Постанова

від 07.10.2020 по справі 387/709/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 387/709/18

провадження № 61-6111св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Згода ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Згода , в інтересах якого діє адвокат Булахов В. Д., на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року у складі судді Цотка В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода (далі - ТОВ Згода ) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 01 серпня 2001 року серії І-КР № 011686 він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,7201 га, кадастровий номер 3521783500:02:000:0072, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Указана земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ Згода на підставі договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеного між сторонами.

02 квітня 2018 року він отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3521783500:02:000:0072, з якого йому стало відомо про існування додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року. Згідно з указаною додатковою угодою термін дії договору оренди землі продовжено до 08 липня 2028 року.

Зазначав, що волевиявлення на укладення зазначеної додаткової угоди він не мав та вказаний правочин не підписував, а тому вважає додаткову угоду недійсною.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Злагода ;

скасувати рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії Комунального підприємства Центр державної реєстрації (далі - КП Центр державної реєстрації ) Мешкова О. О. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, індексний номер 40240342 (запис про інше речове право від 14 березня 2017 року № 25357077), за вказаною додатковою угодою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Злагода , право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 березня 2018 року за № 25357077.

Скасовано рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії КП Центр державної реєстрації Мешкова О. О. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, індексний номер 40240342 (запис про інше речове право від 14 березня 2017 року № 25357077).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року № 205 додаткова угода підписана не орендодавцем, а іншою особою. Повноваження на підписання документів від свого імені позивач іншим особам не надавав, що вказує на відсутність його внутрішньої волі на укладення оспорюваного правочину. Оскільки додаткова угода є недійсною, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ Злагода також підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ Згода просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання ТОВ Згода про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи, не врахувавши, що матеріали справи не містять інших належних та допустимих доказів, крім висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року № 205, який у відповідача викликає сумніви в його правильності. Підпис позивача у спірній додатковій угоді, яка викладена на білому папері формату А4, експерт порівнював з вільними зразками підписів, що виконані на описі до поштового вкладення, квитанціях, довіреності, полісі страхування та корінці податкового повідомлення, які не відповідають досліджуваному об`єктові ні за часом виконання, ні за формою, ні за змістом та цільовим призначенням. На квитанціях, рахунках та накладних обмежено місце для підпису, а тому такі вільні зразки мають розбіжності з досліджуваним підписом за тими, ознаками, що встановив експерт. Зазначене вказує на ігнорування судами попередніх інстанцій підпунктів 1.3, 1.8 пункту 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, що призвело до порушення частини другої статті 103 ЦПК України в частині призначення у справі додаткової чи повторної експертизи.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду квітні 2019 року, представник позивача адвокат Балюра С. В. заперечувала проти доводів ТОВ Згода , а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року вважала законними та обґрунтованими.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Згода на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, витребувано справу № 387/709/18 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2019 року справу № 387/709/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

На підставі державного акта на право приватної власності на землю

від 01 серпня 2001 року серії І-КР № 011686 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,7201 га, кадастровий номер 3521783500:02:000:0072, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

31 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ТОВ Згода уклали договір оренди землі строком на десять років на умовах платності (т. 1, а. с. 50-52).

Відповідно до додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеної між ТОВ Згода та ОСОБА_1 , строк дії договору оренди землі продовжено до 08 липня 2028 року.

З висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року № 205, проведеної Кіровоградським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, встановлено, що підпис у графі Орендодавець розділу Реквізити сторін додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 80-86).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року зі скасуванням державної реєстрації речового права за ТОВ Згода за вказаною угодою, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із невідповідності вимогам закону додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, оскільки підпис у ній виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Ця обставина встановлена висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року № 205.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в додатковій угоді) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими оспорювану додаткову угоду до договору оренди землі позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цієї угоди не погоджував.

Доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів не спростовують та у більшості аргументів зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відсутність волевиявлення орендодавця на укладення додаткової угоди до договору оренди землі суди встановили на підставі комплексної оцінки доказів у сукупності. Тому посилання в касаційній скарзі на те, що суди дійшли висновку про дефект волі позивача при укладенні додаткової угоди до договору оренди землі лише на підставі висновків судово-почеркознавчої експертизи, є безпідставними.

Висновок експерта оцінено судом першої інстанції за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Висновок про застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

У такому разі власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання недійсною додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ Злагода , є неналежним способом захисту порушеного права, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, позивач також заявив вимогу про скасування рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії КП Центр державної реєстрації Мешкова О. О. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, індексний номер 40240342 (запис про інше речове право від 14 березня 2017 року № 25357077) за оскаржуваною додатковою угодою.

З матеріалів справи відомо, що інше речове право (право оренди) за додатковою угодою від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року зареєстроване за ТОВ Згода у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про інше речове право від 14 березня 2017 року № 25357077) на підставі рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії КП Центр державної реєстрації Мешкова О. О. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, індексний номер 40240342.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521783500:02:000:0072 на час подання позову є ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 01 серпня 2001 року серії І-КР № 011686.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Реєстрація речового права за неукладеною між сторонами додатковою угодою до договору оренди землі порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, площею 6,7201 га, кадастровий номер 3521783500:02:000:0072, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації речового права за додатковою угодою до договору оренди землі щодо земельної ділянки, площею 6,7201 га, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, є обґрунтованими, однак позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації речового права необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту; оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації майнового права відповідача за додатковою угодою від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Згода , в інтересах якого діє адвокат Булахов В. Д., задовольнити частково.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Злагода , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Злагода у частині визнання недійсною додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Злагода , відмовити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк