Постанова

від 07.10.2020 по справі 686/6892/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/6892/20

Провадження № 22-ц/4820/1533/20

Категорія 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Гриньова А.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/6892/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року (повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року, суддя Козак О.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права на земельну частку (пай).

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись в березні 2020 року до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що протоколом №4 зборів колгоспників колгоспу Поділля с. Копистин Хмельницького району від 18.11.1992 року його було прийнято в члени колгоспу Поділля с. Копистин, в якому він працював з 1992 року по 1997 рік на посаді тракториста-механізатора, що також підтверджується видачею йому свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №012523 від 27 квітня 2001 року.

Разом з тим, в процесі розпаювання земель колективної власності колишнього КСП Поділля між членами підприємства із наступною видачею правовстановлюючих документів, його помилково не включено до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну ділянку при розпаюванні земель колективної власності, відображених в Додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року та не видано сертифікат на земельну частку (пай), чим порушено його право як члена КСП на отримання земельної частки (паю).

В січні 2020 року він звернувся до Копистинської сільської ради із заявою про виділення йому земельної части (паю) в натурі із наступною видачею документа, що посвідчує право власності, оскільки вважав, що сертифікат на земельну частку (пай) знаходиться у сільській раді, однак листом відповідача від 10 лютого 2020 року йому відмовлено у виділенні земельної частки (паю) в натурі з підстав ненадання сертифікату на земельну частку (пай), який йому не видавався. Разом з тим позивач вважав, що сертифікат на право на земельну частку (пай) на його прізвище видавався, адже у 2001 року йому було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №012523.

ОСОБА_2 посилаючись на те, що він проживає в іншому районі, а з 1997 року, тобто з моменту звільнення із КСП понад 10 років проживав в іншій області, вважає, що пропустив строк для звернення до суду про визнання права на земельну частку (пай) з поважних причин, тому просив суд його поновити та визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель невитребуваних земельних часток (паїв) (земель запасу) колишнього КСП Поділля с. Копистин Хмельницького району, площею 2,97 га, що розташована на території Копистинської сільської ради, Хмельницького району за межами населеного пункту.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 23 липня 2020 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що при прийнятті рішення судом порушено принцип диспозитивності та змагальності, всебічно не досліджено та в повному обсязі не з`ясовано обставини справи при застосуванні строку позовної давності, що призвело до його необґрунтованості та незаконності. Так, апелянт погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність права позивача на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП Поділля , проте вважає, що суд не правильно застосував строк позовної давності, адже лише в січні 2020 року йому стала відома та обставина, що сертифікат на земельну частку (пай) йому не видавався та враховуючи те, що з моменту звільнення із КСП він понад 10 років проживав в іншій області, а на даний час в іншому районі, вважає, що пропустив строк для звернення до суду за захистом свого невизнаного права з поважних причин. Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області, третя особа погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає його законним і обґрунтованим. Вказує, що оскільки згідно архівного витягу із протоколу №1 загальних зборів членів КСП Поділля с. Копистин Хмельницького району Хмельницької області від 20.01.1998 року ОСОБА_2 виключено із членів КСП, останній згідно вимог ст. 2 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям не має права на земельну частку пай. Крім того, пропуск позивачем строку позовної давності є додатковою підставою для відмови у позові. Тому, управління просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити.

ОСОБА_2 та представники Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до суду не з`явилися, хоча про день і час розгляду справи повідомлені належним чином. Від представників Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницької районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності. ОСОБА_2 про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Так, суд першої інстанції вірно виходив з того, що протоколом №4 зборів колгоспників колгоспу Поділля с. Копистин Хмельницького району від 18.11.1992 року, ОСОБА_2 прийнято в члени колгоспу Поділля , с. Копистин, в якому він працював з 1992-1995,1997 роки, що підтверджується копією архівної довідки КП Об`єднаний трудовий архів сіл, селища Хмельницького району , виданою на підставі книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспника №8, арк. 154 (а.с. 9,10).

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №000030 від 18 грудня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №30, рішенням Копистинської сільської ради від 22.03.1995 року №3 колективному сільськогосподарському підприємству Поділля с. Копистин Хмельницького району передано в колективну власність 1801,7 га землі у межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 18 зворот).

Відповідно до архівного витягу з протоколу №1 загальних зборів членів КСП Поділля с. Копистин, Хмельницького району, Хмельницької області від 20.01.1998 року затверджено виключити ОСОБА_2 з членів КСП (а.с.8).

Як вбачається із листа Відділу у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №29-22-0.33-410/116-20 від 03.03.2020 року, середній розмір земельної частки (пай) становить 2,97 умовних кадастрових гектари середня вартість становить 67045 грн. з урахуванням коефіцієнта індексації 1,756. Середній розмір земельної частки (пай) по державних актах на право приватної власності на землю по КСП Поділля становить 2,23 га. На території Копистинської сільської ради вільних земель запасу немає, є декілька не витребуваних земельних часток (паїв) (а.с. 26).

Згідно листа Відділу у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №0-22-0.33-445/116-20 від 11.03.2020 року, розпаювання колишнього КСП Поділля Копистинської сільської ради Хмельницького району розпочато 25.11.1996 року відповідно розпорядження голови Хмельницької РДА №470-р., сертифікати на право на земельну частку (пай) членам КСП почали видавати з травня 1997 року.

Листом Копистинської сільської ради Хмельницького району, Хмельницької області №45 від 10.02.2020 року ОСОБА_2 відмовлено у наданні у власність земельної частки (паю) з підстав ненадання останнім сертифікату на право на земельну частку (пай) (а.с. 13).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з наявності у ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), однак ним пропущено трирічний строк позовної давності та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального і процесуального права та надав відповідну правову оцінку всім фактичним обставинам справи та доказам.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду у судах. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється тривалістю в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду, адже сертифікат на земельну частку (пай) йому не видавався, з моменту звільнення із КСП він понад 10 років проживав в іншій області, а на даний час в іншому районі, а про своє порушене право він дізнався лише в лютому 2020 року після звернення до Копистинської сільської ради, не можуть бути прийняті колегією суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявник повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так, відповідно до положень статті 76 ЦК УК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцеві і перехідні положення ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється тривалістю в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Установивши, що ОСОБА_2 мав право на отримання сертифікату на земельну частку (пай) у землях КСП Поділля як член колективного сільськогосподарського підприємства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність поважності причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із цим позовом та, як наслідок, про наявність підстав для відмови у позові, оскільки ОСОБА_2 , як член колгоспу, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП Поділля (1995 рік) акта на право колективної власності на землю.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивач після отримання КСП Поділля державного акта на право колективної власності на землю працював у зазначеному підприємстві ще два роки, а тому міг дізнатися про порушене своє право, а посилання ОСОБА_2 на те, що 27 квітня 2001 року йому було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) №012523, тому він вважав що на його прізвище видано і сертифікат на право на земельну частку (пай), який знаходиться у сільській раді, не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Відповідний правовий висновок суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі на те, що при прийнятті рішення судом порушено принцип диспозитивності та змагальності, всебічно не досліджено та в повному обсязі не з`ясовано обставини справи при застосуванні строку позовної давності, що призвело до його необґрунтованості та незаконності, судова колегія вважає їх голослівними, адже суд першої інстанції при розгляді зазначеної справи правильно визначив характер спірних правовідносин, надав відповідну правову оцінку всім фактичним обставинам справи і доказам та застосував ті норми матеріального права, що підлягають застосуванню. І ці доводи зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням.

Аргументи апеляційної скарги про те, що приймаючи рішення суд застосував принцип спрощеного формалізму, залишивши поза увагою правову природу спору при наявності безспірного права позивача на земельну частку (пай) є безпідставними, адже суд першої інстанції встановивши наявність у позивача права на земельну частку (пай) прийшов до обґрунтованого висновку, що позов до задоволення не підлягає з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів і незгоди ОСОБА_2 з висновками суду щодо їх оцінки.

Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

Т.В. Спірідонова