Постанова

від 07.10.2020 по справі 160/13139/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 160/13139/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року (суддя 1-ї інстанції Кальник В.В.) у справі №160/13139/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-Промислова група "Формула" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-Промислова група "Формула" звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправними дії та скасування припису Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень № ДН2886/1859/АВ/П від 29.10.2019 року; визнання протиправними дії та скасування постанови від 09.12.2019 року № ДН2886/1859/АВ/ТД-ФС/608 про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельно-Промислова група Формула у сумі 625950,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем не допущено порушень трудового законодавства України, зокрема, Кодексу законів про працю України, а отже у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів щодо притягнення його до відповідальності.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року позов задоволено повністю.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що інспекційне відвідування проведено відповідно до вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 21.08.2019 року №823, порушення вимог законодавства про працю позивачем, які викладені у акті від 29.10.2019 року № ДН2886/1859/АВ, мали місце, а отже, при винесені припису та постанови про накладення штрафу суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскаржувані припис та постанова складені у відповідності до норм чинного законодавства.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити без задоволення апеляцій.

Третя особа ОСОБА_1 також подала відзив на апеляційну скаргу якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві зазначила, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та прийнято обґрунтоване рішення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав в ній викладених.

Представники позивача щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, надав пояснення викладені у відзиві. Керівник товариства зазначив, що послуги, що надавались за договорами були тимчасові (наприклад налагодження устаткування) або переміщення вантажу вручну, при необхідності та не потребувало такої постійної посади у штаті товариства.

Третя особа в судовому засіданні підтримала доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Також зазначила, що обговорювала керівником підприємства можливість укладання трудового договору, проте на той час відмовилась від такої пропозиції, а умови кладеного договору є саме цивільно-правові.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовується сторонами, що відповідно до наказу Головного управління Держапраці у Дніпропетровській області від 07.10.2019 року № 6703-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.10.2019 року № 367-Н, інспектором праці Константиновою Іриною Ігорівною у період з 16.10.2019 року по 29.10.2019 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин у Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-Промислова група Формула за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 158, (код ЄДРПОУ 36161468).

Підставою для проведення перевірки стала інформація, викладена в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.06.2019 року № 13409/05-05/26 щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року.

За результатами проведення інспекційного відвідування (позапланової перевірки) Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-Промислова група Формула складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 29.10.2019 року № ДН2886/1859/АВ.

Вказаною перевіркою встановлено порушення: мають місце випадки неналежного оформлення трудових відносин, що є порушенням ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

29.10.2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено припис про усунення виявлених порушень № ДН2886/1859/АВ/П, згідно якого приписано забезпечити виконання вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

Згідно припису позивачу надано строк до 08.11.2019 року для усунення порушень та інформування про виконання вимог припису.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, 06.11.2019 року ТОВ Торговельно-Промислова група Формула подало зауваження на акт інспекційного відвідування від 29.10.2019 року № ДН2886/1859/АВ.

Листом від 11.11.2019 року №137/4.1.-5 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області повідомлено, що висновки акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства, а тому, зауваження позивача залишені без задоволення.

07.11.2019 року ТОВ Торговельно-Промислова група Формула звернулось із скаргою на припис від 29.10.2019 року № ДН2886/1859/АВ/П та просило анулювати висновки, складені за результатами інспекційного відвідування.

Рішенням Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06.12.2019 року, скаргу позивача залишено без задоволення.

09.12.2019 року, на підставі акта інспекційного відвідування від 29.10.2019 року № ДН2886/1859/АВ, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН2886/1859/АВ/ТД-ФС/608, якою накладено на ТОВ Торговельно-Промислова група Формула штраф у розмірі 625 950,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись із прийнятими приписом № ДН2886/1859/АВ/П від 29.10.2019 року та постановою від 09.12.2019 року № ДН2886/1859/АВ/ТД-ФС/608, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку, що висновки ГУ Держпраці у Запорізькій області про порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України є помилковими та необґрунтованими, а оскаржені припис та постанова прийняті без врахування всіх істотних обставин, оскільки законодавство не містить обов`язкових приписів у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, сторони договору (роботодавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Крім того, згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Як свідчать встановлені обставини справи, між позивачем (замовник) та фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (виконавцями послуг), було укладено договори про надання послуг.

За умовами договорів фізичні особи (виконавці) зобов`язувались виконати на користь замовника певні роботи (надати послуги), обумовлені договором за визначену винагороду.

Конкретні роботи визначено у відповідному пункті кожного договору (п. 1.1 - договорів).Оплата за зазначеними договорами здійснювалась на підставі актів виконаних робіт. ТОВ "Торговельно-Промислова група "Формула" за вказаних осіб сплачувало податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір, що, в свою чергу, підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, долучених до матеріалів справи.

Також встановлено, що між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийому-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами.

Разом з цим, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів під час розгляду справи, які б підтверджували, що вищезазначені договори є трудовими договорами.

Крім того, чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №160/8664/18.

Доводи відповідача стосовно того, що фізичні особи за цивільно-правовими договорами по суті виконували трудові функції є помилковими, оскільки цивільно-правові договори не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі, і навпаки передбачають умови, що не можуть бути присутніми в трудовому договорі, а обов`язки, передбачені посадовою інструкцією для працівників на підприємстві не дублюють та не співпадають із змістом надання послуг за цивільно-правовими договорами.

При цьому слід відзначити, що відповідачем не спростовано волевиявлення сторін на укладення вищевказаних цивільно-правових угод та виконання певного виду робіт (послуг) саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правових угод. Укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, а інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, від 14.05.2020р. №640/1099/19.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Виходячи з вищевикладених обставин, твердження відповідача ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються наданими доказами.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не довів законність прийнятої ним постанови та не спростував висновки суду першої інстанції з цього питання.

З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі №160/13139/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-Промислова група "Формула" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків визначених ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2020року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак