Постанова

від 30.09.2020 по справі 912/2799/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020 року м.Дніпро Справа № 912/2799/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів Антоніка С.Г., Дарміна М.О.,

секретар судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від відповідача: Ришков В.О., довіреність № 8/12/23/1 від 03.01.2020 р., представник;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2020 , ухвалене суддею Коваленко Н.М., повний текст якого складений 31.07.2020, у справі №912/2799/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерміс ЛТД", м. Олександрія, Кіровоградська область

до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, м. Олександрія, Кіровоградська область

про визнання недійсним та скасування пункту рішення

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ТОВ "Ерміс ЛТД" (далі - Позивач) до Олександрійської міської ради Кіровоградської області (далі - Відповідач) про визнання недійсним та скасування пункту 5 рішення Олександрійської міської ради від 06.09.2019 №797.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що пунктом 5 рішення Олександрійської міської ради від 06.09.2019 №797 безпідставно припинено ТОВ "Ерміс ЛТД" право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2500 га за адресою: м. Олександрія, вул. Героїв Сталінграда, 21-В (кадастровий номер 3510300000:11:557:0011), наданої для будівництва торговельного комплексу, у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль та невнесенням плати за землю з 01.02.2019. Вказаний пункт рішення, за доводами Позивача, підлягає скасуванню, оскільки ТОВ "Ерміс ЛТД" з 01.04.2019 звільнено від сплати земельного податку, а будівництво торгівельного комплексу не розпочато з об`єктивних причин, які не залежать від волі Позивача. Правовими підставами позову є ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2020 у справі №912/2799/19 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано пункт 5 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 06 вересня 2019 №797.

Стягнуто з Олександрійської міської ради Кіровоградської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерміс ЛТД" 1921 грн судового збору та 7500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із вказаним рішенням, Олександрійська міська рада Кіровоградської області звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

При цьому, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що хоча на момент видачі Державного акта на право постійного користування ТОВ "Ерміс ЛТД" і відносилося до суб`єктів такого права та могло використовувати земельну ділянку на правах постійного користування, в даний час відповідно до ст. 92 ЗК України Позивач не є суб`єктом, який може мати право постійного користування земельною ділянкою площею 0,25 га за адресою: м. Олександрія Кіровоградської області по вул. Героїв Сталінграда 21в.

Звертає увагу, що Позивач отримавши право постійного користування земельною ділянкою з відповідною метою, тобто для комерційної діяльності (будівництво торгівельного комплексу), з 1999 року так і не збудував торгівельний комплекс, для якого надавалася земельна ділянка. Посилається на п. 8 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, відповідно до якого право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Таким чином, на думку скаржника, Позивач, отримавши у 1999 році земельну ділянку у постійне користування, протягом 2-х років, як це визначено законодавством, що діяло на момент отримання права користування земельною ділянкою, не використовував її за цільовим призначенням, жодного будівництва не здійснював.

Зауважує на тому, що Позивач за отриманням містобудівних умов почав звертатися лише з серпня 2016 року. До того часу жодних доказів того, що Позивач почав будівництво чи завіз на територію земельної ділянки будівельні матеріали до суду не надано. Крім того, до внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" жодних перепон чи об`єктивних перешкод в отриманні дозволів чи початку будівництва Позивач не мав.

Вважає, що Позивач в даний часможе оформити своє право користування земельною ділянкою лише шляхом укладання договору оренди на земельну ділянку площею 0,25 га, за адресою м. Олександрія Кіровоградської області по вул. Героїв Сталінграда 21в, оскільки за вимогами земельної законодавства не відноситься до суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою.

Отже, Олександрійська міська рада 06.09.2019 прийняла рішення № 797, яке вважала найкращим за даних обставин.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Олександрійської міської ради Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2020 у справі №912/2799/19; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 30.09.2020.

Представник Позивача в судове засідання, призначене на 30.09.2020, не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення Позивачу поштового відправлення 14.09.2020 із штриховим ідентифікатором № 4900085347964.

Згідно з частиною 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме Позивач не забезпечив участі свого представника (будь-якого, як в порядку самопредставництва, так і представника зі статусом адвоката) в судовому засіданні. Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Позивача, тому не можуть бути визнані поважними.

Зважаючи на належне повідомлення Позивача про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника Позивача.

В судовому засіданні 30.09.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

25.06.1999 на сесії Олександрійської міської ради Кіровоградської області прийняте рішення № 180, за п. 8 якого вирішено надати ТОВ «Ерміс ЛТД» в постійне користування із земель резервного фонду земельну ділянку загальною площею 0.25 га по вулиці Героїв Сталінграду в м. Олександрії Кіровоградської області для будівництва торгівельного комплексу.

04.11.1999 ТОВ «Ерміс ЛТД» видано Державний акт на право постійного користування землею серія І-КР № 0001551, яким посвідчено право постійного користування ТОВ «Ерміс ЛТД» земельною ділянкою площею 2500,3 м2 , що надано для іншої комерційної діяльності (будівництво торгівельного центру) по вулиці Героїв Сталінграду.

Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за КР № 274.

26.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена реєстрація права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3510300000:11:557:001 площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, вулиця Героїв Сталінграда, 21б за правокористувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерміс ЛТД» , код ЄДРПОУ 23222909, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 115762304 від 01.03.2018.

Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 14.06.2018 № 399 земельній ділянці для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,2500 га по вулиці Героїв Сталінграда, 21б (кадастровий номер 3510300000:11:557:001), що перебуває в постійному користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Ерміс ЛТД» , присвоєно окрему поштову адресу: м. Олександрія, вулиця Героїв Сталінграда, 21в.

06.09.2019 Олександрійською міською радою Кіровоградської області з посиланням на ст. 26, пп. 1 п. а) ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 12, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, враховуючи рішення виконавчого комітету міської ради від 01.08.2019 № 492, № 493, від .15.08.2019 № 525, від 22.08.2019 № 546 та висновки постійних комісій міської ради, прийнято рішення № 797 «Про передачу земельних ділянок в постійне користування» , за п.5 якого вирішено:

- припинити товариству з обмеженою відповідальністю «Ерміс ЛТД» право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2500 га за адресою: вул. Героїв Сталінграда, 21в (кадастровий номер 3510300000:11:557:001), наданої для будівництва торговельного комплексу, у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд та невнесенням плати за землю з 01.02.2019;

- вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею по вул. Героїв Сталінграда, 21в, серія І-КР № 001551 від 04.11.1999 року, виданий товариству з обмеженою відповідальністю «Ерміс ЛТД» , та зняти його з державної реєстрації (інше речове право 25014236 від 26.02.2018);

- юридичному управлінню Олександрійської міської ради подати позов до суду про припинення права постійного користування товариству з обмеженою відповідальністю «Ерміс ЛТД» земельною ділянкою площею 0,2500 га за адресою: вул. Героїв Сталінграда, 21в, наданої для будівництва торговельного комплексу (далі - Рішення).

Позивач оскаржує вказаний пункт рішення Олександрійської міської ради, просить його визнати незаконним та скасувати.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що для вирішення питання законності прийняття відповідачем Рішення №797 від 06.09.2019 необхідно брати до уваги положення законодавства, що було чинне на момент прийняття Рішення.

Відповідач не навів суду норми чинного, на час прийняття Рішення, закону, за якою можливе припинення права користування земельною ділянкою "у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд".

Відповідач не надав доказів дотримання ним порядку, що передбачений статтею 144 ЗК України. Суду взагалі не подано жодних доказів систематичної несплати земельного податку.

Отже, при прийнятті п. 5 рішення № 797 від 06.09.2019, у частині припинення ТОВ "Ерміс ЛТД" права користування земельною ділянкою у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, Відповідач вийшов за межі своїх дискреційних повноважень та прийняв рішення, яке не ґрунтується на жодній нормі чинного законодавства, чим грубо порушив права Позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

У частині 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зазначеній нормі Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Тобто, орган місцевого самоврядування має право діяти в межах своїх дискреційних повноважень, шляхом реалізації виключно того, що прямо передбачено законом.

Дійсно, як наголошує заявник апеляційної скарги і не заперечує Позивач, право постійного користування земельною ділянкою надано Позивачу під час дії Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 № N 561-XII зі змінами, який втратив чинність з 01.01.2002 на підставі Кодексу N 2768-III від 25.10.2001 - Земельного кодексу України, який є чинним з відповідними змінами і на теперішній час.

Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, для вирішення питання законності прийняття відповідачем Рішення №797 від 06.09.2019 необхідно брати до уваги положення законодавства, що було чинне на момент прийняття даного Рішення.

З даним висновком погоджувалася й сама Олександрійська міська рада Кіровоградської області, яка в оспорюваному Рішенні підставами його прийняття зазначила статті 12, 92, 122, 123 саме діючого Земельного кодексу України.

На підставі викладеного, доводи заявника апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин, а саме щодо підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою норм Земельного кодексу України 1990 року (п. 8 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України в редакції 1990 року) є помилковим.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Конституційний Суд України вказав на таке:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 925/361/19.

З огляду на вказане, доводи заявника апеляційної скарги про неможливість перебування у постійному користуванні Позивача земельної ділянки, враховуючи приписи ст. 92 ЗК України в редакції 2001 року, є безпідставними.

Відповідно до ст. 141 ЗК України (тут і далі - в редакції 2001 року з відповідними змінами) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Зокрема, у ст. 142 ЗК України визначено порядок реалізації п. а) ст. 141 ЗК України - добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.

В свою чергу, стаття 143 ЗК України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Далі, ст. 144 ЗК України визначає порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. (ч. 1) У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. (ч. 2) Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. (ч. 3)

Велика Палата Верховного Суду у п. 7.27-7.28 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила таке. "Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України."

Як вже зазначалося, в оспорюваному Рішенні підставами його прийняття вказані статті 12, 92, 122, 123 ЗК України.

Так, у ст. 12 визначено повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин; у ст. 92 наведено поняття права постійного користування земельною ділянкою; у ст. 122 визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування; у ст. 123 - порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Отже, Відповідачем не зазначено жодної норми закону, яка може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

За змістом п. 5 Рішення зазначено дві підстави для припинення позивача права користування земельною ділянкою:

1) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд та

2) не внесенням плати за землю з 01.02.2019.

Підстава "невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд" взагалі не передбачена ст. 141 ЗК України, є лише підстава, зазначена в п. ґ) ст. 141 ЗК України - використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Заявник апеляційної скарги посилається на Акт № 217 обстеження земельної ділянки від 30.05.2019 (а.с. 38), що складений без участі представника Позивача, у якому начальником та спеціалістом управління приватизації, оренди майна та землі міської ради Купченком О.П. та Марюхно Ю.С., а також інспектором КП "Муніципальна безпека" Сурцевим Б.В. встановлено, що земельна ділянка за адресою вул. Героїв Сталінграда, 21в використовується землекористувачем ТОВ "Ерміс ЛТД", ідентифікаційний код 23222909.

Під час обстеження земельної ділянки, що призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, встановлено, що на земельній ділянці відсутні капітальні будівлі та споруди призначені для торгівлі. По периметру земельну ділянку огороджено, на її території також знаходиться тимчасова споруда (сторожка). Будівництво торгівельних будівель не виявлено.

Скаржник стверджує, що даний акт є достатньою підставою для з`ясування та вирішення Олександрійською міською радою, в межах своїх дискреційних повноважень, питання про припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою.

Проте, такі твердження суперечать нормам чинного законодавства. Як зазначалось вище, дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України - це діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто дозволено лише те, що передбачено законом.

По-перше, відповідач не навів суду норми чинного, на час прийняття Рішення, закону, за якою можливе припинення права користування земельною ділянкою "у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд". Відповідно до п. ґ) ст. 141 ЗК України такою підставою може бути лише "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням", втім, зі змісту Акта № 217 від 30.05.2019 не випливає, що позивач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, як стверджує відповідач у своїх заявах по суті, посилаючись на вказану норму ЗК України.

По-друге, відповідно до ст. 143 ЗК України, на яку у відзиві на позов посилається сам відповідач, примусове припинення прав на земельну ділянку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням здійснюється у судовому порядку.

Тобто, у органу місцевого самоврядування, яким є Олександрійська міська рада, відсутні повноваження на припинення прав на земельну ділянку з підстави "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" за власним рішенням, таке припинення можливе лише за рішенням суду.

Отже, при прийнятті п. 5 рішення № 797 від 06.09.2019, у частині припинення ТОВ "Ерміс ЛТД" права користування земельною ділянкою у зв`язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, відповідач вийшов за межі своїх дискреційних повноважень та прийняв рішення, яке не ґрунтується на жодній нормі чинного законодавства, чим грубо порушив права Позивача.

Другою підставою припинення ТОВ "Ерміс ЛТД" права користування земельною ділянкою у п. 5 рішення № 797 від 06.09.2019 вказано "не внесення плати за землю з 01.02.2019".

Так, відповідно до п. д) ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У ст. 144 ЗК України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, зміст якої наведено вище.

Отже, систематична несплата земельного податку може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою на підставі п. д) ст. 141 ЗК України лише за умови дотримання органом місцевого самоврядування порядку, визначеного ст. 144 ЗК України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2018 у справі № 924/689/17: "Відповідно до пункту "д" статті 141 ЗК, на яку послалася Хмельницька міська рада в обґрунтування позовних вимог, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В свою чергу, стаття 143 ЗК визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку...

З положень статті 143 ЗК вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позбавлення суб`єкта права постійного землекористування земельної ділянки після державної реєстрації цього права поза межами підстав, визначених статтею 143 ЗК, є порушенням права останнього на користування земельною ділянкою.

Адже, положеннями статті 144 ЗК визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок по усуненню виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб`єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 ЗК, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за наявності підстав, передбачених пунктом "д" статті 141 ЗК, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування."

В той же час, Відповідач не надав доказів дотримання ним порядку, що передбачений статтею 144 ЗК України. Суду взагалі не подано жодних доказів систематичної несплати земельного податку. Відповідач у своєму відзиві лише наголошує на необхідності здійснення плати за землю.

Отже, при прийнятті п. 5 рішення № 797 від 06.09.2019, у частині припинення ТОВ "Ерміс ЛТД" права користування земельною ділянкою у зв`язку з не внесенням плати за землю з 01.02.2019, Відповідач також вийшов за межі своїх дискреційних повноважень та прийняв рішення, без дотримання відповідного порядку, чим грубо порушив права Позивача.

До того ж, Позивач у своєму позові зазначив, що з 01.04.2018 він перейшов на спрощену систему оподаткування 3 групи, що підтверджується Витягом № 1811263400145 від 07.03.2018 з реєстру платників єдиного податку (а.с. 19).

Відповідно до пункту 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України (далі - ПК України) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що особливості справляння земельного податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати (правова позиція Верховного Суду в постанові від 24.04.2019 у справі № 826/15551/15).

З огляду на наведені положення Позивач вважається таким, що сплачує земельний податок за спрощеною системою оподаткування.

При цьому, в обґрунтування своєї позиції щодо несплати ТОВ "Ерміс ЛТД" земельного податку заявник апеляційної скарги не надав суду жодних доказів, як-то довідка органу податкової служби про податкову заборгованість позивача тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з п. г) ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, визнаються незаконними в судовому порядку.

Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Ерміс ЛТД"; визнання недійсним та скасування п. 5 Рішення № 797 від 06.09.2019 Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2020 у справі №912/2799/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2020 у справі №912/2799/19 - залишити без змін.

Судові витрати Олександрійської міської ради Кіровоградської області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.10.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя С.Г. Антонік