Постанова

від 12.10.2020 по справі 913/86/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р. Справа № 913/86/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

представники сторін у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2014 Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 20.07.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Косенко Т.В., повний текст якого складено 27.07.2020 року, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вікс", м. Харків,

до Фермерського господарства "Кринички-Л", с. Новочервоне, Троїцького району, Луганської області,

про стягнення 128525,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вікс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою (з урахуванням уточнень) до Фермерського господарства "Кринички-Л" про стягнення з відповідача на користь позивача вартості товару переданого на зберігання відповідно до договору №2908-1 від 29.08.2019 у розмірі 128525,00 грн., у тому числі ПДВ 21425,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.08.2019 між сторонами укладено договір №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання, за яким позивач передав ФГ "Кринички-Л" (зберігачу за договором) на відповідальне зберігання матеріальні цінності (товар), а саме: паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5), яке відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО5-ВО, об`ємом 4850 дм3, загальна вартість якого складає 128525,00 грн. Однак, з моменту отримання товару на зберігання, зберігач не допускає його уповноважених представників до фактичного місця зберігання товару, зокрема, з метою проведення його інвентаризації. Так, попередньо повідомивши про намір провести інвентаризацію товару 21.10.2019 уповноважені представники прибули за місцем зберігання товару, проте, відповідач не допустив їх до сховища, де зберігається товар, у зв`язку з чим було складено відповідний акт. Після цього 12.11.2019 відповідачу було направлено письмову вимогу про повернення товару в триденний строк з моменту її отримання.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.07.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "Кринички-Л" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вікс" заборгованість у розмірі 128525,00 грн., судовий збір у сумі 2102,00 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 16000,00 грн.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що умови договору зберігання не містять вимоги до зберігача транспортувати чи якимось іншим чином переміщувати товар при знятті його (поверненні товару) зі зберігання, поряд з цим, саме позивач відповідно до умов укладеного договору повинен був організувати транспортування товару та приїхати за ним, чого ним вчинено не було. Отже необхідною умовою підтвердження факту відсутності добровільного виконання обов`язку з повернення товару відповідачем був би факт приїзду позивача до відповідача за товаром, та відповідна відмова відповідача повернути товар, чого зроблено до подання позову не було.

Вважає, що обставинами справи підтверджується, що в даній справі вістуні необхідні елементи такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а саме: протиправна поведінка - відсутність зі сторони відповідача добровільного виконання зобов`язання згідно умов укладеного сторонами договору могла бути лише за умови якщо б позивач приїхав за товаром, а відповідач відмовився його повернути; вина - відповідач не може нести відповідальність за бездіяльність позивача яка виразилась у не приїзді за товаром.

Крім того, зазначає, що 21.07.2020 ФГ "Кринички-Л" отримало лист від позивача, в якому останній просить повернути товар за договором зберігання від 29.08.2019 №2908-1 та зазначає, що забезпечить перевезення вантажу.

Від відповідача надійшло клопотання, яким ФГ "Кринички-Л" просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач зазначає, що 22.09.2020 ФГ "Кринички-Л" передало, а ТОВ "Компанія "Вікс" прийняло товар, що підтверджується актом прийому - передачі від 22.09.2020.

Від представника відповідача надійшло клопотання, яким просить розглянути справу без участі представника ФГ "Кринички-Л".

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.165-166).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Колегія суддів розглянувши клопотання відповідача про скасування оскаржуваного рішення і закриття провадження у справі, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Пунктом 2 частиною1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, шо господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Разом з цим, згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідачем подано акт прийому - передачі від 22.09.2020, який не був предметом дослідження у суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що акт прийому - передачі від 29.09.2019 є одним із доказів, який оцінює суд, однак в силу приписів статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, відповідних об`єктивних обставин відповідач не навів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу приписів ст. 269 ГПК України додані до апеляційної скарги докази також не можуть бути прийняття в апеляційній інстанції, адже дані документи не було подано відповідачем до суду першої інстанції, та в свою чергу необґрунтовано неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 29.08.2019 між ТОВ "Компанія "Вікс", поклажодавецем, та Фермерським господарством "Кринички-Л", зберігачем, укладено договір №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання, відповідно до умов пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, поклажодавець зобов`язався передати, а зберігач - прийняти на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця.

Пунктами 1.2, 1.3 договору встановлено, що за цим договором товаром є нафтопродукти, зберігання яких зберігач здійснює за адресою: Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2.

Зберігач зобов`язаний забезпечити схоронність товару та у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах повної оплати за надані послуги (п. 2.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за товарно-транспортною накладною та актом приймання-передачі товару, який є додатком до цього договору.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що зняття товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі.

Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі (п.3.3 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі завданих збитків, збитки підлягають відшкодуванню у повній сумі окремо від встановлених цим договором сум на відшкодування пені.

Зберігач зобов`язаний відшкодувати поклажодавцю товару, прийнятого на відповідальне зберігання збитки у разі: 1) втрати (нестачі) товару - у розмірі вартості втраченого товару або товару, якого не вистачає; 2) пошкодження товару - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість (п.6.2 договору).

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі- до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.9.1 договору).

Разом з тим, згідно з умовами пункту 9.2 договору цей договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою поклажодавця, припинений, якщо зберігач ухиляється чи необґрунтовано не допускає поклажодавця для проведення інвентаризації товару. У цьому випадку договір припиняє свою дію в день отримання зберігачем вищезазначеної письмової заяви поклажодавця про дострокове припинення дії цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом прийому-передачі від 29.08.2019 ТОВ "Компанія "Вікс" в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту з одного боку, та Фермерське господарство "Кринички Л" в особі голови ОСОБА_1 , яка діє на підставі Статуту, з іншого боку, поклажодавець передає, а зберігач приймає паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5) відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО5-ВО у кількості 4850 літрів за ціною 26 грн 50 коп., загальною вартістю 128525 грн 00 коп. Акт є невід`ємною частиною договору №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 (а.с.8).

Відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-1 від 29.08.2019 позивач (поклажодавець) відповідно до пункту 3.1 договору передав на відповідальне зберігання дизпаливо, об`ємом 4850 дм.куб, масою 4049,75 кг. Відповідач як зберігач прийняв зазначений товар (а.с.9).

Листом, датованим 11.10.2019, позивач повідомив відповідача про те, що між ТОВ "Компанія "Вікс" та ТОВ "Юридична компанія "АВЦ Альянс" укладено договір про надання правової допомоги від 01.04.2019, на підставі якого ТОВ "Юридична компанія "АВЦ Альянс" надає правову допомогу та здійснює юридичний супровід діяльності ТОВ "Компанія "Вікс". 29.08.2019 між ТОВ "Компанія "Вікс" та ФГ "Кринички Л" укладено три договори на надання послуг відповідального зберігання №2908-1, №2980-2, №2908-3. Відповідно до укладених договорів ФГ "Кринички - Л" є зберігачем дизпалива загальним об`ємом 14550 літрів. З метою належного виконання вказаних договорів, просив 21.10.2019 допустити представників ТОВ "Компанія "Вікс" до місця зберігання, зазначеного у договорах від 29.08.2019, для проведення інвентаризації відповідно до умов договору. Лист підписано керівником ТОВ "ЮК "АВЦ Альянс" Воронкіним В.А., у додатках зазначено: копія договору про надання правової допомоги (а.с.10).

Однак вказаного договору про надання правової допомоги на підтвердження повноважень підписанта цього листа позивачем не надано, також відсутні належні докази (опис вкладення у цінний лист) надіслання вказаного листа, оскільки копія поштового чеку не свідчить про направлення саме цього листа на адресу відповідача.

Крім того, як правильно встановив місцевий господарський суд, зі змісту листа не вбачається, що повідомлення про необхідність допуску представників позивача до місця зберігання товару за договорами №2908-1, №2980-2, №2908-3, стосується саме договору №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019, який є предметом цього спору.

При цьому, роздруківка з поштової скриньки "Не сиди дома займись делом " не дає змогу ідентифікувати, який саме лист направлено на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та ким є особа відправника - ОСОБА_2 (а.с.11), а роздруківки з сайту АТ "Укрпошта" з трек-номерами також не дають змогу пересвідчитись, які саме листи відправлялися, так як відсутні докази поштового рекомендованого відправлення з конкретними відповідними трек-номерами, за якими можна відстежити кореспонденцію.

В акті про недопуск до перевірки зазначено, що цей акт про невідповідність товару укладено 21.10.2019 за адресою: Луганська обл., Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2, про те, що відповідно до умов договору про надання послуг відповідального зберігання №2908-2 від 29.08.2019 спільно у складі: представників ТОВ "Компанія "Вікс" Алєксєєвим М.О. та Андрушко К.П. уклали цей акт про те, що голови ФГ "Кринички - Л" не було на місці, працівники фермерського господарства не допустили представників ТОВ "Компанія "Вікс" для проведення інвентаризації нафтопродуктів, переданих на зберігання відповідно до договорів від 29.08.2019. Даний акт підписаний в односторонньому порядку та не містить підписів представників ФГ "Кринички - Л" (а.с.24).

Позивач зазначає, що у порядку, встановленому пунктом 9.2 договору, ним направлено на адресу відповідача заяву про припинення дії договору, у зв`язку з тим, що його представники 21.10.2019 прибули до місця зберігання товару для проведення інвентаризації, але їх необґрунтовано не допустили до нього. Просить вважати достроково припиненим договір №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019. Повернути у строк до 01.11.2019 товар - паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5), який відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО5-ВО у кількості 4850 літрів, яке було прийнятне на відповідальне зберігання згідно з актом прийому-передачі на підставі договору №2908-1 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 та зберігається за адресою: 92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд.2. Заставна вартість товару складає 128525 грн 00 коп. (а.с.13). У якості доказів направлення даної заяви надано копію фіскального чека АТ "Укрпошта" від 28.10.2019 (а.с.13). Отже, належних доказів вручення відповідачу заяви про припинення спірного договору матеріали справи не містять.

12.11.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №2908-1, в якій просив повернути в триденний строк з моменту її отримання переданий на зберігання товар. У разі неможливості повернути отриманий на зберігання товар - сплатити на рахунок поклажодавця його заставну вартість, а саме: 128525 грн 00 коп. Вказану вимогу було отримано відповідачем 16.11.2019.

Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вимоги про повернення переданого на зберігання товару підтверджується копіями накладної та опису вкладення у поштове відправлення від 13.11.2019, а також інформацією, отриманою з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" з розділу "Трекінг відправлень" ("Відстеження") (а.с.15-17).

Позивач, посилаючись на вищезазначені звернення щодо повернення товару зі зберігання та на неповернення відповідачем у добровільному порядку товару, звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення вартості переданого на зберігання товару.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що на момент звернення позивача до господарського суду та розгляду даної справи, договір про надання послуг відповідального зберігання №2908-1 від 29.08.2019 припинив свою дію через закінчення строку, на який його було укладено, а тому в силу частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

При цьому, господарський суд першої інстанції зазначив, що обставина нездійснення 21.10.2019 інвентаризації товару, переданого на зберігання за спірним договором внаслідок недобросовісної поведінки позивача, який пізно поінформував відповідача про інвентаризацію, не впливають на зобов`язання відповідача повернути взятий на зберігання товар у разі закінчення строку дії договору.

Також місцевий господарський суд вказав на те, що позивачем на підтвердження факту понесення збитків надані належні та допустимі докази, що підтверджують дійсну вартість неповернутого позивачу товару та понесення ним реальних збитків у розмірі 128525 грн 00 коп. При цьому, протиправність поведінки відповідача виражається у відсутності з боку останнього добровільного виконання зобов`язання щодо повернення переданого на зберігання товару за договором, який припинив свою дію. Факт завдання шкоди у вигляді реальних збитків, розмір яких визначається вартістю неповерненого товару та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту прийому-передачі від 29.08.2019 року, який є додатком №1 до спірного договору, та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-1 від 29.08.2019, відповідно до яких загальна вартість товару складає 128525 грн 00 коп.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Фермерське господарство "Кринички-Л" не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Луганської області звернулося з апеляційною скаргою з підстав викладених вище до Східного апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським кодексом визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень частини 1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання, зміст і умови якого визначені частиною 1 ст.936 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

У підпункті 2.1.5 пункту 2.1 договору сторони узгодили, що зберігач зобов`язаний у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах повної оплати за надані послуги.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не доведено ту обставину, що договір припинено з моменту вручення відповідачу заяви про припинення дії договору, тому немає підстав вважати припиненим спірний договір з моменту вручення такої заяви, водночас господарським судом правомірно встановлено, що на момент звернення позивача до господарського суду та розгляду цієї справи, договір про надання послуг відповідального зберігання №2908-1 від 29.08.2019 припинив свою дію.

Урахувавши факт припинення дії договору, суд бере до уваги, встановлений частиною 1 ст.949 Цивільного кодексу України, обов`язок зберігача повернути річ, у силу якого зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Щодо доводів відповідача про те, що 21.10.2019 не відбулась інвентаризація товару, переданого на зберігання за спірним договором внаслідок недобросовісної поведінки, який пізно поінформував відповідача про інвентаризацію суд зазначає, що зазначені обставини не впливають на зобов`язання відповідача повернути взятий на зберігання товар у разі закінчення строку дії договору.

Крім того, згідно зі ст.953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Також заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав акт про не допуск до перевірки від 21.10.2019 належним та допустимим доказом, оскільки перевірка та інвентаризація мають різну юридичну природу, а також акт має інші недоліки.

Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не надавав оцінки акту про недопуск до перевірки від 21.10.2019, підписаного в односторонньому порядку представниками позивача, та не досліджував питання різниці юридичної природи інвентаризації та перевірки, оскільки це питання не має значення при вирішенні даного спору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторонами у спірному договорі не узгоджено порядок проведення інвентаризації товару.

Господарським судом правильно встановлено, що відповідачем у добровільному порядку не повернуто позивачу переданий на зберігання товар на час розгляду справи у суді першої інстанції.

Як стверджує заявник апеляційної скарги, на виконання вимог чинного законодавства, за першою вимогою позивача зберігач був готовий передати товар зі зберігання, про що повідомив позивача засобами телефонного зв`язку у телефонній розмові. Він ніколи не чинив перешкод у поверненні позивачу товару, а останній не надав доказів протилежного.

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи, будь-яке інше листування між сторонами з приводу повернення позивачу товару не здійснювалось, докази повернення позивачу товару, переданого відповідачу на зберігання за спірним договором у добровільному порядку, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено факт втрати або пошкодження товару, переданого на зберігання. Умови договору зберігання не містять вимоги транспортування зберігачем чи якимось чином переміщувати товар при знятті його зі зберігання.

З даного приводу колегія суддів зазначає таке.

Приписами пункту 1 частини 1 ст.951 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до частини 1 ст.950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами частини 1 пункту 1 частини 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності (елементів цивільного правопорушення), а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; 4) вини.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У справах зазначеної категорії саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому збитки повинні мати реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

У даній справі протиправність поведінки відповідача виражається у відсутності з боку останнього добровільного виконання зобов`язання щодо повернення переданого на зберігання товару за договором, який припинив свою дію.

Факт завдання шкоди у вигляді реальних збитків, розмір яких визначається вартістю неповерненого товару та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту прийому-передачі від 29.08.2019 року, який є додатком №1 до спірного договору, та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-1 від 29.08.2019, відповідно до яких загальна вартість товару складає 128525 грн 00 коп.

Узявши до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 03.09.2019 у справі №810/611/14-а, та ту обставину, що відповідачем не заперечувався факт отримання на зберігання товару у вказаному обсязі та зазначеної вартості, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є належним, у розумінні приписів ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік", документом, яким підтверджується факт здійснення господарської операції та передання позивачем відповідачу відповідного товару на зберігання.

Отже, позивачем на підтвердження факту понесення збитків надані належні та допустимі докази, що підтверджують дійсну вартість неповернутого позивачу товару та понесення ним реальних збитків у розмірі 128525 грн 00 коп.

У свою чергу має місце і наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою, який виявляється у неповерненні останнім товару і, як наслідок - позбавлення позивача права володіти ним.

Відповідно до частини 1 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Колегія суддів вважає, що вина відповідача полягає у неповерненні переданого на зберігання товару, оскільки в силу положень частини 2 вказаної статті, відповідачем не доведено, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за спірним договором.

Крім цього, не здійснюючи повернення товару позивачу, відповідач своїми діями порушує одну із загальних засад цивільного законодавства - принцип добросовісності, який є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору, та в силу якого в договірних зобов`язаннях боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказів повернення відповідачем позивачу переданого на зберігання товару до суду першої інстанції не було надано. Більш того, не доведено суду і факту вчинення останнім будь-яких дій, спрямованих на його повернення.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення вартості переданого на зберігання товару відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту та забезпечує ефективний захист прав власника, а також гарантує забезпечення, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на мирне володіння своїм майном.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів, оцінивши наявні у справі докази в сукупності, погоджується з висновками господарського суду, який, керуючись приписами ст.951 Цивільного кодексу України, встановивши факт вчинення відповідачем цивільного правопорушення, яке виявилося у неповерненні позивачу переданого на зберігання товару, в результаті чого останньому було завдано реальних збитків, розмір яких дорівнює вартості переданого товару, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача вартість переданого за договором зберігання товару.

Щодо задоволених судом першої інстанції вимог у частині стягнення судових витрат заявник апеляційної скарги не наводить доводів у спростування їх правильності та обґрунтованості.

Колегія суддів, перевіривши правомірність задоволення вимоги про стягнення з ФГ "Кринички-Л" на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн, виходить з такого.

Згідно з частиною 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тому, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Матеріали справи містять наступні докази: - копія договору №010419/5 від 01.04.2019 про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ "Компанія "Вікс" та ТОВ "Юридична компанія АВЦ "АЛЬЯНС", предметом якого є надання правової допомоги. Конкретний перелік видів та форм правової допомоги сторони передбачили у розділах 1 та 2 договору.

У розділі 3 договору сторони передбачили право ТОВ "Юридична компанія АВЦ "Альянс" на отримання гонорару, яким згідно з пунктом 1 розділу є винагорода юридичної компанії за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта-замовника та надання інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджуються сторонами додатковою угодою. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення юридичною компанією, залученим (залученими) адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт-замовник (пункти 2 та 3 розділу 3 договору).

09.01.2020 сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, яка у відповідності до пункту 1 визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги, а також визначає види наданих послуг, час витрачений на їх надання та їх вартість, загальний розмір якої складає 16000 грн 00 коп.

Також матеріали справи містять свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1075 від 20.09.2012, видане на ім`я Андрушко К.П., та ордер серії ЛГ №008400 від 06.02.2020 на здійснення представництва ТОВ "Компанія "Вікс" в Господарському суді Луганської області.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 ст.27 ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, ціна наданих адвокатом послуг узгоджена сторонами шляхом внесення відповідних умов у додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, якими встановлено порядок і форма адвокатського гонорару (загальний фіксований розмір надання оплати послуг становить 16000 грн 00 коп.).

При цьому розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Позивачем у відповідності до пункту 9 частини 2 ст.162 Господарського процесуального кодексу України подана заява про попередній (орієнтований) розрахунок сум судових витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн, в якій визначено види наданих послуг, час витрачений на їх виконання та вартість по кожній з послуг, яка з огляду на те, що подана представником позивача за його погодженням, не змінювалася (не уточнювалася) позивачем, є фактично підтвердженням наданих адвокатом послуг та їх вартості.

Відповідно до частин 5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, узявши до уваги, що прийнятим рішенням позов ТОВ "Компанія "Вікс" задоволено у повному обсязі, а матеріалами справи (дослідженими судом доказами) підтверджується факт надання позивачу професійної правничої допомоги, вартість якої склала 16000,00 грн, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, господарський суд обґрунтовано визнав справедливим та співрозмірним розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16000,00 грн, задовольнивши вимоги позивача про їх стягнення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 20.07.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.10.2020 року.

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко