Рішення

від 12.10.2020 по справі 910/11120/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2020Справа № 910/11120/20

За позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Промвітех" (м. Київ)

про стягнення 22.000,00 грн

Суддя Ващенко Т.М.

секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Промвітех" про стягнення 22.000,00 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № т-69/1908000060 від 07.08.19. про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) в частині порушення строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.20. відкрито провадження у справі № 910/11120/20, встановлено, що справа є малозначною та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

28.08.20. від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві та просить суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50%.

11.09.20. позивачем подано відповідь на відзив.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

07.08.19. між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № т-69/ 1908000060 (Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов`язується у визначений Договором строк передати у власність Покупця Детектори та аналізатори (Система вимірювання вібрації по ГПА ГТК-10І з нагнітачем типу Купер-Бессемер RF2BB-30) код ЄЗС ДК 021:2015 38430000-8 (Товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до Договору та є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі Товари.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 12.1 з моменту підписання і діє в частині поставки Товарів до 31.12.19., а в частині розрахунків до повного їх виконання.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у третьої особи та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Специфікацією до Договору сторони погодили найменування Товарів, їх технічні вимоги і якісні характеристики, вартість, а також строк поставки: 90 календарних днів з дати укладення Договору, місце поставки: Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського,49, центральний склад, та найменування відокремленого підрозділу Покупця: Філія ВРТП Укргазенергосенорвіс .

Отже, Товари за Договором мали бути поставлені Покупцю Постачальником до 05.11.19. включно.

У відповідності до видаткової накладної № 54 від 25.11.19. відповідач поставив позивачу Товар на суму 1.100.000,00 грн за Договором.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Поставка Товарів здійснюється на умовах DDP Поставка зі сплатою мита (місце поставки згідно специфікації) згідно Інкотермс в редакції 2010 року. Датою поставки Товарів за Договором є прийняття Покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13 Договору та передача Постачальником Покупцю в повному обсязі наступних документів: видаткової накладної, оригіналу паспорту якості або сертифікат якості виробника Товарів на кожну одиницю (або партію) Товарів, документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар, інструкції з експлуатації, рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (п. п. 5.3, 5.8 Договору).

Пунктом 5.14 Договору сторони узгодили, що неналежне оформлення Постачальником документів, зазначених в пунктах 4.3, 5.8.1-5.8.6 Договору, або відсутність хоча б одного з цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог Договору вважається простроченням Постачальника, до усунення якого Покупець має право відстрочити виконання своїх зобов`язань з оплати Товарів.

Отже, відповідач поставив позивачу товар 25.11.19.

Позивач вернувся з відповідача з претензією щодо сплати пені за несвоєчасну поставку товару.

Відповідачем вказана претензія задоволена не була, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач заперечуючи проти позову вказує, що між сторонами було укладено ряд Договорів на поставку товарів, за якими позивач прострочив відповідачу оплату, що зумовило брак обігових коштів у відповідача.

Умовами Договору передбачено оплату Товарів після здійснення їх поставки (п. 4.2 Договору).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Тобто, сторони були не позбавлені права, при укладенні Договору погодити інші умови оплати Товарів.

Правовідносини позивача та відповідача за іншими договорами не стосуються умов даної справи та ніяким чином не впливають на встановлені в межах даної справи факти та обставини.

Суд звертає увагу відповідача на те, що положеннями пункту 7.2 Договору передбачено відповідальність Покупця за порушення строків оплати Товарів.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено, за кожний день такого прострочення.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що прострочення з поставки товару настало з 06.11.19. та тривало до 24.11.19. (день, що передує дню поставки Товарів 25.11.19.).

Отже, за перерахунком суду розмір пені становить 20.900,00 грн. Пеню в сумі 1.100,00 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

За викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, враховуючи встановлений судом розмір пені, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення пені, які відповідач згідно з ст.74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Промвітех" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, б. 7-А; ідентифікаційний код 23515824) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 20.900 (двадцять тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. пені, 1.996 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто шість) грн 90 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко