Постанова

від 01.10.2020 по справі 910/18421/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18421/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

за участі секретаря - Стародуб М.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Грєхова О.А.) від 06.07.2020 (повний текст складено 13.07.2020) у справі №910/18421/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Максі В"

про визнання Договору недійсним,

за участю представників згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання договору поруки № 4М1501И/П від 26.10.2016 недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ПАТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ Приватбанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ Прайсвортерхаускуперс (аудит) . Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ Приватбанк .

Таким чином, між сторонами укладено кредитний договір та низку договорів поруки (один з яких є предметом оскарження у даній справі) спрямовані на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язання банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком, при цьому, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття позивачем права власності на акти, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у п. 10 Договору поруки.

У зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п.8 та п. 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану трансформації , чим ввів позивача в оману, щодо обставин, що мають істотне значення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18421/19 у задоволені позову відмовлено повністю з огляду на те, що посилання позивача на укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи жодних доказів в підтвердження укладення договору поруки саме з метою отримання прибутку, як і в підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, свідчить про недоведеність позивачем заявленого позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18421/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Одночасно апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладення кредитного договору та договорів поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення. Позивач намагався отримати оригінали таких документів в судовому порядку, проте судовими рішеннями у таких справах встановлено відсутність обов`язку банку надавати оригінали таких документів позивачу.

Відсутність договорів, укладених в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами боржників, за яких перед банком поручився позивач шляхом укладання договорів поруки, підтверджує факт введення позивача банком в оману, оскільки саме факт існування таких договорів та можливість отримання прав на забезпечене майно спонукали позивача укласти спірний кредитний договір. Таким чином, в діях банку простежується умисел щодо досягнення свої мети за рахунок позивача.

18.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18421/19, а розгляд справи призначено на 17.09.2020.

03.09.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти задоволення останньої та зазначає, що позивач помилково та навмисно стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком укладення договорів поруки (в тому числі і оскаржуваного), в той час як всі докази підтверджують зворотне, а саме те, що укладення кредитного договору відбулось для фінансування поточної діяльності позивача, тоді як укладення договорів поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020, у зв`язку з перебуванням суддів Кропивної Л.В. та Пашкіної С.А., які входять до складу колегії суддів і не є суддями - доповідачами, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18421/19 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Калатай Н.Ф.

В судовому засіданні 17.09.2020 оголошено перерву до 23.09.2020.

23.09.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про відкладення розгляду скарги.

В судовому засіданні 23.09.2020 оголошену ухвалу про відкладення розгляду скарги до 01.10.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Калатай Н.Ф., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 30.09.2020 у справі №910/18421/19, у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Калатай Н.Ф., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий),Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 справу прийнято до провадження у новому складі суду: Поляк О.І. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В судовому засіданні 01.10.2020 колегія суддів заслухала представника відповідача, представники апелянта та третьої особи в судове засідання не з`явились.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.10.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Старт-Н" (позичальник) укладено Кредитний договір № 4C16093Г. За змістом положень п.п. А.1., А.2. вказаного договору позичальнику надається відновлювальна кредитна лінія для фінансування поточної діяльності підприємства з лімітом 4600000000,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Старт-Н" (позичальник) укладено низку договорів поруки, серед яких і оскаржуваний у даній справі договір.

Так, 26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Старт-Н (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк Приватбанк (кредитор) укладено Договір поруки № 4М15101И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Максі В (боржник) своїх зобов`язань за: Кредитним договором від 18.12.2015 №4М15101П, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Відповідно до п.п. 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору (з п.п. 4, 5, 6 Договору).

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору (п. 7 Договору поруки).

До поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 Договору).

У випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим Договором (п. 9 Договору).

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором (п. 10 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим Договором (п. 11 Договору поруки).

Відповідно до платіжного доручення № 2280 від 28.10.2016 позивач сплатив відповідачу 1124986094,44 грн в рахунок виконання зобов`язань згідно договору поруки від 26.10.2016 № 4М15101И/П.

Позивач наголошує, що спірний договір поруки, укладався відповідачем з метою отримання прибутку від реалізації активів, переданих в забезпечення кредитного договору боржника або набуття права власності на них (п. 8 договору поруки), так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передана боржником в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість перед банком. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п.8 та п. 10 Договору поруки, останній не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржника у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Договір поруки, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору, що за доводами позивача свідчить про недійсність укладеного правочину на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки не містить жодних умов стосовно укладення його з метою отримання прибутку. Суд зазначив, що законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника, оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Отже, посилання позивача на укладення Договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи жодних доказів в підтвердження укладення Договору поруки саме з метою отримання прибутку, як і в підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, свідчить про недоведеність позивачем заявленого позову.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України визначальним є те, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України (вказаний правовий висновок викладено в Постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 911/485/18, 25.07.2019 у справі № 910/9879/18).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 564 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Отже, порука є похідним зобов`язанням, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов`язання частково або в повному обсязі, а у разі його невиконання чи неналежного виконання - зобов`язується виконати зобов`язання боржника та/або нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником зобов`язання.

З наведеного вбачається, що правова природа договору поруки не передбачає можливості отримання прибутку поручителем, а є лише засобом забезпечення виконання зобов`язання боржником.

Водночас, цивільним законодавством передбачено можливість отримання поручителем плати за послуги, надані ним боржникові (ст. 558 Цивільного кодексу України), проте доказів погодження таких умов та укладення відповідного правочину суду не надано.

З умов оскаржуваного договору поруки вбачається, що його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Максі В своїх зобов`язань за кредитним договором від 18.12.2015 № 4М15101П.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України). При цьому, обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідає обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням, а також прав, які забезпечують його виконання.

Отже, безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника.

Вказане узгоджується також із положеннями ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

За умовами п.п. 8, 10 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором (п. 10 Договору).

Виходячи з правової природи поруки та положень оскаржуваного договору, колегія суддів зазначає, що доводи позивача про мету укладання договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не мають істотного значення для дійсності правочину, оскільки умовами оскаржуваного договору отримання прибутку не передбачено.

Крім того, договір поруки не містить жодних посилань на конкретні договори, укладені в забезпечення зобов`язань боржника. А тому, доводи про введення позивача в оману щодо істотних умов договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, позаяк належних та допустимих доказів на підтвердження попередніх домовленостей про укладення договору поруки з метою набуття прав на конкретне забезпечене майно, а також наявності умислу та навмисного введення позивача в оману щодо його існування під час укладення договору, матеріали справи не містять.

Таким чином, посилання апелянта і на відсутність договорів, укладених в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором боржника, що, на його думку, свідчить про факт введення позивача банком в оману, оскільки саме факт існування таких договорів та можливість отримання прав на забезпечене майно спонукали позивача укласти спірний договір поруки, і на факт укладення спірного договору поруки та кредитного договору від 26.10.2016 № 4C16093Г в межах процедури реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля банку, колегією суддів відхиляються, позаяк не підтверджується жодними доказами.

Наведене дає підстави для висновку про те, що укладення спірного договору поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення сторін відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, тоді як недосягнення позивачем будь-яких власних очікувань, які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, не може свідчити про вчинення правочину саме під впливом обману.

З огляду на вищенаведене, позивачем не доведено факту навмисного введення відповідачем в оману позивача щодо природи та предмету договору поруки, його прав та обов`язків (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України), тоді як введення в оману щодо мотивів правочину (отримання прибутку) не є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Отже, колегія суддів, дослідивши в межах доводів апеляційної скарги обставини справи, встановила, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідив подані докази, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18421/19 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.10.2020, що є першим робочим днем після виходу судді Руденко М.А. після виходу з відпустки.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко