Постанова

від 12.10.2020 по справі 915/2359/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2359/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання : Соловйова Д.В.

За участю представників учасників справи:

Від позивача - Хекало О.О., договір № 19-2, від 09.10.19;

Від відповідача - Волочнюк О.С., довіреність № б/н, від 12.04.19;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020

у справі №915/2359/19

за позовом Приватного підприємства НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ"

про стягнення 309 677,16 грн.,

(суддя першої інстанції: Ржепецький В.О., дата та місце ухвалення рішення: 15.06.2020, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року Приватне підприємство НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (далі - ПП НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом №56/11 від 26.11.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" (далі - ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ") про стягнення грошових коштів у сумі 309 677,16 грн., з яких:

- 266 891,74 грн. - пеня;

- 23 508,12 грн. - 3% річних;

- 19 277,30 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №7/01 від 10.01.2018 щодо оплати основного боргу за поставлений товар у сумі 1 134 981,77 грн., стягнутого рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 (суддя Ржепецький В.О.) позовні вимоги ПП НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" задоволено в повному обсязі; стягнуто з ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" на користь ПП НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" 266 891,74 грн. - пені, 23 508,12 грн. - 3% річних, 19 277,30 грн. - інфляційних втрат, 4 645,16 грн. - судового збору.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що у зв`язку з тим, що відповідачем не надано суду доказів погашення основного боргу за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018 в сумі 1134981,77 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На думку апелянта, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог - помилкові та такі, що не відповідають обставинам справи.

Так, скаржник посилаючись на п.9.2 договору поставки зазначає, що він передбачає лише обов`язок боржника сплатити пеню за весь час затримки оплати, а не встановлює вимог щодо моменту припинення нарахування пені, яка передбачена ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Отже, на переконання відповідача, умовами договору не передбачено, що сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців, як вказано в законі, а в інший строк, встановлений умовами договору.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позивачем порушено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Так, згідно зі ст. 238 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В обґрунтування вищезазначеного, відповідач у своїй скарзі зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався 28.03.2018, про що зазначається в рішенні суду по справі №915/641/19. Нарахування штрафних санкцій позивач здійснював з 23.03.2018 по 18.03.2019. Позивачем по справі №915/641/19 позов подано 22.03.2019. Право на позов про стягнення пені за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, але оскільки відповідна сума (основна сума боргу за договором) була не змінною протягом всього часу, то строк позовної давності в один рік повинен застосовуватись саме з моменту порушення прав позивача, тобто з 28.03.2018.

На переконання апелянта, судом не були взяті до уваги зазначені обставини, що і призвело до ухвалення незаконного рішення по даній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 апеляційну скаргу ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 по справі №915/2359/19 залишено без руху.

26.08.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 по справі №915/2359/19, в якій апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6 967,80 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністюТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 по справі №915/2359/19, розгляд справи призначено на 12.10.2020 року о 10-00 год.

Позивач не скористався своїм правом відповідно до ст.263 Господарського процесуального кодексу України подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення суду першої інстанції. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 по справі №915/641/19 було встановлено, що 10.01.2018 між ПП НВП "АГРОЕНЕРГЕТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (постачальник) та ТОВ "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" (покупець) укладено договір №7/01.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості, по ціні та в строки зазначені у додатках до договору, які є невід`ємною складовою частиною даного договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна та загальна вартість товару вказується у додатках до договору, які є невід`ємною складовою частиною даного договору.

Приписами п. 3.1 Договору унормовано, що на підставі рахунку на оплату покупець здійснює оплату 100% загальної вартості товару, зазначеної в додатках до договору, протягом десяти банківських днів з дня тримання товару.

Відповідно до п. 3.2 Договору покупець здійснює оплату за товар постачальнику, перераховуючи кошти на поточний банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.1 Договору товар постачається покупцеві відповідними партіями, в строки, зазначені в додатках до даного договору.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що перехід права власності на товар виникає в момент підписання накладної представником покупця.

Відповідно до п. 4.7 Договору датою поставки товару є дата відмітки в накладній та акті приймання-передачі про приймання товару покупцем.

Згідно з п. 4.8 Договору постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцеві на кожну відповідну партію товару: видаткову накладну, сертифікат якості, акт приймання-передачі товару, товарно-транспортну накладну (при транспортуванні товару автотранспортом постачальника).

Відповідно до п. 9.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний при першій вимозі постачальника сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення та за весь період затримки оплати починаючи з дня, наступного за останнім днем належного платежу згідно договору та закінчуючи днем фактичного погашення суми боргу в повному обсязі.

Відповідно до п. 11.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, та діє до 31 грудня 2018 року, але у будь-якому разі до його остаточного виконання сторонами.

Додатком №1 до договору сторони погодили асортимент товару, загальну вартість товару - 1 134 981,77 грн. разом з ПДВ, умови оплати - шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, термін поставки - 13.03.2018.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2019, встановлено, що на виконання договірних зобов`язань та на підставі додатку №1 до договору ПП НВП "Агроенергетичні технології" поставило ТОВ "Очаківський райагрохім" обумовлений договором товар на загальну суму 1134981,77 грн.

Зазначена заборгованість у сумі 1 134 981,77 грн. відповідачем не була сплачена, у зв`язку з чим позовні вимоги були задоволені судом.

Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19, з відповідача на користь позивача стягнуто:

- 1 134 981,77 грн. - основний борг за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018;

- 33 209,86 грн. - 3% річних, нараховані за період 28.03.2018-18.03.2019;

- 86 479,57 грн. - інфляційні втрати, нараховані за період квітень 2018 - лютий 2019;

- 386 764,47 грн. - пеня, нарахована за період з 28.03.2018 по 18.03.2019.

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19 в частині погашення основного боргу за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018 в сумі 1134981,77 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення:

- 266 891,74 грн. - пені, нарахованої за період з 19.03.2019 по 25.11.2019 включно;

- 23 508,12 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 19.03.2019 по 25.11.2019 включно;

- 19 277,30 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня по жовтень 2019 року включно.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами; якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, як зазначалося раніше, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2019, з відповідача на користь позивача стягнуто:

- 1 134 981,77 грн. - основний борг за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018;

- 33 209,86 грн. - 3% річних, нараховані за період 28.03.2018-18.03.2019;

- 86 479,57 грн. - інфляційні втрати, нараховані за період квітень 2018 - лютий 2019;

- 386 764,47 грн. - пеня, нарахована за період з 28.03.2018 по 18.03.2019.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/641/19 в частині погашення основного боргу за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018 в сумі 1134981,77 грн. не виконано, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення:

- 266 891,74 грн. - пені, нарахованої за період з 19.03.2019 по 25.11.2019 включно;

- 23 508,12 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 19.03.2019 по 25.11.2019 включно;

- 19 277,30 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня по жовтень 2019 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки;

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як зазначено вище, відповідно до п. 9.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний при першій вимозі постачальника сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення та за весь період затримки оплати починаючи з дня, наступного за останнім днем належного платежу згідно договору та закінчуючи днем фактичного погашення суми боргу в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав даний позов до суду 30.11.2019 року, про що свідчить штамп Укрпошти на конверті (а.с. 27). Отже, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені, нарахованої за період з 19.03.2019 року по 25.11.2019 року включно, в межах позовної давності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи звернення позивача до суду 30.11.2019 з вимогами про стягнення штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних, нарахованих за період з 19.03.2019 року по 25.11.2019, судовою колегією відхиляються доводи апелянта в частині необхідності застосування місцевим господарським судом строку позовної давності до спірних правовідносин.

Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази погашення основного боргу за поставлений товар згідно договору №7/01 від 10.01.2018 року в сумі 1134981,77 грн., судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач має право на нарахування 3% річних за період з 19.03.2019 року по 25.11.2019 року включно, а також на нарахування інфляційних втрат за період з квітня по жовтень 2019 року включно.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 19277,30 грн., а також 3% річних в сумі 23508,12 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙАГРОХІМ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2020 у справі №915/2359/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст.287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.10.2020 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош