Постанова

від 05.10.2020 по справі 300/2675/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2675/19 пров. № А/857/8421/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, ухвалене суддею Гундяком В.Д. у м.Івано-Франківську о 10:49, повний текст якого складений 02 червня 2020 року, у справі №300/2675/19 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2019 року позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід", у якому просив стягнути заборгованість в сумі 99613,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, встановленого ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а тому відповідач відповідно до ст.20 цього закону повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції:

- за звітний 2017 рік до 17.04.2018 в розмірі 39951,00 грн, що з урахуванням пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 9891,62 грн складає в сукупності суму, що належить до сплати відповідачем за звітний 2017 рік в розмірі 49842,62 грн;

- за звітний 2018 рік до 16.04.2019 в розмірі 45163,21 грн, що з урахуванням пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 4607,85 грн складає в сукупності суму, що належить до сплати відповідачем за звітний 2018 рік в розмірі 49771,06 грн.

20.12.2019 відповідачу було направлено вимогу про перерахування адміністративно-господарських санкцій, однак суми заборгованості відповідачем не сплачено в добровільному порядку, а тому а тому територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів скористалось правом звернення до адміністративного суду з вимогою про їх стягнення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Рішення мотивоване тим, що всупереч вимог Порядку №316 відповідачем обов`язок подання форми №3-ПН не пізніше десяти робочих днів з дати відкриття вакансії не виконано. Судом встановлено, що відповідачем звіти подано лише у 2011 та 2019 роках, тоді як обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю у товариства виник у 2017-2018 роках, однак за ці періоди відповідачем звіти не подавались. Доказів сплати заборгованості відповідач суду не надав. Обставни, які б вказували на підстави для звільнення відповідача від сплати такохїзаборгованості судом не встановлено.

При цьому суд вказав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки початок його перебігу слід пов`язувати з дня отримання позивачем акту Держпраці №09-14-1666/173 від 29.11.2019.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що саме з 16.04.2018 та 16.04.2019 (з дня, коли позивач повинен був дізнатись про обставини невиконання товариством нормативу робочий місць для осіб з інвалідністю, за умови належного користування своїми правами та повноваженнями) у позивача виникло право на стягнення самостійно несплачених підприємством сум санкцій у судовому порядку і на подання такого позову поширюється саме тримісячний строк, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України. Зазначає, що до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 лютого 2011 року (справа №21-9а11) та Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2019 року (справа №809/1931/16).

В судове засідання сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України Про зайнятість населення особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Відповідно до частини першої статті 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 8 Закону № 875-ХII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Тобто, законом на підприємство покладено обов`язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомити про це органи, перелічені в ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов`язані направити підприємству на працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю не зайняте особою з інвалідністю. При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону (ч. 4 ст.20 Закону № 875-ХII).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII Про систему оподаткування , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" є юридичною особою (ЄДРПОУ 32446221), яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

У період з 25.11.2019 по 29.11.2019 року Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведено перевірку з питань додержання суб`єктом господарювання ТзОВ ТК Захід вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

В ході перевірки виявлено невиконання суб`єктом господарювання нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2017-2018 роки, що є порушенням вимог ч.1 ст.19 Закону № 875-XII. Згадане порушення контролюючим органом - Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області зафіксовано в акті перевірки за №09-14-1666/173 від 29.11.2019

Зокрема зі змісту акту слідує, що що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за період 2017 року становить 20 осіб, за 2018 рік - 28 осіб. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017-2018 роки у відділення Фонду соціального захисту інвалідів не подало (а.с.9-12).

На виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 позивач на розгляд суду надав інформацію щодо подання відповідачем звітності про попит на робочу силу (вакансії). Згідно виписки про ведення звітів за формою 10-ПІ по підприємтву ТзОВ Транспортна компанія Захід позивачу Звіт по формі №10-ПІ відповідачем подавався 07.12.2012 та 28.02.2020. Також позивач надав пояснення, що у фонду протягом періоду 2012-2020 років була відсутня інформація щодо відповідача і лише на підставі акту перевірки інспекції праці від 29.11.2019 ним виявлено порушення відповідачем законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того вказує, що на запит Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів інформації із Надвірнянського центру зайнятості станом на 02.04.2020 не отримано (а.с.41-42).

Судом встановлено, що акт перевірки уповноваженою особою товариства підписано без зауважень та надано пояснення від 27.11.2019, зі змісту яких слідує, що товариством звіти до відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавалися у 2011 році та у зв`язку з помилкою у веденні бухгалтерського обліку реєстрацію у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів товарисвом не було здійснено. При цьому директор підприємства вказує у поясненнях, що станом на 27.11.2019 підприємство виконує норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на підприємстві працює 29 осіб, з них дві особи із інвалідністю. На підтвердження пояснень товариством сформовано довідку, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с.12 (зворот), 13).

На підставі висновків акту позивач звернувся до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів їх сплати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Згідно висновків акту перевірки у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2017 році становить 20 осіб, за 2018 - 28 осіб, до їх числа не входять особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно з п. 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості штатних працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за N1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді.

Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, у 2017 та 2018 році становить 1 особу.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника позивача у 2017 році становила 39951,00 грн, у 2018 році - 45163,21 грн.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ТзОВ ТК Захід нараховано 39951,00 грн (за 2017 рік) та 45163,21 грн (за 2018 рік) адміністративно - господарських санкцій.

Оскільки ТзОВ ТК Захід самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за звітним, не сплачено адміністративно-господарські санкції, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом спричинило порушення термінів їх сплати, роботодавцю нараховано пеню за несвоєчасну сплату таких санкцій: за 2017 рік (кількість днів прострочення станом на 26.12.2019 - 619) - 9891,62 грн; за 2018 рік (кількість днів прострочення станом на 26.12.2019 - 255) - 4607,85 грн відповідно ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України.

В межах спірних правовідносин при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-ХII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 18-1 Закону N 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітний. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні слідує, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для їх працевлаштування. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення N5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання .

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року (справа №п/811/693/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що зазначені вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відповідачем не дотримано. Роботодавець не вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Невиконання номативу створення робочих місць для осіб з інвалідністю та неналежне повідомлення фонду соціального захисту інвалідів підтверджується матеріалами справи та не спростовується скаржником.

Водночас скаржник вказує, що притягнення до відповідальності у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені не підлягає застосуванню до підприємства, вказуючи на пропуск фондом строку звернення з позовом про їх стягнення, покликаючись на висновки Верховного Суду Украни, викладені у постанові від 21 лютого 2011 року (справа №21-9а11), та Верховного Суду, вткладені у постанові від 08 серпня 2019 року (справа №809/1931/16).

Так у вказаних рішеннях судом касаційної інстанції викладено чітку правову позицію, що відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб`єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, як він помилково вважає, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред`явлення передбачених законом вимог. Щодо початку перебігу строку звернення з адміністративним позовом касаційний суд вказав, що річний звіт за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів відповідач повинен був надати позивачу не пізніше 01 березня наступного року за звітним та розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, - до 15 квітня року.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що правовідносини у даній справі є відмінними від розглядуваних судом касаційної інстанції у судових рішенням, на які покликається скаржник.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна звітність) Звіт зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384, звіт складається роботодавцями щороку і до 01 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Таким чином, річний звіт за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2017 рік товариство повинно було надати позивачу не пізніше 01 березня 2018 року, за 2018 рік - не пізніше 01 березня 2019 року та розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, - до 16 квітня 2018 року та до 15 квітня 2019 року відповідно.

У даній справі відповідачем у поясненнях підтверджено, що ним належну реєстрацію у територіальному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів здійнено не було та річні звіти за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2017 рік та за 2018 рік не подавались.

Частина 8 та 9 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, яка відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 2249-VIII від 19.12.2017 була викладена в новій редакції:

"Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю."

Тобто, відповідно до положень ч. 8 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , Фонд соціального захисту інвалідів не наділений законодавчими підставами для здійснення перевірок в разі порушення роботодавцем вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів; подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Такими повноваженнями Фонд раніше був наділений відповідно до ч.8 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та із внесення змін до цієї частини статті Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів від 16.10.2012 № 5462-VI такі повноваження перейшли до Державної інспекції України з питань праці.

У контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені обмежено строками.

Дані обмеження встановлюються з метою дисциплінування учасників по справі та не допущення зловживань своїми процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог (ч.2 ст. 122 КАС україни).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції початок перебігу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом за наведених обставин слід пов`язувати із датою отримання позивачем результатів проведеної Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області перевірки щодо додержання відповідачем вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зафіксованих у акті №09-14-1666/173, у яких міститься вказівка на недотримання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 та 2018 роках. Дата отримання висновків перевірки є днем виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Отже, звернувшись до суду з адміністративним позовом 28 грудня 2019 року (дата скерування адміністративного позову на адресу суду першої інстанції поштовим зв`язком) позивач не пропустив визначений процесуальним законом тримісячний строк звернення до суду, встановлений для суб`єктів владних повноважень.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Захід" залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі №300/2675/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга З. М. Матковська Постанова складена в повному обсязі 13.10.2020.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду