Рішення

від 29.09.2020 по справі 915/161/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року Справа № 915/161/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Ткаченка О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Сулейманової С.М.,

представника прокуратури: Григорян Е.Р.;

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: Скалов С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001) в інтересах держави в особі

Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001.

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301", 54038, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 20.

про : скасування запису в Державному реєстрі речових прав та знесення об`єкту нерухомості,-

в с т а н о в и в:

СУТЬ СПОРУ: 13.02.2020 заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах Миколаївської міської ради та просить скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 18741580 від 24.01.2017 про право власності ТОВ ВКФ "Магазин № 301" на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, а також зобов`язати відповідача знести вказані нежитлові приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор вказує, що будівництво приміщень магазину у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України здійснено відповідачем самочинно, всупереч вимог договору оренди землі та з порушенням цільового призначення земельної ділянки, а тому і оформлення права власності за ТОВ ВКФ "Магазин № 301" здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 18.02.2020, було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19 березня 2020 року об 11:00, запропоновано відповідачу в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

13.03.2020 від відповідача у справі надійшов відзив, за змістом якого відповідач зазначає, що право власності ТОВ ВКФ Магазин № 301 на об`єкт нерухомого майна виникло після проходження належної законодавчої процедури, яка охоплювала реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта без жодного зауваження з боку Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області, а також подальшої державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості. Отже, оскільки право власності на нежитлове приміщення ТОВ ВКФ Магазин № 301 набуло в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, відповідач наполягає на тому, що відповідальність за такі процедури не може покладатись на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність. (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18). Також відповідач посилається на практику розгляду справ такої категорії Верховним Судом, викладену у постановах від 06.08.2019 по справі № 916/2470/18, від 02.10.2018 по справі № 465/1461/16-а, від 19.09.2018 по справі № 804/1510/16, згідно якої сам факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта та отримання свідоцтва на право власності на її підставі виключає можливість віднесення спірного об`єкта нерухомого майна до самочинного з огляду на його узаконення та є підставою для відмови в задоволенні позову. Вимога прокурора щодо знесення самочинного будівництва, на думку відповідача, також не підлягає задоволенню, оскільки з огляду на ч. 1 ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності спочатку орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен звернутися до особи з відповідним приписом і лише після цього саме органу державного архітектурно-будівельного контролю належить право звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Проте у зв`язку із вжиттям карантинних заходів та перебуванням суддів Господарського суду Миколаївській області у період з 17.03.2020 по 27.03.2020 у відпустках підготовче засідання, призначене на 19.03.2020 не відбулось.

23.03.2020 місцевою прокуратурою було подано до суду відповідь на відзив.

З огляду на впровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції постанови від 04.05.2020р. №343) на період з 12.03.2020р. по 22.05.2020р. на всій території України карантину, а також на запровадження з 16.03.2020р. на території адміністративної будівлі Миколаївської обласної ради обмежувальних та профілактичних заходів (розпорядження голови Миколаївської обласної ради "Про заходи щодо недопущення поширення випадків захворювань, спричинених новим коронавірусом" № 35-р від 13.03.2020р.), з 16.03.2020р. був обмежений доступ громадян та учасників судового процесу до Господарського суду Миколаївської області.

У зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України рішення про послаблення карантинних заходів з 11.05.2020, ухвалою суду від 19.05.2020 розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 02.06.2020 об 11:00.

Ухвалою суду від 02.06.2020 строк проведення підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 24 червня 2020 року об 11 год. 30 хв.

У підготовчому засіданні 24.06.2020 судом було оголошено перерву до 13.08.2020 о 15:30. У судовому засіданні 13.08.2020 судом оголошувалась перерва до 20.08.2020 об 11:30.

У підготовчому засіданні 20.08.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 20.08.2020 закінчено підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні 03.09.2020 о 10:00.

До судового засідання 03.09.2020 від відповідача надійшли письмові пояснення від 02.09.2020, за змістом яких відповідач вказує на неналежний спосіб захисту прав обраний прокурором в частині вимог про скасування у державному реєстрі запису про право власності. В обґрунтування вказаної позиції відповідач посилається на ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" в редакції чинній на день звернення прокурором з позовом, а також вказує на безпідставність посилань прокурора на недіючу редакцію вказаної статті закону від 21.12.2019.

Ухвалою суду від 03.09.2020 розгляд справи по суті відкладено у судовому засіданні 17.09.2020 о 10:00.

Від Прокуратури Миколаївської області 15.09.2020 до суду надійшли пояснення щодо правомірності обраного способу захисту в частині вимог про скасування у державному реєстрі запису про право власності, який було вчинено 24.01.2017, а також підтримав позов і у частині заявлених вимог щодо зобов`язання відповідача знести нежитлові приміщення. В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на ч. 4 ст. 376 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції 16.01.2020), а також ст. 5 ГПК України.

На виконання вимог ухвали суду від 03.09.2020 від Миколаївської міської ради 15.09.2020 до суду надійшли пояснення, за змістом яких вона підтримує позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за ТОВ ВКФ "Магазин № 301", вказуючи, що відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності Миколаївської міської ради площею 118 кв.м по вул. Генерала Карпенка, 20 у м. Миколаєві.

Крім того, 16.09.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на недотримання прокуратурою порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурором не надано доказів вручення попереднього повідомлення Миколаївській міській раді, саме попереднє повідомлення про намір звернутися до суду датоване 10.02.2020 (у той час як позов подано до суду 13.02.2020), а тому, на думку відповідача, позивачу не була надана можливість у розумні строки відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. До того ж лист місцевої прокуратури від 10.02.2020 вручено 11.02.2020 не обраному позивачу - Миколаївській міській раді, а іншій юридичній особі - виконавчому комітету Миколаївської міської ради, про що свідчить відповідний штамп вручення на листі.

Ухвалою суду від 17.09.2020 розгляд справи по суті відкладено у судовому засіданні 28 вересня 2020 року о 11:00.

23.09.2020 від Миколаївської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання ТОВ ВКФ Магазин №301 про залишення позову без розгляду, за змістом яких прокурор вказує, що: по-перше , клопотання відповідача підлягає залишенню без розгляду, оскільки воно заявлене без поважних причин на стадії розгляду справи по суті, а не в підготовчому провадженні; по-друге , Миколаївська міська рада, як сторона договору оренди землі від 12.05.2014 та розпорядник землі мала об`єктивну можливість виявити порушення вимог закону, яке триває з 24.01.2017 (день реєстрації права власності на розміщений на спірній земельній ділянці об`єкт нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), та вжити відповідні заходи реагування самостійно; по-третє , в матеріалах справи міститься лист місцевої прокуратури від 12.11.2019 № 31-3963вих-19, скерований у відповідності до ст. 23 Закону України Про прокуратуру на адресу Миколаївської міської ради, за змістом якого було повідомлено про здійснення на спірній земельній ділянці будівництва відповідачем та введення об`єкта нерухомості в експлуатацію. Факт отримання листа прокуратури підтверджується листами (відповідями) міської ради від 05.12.2019 № 6592/020201-40/14/19 та від 12.12.2019 № 6764/020201-40/14/19.; по-четверте , лист прокуратури від 10.02.20 № 31-1936вих-20 отримано виконавчим комітетом міської ради 11.02.2020, що підтверджено відповідним штампом. Проте відповідно до п. 192 Інструкції з діловодства у Миколаївській міській раді та її виконавчих органах, що затверджена розпорядженням міського голови №92р від 14.05.2013 та розміщена на веб-сайті Миколаївської міської ради, приймання документів у Миколаївській міській раді на виконавчому комітеті міської ради здійснює сектор приймання, обліку та організації роботи з документами (канцелярія) загального відділу департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів міської ради на адресу, у тому числі, Миколаївської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що подане 16.09.2020 відповідачем до суду клопотання про залишення позову без розгляду хоча і подане на стадії розгляду справи по суті, проте стосується вирішення питання самої можливості розгляду справи, суд прийняв до розгляду дане клопотання, а також залучив до матеріалів справи надані у відповідь заперечення прокурора від 23.09.2020 № 15.31.-50/4-678-20.

У судовому засіданні 28.09.2020 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; прокурор надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні 28.09.2020 судом було оголошено про вихід до нарадчої кімнати до 29.09.2020 о 10:00.

29.09.2020 після виходу з нарадчої кімнати судом у відповідності до ст.ст. 233, 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив.

Розглянувши подане 16.09.2020 клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з огляду на недотримання прокуратурою порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про прокуратуру на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

Як вказано у позовній заяві, Миколаївською місцевою прокуратурою №1 виявлено порушення вимог законодавства під час використання земельної ділянки на території міста Миколаєва.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як свідчать матеріали справи, листом від 12.11.2019 № 31-3963вих-19 місцева прокуратура повідомила Миколаївську міську раду про здійснення на земельній ділянці комунальної власності будівництва відповідачем та введення в експлуатацію об`єкта нерухомості, на яке 24.01.2017 зареєстроване право власності. (а.с. 30)

У відповідності до листа від 05.12.2019 № 6592/020201-40/14/19 Миколаївської міської ради, який був наданий у відповідь, вказано, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно використання земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20 буде надано згодом.

В подальшому супровідним листом від 12.12.2019 № 6764/020201-40/14/19 на адресу прокуратури направлено акт обстеження земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20 від 03.12.2019 з фото. За результатами огляду встановлено знаходження на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень магазину. (а.с. 34-36)

Підсумовуючи наведене вище, прокурор вказує на те, що Миколаївська міська рада, як розпорядник земель комунальної власності, має право звернутись до суду за захистом порушеного права. Проте, незважаючи на скерування місцевою прокуратурою листа щодо порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, проведених обстежень земельної ділянки. Міська рада не вжила заходів для усунення порушень законодавства, що є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом.

При цьому, прокурором листом від 10.02.2020 було повідомлено Миколаївську міську раду про подання до суду відповідного позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 18741580 від 24.01.2017 про право власності ТОВ ВКФ "Магазин № 301" на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, а також зобов`язання відповідача знести вказані нежитлові приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві. (а.с. 44-47).

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи, що повідомлення прокурором Миколаївської міської ради про виявлене ним порушення вимог законодавства під час використання земельної ділянки та з метою проведенення перевірки первинно було здійснене листом від 12.11.2019 № 31-3963вих-19, тоді як до суду з позовом прокурор звернувся 13.02.2020, суд не вбачає порушення передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру розумного строку для самостійного захисту компетентним органом своїх інтересів у судовому порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру подано позовну заяву в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради.

З огляду на наведене суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, клопотання відповідача про залишення позову прокурора без розгляду з підстав недотримання прокуратурою порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому суд зауважує, що позовна заява від 13.02.2020 № 31.2101вих-20 підписана заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицькою М.

Звертаючи увагу на цю обставину, відповідачем 12.08.2020 до суду було подане клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. В обґрунтування поданого клопотання позивач послався на ч. 3 ст. 13 Закону України Про прокуратуру та вказав, що оскільки до матеріалів справи не додано доказів, які б підтверджували відсутність керівника або першого заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 М.Савицька не вправі була підписувати позовну заяву. Також відповідач послався на постанови Верховного Суду від 27.05.2020 по справі № 819/478/17 та від 25.09.2019 по справі № 819/198/17.

19.08.2020 до суду надійшли заперечення на клопотання відповідача, за змістом яких прокурор вказує на наявність повноважень щодо підписання позовної заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства в тому числі і у заступників керівників обласних і окружних прокуратур. В обґрунтування зазначених заперечень прокурор посилався на ст. 24 Закону України Про прокуратуру та вказав, що позиція Верховного Суду щодо підписання позовів виключно керівником прокуратури стосується випадків звернення до суду з позовами на захист прав, свобод та інтересів прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокуратурою функцій представництва інтересів держави в сумі у порядку ст. 131-1 Конституції , ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.

Статтею 24 Закону України Про прокуратуру врегульовано особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді. Зокрема, положеннями ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру встановлено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Посилання відповідача на ст. 13 Закону України Про прокуратуру суд вважає у даному випадку недоречними, оскільки ця норма врегульовує організаційні основи системи прокуратури, зокрема, відносини прокуратури з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.

Позиція Верховного Суду щодо підписання позовів виключно керівником прокуратури, викладена у постановах від 27.05.2020 по справі № 819/478/17 та від 25.09.2019 по справі № 819/198/17, не може бути застосована у даній справі, оскільки у зазначених адміністративних справах прокуратура виступала самостійною стороною - позивачем та діяла як самостійна юридична особа виключно з метою захисту власних інтересів у правовідносинах з державним органом - Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що позовна заява правомірно підписана заступником керівника Місцевої прокуратури № 1, а тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 20.08.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази, заслухавши пояснення учасників справи, судом по суті спору встановлено наступні обставини.

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 34/24 від 31.10.2013 зі змінами внесеними рішенням № 37/42 від 04.02.2014 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди від 12.05.2014 №10281 земельної ділянки площею 118 кв.м., яка розташована по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві (кадастровий номер 4810136300:05:004:0007) для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.06.2014 за №13596909.

Відповідно до п. 3.1 Договору строк дії договору встановлений до 07.06.2018.

Доказів продовження (поновлення) Договору оренди землі від 12.05.2014 №10281 матеріали справи не містять.

Пунктами 1.1, 5.1 договору оренди землі від 12.05.2014 №10.81 визначено, що земельна ділянка передається для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Згідно пункту 5.3 договору установлено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки.

17.01.2017 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в області зареєстровано декларацію № МК 142170171439 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності Будівництво нежитлових приміщень магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 у місті Миколаєві . (а.с. 37-43)

Пунктом 13 вказаної декларації визначено, що будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:05:004:0007, яка на підставі договору оренди землі від 12.05.2014 №10281 перебуває у користуванні ТОВ ВКФ Магазин №301 .

Таким чином на вказаній земельній ділянці побудовано нежитлові приміщення магазину та на них оформлено право власності ТОВ ВКФ Магазин № 301 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2017 вчинено запис № 18741580.

Як свідчить наявна в матеріалах справи інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності у ТОВ ВКФ Магазин № 301 на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м. по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві є декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер МК142170171439 від 17.01.2017 видана Управлінням ДАБІ у Миколаївській області.

Прокурор звертаючись до суду з позовом наполягає на здійсненні будівництва позивачем самочинно на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цих цілей.

На виконання вимог ухвали суду від 03.09.2020 від Миколаївської міської ради 15.09.2020 до суду надійшли пояснення, за змістом яких вона підтримує позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за ТОВ ВКФ "Магазин № 301", вказуючи, що відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності Миколаївської міської ради площею 118 кв.м по вул. Генерала Карпенка, 20 у м. Миколаєві.

Встановивши обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.376 Цивільного кодексу України:

"1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок."

Таким чином даною нормою імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

1. Самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/2791/13 викладена наступна правова позиція.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Зазначене відповідає частині першій статті 628 ЦК України, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини шостої цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Кодексу).

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таким чином, господарський суд констатує, що ані факт наявності декларації про готовність до експлуатації нежитлових приміщень магазину за адресою: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 20, ані факт державної реєстрації права власності за ТОВ ВКФ Магазин № 301 на цей об`єкт не змінюють статусу самочинного будівництва зазначеного нерухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом прокурором заявлено вимоги щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 18741580 від 24.01.2017 про право власності ТОВ ВКФ Магазин № 301 на нежитлові приміщення магазину, а також щодо зобов`язання відповідача знести нежитлові приміщення магазину.

Відповідач вказує на неналежний спосіб захисту прав обраний прокурором в частині вимог про скасування у державному реєстрі запису про право власності. В обґрунтування вказаної позиції відповідач посилається на ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" в редакції чинній на день звернення прокурора з позовом, а також вказує на безпідставність посилань прокурора на недіючу редакцію вказаної статті Закону від 21.12.2019.

З огляду на наведене суд зазначає наступне.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

У відповідності до ч.1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - 24.01.2017 внесення запису №128741580 про державну реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

За змістом ч. 2 ст. 26 України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав , скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав , державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому слід відзначити, що стаття 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній з 16.01.2020) містить порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухомість, відмінний від того, який існував на час виникнення спірних правовідносин.

Так згідно ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній з 16.01.2020) за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. В той час, як відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - 24.01.2017 внесення запису №128741580 про державну реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) до Державного реєстру прав вносились саме записи. Та, відповідно, положення ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачали такий спосіб захисту прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

При цьому суд зауважує, що у даній справі наявність слова запис у прохальній частині позовної заяви відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на час виникнення спірних правовідносин - 24.01.2017 вносились саме записи про державну реєстрацію права власності, та не змінює суті заявлених прокурором вимог, які направлені на поновлення прав

Миколаївської міської ради, як розпорядника земель комунальної власності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1-2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, враховуючи внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, зміни до статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги шляхом скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Магазин № 301 на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно оформлено записом № 18741580 від 24.01.2017.

За приписами ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Враховуючи викладені у поясненнях Миколаївської міської ради (вх. №11450/20) (а.с. 132) заперечення проти визнання права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину літ. А-5, 1-пов. по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві за ТОВ Магазин № 301 , позовні вимоги прокурора щодо зобов`язання відповідача знести зазначені нежитлові приміщення також підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Скасувати державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Магазин № 301 (54038, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 20, ЄДРПОУ 13861270) на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно оформлено записом № 18741580 від 24.01.2017.

4. Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційну фірму Магазин № 301 (54038, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 20, ЄДРПОУ 13861270) знести нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м., який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301" (54038, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 20, ЄДРПОУ 13861270) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 4204,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.10.2020 року.

Суддя О.В. Ткаченко