Постанова

від 06.10.2020 по справі 361/3399/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/3399/20

головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С

провадження № 22-ц/824/10239/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Писаної Т.О.,

суддів Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, Київського квартирно - експлуатаційного управління на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року про забезпечення позову до пред`явлення позову ,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просив заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводити будь-які реєстраційні дії та вносити будь-які записи (зміни) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2074109532106, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 : Будівля для спортобладнання А - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Б - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком В - площа 10,6 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Г - площа 60,5 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Д - площа 76,6 кв.м; Будівля для спортобладнання Е - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Ж - площа 9,8 кв.м; Будівля для спортобладнання З - площа 12,6 кв.м; Будівля для спортобладнання И - площа 12,6 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком К - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком Л - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком М - площа 4 кв.м; Тренерська Н - площа 27,7 кв.м; Вбиральня О; Автостоянка І; накладення арешту на вищевказане нерухоме майно.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із ухвалою суду, особи, які не брала участі у справі щодо яких суд вирішив питання про їх права - Міністерство оборони України та Київське квартирно - експлуатаційне управління, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала була винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги вказують, що Міністерство оборони України та Київське та КЕУ має правовий зв`язок з оскаржуваною ухвалою в силу наявності таких критеріїв як вирішення судом питання про їх права та інтереси, і такий зв`язок є очевидним та безумовним. Оскаржувана ухвала безпосередньо стосується прав та інтересів апелянтів та впливає на їх права і обов`язки.

Судом першої інстанції, на думку скаржників, не прийнято до уваги, що нерухоме майно, яке зареєстроване на праві власності за Громадською організацією "Федерація Стендової Стрільби міста Києва" за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2074109532106 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично знаходиться в межах та у складі військового містечка № 201, за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, ОСОБА_1 не являється ні власником, ні правонабувачем, ні стороною правочину, за яким могло би виникнути таке право, а отже не є належним суб`єктом звернення щодо застосування відповідних забезпечувальних заходів стосовно вказаного майна.

ОСОБА_1 не набував у законний спосіб будь-якого права на спірні об`єкти нерухомого військового майна оборонного відомства, та відповідно в подальшому не мав відповідних правових підстав вносити нежитлові приміщення будівлі та споруди військового містечка № 201 у якості внеску до статутного капіталу Громадської організації "Федерація Стендової Стрільби міста Києва".

12 травня 2020 року Міністерство оборони України як суб`єкт порушеного права подало скаргу до Міністерства юстиції України про скасування рішення від 28 квітня 2020 року № 52081581 та рішення від 30 квітня 2020 року №52115887, прийнятого державним реєстратором Кириловою Н.М., про реєстрацію права власності на спірне майно спочатку за ОСОБА_1 , а згодом і за Громадською організацією "Федерація Стендової Стрільби міста Києва", на яке ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року у справі № 361/3399/20 накладено арешт.

Наказом Міністерства юстиції України від 04 червня 2020 року № 1879/5 скаргу Міністерства оборони України від 12 травня 2020 року № 220/2630 задоволено повністю. Скасовано рішення від 29 квітня 2020 року № 52081581 та від 30 квітня 2020 року № 52115887, прийняті державним реєстратором Гостомельскої селищної ради Київської області Кириловою Н.М., про реєстрацію права власності на вищезазначені об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 та ГО "Федерація Стендової Стрільби міста Києва " .

Вказували, що майно, на яке накладено арешт ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року у справі №361/3399/20, не перебуває на праві власності ОСОБА_1 та Громадської організації "Федерація Стендової Стрільби міста Києва", а належить Державі, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України, та перебуває на балансі Київського квартирно-експлуатаційного управління.

Вважають, що оскаржувана ухвала порушує їхнє право, оскільки вони не можуть розпоряджатися цим майном, а вимоги ОСОБА_1 до Громадської організації "Федерація стендової стрільби міста Києва" вважають надуманими, оскільки єдиним власником спірного майна являється Держава в особі Міністерства оборони України.

Указують також, що заявником не було обґрунтовано наявність ризиків невиконання у разі задоволення позову судового рішення. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Овчаренко В.А. від імені та в інтересах ОСОБА_1 зазначає, що 09 червня 2020 року ОСОБА_1 був поданий позов до ГО "Федерація Стендової Стрільби міста Києва" про визнання акта приймання-передачі нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зауважує, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним Акта № І приймання - передачі нерухомого майна від 28 квітня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В., укладеного між ОСОБА_1 та ГО "Федерація Стендової Стрільби міста Києва" та витребування з незаконного володіння ГО "Федерація Стендової Стрільби міста Києва" на користь ОСОБА_1 нерухомого майна, реєстраційний номер 2074109532106, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : Будівля для спортобладнання А - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Б - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком В - площа 10, 6 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Г - площа 60,5 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Д - площа 76,6 кв.м; Будівля для спортобладнання Е - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Ж - площа 9, 8 кв.м; Будівля для спортобладнання 3 - площа 12,6 кв.м; Будівля для спортобладнання И - площа 12,6 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком К - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком Л - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком М - площа 4 кв.м; Тренерська Н - площа 27,7 кв.м; Вбиральня О; Автостоянка І..

Вказує, що заявлений позивачем вид забезпечення позову у вигляді заборони будь-яким особам вчиняти реєстраційні дії щодо предмета спору та накладення арешту на нерухоме майно, передбачений нормами чинного законодавства та є доцільними заходами забезпечення позову в рамках даної справи.

Зазначає, що майно, яке було зареєстроване за позивачем та яке є предметом позову, а також майно, яке перебуває на балансовому обліку апелянта 2 не є тотожними, оскільки це різні об`єкти, з різною площею, іншими РВПН, іншою назвою та іншим цільовим призначенням. Належність указаного майна апелянтам документально не підтверджена, тому твердження про порушення їх прав є недоведеними.

Ознайомившись із відзивом позивача апелянти не погоджуються з його доводами, оскільки вважають, що указані доводи не відповідають дійсним обставинам справи. Так, земельна ділянка оборони в/м №201 перебуває на оперативному обліку КЕУ на підставі чинного, діючого та ніким не скасованого Державного акта на право постійного користування, зареєстрованого в Книзі записів на право користування землею за №1 від 24 травня 1988 року. У складі військового містечка розміщені будівлі та споруди оборонного відомства. Власником нерухомого військового майна є Держава Україна в особі уповноваженого органу управління - Міністерства оборони України. Київським квартирно-експлуатаційним управлінням було прийнято будівлі та споруди військового містечка №201 згідно з описом та переліком, зазначеним у Додатку №1.

30 травня 1999 року частину будівель, споруд та майданчиків військового містечка №201 було передано в оренду Спільному підприємству у формі ТОВ "Сапсан-спорт" за договором оренди. Рішенням господарського суду Київської області від 04 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 21 травня 2019 року було задоволено позов Київського КЕУ за участі Міністерства оборони України та зобов`язано відповідача повернути позивачеві нерухоме військове майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: інв №150 площею 261 кв.м; інв №102 площею 50 кв.м; інв №153 площею 106 кв.м; інв №152 площею 87 кв.м; інв №№144, 154 площею 32 кв.м; інв №151 площею 8 кв.м; інв №№155, 158 - майданчики стрільби з пунктами керування площею 698,6 кв.м; інв №№161, 162, 164 майданчики стрільби з пунктами керування площею 733,2 кв.м; інв №№165, 173, 172, 174, 168, 169, 170, 177 майданчики стрільби з пунктами керування площею 2379,2 кв.м.

Стверджують, що указані обставини та документи також додатково засвідчують факт законного відкритого володіння, користування та розпорядження Міністерством оборони України та Київським КЕУ як балансоутримувачем протягом тривалих років спірними будівлями та спорудами, які перебувають в складі військового містечка.

На думку апелянтів подання заяви про забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами з боку ОСОБА_1 , оскільки застосування забезпечення позову не відповідає тій цілі, для якої такий захід слугує, а спрямований насамперед на порушення прав апелянтів та перешкоджає виконанню наказу, що не є предметом спору за позовом ОСОБА_1 . Апелянти також зазначають, що суд першої інстанції заборонив здійснювати органам державної влади покладені на них згідно із законодавством повноваження, що не відповідає вимогам закону щодо зазначених осіб, на яких покладається певний обов`язок.

З урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на відзив апелянти вважають, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, є помилковими, необґрунтованими та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси апелянтів.

В судовому засіданні 06 жовтня 2020 року представник Міністерства юстиції України - Боберський І.М. та представник Київського квартирно - експлуатаційного управління - Сажієнко І.О. підтримали викладені в апеляційній скарзі доводи, просили апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу про забезпечення позову скасувати та прийняти нову постанову, якою у забезпечені позову ОСОБА_1 відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником достатньо обґрунтовано та доведено про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Судом при вирішенні заяви про забезпечення позову було враховано зміст заяви, отриману інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, а також предмет позову, який буде подано позивачем, що право власності було зареєстроване за відповідачем, а розгляд справи займе значний проміжок часу, у зв`язку з чим відповідач має право розпорядитись своїм майном до набрання законної сили рішення у цій справі по суті. Тому невжиття заходу забезпечення позову на переконання суду першої інстанції ускладнить ефективний захист прав заявника та може унеможливити виконання рішення суду.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, виходячи з наступного.

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Як встановлено судом першої інстанції, 30 квітня 2020 року реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52115887. На підставі зазначеного рішення, реєстратором було зареєстровано право власності за ГО Федерація стендової стрільби міста Києва на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : Будівля для спортобладнання А - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Б - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком В - площа 10,6 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Г - площа 60,5 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Д - площа 76,6 кв.м; Будівля для спортобладнання Е - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Ж - площа 9,8 кв.м; Будівля для спортобладнання З - площа 12,6 кв.м; Будівля для спортобладнання И - площа 12,6 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком К - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком Л - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком М - площа 4 кв.м; Тренерська Н - площа 27,7 кв.м; Вбиральня О; Автостоянка І, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась із такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є обґрунтування обставин, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь - яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Як убачається із матеріалів справи, 09 червня 2020 року заявник звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою про визнання акта приймання-передавання нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння за позовом громадянина України ОСОБА_1 до Громадської організації "Федерація стендової стрільби міста Києва".

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що задоволення заяви про забезпечення позову стало лише інструментом зловживання процесуальними правами з боку позивача є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 з дотриманням ч. 4 ст. 152 ЦПК України, а саме протягом 10 днів після забезпечення судом позову подав відповідний позов до суду. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2020 року справа була призначена до розгляду.

Указані обставини підтверджують серйозність намірів позивача стосовно вирішення спору по суті.

Також, як убачається із змісту позову, між позивачем і відповідачем існує спір про право на об`єкт нерухомого майна.

При цьому, як убачається із змісту доводів апеляційної скарги, існує спір щодо майна не тільки між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Громадською організацією Федерація Стендової Стрільби міста Києва , а й Київським КЕУ, яке не позбавлене права звернутися з самостійними вимогами на предмет спору.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення прав апелянтів стосовно володіння та розпорядження на власний розсуд належним їм майном, колегія апеляційного суду виходить з тих обставин, що судом першої інстанції було задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на витребовуване позивачем майно, яким є: Будівля для спортобладнання А - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Б - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком В - площа 10, 6 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Г - площа 60,5 кв.м; Підземна траншея (спортивний стенд) Д - площа 76,6 кв.м; Будівля для спортобладнання Е - площа 8 кв.м; Будівля для спортобладнання Ж - площа 9, 8 кв.м; Будівля для спортобладнання 3 - площа 12,6 кв.м; Будівля для спортобладнання И - площа 12,6 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком К - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком Л - площа 4 кв.м; Будівля управління стрілецьким майданчиком М - площа 4 кв.м; Тренерська Н - площа 27,7 кв.м; Вбиральня О; Автостоянка І.

Апелянти ж в обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають про належність їм спірного нерухомого майна, а саме: інв №150 площею 261 кв.м; інв №102 площею 50 кв.м; інв №153 площею 106 кв.м; інв №152 площею 87 кв.м; інв №№144, 154 площею 32 кв.м; інв №151 площею 8 кв.м; інв №№155, 158 - майданчики стрільби з пунктами керування площею 698,6 кв.м; інв №№161, 162, 164 майданчики стрільби з пунктами керування площею 733,2 кв.м; інв №№165, 173, 172, 174, 168, 169, 170, 177 майданчики стрільби з пунктами керування площею 2379,2 кв.м.

Саме таке визначення майна було зазначено у рішенні Господарського суду №911/1841/17 за позовом Київського КЕУ до Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-спорт" за участю Міністерства оборони України про зобов`язання повернути нерухоме майно та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-спорт" до Київського КЕУ про визнання договору оренди продовженим.

Позивач у цій справі ОСОБА_1 не був учасником господарського спору, не визнає належність спірного майна як відповідачеві у цій справі так і апелянтам.

Колегією апеляційного суду також встановлено, що предметом спору у господарському суді не було визнання права власності на спірне майно, а було встановлення обставин у правовідносинах стосовно дії договору оренди та наявності підстав для продовження чи припинення договору оренди та відповідно повернення переданого за договором майна орендодавцю.

Не вирішувався також спір про право під час розгляду скарги Міністерства оборони України, оскільки у Висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 26 травня 2020 року було зазначено, що державним реєстратором під час розгляду заяв та прийняття оскаржуваних рішень не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів, не було належним чином перевірено правоздатність та дієздатність ГО "Федерація стендової стрільби міста Києва", а також обсяг повноважень особи, що діяла від імені зазначеної юридичної особи, та інші недоліки державного реєстратора.

Обставини щодо наявності спору між ОСОБА_1 та Київським КЕУ щодо нерухомого майна не встановлювались, та відповідно спір у судовому порядку між цими сторонами не вирішувався.

Враховуючи наведене, а саме те, що декілька суб`єктів вважають себе власниками одного і того ж майна, яке при цьому має різне позначення, площу, указані обставини мають бути встановлені під час вирішення спору за участі всіх зацікавлених осіб.

Наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо належності спірного майна Державі Україна в особі уповноваженого органу управління - Міністерства оборони України, не можуть бути підставою для позбавлення права доведення позивачем у суді свого права власності на спірне майно із застосуванням процесуальних заходів забезпечення його позову.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями ч. 3 ст. 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, для вжиття яких існували усі передбачені законодавством підстави.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: приватним та державним нотаріусам, державним реєстраторам Міністерства юстиції України та його територіальних органів, іншим органам чи посадовим особам, які виконують функції в сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, - проводити будь-які реєстраційні дії та вносити будь-які записи (зміни) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2074109532106, суд першої інстанції також виходив із необхідності ефективного захисту прав заявника.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції заборонив здійснювати органам державної влади покладені на них згідно із законодавством повноваження, не можна визнати обґрунтованими, оскільки судом першої інстанції визначено коло осіб (приватним та державним нотаріусам, державним реєстраторам Міністерства юстиції України та його територіальних органів, іншим органам чи посадовим особам, які виконують функції в сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно), яким заборонено вчиняти дії щодо реєстрації та внесення змін (записів) у реєстрі стосовно конкретних об`єктів нерухомого майна, яке записане у реєстрі за конкретно визначеним номером 2074109532106.

Заборони здійснювати органам державної влади будь-які інші покладені на них згідно із законодавством повноваження судом не було застосовано.

Крім того, наслідком накладення арешту на визначене позивачем спірне майно також є заборона вчиняти будь-які дії щодо реєстрації та внесення змін (записів) у реєстрі, що не суперечить меті вжитих заходів забезпечення позову.

Колегія апеляційного суду не може також погодитись із доводами апеляційної скарги щодо недоведеності підстав для застосування заходів забезпечення позову виходячи з тих обставин, що позивачем не доведено обґрунтованих підстав вважати, що відповідач має наміри відчужити спірне майно враховуючи наступне.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення, або ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Крім того, у самих доводах апеляційної скарги представник МЮУ зазначає, що оскаржуваною ухвалою суд обмежив їхні права та свободи встановивши заборону на здійснення будь-яких реєстраційних дій, зокрема щодо виконання наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення від 28 квітня 2020 року №52081581 та від 30 квітня 2020 року №52115887, на підстав яких право власності було зареєстроване за позивачем та відповідачем.

Таким чином, скаржники у апеляційній скарзі також підтверджують власні наміри стосовно розпорядження спірним майном на власний розсуд, чим підтверджують обґрунтованість заяви ОСОБА_1 .

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, для вжиття яких існували усі передбачені законодавством підстави.

Колегія суддів вважає обґрунтованою заяву позивача про забезпечення позову, оскільки невжиття відповідних заходів забезпечення позову може призвести до відчуження майна, що зробить неможливим виконання у разі задоволення його позову рішення суду про визнання акта приймання-передавання нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав інших осіб, оскільки арешт спірного майна обмежує лише можливість розпоряджатися ним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України, Київського квартирно - експлуатаційного управління залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2020 року.

ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба