Ухвала

від 06.10.2020 по справі 160/12174/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 жовтня 2020 р. Справа № 160/12174/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали позовної заяви Селянського (Фермерського) господарства МЕРКУРІЙ до Софіївської селищної ради про оскарження рішення,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Селянського (Фермерського) господарства МЕРКУРІЙ до Софіївської селищної ради, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області від 15.11.2019 року №2748-54/VII Про припинення права користування земельної ділянкою в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 20,0 га, кадастровий номер 1225255100:03:004:0248, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Державний акт на право постійного користування землею від 17.03.1994 року серії ДП №000015) у зв`язку зі смертю землекористувача;

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, 24.03.1994 року ОСОБА_1 було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Меркурій код за ЄДРПОУ - 20282785 (надалі - Позивач).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань позивач не припинив свою господарську діяльність та залишається діючим суб`єктом господарювання.

Рішенням сесії Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області від 15.11.2019р. № 2748-54/VII Про припинення права користування земельною ділянкою припинено право користування земельною ділянкою, площею 20,0 га., кадастровий номер 1225255100:03:004:0248 надану ОСОБА_1 б/н від 17.11.1993 року чотирнадцятої сесії XXI скликання Софіївської районної ради народних депутатів Софієвського району Дніпропетровської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. Підставою визначено смерть землекористувача.

Позивач зазначає, що вказане рішення порушує його права, є протиправним, не відповідає нормам Конституції України та нормам Земельного законодавства України, в зв`язку з чим це рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).

В своїй позовній заяві позивач вказує на те, що на момент виникнення права користування земельними ділянками діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-XII. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства без обмеження строку.

Враховуючи, що земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, та 24.03.1994 року ОСОБА_1 було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Меркурій код за ЄДРПОУ - 20282785 (надалі - Позивач), вищевказана земельна ділянка була та залишається необхідною матеріальною основою для створення та функціонування фермерського (селянського) господарства.

Отже, оскаржуючи рішення Софіївської селищної ради, позивач фактично просить підтвердити право користування на вказану земельну ділянку шляхом скасування рішення комісії Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області від 15.11.2019 року №2748-54/VII Про припинення права користування земельної ділянкою .

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до Глави 15 ЗК України право користування на землю - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу права користування вказаною земельною ділянкою, можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 12.12.2018 у справі № 826/8687/16 та у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 495/367/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України ) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернувся за захистом свого приватного права на земельну ділянку, зокрема, користування й розпорядження нею.

Водночас, згідно з частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 року №1798-ХІІ суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тобто, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права корисування на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №826/3985/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81877673).

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги стосується права користування вказаною землею, а спір, пов`язаний з порушенням цивільних, господарських прав позивача на земельу ділянку, то він має вирішуватися судом за правилами господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, частиною сьомою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На виконання вищенаведеної норми суд роз`яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути розглянутий в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 242, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом Селянського (Фермерського) господарства МЕРКУРІЙ до Софіївської селищної ради про оскарження рішення.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно