Рішення від 12.10.2020 по справі 922/2429/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2429/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача - Стриж Л.А., ордер серія ХВ № 1604 000092 від 03.08.2020 року,

відповідача - не з`явився.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управлінням активами Фенікс-Капітал , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Стаксель, місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Будінвест , місто Харків,

про стягнення 203 497,88 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2429/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управлінням активами Фенікс-Капітал , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Стаксель , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Будінвест , про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року в сумі 197 916,21 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01 червня 202 0року по 27 липня 2020 року у сумі 4 196,26 грн., сумі інфляційних втрат від несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом на підставі Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 202 0року в сумі 395,83 грн., та 3% річних від суми прострочених процентів за користування кредитом згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01червня 2020 року по 27 липня 2020 року в сумі 989,58 грн., а також витрати на професійну допомогу в сумі 30 000,00 грн.

07 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управлінням активами Фенікс-Капітал , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Стаксель - залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 17 серпня 2020 року. 11 серпня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до канцелярії суду клопотання (вх. № 18451), яке за своїм змістом та правовою навантаженністю є заявою про усунення недоліків, поданою у відповідності до статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

12 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управлінням активами Фенікс-Капітал , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Стаксель до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2429/20 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 07 вересня 2020 року. 07 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання на 21 вересня 2020 року. 21 вересня 2020 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 жовтня 2020 року. 12 жовтня 2020 року суд розпочас судовий розгляд справи по суті. 12 жовтня 2020 року присутній в судовому засіданні позивач частково підтримав позовні вимоги через здійснені відповідачем проплати, просив суд задовольнити позовні вимоги щодо несплачених та заявлених сум з підстав, викладених у заяві по суті справи (позовна заява). Відповідач в судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно частини 9 статті 165 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України, судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасника справи, викладені в заяві по суті справи - у відповідності до приписів частини 1 статті 210 ГПК України, а також з урахуванням положень частини 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

12 жовтня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

06 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" (далі за текстом - позичальник, відповідач по справі) та Акціонерним товариством "Акціонерний банк "Радабанк" (далі за текстом - кредитор, первісний кредитор) було укладено кредитний договір № 23019/ЮКР/0 (далі за текстом - кредитний договір), у відповідності до якого кредитор, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується на умовах цього договору надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 8 400 000, 00 грн., зі зменшенням ліміту кредитування згідно з пунктом 1.2 цього кредитного договору, зі сплатою процентів у розмірі 22% річних в порядку, визначеному даним Договором. Згідно пунктом 3.1 кредитного договору, видача кредиту здійснюється шляхом перерахування всієї суми кредиту або його окремої частини на поточний рахунок Позичальника. Відповідно до пункту 9.1 кредитного договору, за порушення строків сплати про центів за користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити на користь та на вимогу кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, нарахованої на суму простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. За пунктом 12.4 договору, цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами зобов`язань відповідно до умов цього договору.

На виконання умов договору, первісний кредитор перерахував відповідачу на поточний рахунок грошові кошти в сумі 8 326 130, 12 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 38949 від 06 грудня 2019 року.

Відповідно до пункту 12.3 кредитного договору кредитор має право у будь-який час відступити свої права та обов`язки за цим договором третій особі, при цьому підписанням цього договору Позичальник надає згоду на таке відступлення та додаткове погодження угоди про відступлення Позичальником не потрібне.

26 червня 2020 року між Акціонерним товариством "Радабанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ФІНЕКС-КАПІТАЛ , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду СТАКСЕЛЬ (далі за текстом - позивач) укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст (далі за текстом - договір). Згідно пунктом 1.1 договору первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор зобов`язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну договору (вартість відступлених прав) та прийняти в повному обсязі належні первісному кредитору права вимоги до Боржника, Іпотекодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест"), та Поручителя - громадянка України ОСОБА_1 за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року, їх спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника, іпотекодавця та поручителя або які зобов`язані виконати їх обов`язки за кредитним договором та договорами забезпечення, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, щодо належного виконання боржником, іпотекодавцем та поручителем зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, сплати заборгованості та/або процентів та/або комісій та/або пені та/або штрафів та/або неустойки, в тому числі право нарахування яких виникло у первісного кредитора до укладання цього Договору, передачі предметів забезпечення (іпотеки) в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором та Договорами забезпечення, в тому числі права сторони/учасника в будь-яких судових та виконавчих провадженнях, а також права процесуального правонаступництва по всіх судових справах та провадженнях, що існують або можуть виникнути в майбутньому. Пунктом 3.1 визначено, що за відступлення права вимоги, в обсязі встановленому пунктом 1.3 цього договору, новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну договору (вартості відступлених прав) за домовленістю сторін у розмірі 9 238 656,49 грн. Додатком № 1, який є невід`ємною частиною договору, слугує перелік документів, що підтверджують наявність у перістого кредитора прав вимоги, а також інші документи, що передаються новому кредитору. 26 червня 2020 року актом приймання-передачі прав вимоги, первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги, в тому числі за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року. 26 червня 2020 року позивачем було здійснено повну оплату за договором, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 26 червня 2020 року. В той же день, первісний кредитор за актом приймання-передачі передав позивачу документи, що підтверджують право вимоги до Відповідача. Відповідно до пункту 1.4. договору за взаємною домовленістю сторони встановили, що права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, розповсюджується в повному обсязі включаючи: право нового кредитора нараховувати та вимагати сплати процентів, комісії, неустойки, штрафів, пені за весь час прострочення Боржником та/або Іпотекодавцем та/або Поручителем своїх зобов`язань відповідно до умов Кредитного договору та договорів забезпечення, за весь час дії Кредитного договору та Договорів забезпечення, в тому числі і до моменту укладання цього Договору. 26 червня 2020 року позивач набув права вимоги погашення заборгованості за кредитним договором, права нарахування процентів за користування кредитними коштами, права нарахування комісії, неустойки, штрафу та пені за весь час прострочення відповідачем виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно пунктом 3.4 кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного дня, починаючи з дати надання кредиту згідно з методом факт/факт за формулою : сума процентів за один день = сума заборгованості на кінець цього дня* річна процентна ставка /фактична кількість днів у році* 100. Відповідно до пункту 3.5. кредитного договору, сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно, в період з 25 числа до останнього банківського дня місяця.

Як зазначає позивач, вимоги пункту 3.5. кредитного договору відповідачем виконані не були, внаслідок цього у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року в сумі 197 916,21 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як передбачено частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України ).Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Приписами статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України). У відповідності до статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до умов кредитного договору, зокрема пункту 1.1., сторони дійшли згоди щодо підвищення розміру процентів, які підлягають сплаті за користування кредитними коштами, у разі настання випадків невиконання відповідачем його зобов`язань, встановлених пунктами 6.14., 6.15. кредитного договору. Таке підвищення є правом кредитора (позивача), та не потребує будь-якого повідомлення.

Отже, фіксований розмір процентної ставки (22%, як-то передбачено пунктом 1.1. договору) є незмінним, проте через невиконання відповідачем покладених на нього обов`язків (пунктів 6.14, 6.15 кредитного договору), позивач скористався правом на донарахування 7% до визначеної сторонами процентної ставки.

Доказів протилежного, тобто виконання в строк договірних домовленостей відповідачем матеріали справи не містять, протилежного відповідачем не представлено.

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (ця правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).

Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо повернення кредиту не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від виконання зобов`язання не навів, відповідно є підстави для стягнення за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року процентів за користування кредитними коштами в сумі 197 916,21 грн. згідно з процентною ставкою 29 % річних.

Водночас, 09 жовтня 2020 року від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 23572) у яких останній зазначає, що відповідачем було погашено заборгованість за наступними платежами: 25 вересня 2020 року на суму 155 148,10 грн., 05 жовтня 2020 року на суму 4 091 006,94 грн.

Позивач, здійснив погашення сум заборгованості за черговістю, визначеною у пункті 3.10 кредитного договору, що в свою чергу призвело до повного погашення наявної у відповідача заборгованості за процентами за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на факт сплати відповідачем суми заборгованості за процентами за користування кредитом під час розгляду справи, провадження у справі в частині стягнення 197 916,21 грн. процентів за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року грн. підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Суд попереджує сторін, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спором між сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Водночас, суд враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення похідних вимог, оскільки грошових коштів, які надійшли від відповідача, не вистачило на погашення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 9.1 кредитного договору, за порушення строків сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити на користь та на вимогу кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, нарахованої на суму простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Дії відповідача щодо несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 9.1. договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням пункту 9.1 договору та приписів статті 231 ГК України, суд вважає його вірним та таким, що повністю відповідає приписам чинного законодавства. Отже, дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд вважає, що арифметично вірними до стягнення похідних вимог, обумовлених статтею 625 ЦК країни є розмір 3% річних у сумі 992,29 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 395,83 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 989,58 грн.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 26 000,00 грн. (коригування суми здійснено позивачем у заяві за вх. № 23575 від 09 жовтня 200 року), суд зазначає наступне.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу).

У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи 28 грудня 2019 року між адвокатом Стриж Л.А. (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 2812, у відповідності до якого на умовах та в порядку, визначених цією угодою, клієнт доручає адвокату, а адвокат відповідно до чинного в Україні законодавства приймає на себе обов`язки здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати іншу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цією угодою. Додатковою угодою № 1 від 28 грудня 2019 року сторони узгодили тарифи на послуги, що надаються в порядку та на умовах, визначених договором про надання правової допомоги № 2812 від 28 грудня 2019 року. За актом приймання-передачі виконаних робіт від 08 жовтня 2020 року, вартість послуг із супроводження ведення справи в господарському суду Харківської області становить 26 000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Стриж Л.А. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати, понесені відповідачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого позивачем акту надання послуг від 08 жовтня 2020 року, слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом надано наступний перелік послуг: вивчення наявних документів, підготування всіх документів для звернення до суду, поточний безлімітна консультація, супровід справи у суді.

Як вже було зазначено вище, між позивачем та адвокатом досягнута домовленість щодо розміру винагороди за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн.

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 26 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.

Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності та фактично є спором про стягнення заборгованості за кредитним договором із застосуванням пункту договору щодо наслідків построчення (пеня) та статті 625 ЦК України, до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Крім того, судом перевірені розрахунки в частині похідних вимог (пеня, інфляційні нарахування, річні) та встановлено помилку у їх розрахунках (розрахунок 3% річних).

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, присуджуються до стягнення з відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Будінвест (61066, місто Харків, вулиця Велозаводська, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 14103790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управлінням активами Фенікс-Капітал , що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Стаксель (61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 34333275) пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01 червня 2020 року по 27 липня 2020 року у сумі 4 196,26 грн., суму інфляційних втрат від несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом на підставі Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року в сумі 395,83 грн. та 3% річних від суми прострочених процентів за користування кредитом згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 01червня 2020 року по 27 липня 2020 року в сумі 989,58 грн., витрати на професійну допомогу в сумі 5 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 052,47 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі в частині заборгованості за процентами за користування кредитними коштами згідно умов Кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року за період з 25 квітня 2020 року по 24 травня 2020 року в сумі 197 916,21 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "13" жовтня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2429/20