодавством.

З даними діями та розпорядженням позивач не погоджується, у зв`язку з чим звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 22 березня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача у справі №240/10834/20: замінено відповідача Першотравенську селищну раду Баранівського району Житомирської області на її правонаступника Баранівську міську раду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача внести зміни у розпорядження №13-к від 30 квітня 2020 року щодо формулювання причин звільнення, вказавши: "Звільнити ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії (код КП 2419.3), 30 квітня 2020 року із займаної посади за частиною 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю".

Щодо скасування розпорядження №5-к від 28 лютого 2020 року суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку із тим, коли надбавка за високі досягнення у праці і премія не є обов`язковими складовими зарплати, встановлюються виключно за рішенням керівника у межах наявного фонду оплати праці, тому розпорядження №5-к від 28 лютого 2020 року є обґрунтованим і вмотивованим, відтак, не підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення 1221, 00 грн. премії за січень 2020 року, 2035,00 грн. надбавки за січень, вихідної допомоги у розмірі 22578,72 грн., 11796,97 грн. середнього заробітку за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року, а також середнього заробітку за період з 09 липня 2020 року по день ухвалення рішення суд першої інстанції вказав наступне.

Оскільки судом визнано правомірним розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року про визнання недійсними вказаних розпоряджень про встановлення премії і надбавки, тому підстави для стягнення 1221,00 гривень премії та 2035,00 гривень надбавки за січень 2020 року відсутні.

Стосовно вихідної допомоги суд зазначив, оскільки позивач підлягає звільненню за частиною 3 статті 38 КЗпП України, є вірними її доводи про необхідність стягнення з відповідача відповідно до статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та зобов`язав стягнути на користь позивачки вихідну допомогу у розмірі 13829,52 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 30 квітня 2020 року по день ухвалення рішення, суд першої інстанції зауважив, що така вимога є передчасною, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року та ухвалити нове судове рішення в частині визнання незаконним розпорядження секретаря Першотравенської селищної ради Піщанецької Л.О. від 28 лютого 2020 року №5 про визнання недійсними розпоряджень №1-к від 27 січня 2020 року в частині встановлення надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50% за січень 2020 року та №2-к від 27 січня 2020 року в частині виплати премії в розмірі 30% за січень 2020 року; стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області премію за січень 2020 року в розмірі 1221 грн., надбавку за високі досягнення у праці, нараховану в січні 2020 року в сумі 2035 грн., вихідну допомогу в розмірі 22578,72 грн., загалом 25834,72 грн.; стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року в сумі 11796,97 грн. та за період з 09 липня 2020 року і по день ухвалення рішення судом першої інстанції в розмірі 249,90 грн. за кожний день затримки розрахунку; стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень. В решті оскаржуване рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що премія та надбавка є складовими частинами заробітної плати, хоча і не обов`язковими, але якщо вони вже нараховані, то є обов`язковими для виплат.

Щодо стягнення на користь позивачки вихідної допомоги в розмірі 22578,72 гривень позивачка зазначає, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року для розрахунку середньомісячної заробітної плати слід взяти два повністю відпрацьованих місяці, передуючі звільненню. Якщо в ці місяці позивач працювала не всі робочі дні то вважає, що вправі взяти попередні два місяці.

Водночас, зауважує, що кількість робочих днів у лютому складає 20, але позивач відпрацювала лише 17 днів решту була непрацездатна. Кількість робочих днів у березні складає 21, але вона відпрацювала лише 16 днів, решту була непрацездатна. Неповний місяць працювала і у квітні 2020 року, який має 21 робочий день, а працювала вона 15 днів.

При цьому, зазначає, що повні місяці працювала у грудні 2019 року та у січні 2020 року, а тому в такому випадку вправі для розрахунку взяти грудень 2019 року та січень 2020 року.

Щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за затримку розрахунку в сумі 11796,97 грн. за період з 30 квітня пo 08 липня 2020 року та за період з 09 липня 2020 року і по день ухвалення судом рішення, тобто по 09 жовтня 2020 року, в розмірі 249,90 грн. за кожний день затримки розрахунку, позивачка вважає, що вправі просити суд стягнути меншу суму ніж та, на яку має право по закону, і за менший період. Крім того, вважає, що вона не позбавлена права в подальшому подати інший позов та стягнути на її користь заробіток за затримку розрахунку вже за інший період, тобто з 09 жовтня 2020 року і по день виплати остаточного розрахунку. При цьому зауважує, якщо вона не буде оскаржувати рішення суду першої інстанції в цій частині, то не буде мати право пред`явити цей позов пізніше та просити суд стягнути заробіток за затримку розрахунку за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року в сумі 11796,97 грн. та за період з 09 липня 2020 року і по день ухвалення судом рішення, тобто по 09 жовтня 2020 року, в розмірі 249,90 грн. за кожний день затримки розрахунку, бо такий позов позивачка подала, суд відмовив їй у задоволенні цих позовних вимог, про що вона буде змушена повідомити суд в разі подання такого позову в подальшому, а тому стверджує, що позов в цій частині не є передчасним і відмовляти їй в задоволенні цих позовних вимог у суду не було підстав, тому що докази про затримку розрахунку надані до суду.

Окрім того, скаржник звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд, ухвалюючи рішення, не вирішив питання про стягнення на її користь витрат за надання правової допомоги у розмірі 5000 гривень.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року №2493-III (надалі - Закон №2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Положеннями статті 7 Закону № 2493-III передбачено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268 (надалі - Постанова № 268).

Згідно абзацу 2 пункту 1 Постанови № 268, умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48 - 54 і 57.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 Постанови № 268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи і здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 01 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Розпорядженням селищного голови № 70-к від 22 липня 2013 року затверджено Положення про преміювання працівників Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області, згідно з яким виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами у межах затвердженого фонду оплати праці.

Відтак вбачається, що надбавка за високі досягнення у праці і премія за своїм змістом є засобами заохочення посадових осіб місцевого самоврядування та не є обов`язковими платежами, хоча і входять до структури заробітної плати. Виплата надбавки за високі досягнення у праці і преміювання є правом керівника, а не обов`язком та здійснюється у межах наявного фонду оплати праці. Крім того, виплата премії проводиться щомісячно у разі відсутності заборгованості за обов`язковими платежами.

Із матеріалів справи вбачається, що розпорядженнями від 27 січня 2020 року безпосередньо розпорядженням № 1-к від 27 січня 2020 року встановлено на 2020 рік, починаючи з 02 січня 2020 року, надбавку за високі досягнення у праці, зокрема, позивачці - 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років. Згідно з розпорядженням № 2-к, постановлено виплатити, крім інших, позивачці, премію в розмірі 30% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років за січень 2020 року.

Їх виплата здійснена не була у зв`язку з невиконанням дохідної частини селищного бюджету за січень-лютий 2020 року, що стало підставою для видання спірного розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року. Вказані обставини підтверджуються аналізом виконання плану по доходу бюджету Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області станом на 31 січня та 28 лютого 2020 року, з якого вбачається лише часткове його виконання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надбавка за високі досягнення у праці і премія не є обов`язковими складовими зарплати, встановлюються виключно за рішенням керівника у межах наявного фонду оплати праці, тому розпорядження № 5-к від 28 лютого 2020 року є обґрунтованим та вмотивованим, відтак, не підлягає скасуванню.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, оскільки визнано правомірним розпорядження №5-к від 28 лютого 2020 року про визнання недійсними вказаних розпоряджень про встановлення премії і надбавки, то підстави для стягнення 1221,00 грн. премії та 2035,00 грн. надбавки за січень 2020 року на підставі розпоряджень № 1-к та № 2-к від 27 січня 2020 року на відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оскільки позивачка підлягає звільненню за частиною 3 статті 38 КЗпП України, є вірними її доводи про необхідність стягнення з відповідача відповідно до статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок №100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування ви плат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно абзацу 3 та 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Колегією суддів з витребуваних копій документів, а саме з особових рахунків працівника за 2019 та 2020 роки встановлено, що позивачка у квітні, березні та лютому 2020 року працювала не повні робочі місяці, адже з 26 лютого по 06 березня та з 03 квітня по 10 квітня 2020 року була непрацездатна.

Разом із тим, з 13 грудня по 15 грудня 2019 року позивачка була також непрацездатна, що підтверджується особовим рахунком працівника за 2019 рік, чим спростовуються доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачка у грудні 2019 року та січні 2020 року працювала повні місяці.

Із урахуванням досліджених доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач два повних робочих місяці працювала у жовтні та листопаді 2019 року, в такому випадку для розрахунку середньомісячної заробітної плати слід взяти саме ці місяці.

Відтак, кількість відпрацьованих робочих днів складає 43 дні (22 дні у жовтні 2019 року + 21 день у листопаді 2019 року).

Середньоденна заробітна плата позивачки: (7326 грн. + 7326 грн.) : 43 = 340,74 грн.

Сумарне число робочих днів за останні два місяці роботи позивачки (березень-квітень 2020 року) складає 42 дні. Середньомісячне число робочих днів становить 21 день (42/2).

З урахуванням наведеного сума вихідної допомоги складає 21466,62 грн. (340,74 х 21 день х 3 місяці).

Відносно позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 30 квітня 2020 року по день ухвалення рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями частини 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, на даний момент відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

Таким чином, спір щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні на момент ухвалення рішення у даній справі відсутній.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку при звільненні по дату винесення судового рішення у даній справі задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивачки витрат за надання правової допомоги у розмірі 5000 гривень суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 3 статті 134 КАС України вказано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до вимог частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 КАС України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, частиною 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Отже, з наведеного слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі 826/856/18.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (надалі - Закон № 5076-VI) вказано, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положенням пункту 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №821/1594/17 вказує, що необхідно встановлювати факт надання правничої допомоги саме у даній справі.

На підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 29 травня 2020 року (а.с.30), квитанцію №101J3697M від 26 червня 2020 року (а.с.33), Акт виконаних робіт по наданню правничої допомоги від 08 липня 2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг) та суми оплати за надану правову допомогу згідно умов договору про надання правової допомоги від 29 травня 2020 року (а.с.32).

З огляду на зазначене, та беручи до уваги те, що судові витрати підтверджені належними доказами, а відповідачем не доведені підстави для зменшення розміру цих витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення таких витрат, тобто в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки судове рішення оскаржується в частині визнання незаконним розпорядження секретаря Першотравенської селищної ради Піщанецької Л.О. від 28 лютого 2020 року №5 про визнання недійсними розпоряджень №1-к від 27 січня 2020 року в частині встановлення надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50% за січень 2020 року та №2-к від 27 січня 2020 року в частині виплати премії в розмірі 30% за січень 2020 року; стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області премію за січень 2020 року в розмірі 1221 грн., надбавку за високі досягнення у праці, нараховану в січні 2020 року в сумі 2035 грн., вихідну допомогу в розмірі 22578,72 грн., загалом 25834,72 грн.; стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 30 квітня по 08 липня 2020 року в сумі 11796,97 грн. та за період з 09 липня 2020 року і по день ухвалення рішення судом першої інстанції в розмірі 249,90 грн. за кожний день затримки розрахунку; стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень., то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.

З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню в частині стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги з ухваленням нового рішення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині, ухвалити в скасованій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування розпорядження, стягнення коштів скасувати в частині стягнення з Першотравенської селищної ради Баранівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 13829,52 грн. вихідної допомоги.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Баранівської міської ради на користь ОСОБА_1 21466,62 грн. (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят шість гривень 62 копійки) вихідної допомоги.

В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 240/10834/20 - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Баранівської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 22 березня 2021 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.