Постанова

від 07.10.2020 по справі 440/4990/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 р.Справа № 440/4990/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорочинський ярмарок" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 29.05.20 року по справі № 440/4990/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорочинський ярмарок"

до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області третя особа Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорочинський ярмарок" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, в якому просить суд визнати нечинним рішення восьмої сесії шостого скликання Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Великі Сорочинці" від 24 березня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Сорочинський ярмарок" зазначило, що оскаржуване рішення порушує права позивача та є протиправним, оскільки не оприлюднювалося у місцевому друкованому засобі масової інформації, а тому, відповідно до вимог частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вважається таким, що не набрало чинності. У зв`язку з не оприлюдненням вказаного рішення нормативна грошова оцінка земель села Великі Сорочинці, у тому числі тих, які з 2005 року орендує ТОВ "Сорочинський ярмарок", не набула статусу "затвердженої" та відомості щодо неї не повинні були вноситися до Державного земельного кадастру.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки оскаржуване рішення є нечинним з моменту його прийняття, у зв`язку з не оприлюдненням у встановленому законом порядку, проте, застосовується до позивача протягом тривалого часу, а суд першої інстанції відмовляючи повивачу у задоволені позову з мотивів відсутності правових підстав для задоволення позову помилково не зазначив у резолютивній частині судового рішення про те, що оскаржуване рішення нечинне з часу його прийняття, чим порушив право позивача на судовий захист.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, апелянт подав суду клопотання про розгляд справи за відсутністю його представників.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Сорочинський ярмарок " зареєстроване як юридична особа та знаходиться на території с. Великі Сорочниці, Мирогородського району, Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 129834 від 27.05.2004 р.

Згідно із договорами оренди землі від 25.05.2005 р., укладених між ТОВ "Сорочинський ярмарок " та Великосорочинською сільською радою копія яких знаходиться в матеріалах справи, позивач орендує земельні ділянки, які знаходяться на території села Великі Сорочинці.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням восьмій сесії шостого скликання Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 24 березня 2011 року "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Великі Сорочинці за результатами розгляду технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах села Великі Сорочинці Великосорочинської сільської ради, розробленої ДП Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів , затвердженого спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2006 року за № 388/12262, та стандарту Державного комітету України із земельних ресурсів Правила розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів , затвердженого наказом Держкомзему України № 355 від 24 червня 2009 року, затверджено: базову вартість 1 м2 земель села Великі Сорочинці в розмірі 45, 84 грн., станом на 17.03.2011 р.; базову вартість земель різного функціонального використання станом на 17.03.20111 року, згідно додатку до рішення; систему коефіцієнтів, що враховують локальні особливості місця розташування окремої земельної ділянки, згідно додатку до рішення; технічну документацію з нормативно грошової оцінки земель села Великі Сорочинці.

Прийняття вказаного рішення зафіксованого в протоколі № 8 від 24 березня 2011 року.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням відповідача, оскільки воно порушує майнові інтереси товариства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки - оскаржуване рішення є нечинним в силу закону та нечинний нормативно-правовий акт не порушує права позивача, то відсутні правові підстави для задоволення позову та визнання нечинним вже нечинного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до частини 3 статті 201 Земельного кодексу України, частини 5 статті 5, частини 1 статті 13, частини 1 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» (в редакції, чинній на час виникнення спірних праовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Технічна документація з нормативної грошової оцінки у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що оскарженню підлягає чинні нормативно-правові акти. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно-правовий акт є чинним. Тобто, необхідною передумовою для судового захисту прав та інтересів особи, на яку фактично або ймовірно поширюється дія положень оскаржуваного нормативно-правового акту, є встановлення факту чинності такого нормативно-правового акту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 826/5493/16.

Як вбачається з оскаржуаного рішення, воно встановлює базові розрахункові показники, які є обов`язковими для застосування; не стосується прав і обов`язків конкретної особи, а розраховане на застосування необмеженим колом осіб; його дія не вичерпується одноразовим виконанням, а розраховане на неодноразове застосування його положень, тобто, відповідає ознакам нормативно-правового акта.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлений перелік питань, які відносяться до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад, до яких, зокрема, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із частиною 12 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV від 11 вересня 2003 року ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (в подальшому - Закон №1160-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1160-IV, регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно із частини 5 статті 12 Закону № 1160-IV, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що оскаржуване рішення є регуляторним актом в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" підлягає обов`язковому оприлюдненню відповідачем в друкованому засобі масової інформації ради, а за його відсутності - у визначеному радою місцевому друкованому засобі масової інформації.

Судовим розглядом встановлено, що рішення восьмої сесії шостого скликання Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Великі Сорочинці" від 24 березня 2011 року не було оприлюднено в газеті "Прапор перемоги" та не озвучувалося по районному радіо, що підтверджується листами Комунального підприємства "Інформаційний центр "Миргородщина" № 38 від 26 лютого 2018 року та № та № 275 від 29 листопада 2019 року.

Доказів оприлюднення вищевказаного рішення під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Частиною 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній до 19 квітня 2014 року) встановлено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, чинній з 19 квітня 2014 року, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення восьмої сесії шостого скликання Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Великі Сорочинці" від 24 березня 2011 року є нечинним з моменту його прийняття у зв`язку з не оприлюдненням у встановленому законом порядку та не є обов`язковим для застосування, та не може створювати будь-які правові наслідки ані для позивача, ані для будь-якої іншої особи та порушувати їхні права та законні інтереси та не може бути визнано нечинним у судовому порядку, оскільки є нечинним в силу закону.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 7 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07 липня 2011 року , який набрав чинності з 01 січня 2013 року, відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 1015/112-19 від 24 липня 2019 року повідомлено, що до Національної кадастрової системи відомості про базову нормативну грошову оцінку земель на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області не внесені у зв`язку з функціонуванням цієї системи лише з 2013 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини та дії щодо внесення/невнесення відомостей про нормативну грошову оцінку земель села Великі Сорочинці до Державного земельного кадастру не є предметом дослідження у цій справі, як і обставини укладання позивачем з Великосорочинською сільською радою договорів оренди землі внаслідок власного волевиявлення.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки оскаржуване рішення є нечинним в силу закону та як нечинний нормативно-правовий акт не порушує прав позивача.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції відмовляючи позивачу у задоволені позову з мотивів відсутності правових підстав для задоволення позову помилково не зазначив у резолютивній частині судового рішення про те, що оскаржуване рішення нечинне з часу його прийняття, чим порушив право позивача на судовий захист, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення, зокрема, зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Як вбачається з адміністративного позову ТОВ "Сорочинський ярмарок", позивач просить визнати нечинним рішення восьмої сесії шостого скликання Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Великі Сорочинці" від 24 березня 2011 року, в задоволенні якого судом першої інстанції відмовлено.

Тобто, резолютивна частина вказаного рішення містить висновок щодо відмови в задоволенні заявленої позовної вимоги ТОВ "Сорочинський ярмарок" та відповідає вимогам п. 1 ч. 5 ст. 246 КАС України , інших позовних вимог вказаний адміністративний позов не містить.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року по справі № 440/4990/19 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий А.М. Григоров Повний текст постанови складено 12.10.2020 року