Постанова

від 09.10.2020 по справі 618/135/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 618/135/19

провадження № 61-7638св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство сільськогосподарська виробнича фірма Агро ,

третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми Агро , третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О.М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір оренди від 15 січня 2014 року земельної ділянки № 110 площею 5,5529 га з кадастровим номером 6321882500:02:000:0180, укладений між нею та Приватним підприємством сільськогосподарською виробничою фірмою Агро (далі - ПП СВФ Агро ); витребувати з користування ПП СВФ Агро зазначену земельну ділянку на її користь ; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 5,5529 га з кадастровим номером 6321882500:02:000:0180, що розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області (далі - Кутьківська сільська рада), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 484314, виданим на підставі розпорядження Дворічанської районної державної адміністрації від 07 листопада 2007 року № 397. Під час реалізації своїх прав власника земельної ділянки, а саме наміру укласти договір оренди землі, їй стало відомо, що ця земельна ділянка вже перебуває в оренді ПП СВФ Агро на підставі договору оренди землі від 15 січня 2014 року № 110, укладеного між нею та зазначеним підприємством. Участі в укладенні спірного договору вона не брала, цей договір не підписувала, що свідчить про грубе порушення норм Закону України Про оренду землі та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв`язку з цим просила позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дворічанський районний суд Харківської області рішенням від 20 листопада 2019 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір оренди землі від 15 січня 2014 року № 110, укладений між ОСОБА_1 і ПП СВФ Агро щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,5529 га, яка розташована на території Кутьківської сільської ради, кадастровий номер 6321882500:02:000:0180. Зобов`язав ПП СВФ Агро повернути ОСОБА_1 цю земельну ділянку. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки зміна частини тексту, а саме першої сторінки оспорюваного договору, що підтверджується висновком судово-технічної експертизи документів від 21 серпня 2019 року № 10326 , без взаємної згоди сторін вказує на порушення прав позивача щодо вільного визначення умов договору, тим самим ставить під сумнів той факт, що волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору було вільним і відповідає її внутрішній волі. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на цей час встановити, які саме початкові умови містив оспорюваний договір оренди земельної ділянки, неможливо, тому підпис ОСОБА_1 , який стоїть у договорі на підтвердження погодження сторонами його умов, не може свідчити, що її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі. Також суд виходив з того, що за таких умов отримання позивачкою орендної плати не має правового значення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу ПП СВФ Агро задовольнив. Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Своє рішення апеляційний суд мотивував помилковістю висновків місцевого суду про доведеність позовних вимог, оскількиз урахуванням висновків судово-технічної експертизи документів від 21 серпня 2019 року № 10326 щодо друкування текстів на першому та другому аркушах оспорюваного договору у різний час, у наданому на дослідження договорі перший аркуш замінювався, проте суд першої інстанції не встановив, що така заміна аркушів договору відбулася до його підписання позивачкою. Зазначене дало підстави для висновку про відсутність у неї волевиявлення на укладення оспорюваного договору оренди землі та для того, щоб така заміна мала юридичне значення для застосування правил частини третьої статті 203 та статті 215 ЦК України, а саме визнання недійсним всього правочину. Сама по собі заміна першого аркуша договору з його істотними умовами без встановлення того факту, що ця заміна відбулася вже після підписання договору позивачкою, не свідчить про обман з боку відповідача чи про незаконність його намірів. Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивачка не довела того, що вона підписала оспорюваний договір оренди земельної ділянки в іншій редакції, ніж він наданий суду. Також апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову документів - відомості про отримання позивачем у 2014-2019 роках орендної плати за земельну ділянку, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин. Також поза увагою суду першої інстанції залишився факт, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в ПП СВФ Арго та отримувати від її імені кошти за оренду земельної ділянки (паю) за договором оренди. Зазначене підтверджено довіреністю від 14 серпня 2018 року, посвідченою секретарем Кутьківської сільської ради, зареєстрованою в реєстрі за № 33.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 не довела факту відсутності волевиявлення на укладення договору оренди землі від 15 січня 2014 року № 110, оскільки цей факт був доведений нею в повному обсязі та підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема висновком судово-технічної експертизи документів від 21 серпня 2019 року № 10326. Позивачка стверджує, що оспорюваний договір з ПП СВФ Агро не укладала, вважає, що договір оренди землі укладено без її волевиявлення та з підробленими реквізитами. Також скарга містить доводи застосування апеляційним судом норм права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 травня 2020 року справа № 618/135/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,5529 га, кадастровий номер 6321882500:02:000:0180, яка розташована на території Кутьківської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 серпня 2008 року серії ЯЕ № 484314, виданим на підставі розпорядження Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 07 листопада 2007 року № 397.

15 січня 2014 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ПП СВФ Агро як орендарем був укладений договір оренди землі № 110, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,5529 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кутьківської сільської ради.

15 січня 2014 року ОСОБА_1 та ПП СВФ Агро склали акт про визначення меж вказаної земельної ділянка площею 5,5529 га, у тому числі ріллі - 5,5529 га в натурі.

Згідно з довідкою щодо нарахування та виплати орендної плати за договором оренди землі від 20 березня 2019 року № 2 в період з 2014 року до 2018 року ОСОБА_1 виплачувалась орендна плата у натуральній та грошовій формах у повному обсязі.

Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів від 21 серпня 2019 року № 10326 друковані тексти на першому та другому аркушах наданого на дослідження договору оренди землі від 15 січня 2014 року № 110, укладеного між ОСОБА_1 та ПП СВФ Агро , виконані на різних друкуючих пристроях, а саме, текст на першому аркуші - за допомогою лазерного принтера або багатофункціонального пристрою в режимі Принтер , текст на другому аркуші - за допомогою аналогового копіювального апарата. Тексти на першому та другому аркушах договору надруковані в різний час. У наданому на дослідження договорі перший аркуш піддавався заміні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першої статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачка не укладала спірного правочину. Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та зробив правильний висновок, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам відповідача про відомості щодо отримання позивачкою у 2014-2018 роках орендної плати, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин. Також апеляційний суд правильно виходив з того, що поза увагою суду першої інстанції залишився факт, що ОСОБА_1 довіреністю від 14 серпня 2018 рокууповноважила ОСОБА_2 бути її представником в ПП СВФ Арго та отримувати від її імені кошти за оренду земельної ділянки (паю), що свідчить про обізнаність позивачки щодо існування оспорюваного договору та згоду з його умовами. Враховуючи вищевказане, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачка всупереч передбаченому нормами статей 12, 81 ЦПК України процесуальному обов`язку не довела, що вона підписала оспорюваний договір оренди земельної ділянки в іншій редакції, ніж він наданий суду.

У висновку судово-технічної експертизи документів від 21 серпня 2019 року № 10326 щодо друкування текстів на першому та другому аркушах договору оренди землі у різний час не встановлено, коли саме заміна аркушів договору відбулася: до підписання чи після підписання позивачкою оспорюваного договору, що є необхідною умовою для висновку про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення оспорюваного договору оренди землі та для того, щоб така заміна мала юридичне значення для застосування правил частини третьої статті 203 та статті 215 ЦК України (недійсність всього правочину). При цьому позивачка не доведела факту не підписання нею оспорюваного правочину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив з того, що позивачкою не довела належними доказами (висновком почеркознавчої експертизи) заявлених вимог, зокрема відсутність волевиявлення орендодавця на укладення договору оренди землі.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах суди на підставі належних доказів встановили факт відсутності волі орендодавця на укладення відповідного правочину, а в цій справі такий факт є недоведеним. Крім того, у справі № 575/476/16-ц позивачка посилалася на відсутність її волевиявлення на укладення договору строком на 15 років, а не на відсутність волевиявлення на укладення договору оренди землі в цілому, що є підставою позову у справі, що переглядається Верховним Судом.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко