Постанова

від 12.10.2020 по справі 459/3224/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 459/3224/17

провадження № 61-10807св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Шахта Відродження Державного підприємства Львіввугілля , Первинна профспілкова організація Відокремленого підрозділу Шахта Відродження Державного підприємства Львіввугілля , ОСОБА_2 ,

третя особа - Комунальне підприємство Червонограджитлокомунсервіс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року у складі судді Кріля М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати спільне рішення адміністрації Державного підприємства Львіввугілля (далі - ДП Львіввугілля ) в особі Відокремленого підрозділу Шахта Відродження ДП Львіввугілля (далі - ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля ) та Первинної профспілкової організації ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля (далі - ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля ) від 22 грудня 2014 року про надання жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2 ; визнати протиправними дії ДП Львіввугілля в особі ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля щодо вселення громадянина ОСОБА_2 у кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 із займаного ним приміщення кімнати АДРЕСА_2 .

На обґрунтування позовних вимог вказував, що 22 грудня 2014 року спільним рішенням адміністрації ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля в гуртожитку по АДРЕСА_1 надано жилу площу ОСОБА_2 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано ордер на жиле приміщення від 22 грудня 2014 року № 14 та поселено останнього комендантом гуртожитку у кімнату № НОМЕР_1 .

Оскільки спільне рішення прийнято з порушеннями, то він 11 жовтня 2017 року до Шахти Відродження та ППО ВП Шахта Відродження надіслав письмові звернення щодо його скасування. Листом від 01 листопада 2017 року № 09-1132 Шахта Відродження відмовила у задоволенні його заяви, повідомивши, що рішення про надання жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_3 було законним. Аналогічний лист-відмову він отримав від ППО ВП Шахта Відродження . Таку відмову вважає безпідставною та протиправною, рахує, що ДП Львіввугілля в особі ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля протиправно прийнято спільне рішення про надання жилого приміщення громадянину ОСОБА_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1 та підселено до нього у кімнату № НОМЕР_1 . Єдиною підставою для вселення на надану житлову площу у гуртожитку підприємства, установи, організації є ордер, видачі ордера передує прийняття спільного рішення адміністрацією підприємства та профспілковим комітетом про надання громадянину жилого приміщення у гуртожитку. Без прийняття відповідного спільного рішення ордер видаватись не може. Ордер видається лише на вільне жиле приміщення, відповідно спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства про надання громадянину жилого приміщення у гуртожитку може прийматись лише за умови наявності вільних жилих приміщень у гуртожитку. На підставі спільного рішення ОСОБА_3 видано корінець ордера від 22 грудня 2014 року № 14, на підставі якого останнього було поселено комендантом цього гуртожитку до позивача у кімнату № НОМЕР_1 , у якій він проживав з 2003 року.

Як свідчить корінець самого ордера на жилу площу від 22 грудня 2014 року № 14, у ньому не зазначено номер кімнати, у яку необхідно поселити ОСОБА_4 , отже, таке вселення відбулось у кімнату № НОМЕР_1 на власний розсуд комендантом гуртожитку в порушення вимог пункту 14 Примірного положення про гуртожитки № 208. Окрім того, у даному корінці ордера не зазначено, на підставі якого спільного рішення його видано, як того вимагає додаток до Примірного положення про гуртожитки № 208. Гуртожиток по АДРЕСА_1 передано на баланс Комунального підприємства Червонограджитлокомунсервіс (далі - КП Червонограджитлокомунсервіс ) в статусі гуртожиток , і даний статус не мінявся. Таким чином, територіальна громада прийняла від ДП Львіввугілля цілісний майновий комплекс - гуртожиток по АДРЕСА_1 без призначення (розподілу) для проживання одиноких громадян , відповідно кімната № НОМЕР_1 , куди поселили ОСОБА_4 , не була призначена для проживання одиноких громадян, а отже, стверджувати, що їм було надано ліжко-місця, є протиправним. Корінець ордера на жиле приміщення від 22 грудня 2014 року № 14 взагалі не містить відомостей, у яку кімнату поселяється ОСОБА_5 , про жилу площу, яка йому виділяється, та про те, що ОСОБА_3 виділяється саме ліжко-місце у гуртожитку.

З огляду на вказане, комендантом гуртожитку, з порушенням вимог Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) та Примірного положення про гуртожитки № НОМЕР_2 , поселено ОСОБА_4 у кімнату № НОМЕР_1 з порушенням прав позивача, оскільки згоди на його поселення він не давав. Спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Шахти Відродження від 22 грудня 2014 року прийнято з грубими порушеннями, оскільки гуртожиток не був призначений для проживання одиноких громадян, а на час прийняття такого спільного рішення вільних кімнат в гуртожитку не було, відповідно законних підстав для прийняття такого спільного рішення адміністрації ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля про надання жилого приміщення ОСОБА_3 не було.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач ОСОБА_2 отримали ордер та вселилися у гуртожиток, не будучи працівниками ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля , кожному з них було виділено ліжко-місце у кімнаті гуртожитку, вселення в кімнату гуртожитку проводиться на підставі ордера та не залежить від згоди на це інших осіб, які вже проживають в житловому приміщенні.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги щодо неправомірного поселення у кімнату № НОМЕР_1 відповідача ОСОБА_2 є безпідставними із сторони позивача, інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у вищевказаній справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким його позов задовольнити повністю. До касаційної скарги також додано клопотання про зупинення дії рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- спільне рішення адміністрації та профкому підприємств повинно прийматись виключно в письмовому вигляді у формі протоколу з дотриманням всіх реквізитів для оформлення офіційних документів та обов`язковим зазначенням реєстраційного номера та дати прийняття такого документа. Усне рішення, яке не підтверджується жодним іншим доказом (журнал реєстрації) не може вважатись законним, оскільки прийняття такого неможливо підтвердити. Факт прийняття усного рішення про надання ОСОБА_2 жилого приміщення ніде зареєстровано не було, відповідно підтвердити, чи дійсно таке рішення приймалось, а також встановити дату його прийняття та номер такого рішення є неможливим;

- суди не дослідили належним чином наданих позивачем доказів, не надали їм належної правової оцінки, всі докази, на які посилається суд апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні апеляційної скарги, є недостовірними, надуманими, вигаданими та такими, що ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог частини п`ятої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є неприпустимим;

- суди не з`ясували належним чином тип гуртожитку, а саме: чи він призначений для проживання одиноких громадян чи для сімей, чи на законних підставах у гуртожитку та зокрема в кімнаті № 20 надавались ліжко-місця, та чи надавались такі взагалі, чи кімната в цілому. АДРЕСА_1 , в тому числі кімната № НОМЕР_1 гуртожитку, ніколи не були призначені для проживання одиноких громадян, відповідно поселяти до нього осіб, як не є членами сім`ї, без згоди квартиронаймача, який вже там проживав, було категорично заборонено, натомість комендант гуртожитку, зловживаючи своїм службовим становищем, на власний розсуд, з порушенням чинних нормативно-правових актів поселяла осіб, які не перебували у сімейних відносинах, в одну кімнату;

- суд апеляційної інстанції помилково зробив висновки про преюдиційність рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 лютого 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року, оскільки неправильно визначився із складом сторін, які брали участь у справі № 454/1577/16-ц, та предметом спору у ній;

- ні відповідачі, ні суди в оскаржуваних рішеннях не навели доказів того, що в 2003 році позивачу в гуртожитку надано саме ліжко-місце, йому було виділено цілу кімнату;

- матеріали справи не містять доказів про оплату комунальних послуг заявником та ОСОБА_2 систематично, а не разово, в розмірі 150,00 грн в місяць в опалювальний сезон та 100,00 грн в місяць у неопалювальний сезон з урахуванням податку на додану вартість;

- відсутність спільного рішення, відсутність розподілу гуртожитку для проживання одиноких громадян, відсутність положення про гуртожиток, відсутність правил внутрішнього трудового розпорядку, відсутність положення про оплату за гуртожиток, відсутність доказів надання ліжко-місць взагалі не давали законних підстав на виділення окремої жилої площі ОСОБА_2 у кімнаті позивача;

- справа в апеляційному суді розглядалась за відсутності всіх матеріалів справи, зокрема без справи № 454/2963/17 про забезпечення доказів;

- ДП Львіввугілля , ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля не виконали вимоги ухвали суду першої інстанції про забезпечення доказів, без поважних причин не подали витребувані докази та не повідомили суд про неподання цих доказів, рішення суду першої інстанції не містило жодного висновку, мотиву та обґрунтування з приводу розгляду клопотання позивача про визнання обставин справи в порядку частини десятої статті 84 ЦПК України;

- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, невірно визначився із предметом позову, прийняв протиправне рішення, а суд апеляційної інстанції цього не виправив;

- суддя-доповідач в апеляційному суді Мікуш Ю. Р. розглядала справу упереджено та мала взяти самовідвід, процес розгляду справи в апеляційному суді не відповідав принципу неупередженості.

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про витребування із Сокальського районного суду Львівської області матеріалів справи № 454/2963/17 про забезпечення доказів до пред`явлення позову, що не підлягає задоволенню, оскільки судові рішення оскаржуються в межах справи № 459/3224/17. Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами Глави 2 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України Касаційне провадження . За правилами статті 400 цього Кодексу (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У липні 2019 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшло клопотання до його касаційної скарги про усунення неточностей (надання пояснень до касаційної скарги).

На дату розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У червні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 18 червня 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 459/3224/17 із Червоноградського міського суду Львівської області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року матеріали справи № 459/3224/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року № 339/0/226-19 у зв`язку з перебуванням у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами судді ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 459/3224/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом від 01 серпня 2013 року № 7454161 про право власності на нерухоме майно, гуртожиток у АДРЕСА_1 , форма власності - державна, належав на праві власності ДП Львіввугілля та перебував на балансі ВП Шахта Відродження .

Наказом від 23 жовтня 2014 року № 739 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України зобов`язало керівника ДП Львіввугілля забезпечити у встановленому порядку передачу з балансу ДП Львіввугілля у комунальну власність територіальних громад м. Червонограда та м. Соснівки Львівської області державного майна-гуртожитків згідно з додатком.

Рішенням від 29 квітня 2015 року № 805 Червоноградська міська рада Львівської області затвердила акт приймання-передачі гуртожитку ДП Львіввугілля в АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади від 16 березня 2015 року. Прийнято безоплатно від ДП Львіввугілля у комунальну власність територіальної громади м. Червонограда гуртожиток в АДРЕСА_1 .

Спільним рішенням адміністрації ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля надано житлову площу ОСОБА_2 у гуртожитку по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного спільного рішення ОСОБА_2 видано ордер на жиле приміщення від 22 грудня 2014 року № 14 на проживання в гуртожитку.

Згідно з довідкою КП Комінтех від 23 травня 2016 року № 4564 у гуртожитку по АДРЕСА_3 , займаючи ліжко-місце, зареєстровані позивач ОСОБА_1 з 05 червня 2003 року та відповідач ОСОБА_2 з 30 грудня 2014 року.

11 жовтня 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідачів ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля , ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля із заявою про скасування рішення адміністрації ДП Львіввугілля в особі ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля від 22 грудня 2014 року про надання жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2

01 листопада 2017 року позивачу скеровано відповідь № 09-1132 ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля , згідно з якою рішення про надання жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_3 було законним. Аналогічна відповідь також надійшла позивачу від ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля .

Згідно з листом-відповіддю ВП Шахта Відродження від 17 травня 2018 року № 09-546 зошит реєстрації ордерів на проживання у гуртожитку по АДРЕСА_1 розпочато у 2007 році, і запису про видачу ордера ОСОБА_1 не містить.

Ні позивач ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не є працівниками шахти.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 127 ЖК УРСР, пункту 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Примірне положення про гуртожитки № 208) гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно з положеннями частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

У статті 129 ЖК Української РСР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, згідно із частиною другою статті 128, статті 129 ЖК Української РСР, частини першої пункту 10 Примірного положення про гуртожитки № 208 на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до пунктів 4, 9, 10 Примірного положення про гуртожитки № 208 гуртожитки підрозділяються на два види: для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, при необхідності, з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів можуть бути виділені приміщення для проживання сімей. Ці приміщення повинні розташовуватися в окремих під`їздах (секціях) жилого будинку. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно з пунктом 12 Примірного положення про гуртожитки № 208 жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6,0 кв. м на одну особу.

Відповідно до пункту 14 Примірного положення про гуртожитки № 208 вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера. Тому, хто вселяється в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі, перепустка на право входу в гуртожиток. Він повинен бути ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов`язками мешканців гуртожитку.

У додатку до Примірного положення про гуртожитки № 208 зазначено, що ордер є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. При вселенні ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію, а при її відсутності - завідуючому (директору) гуртожитком підприємства, установи, організації.

Згідно із частинами другою, третьою статті 132 ЖК УРСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України також визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями (бездіяльністю) відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого правильно погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку в силу вимог процесуального законодавства України і встановив, що права позивача на користування приміщенням відповідачем не порушуються та у позові слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю, оскільки позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 вселилися у гуртожиток на підставі ордера, кожному з них було виділено ліжко-місце у гуртожитку по АДРЕСА_1 , при цьому вселення в кімнату гуртожитку проводиться на підставі ордера та не залежить від згоди на це інших осіб, які вже проживають в житловому приміщенні.

Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на пункт 12 Примірного положення про гуртожитки № 208 , згідно з яким жила площа у гуртожитку надається в розмірі не менше 6,0 кв. м на одну особу, що у поєднанні з іншими доказами у справі, зокрема довідкою КП Комінтех від 23 травня 2016 року № 4564, а також тим, що оплата за проживання в гуртожитку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нараховувалася саме за ліжко-місце, підтверджує, що позивачеві у гуртожитку надано ліжко-місце, а не кімната АДРЕСА_4 в цілому, площа якої перевищує 20,0 кв. м.

Рішення про вселення у гуртожиток ОСОБА_2 в усній формі не може бути підставою для його виселення та позбавлення права на житло, враховуючи підтвердження прийняття цього рішення відповідачами ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля та ППО ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля , і відсутність претензій власника гуртожитку з цього приводу.

Окрім цього, дослідженим судами рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року, у справі № 454/1577/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП Львіввугілля , ВП Шахта Відродження ДП Львіввугілля , ОСОБА_2 , треті особи: Червоноградська міська рада Львівської області, КП Червонограджитлокомунсервіс , про визнання ордера та корінця ордера на житлове приміщення недійсним, визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Отже, доводи касаційної скарги про незаконність вселення ОСОБА_2 до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку, де проживає позивач, чи виділення заявнику цілої кімнати, не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів розподілу гуртожитку по АДРЕСА_1 для проживання одиноких громадян, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 4 Примірного положення про гуртожитки № 208 гуртожиток, у якому житлові приміщення знаходяться у спільному користування осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, призначений для проживання одиноких громадян.

Доводи касаційної скарги про упередженість судді-доповідача в апеляційному суді не знайшли свого підтвердження. Окрім цього, позивач за наявності сумнівів в неупередженості або об`єктивності судді не скористався наданим ЦПК України учасникам справи правом заявити відвід відповідному судді.

Аргументи касаційної скарги про те, що справа розглядалась за відсутності всіх матеріалів справи, зокрема без справи № 454/2963/17 про забезпечення доказів, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки це окрема справа із іншим єдиним унікальним номером, що розглядалась в іншому суді (Сокальський районний суд Львівської області).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, невірно визначився із предметом позову спростовуються змістом позовної заяви та оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.

Метою касаційного перегляду судових рішень не є повторний або новий розгляд справи, про що фактично просить у своїй касаційній скарзі позивач.Повноваження судів вищої інстанції щодо перегляду справ мають використовуватися для виправлення судових помилок та неправильності здійснення судочинства, а не для проведення нового розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та апеляційній скарзі, вони перевірялися судами попередніх інстанцій, які надали їм правильну правову оцінку, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик