Рішення

від 05.10.2020 по справі 911/1702/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2020 р. Справа № 911/1702/20

За позовом Зеленьківської сільської ради, 08832, Київська область, Миронівський район, село Зеленьки, вулиця Центральна, будинок 17

до 1. Миронівської районної державної адміністрації Київської області, 08801, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вулиця Соборності, будинок 58

2. Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича", 08832, Київська область, Миронівський район, село Зеленьки, вулиця Братів Морозових, будинок 59-А

про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Мещеряков М.В. (ордер ВВ №1005163 від 29.07.2020, посвідчення №000341 від 13.03.2020).

суть спору:

Зеленьківська сільська рада звернулась до господарського суду з позовом до Миронівської районної державної адміністрації Київської області та Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича", в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.), укладений 13.02.2014 між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством "Припіяло Андрія Васильовича";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.02.2015 (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014), укладений між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством "Припіяло Андрія Васильовича";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16.02.2016 (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015), укладений між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством "Припіяло Андрія Васильовича";

- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016, укладений 09.06.2016 між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством "Припіяло Андрія Васильовича".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надаючи в оренду Фермерському господарству "Припіяло Андрія Васильовича" земельну ділянку (невитребувані паї - 5 шт.) та укладаючи оспорювані договори оренди земельної ділянки Миронівською районною державною адміністраціє Київської області всупереч вимог статей 3, 11, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" порушила порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, що слугує підставою для визнання вказаних правочинів недійсними.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30 липня 2020 року від Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у позові повністю.

У відзиві на позов відповідач 2 твердить, що посилання позивача на порушення відповідачем 1 вимог статей 3, 11, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" є помилковим, оскільки позивач посилається на закон в редакції, яка виписана законодавцем після укладання оспорюваних договорів. Відповідач 2 зазначає, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.), що є предметом оспорюваних договорі, не відноситься до земель державної чи комунальної власності, порядок надання яких у користування врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України. При цьому, відповідач 2 зазначає, що позивачем не визначено, які саме права чи законні інтереси порушуються через укладення оспорюваних договорів та на додаток вказує, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з вимогами про визнання недійними оспорюваних договорів.

20 серпня 2020 року від Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.08.2020 за клопотанням позивача було продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2020 підготовче провадження у справі закрито 02.10.2020 та призначити справу до розгляду по суті.

24 вересня 2020 року від позивача надійшла заява, іменована як "про усунення недоліків позовної заяви" б/н від 22.09.2020 (вх. № суду 20358/20). З даної заяви вбачається, що позивачем з метою усунення недоліків позовної заяви вказується повне найменування та місцезнаходження позивача відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме Зеленьківська сільська рада.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалою від 16.06.2020 позовну заяву № 443 від 03.06.2020 було залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог пункту 2 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України з підстав невідповідності найменування та адреси позивача (у позовній заяві зазначено - Зеленьківська сільська рада Миронівського району Київської області) фактичним даним згідно зі Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зробленим судом, в якому за кодом ЄДРПОУ 04362543 зазначено - Зеленьківська сільська рада.

Заява про усунення недоліків позовної заяви № 485 від 25.06.2020 на виконання вимог ухвали надійшла до суду 30.06.2020 з відповідними усуненнями недоліків, проте виправлень у найменуванні позивача не зазначено (в заяві про усунення недоліків вказано - Зеленьківська сільська рада Миронівського району Київської області).

Однак, враховуючи позицію Верховного Суду, що незначні недоліки позовної заяви (апеляційної скарги) не є підставою для повернення заяви, судом було відкрито провадження у справі із зазначенням найменування позивача згідно інформації з Витягу, врахувавши, що дані виправлення не впливатимуть на хід розгляду обставин справи. В судових засіданнях підготовчого провадження судом неодноразово зверталась увага позивача на вказані обставини.

Разом з тим, дослідивши заяву позивача, яка іменована як "про усунення недоліків позовної заяви" від 22.09.2020 судом встановлено, що вона містить обґрунтування порушених прав позивача на захист яких подано даний позов, у зв`язку з чим, остання була долучена судом до матеріалів справи.

28 вересня 2020 року від Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" надійшли письмові пояснення на заяву про усунення недоліків позовної заяви, з яких викладені заперечення відповідача 2 щодо наведених обґрунтувань порушеного права позивача.

Від Миронівської районної державної адміністрації Київської області неодноразово надходили заяви про розгляд справи без участі їх представника.

У судовому засіданні 05.10.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

13 лютого 2014 року між Миронівською районною державною адміністрацією (далі - Миронівська РДА, орендодавець, відповідач 1) та Фермерським господарством "Припіяла Андрія Васильовича" (далі - ФГ "Припіяло Андрія Васильовича", орендар, відповідач 2) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на підставі розпорядження від 13.02.2014 № 61 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки, укладеного із ФГ "Припіяло А.В." для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області" земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту села Зеленьки, Миронівського району Київської області.

Пунктом 3.1 договору визначено, що договір укладено сторонами терміном на 1 (один) рік. Після закінчення терміну договору орендар має переважне право поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 13.1 договору від 13.02.2014).

Договір підписаний сторонами та зареєстрований в Зеленківській сільській раді в книзі реєстрації договорів оренди під № 1 від 26.02.2014.

Земельна ділянка (невитребувані паї - 5 шт.) передана орендарю за актом приймання- передачі.

Після закінчення терміну, на який було укладено договір оренди земельної ділянки від 13.02.2014, відповідач 2 скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий термін.

13 лютого 2015 року між Миронівською РДА та ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" було укладено договір оренди земельної ділянки (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014) на підставі розпорядження від 12.02.2015 № 35 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014, укладеного із ФГ "Припіяло А.В.".

Договір укладено сторонами терміном на 1 (один) рік (пункт 3.1 договору від 13.02.2015).

Договір підписаний сторонами та зареєстрований в Зеленківській сільській раді в книзі реєстрації договорів оренди під № 1 від 18.02.2015.

Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди земельної ділянки від 13.02.2015 (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014), відповідач 2 скористався своїм переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

16 лютого 2016 року між Миронівською РДА та ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" було укладено договір оренди земельної ділянки (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015) на підставі розпорядження від 16.02.2016 № 40 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015, укладеного із ФГ "Припіяло Андрій Васильович".

Договір укладено сторонами терміном на 1 (один) рік або до моменту отримання власником свідоцтва на право власності на земельну частку (пай) (пункт 3.1 договору від 16.02.2016).

Договір підписаний сторонами та зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Зеленківської сільської ради за № 1 від 17.02.2016.

В подальшому розпорядженням Миронівської РДА від 08.06.2016 № 210 "Про внесення змін до розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації від 16.02.2016 № 40 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015, укладеного із ФГ "Припіяло Андрій Васильович" внесено зміни до вказаного розпорядження, зокрема, яким слова "терміном на 1 рік" змінено на слова "терміном на 10 років".

09 червня 2016 року між Миронівською РДА та ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" на підставі розпорядження № 210 від 08.06.2016 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016, відповідно до умов якого, пункт 3.1. договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016 викладено в новій редакції: "3.1. Договір укладено сторонами терміном на 10 (десять) років або до моменту отримання власниками свідоцтва на право власності на земельну ділянку".

Крім того внесено зміни щодо суми орендної плати та загальної суми договору. Всі інші пункти залишено без змін.

На копіях договорів, долучених до позовної заяви, не відображені написи про реєстрацію даних правочинів, тоді як на копіях долучених відповідачем 2 до відзиву містяться відповідні написи. В судовому засіданні 05.10.2020 судом оглянуто оригінали вказаних договорів та встановлено, що на оригінал договорів є відповідні написи про державну реєстрацію правочинів.

Позивач просить суд визнати недійсними вищезазначені договори від 13.02.2014, від 13.02.2015, від 16.02.2016 та від 09.06.2016 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України вказуючи на те, що земельна ділянка площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.) передана в оренду без розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що порушує вимоги статті 123 Земельного кодексу України, крім того земельна ділянка не відводилась (не формувалась), технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не розроблялась, не погоджувалась і не затверджувалась, чим порушено вимоги статей 3, 11, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" при укладанні оспорюваних договорів.

Позивач зазначає, що на даний час, відповідно до діючого законодавства, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території Зеленківської сільської ради належать йому - Зеленьківській сільській раді, у зв`язку з чим, позивач вважає, що оспорювані договори оренди земельної ділянки, які укладено між Миронівською РДА та ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" порушують його права щодо володіння та розпорядження землею, що належить останньому відповідно до Закону.

Дослідивши матеріали справи в розрізі приписів норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з роз`ясненнями наведеними у постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" вбачається, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5).

Пунктом 26 зазначеної постанови встановлено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно із пунктом 2 вказаної постанови судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" в редакції станом на 11.08.2013, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, в розумінні частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною третьою статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі, на земельні частки (паї).

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Законом України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статусу невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Таким чином, земельна ділянка - це частина земної поверхні, межі якої установлені, а права оформлені у встановленому порядку, натомість земельний пай - це умовна частка землі, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах, і права на яку посвідчуються сертифікатом на право безоплатної приватизації земельної ділянки.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), невизначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09 та постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 908/1947/16.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначені Законом України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"

Частиною першою статті 2 вказаного Закону № 899-IV (в редакції на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014) передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 899-IV земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою.

Частина перша статті 11 Закону № 899-IV (в тій же редакції) визначала, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

До даної статті було внесено зміни на підставі Закону № 497-VIII від 02.06.2015, редакція якої мала наступний зміст: встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Позивач у позовній заяві посилається на вказану норму в редакції від 02.06.2015, дія якої не поширювалась на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014 та договору від 13.02.2015 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки, проте діяла на момент укладання договору від 16.02.2016 продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки.

Судом було здійснено аналіз редакцій даної статті та встановлено, що законодавцем було лише розширено порядок для власників земельних часток (паїв) здійснення процедури встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Статтею 5 Закону № 899-IV (в редакції на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014) визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

- розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

- уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

- уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

- укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;

- сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

- надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

- - розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

- організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;

- оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Згідно зі статтею 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Статтею 13 Закону № 899-IV (в редакції на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014) було передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

З огляду на зазначені норми слід дійти висновку, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є необхідним лише в разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за заявами останніх.

Нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка має тимчасовий правовий статус, оскільки в будь-який момент власники паїв можуть виділити в натурі належні їм земельні ділянки. При виділенні ділянки в натурі власнику паю складається проект землеустрою. При наданні в оренду нерозподіленої земельної ділянки проект землеустрою не складається.

Отже, доводи Зеленьківської сільської ради стосовно того, що передача в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок власників земельних часток (паїв), які не виділені в натурі (на місцевості) цим власникам, у порядку, встановленому статтею 13 вищевказаного Закону, можлива тільки після розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її затвердження, є безпідставними.

При цьому оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Із наведених вище норм спеціального законодавства вбачається, що передача нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду унеможливлює розроблення технічної документації на землю потенційним орендарем та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці за такою документацією (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 908/1947/16).

Крім того, суд звертає увагу позивача, що в обґрунтування своєї правової позиції щодо підстав визнання недійсними правочинів позивачем взято редакцію Закону № 899-IV станом на 16.01.2020, тоді як відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Твердження позивача, що розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що знаходяться на території Зеленківської сільської ради, належать сільській раді, є хибними, оскільки нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

Матеріали справи свідчать, що оспорюваними договорами (про продовження терміну дії договору) передано ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" в оренду земельну ділянку площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту села Зеленьки Миронівського району Київської області. Крім того в матеріалах справи містяться подані відповідачем 2, копії погоджень № 96 від 06.02.2014, № 25 від 22.01.2015, № 18 від 13.01.2016, згідно з яким за підписом сільського голови Зеленківською сільською радою надавались погодження на оренду земельної ділянки загальною площею 16,25 га ріллі/незатребувані паї/ сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зеленківської сільської ради за межами населеного пункту ФГ "Припіяло А.В."

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Згідно з пунктом 7 статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції на момент виникнення правовідносин між відповідачами) до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Таким чином, до компетенції районної державної адміністрації відноситься розпорядження земельними частками (паями), які знаходяться за межами населених пунктів.

Доказів того, що дана земельна ділянка (не витребувані паї - 5 шт.) знаходиться в межах населеного пункту, позивачем не надано.

Оскільки судом встановлено, що невитребувані земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, тому посилання позивача на порушення умов статті 123 Земельного кодексу України при укладанні оспорюваних правочинів є безпідставними з мотивів, викладених судом вище.

Крім того, в договорі оренди земельної ділянки від 13.02.2014 та в укладених в подальшому 13.02.2015 та 16.02.2016 договорах про продовження дії договору оренди земельної ділянки, сторонами (відповідачем 1 та 2) було погоджено всі істотні умови, зокрема: предмет договору - земельна ділянка сільськогосподарського призначення; об`єкт оренди - земельна ділянка площею 16,25 га (не витребувані паї - 5 шт.) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; термін дії договору; орендна плата - обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів України формою, що заповнюється під час укладання або зміну умов договору оренди чи продовження його дії; умови використання/обмеження використання земельної ділянки; права та обов`язки; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; відповідальність, інше.

Відповідачем 2 на підтвердження належного виконання умов договору оренди землі в частині орендної оплати до матеріалів справи долучено платіжні доручення на підтвердження регулярної оплати орендних платежів та виписки по рахунку (додані до письмових пояснень від 25.09.2020)

Докази використання земельної ділянки площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.) не за цільовим призначенням в матеріалах справи відсутні.

Як вже зазначалося, при огляді в судовому засіданні 05.10.2020 оригіналів документів, що містяться в матеріалах справи, судом підтверджено державну реєстрацію оспорюваних правочинів в Зеленківській сільській раді.

Згідно з приписами статтей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача не є доведеними належними, допустимими, та достатніми доказами, а відтак позов є таким, що задоволенню не підлягає.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності (за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення) лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі.

Згідно з пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача та наявності підстав для визнання договорів недійсними, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. На підставі викладеного, питання про застосування строків позовної давності, про що заявлено відповідачем 2 в своїй заяві, судом не розглядалося.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідачем 2 у відзиві на позов заявлено про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За містом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До закінчення судового засідання 05.10.2020 представником відповідача 2 заявлено клопотання в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що відповідні докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У разі надання відповідачем 2 доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язану із розглядом справи, судом буде призначене судове засідання для вирішення питання про такі судові витрати.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повне рішення складено та підписано:12.10.2020