Ухвала

від 13.10.2020 по справі 160/3827/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 160/3827/20

адміністративне провадження № К/9901/25090/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року

у справі №160/3827/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ ОРГАНІК ЕКО ПРОДАКТ"

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 20 грудня 2019 року №14/1895,

У С Т А Н О В И В:

08 квітня 2020 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, в якій просять визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №14/1895 від 20 грудня 2019 року на позивача за правопорушення, передбачене п. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у розмірі 63060,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, позов задоволено.

02 жовтня 2020 року до суду надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №160/3827/20

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції скаржником отримано 31 серпня 2020 року, що підтверджується копією поштового конверту.

Відповідно до ч. 2 ст. 329 КАС України, учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу у розмірі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно із п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн.

Тобто, зважаючи на приписи п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб`єктного складу учасників справи, її складності та того, що загальна сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.

Аналогічна позиція стосовно висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 травня 2020 року у справі №824/1219/18-а, від 15 червня 2020 року у справі №461/7779/18 та від 03 липня 2020 року у справі №500/380/20.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги, що виключає можливість касаційного перегляду справи незначної складності.

До того ж, при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 12 червня 2019 року у справі №813/3415/18.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, вказану у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №822/836/16, не заслуговує на увагу, оскільки таке не спростовує висновків висловлених судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості брати участь в розгляді зазначеної справи, почути свої права та обов`язки, бути вислуханим, надати заперечення, своєчасно здійснити захист своїх порушених прав, пред`явити факти й наводити аргументи та докази, які могли бути враховані відповідачем, що свідчить про порушення відповідачем процедури розгляду справи та про прийняття оскаржуваної постанови без урахування усіх обставин справи.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom", пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а у касаційній скарзі не обґрунтовано передбачених ст. 328 КАС України виняткових обставин, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити Державній архітектурно-будівельній інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області строк на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №160/3827/20.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №160/3827/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ ОРГАНІК ЕКО ПРОДАКТ" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 20 грудня 2019 року №14/1895.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко