Рішення

від 15.10.2020 по справі 360/1813/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1813/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Рубіжанської міської ради Луганської області, Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 04 травня 2020 року надійшла позовна заява адвоката Заботіна Віталія Вікторовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - перший відповідач, УВДФССУ у Луганській області), в якій позивачем заявлено такі позовні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність УВДФССУ у Луганській області щодо припинення виплати позивачу страхових виплат та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19;

- зобов`язати УВДФССУ у Луганській області поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з серпня 2016 року шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк , а також здійснити виплату позивачу усієї суми заборгованості за страховими виплатами за період з серпня 2016 року по червень 2020 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у зв`язку з втратою професійної працездатності на 15 %, отримав право на отримання щомісячних страхових виплат. З метою отримання страхових виплат позивач став на облік в Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області. Однак з 01 серпня 2016 року по сьогоднішній день нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не відбулась. Листом від 29 травня 2019 року № 781/02-1 у відповідь на запит Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області повідомило, що здійснення щомісячних страхових виплат на користь позивача припинено на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19. Позивач та представник позивача вважають дії відповідача протиправними, а рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 12 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 23-24).

Від представника позивача до суду 10 серпня 2020 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої зокрема, додано уточнену позовну заяву, в якій представником позивача визначено другого відповідача - Рубіжанську міську раду Луганської області (далі - другий відповідач), та заявлено такі уточнені позовні вимоги:

- визнати протиправними дії УВДФССУ у Луганській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 страхових виплат та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Рубіжанської міської ради Луганської області від 23 листопада 2016 року № 19;

- зобов`язати УВДФССУ у Луганській області поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з серпня 2016 року шляхом перерахування на поточний рахунок, а також здійснити позивачу виплату усієї суми заборгованості за страховими виплатами за період з серпня 2016 року по червень 2020 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок.

Ухвалою від 01 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, поновлено строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 33-35).

Від представника УВДФССУ у Луганській області 16 вересня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке (арк. спр. 42-45).

Згідно з страховою справою позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебував як внутрішньо переміщена особа на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Рубіжному (наразі - Рубіжанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області) з 13 січня 2016 року та отримував страхові виплати з грудня 2014 по липень 2016 року включно (згідно з довідкою ВПО від 13 січня 2016 року № 917010777 на період дії з 13 січня 2016 року до 13 липня 2016 року).

Позивач 08 серпня 2016 року повторно звернувся з заявою від 08 серпня 2016 року до Відділення в м. Рубіжному, надавши нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13 січня 2016 року № 917010777.

Відділенням в м. Рубіжному 23 листопада 2016 року отримано рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 23 листопада 2016 року № 19, в якому повідомлено про прийняття рішення щодо відмови у відновленні страхових виплат ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання згідно з пунктом 13 Порядку № 365.

На підставі вищезазначеного рішення, Відділенням в м. Рубіжному винесена постанова від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/5914/16, згідно з якою ОСОБА_1 відмовлено у страхових виплатах.

Нарахування та виплата щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2016 року по теперішній час Відділенням в м. Рубіжному не здійснювались. Тому, заборгованість по щомісячним страховим виплатам перед потерпілим відсутня.

Також перший відповідач зауважив, що оскільки позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи, він зобов`язаний дотримуватися обов`язків відповідно до статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб . Також позивач згідно з частиною третьою статті 16 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування як застрахована особа несе відповідальність, згідно із законом, за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Підсумовуючи вищенаведені положення, перший відповідач вважає, що позивач не дотримався ані взятих на себе зобов`язань перед Фондом, ані обов`язків визначених статтею 9 Закону № 1706 та статтею 16 Закону № 1105.

Дії та вимоги відповідача є правомірними, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Від представника Рубіжанської міської ради 17 вересня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 76-79).

По перше, зазначено, що належним відповідачем у справі є виконавчий комітет Рубіжанської міської ради, оскільки саме цим органом утворено Комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

По друге, листом Об`єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО від 04 листопада 2016 року № 50/5716 повідомлено УПСЗН Рубіжанської міської ради про проведення вивчення осіб, які зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, які отримують різного роду соціальні виплати. Проведеним вивченням отримано інформацію щодо осіб, які після отримання статусу внутрішньо переміщених осіб, повернулися до покинутого місця постійного проживання та перебувають там більше 60 днів, що відповідно до статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб є підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відповідних відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних внутрішньо переміщених осіб. Також згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 листопада 2016 року за місцем мешкання позивача як внутрішньо переміщеної особи двері ніхто не відчинив, залишено повідомлення про необхідність прибуття до УПСЗН Рубіжанської міської ради, однак за повідомленням ніхто не прибув. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що позивач повернувся до покинутого місця проживання та перебуває там більше 60 днів, що є підставами для скасування довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи і відповідно припинення соціальних виплат, які здійснюються саме в період дії такої довідки.

З огляду на вищевикладене другий відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року залучено до участі у справі Виконавчий комітет Рубіжанської міської ради Луганської області як другого відповідача; призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (арк. спр. 100).

Від представника Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області 13 жовтня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, аналогічних викладеним у відзиві Рубіжанської міської ради (арк. спр. 110-112).

У судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 105, 106, 107).

Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев`ята статті 205 КАС України).

З огляду на положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 9-11).

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 13 січня 2016 року № 917010777 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 12 зв.).

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 11 квітня 2006 року серії 2-20 АБ № 0004662 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 15 % з 11 квітня 2006 року безстроково (арк. спр. 11 зв. - 12).

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 квітня 2016 року № 19 вирішено відмовити в призначенні (відновленні) виплати страхових виплат 77 особам, відповідно до подання, серед яких ОСОБА_1 (арк. спр. 55).

Згідно з довідкою Рубіжанського міського відділення УВДФССУ у Луганській області від 08 вересня 2020 року № 1509/02-1 встановлено, що як внутрішньо переміщена особа, позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Рубіжному з 13 січня 2016 року та отримував страхові виплати з грудня 2014 року по липень 2016 року включно. У квітні 2016 року потерпілому виплачено заборгованість по раніше нарахованим, але не виплаченим страховим виплатам за період з червня 2014 року по листопад 2014 року включно. Востаннє позивачу виплачено страхові виплати у липні 2016 року у сумі 974,74 грн (арк. спр. 47).

Постановою відділення ВДФ в м. Рубіжному від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/16 припинено з 01 серпня 2016 року виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує позивачу частину втраченого заробітку в розмірі 974,74 грн (арк. спр. 56).

У відповідь на запит представника позивача, листом від 29 травня 2019 року № 781/02-1 Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області повідомило, що з 01 серпня 2016 року щомісячні страхові виплати потерпілому припинені на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19, утвореної відповідно до Положення про комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженої рішенням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 05 липня 2016 року № 227, та постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам . З моменту припинення страхових виплат ОСОБА_1 до відділення не звертався, на даний час виплат не отримує (арк. спр. 15).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд виходить з такого.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону№ 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач має право на щомісячну виплату страхових коштів.

Однак, Рубіжанським міським відділенням УВДФССУ у Луганській області припинено позивачу щомісячні страхові виплати на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19.

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача, оскільки частина перша статті 46 Закон № 1105-XIV не містять такої підстави для припинення страхових виплат як відсутність за фактичним місцем проживання, або рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову в призначенні страхових виплат. Водночас відповідачем не указано іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу, тобто не вмотивовано, яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.

Що стосується тверджень УВДФССУ у Луганській області, що підставою для припинення виплат стало рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19, з якого слідує, що комісією прийнято рішення про припинення позивачу виплат, у зв`язку з не підтвердженням факту проживання позивача за адресою реєстрації, що свідчить про наявність законних підстав для припинення виплат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, суд зазначає таке.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Постанова № 365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до підпункту 2 пункту 12 Постанови № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Разом з тим, суд вважає, що цей нормативно-правовий акт не є законом, а тому таким актом не можуть вноситися зміни до законів, тим більше у бік звуження та скасування встановлених законом прав громадян.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Таким чином, судом встановлено, що УВДФССУ у Луганській області порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, починаючи з 01 серпня 2016 року. Оскільки страхові виплати припинено за відсутності законних підстав, суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати з моменту припинення без обмеження будь-яким строком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині позовних вимог, суд зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відділенням УВДФССУ у Луганській області постанови про припинення щомісячних страхових виплат, а не внаслідок вчинення відповідачем певних дій. Тому ефективним та належним способом захисту порушених прав є визнання протиправною та скасування постанови УВДФССУ у Луганській області від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/5914/16 щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року та зобов`язання УВДФССУ у Луганській області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість за страховими виплатами, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з моменту припинення їх виплат та не потребує додаткового зобов`язання.

Що стосується вимог про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, суд зазначає таке.

Кабінет Міністрів України 08 червня 2016 року прийнято постанову № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (пункт 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Пунктом 7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

За результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках - їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 8 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Згідно з пунктом 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Рішення комісії про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати може бути оскаржене до суду (пункт 16 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Судом встановлено, що до УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області 07 листопада 2016 року надійшов лист Об`єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО від 04 листопада 2016 року № 50/5716, яким повідомлено про проведення вивчення осіб, які зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, які отримують різного роду соціальні виплати. Проведеним вивченням отримано інформацію щодо осіб, які після отримання статусу внутрішньо переміщених осіб, повернулися до покинутого місця постійного проживання та перебувають там більше 60 днів, що відповідно до статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб є підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відповідних відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних внутрішньо переміщених осіб. До переліку увійшли відомості й про позивача (арк. спр. 91).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 листопада 2016 року за місцем мешкання позивача як внутрішньо переміщеної особи двері ніхто не відчинив, залишено повідомлення про необхідність прибуття до УПСЗН Рубіжанської міської ради, однак за повідомленням ніхто не прибув (арк. спр. 90).

З урахуванням листа від 04 листопада 2016 року № 50/5716 та акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16 листопада 2016 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу страхових виплат.

За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам діяла із дотриманням процедури, визначеної Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, та мала всі підстави для відмови позивачу у призначенні (відновленні) соціальних виплат.

Позивачем суду не наведено жодних обставин та не надано жодних доказів на спростування вищевказаних обставин.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Ухвалою суду від 01 вересня 2020 року відстрочено сплату судового збору у сумі 840,80 грн до вирішення справи по суті.

Однак, при прийнятті рішення про відстрочення сплати судового збору судом не враховано, що абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір визначено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з абзацом 2 частини сьомої статті 6 у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Зважаючи, що позивачем позов подано з трьома вимогами немайнового характеру до двох відповідачів, а також, що позовна вимога про зобов`язання УВДФССУ у Луганській області відновити щомісячні страхові виплати є похідною від вимоги про визнання протиправними дій УВДФССУ у Луганській області щодо припинення виплат позивачу щомісячних страхових виплат, суд вважає, що позивач при зверненні до суду з цим позовом мав сплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 1681,60 грн.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки позов задовольняється частково та судові витрати у розмірі 840,80 грн за позовними вимогами, сформованими до Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області, у задоволенні яких відмовлено, покладаються на позивача, а судові витрати в розмірі 840,80 грн за позовними вимогами, які задовольняються, покладаються на УВДФССУ у Луганській області, суд вважає за необхідне стягнути на користь Державного бюджету України по 840,80 грн з позивача та за рахунок бюджетних асигнувань УВДФССУ у Луганській області.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 30, код за ЄДРПОУ 41313100), Рубіжанської міської ради Луганської області (місцезнаходження: 93000, Луганська область, місто Рубіжне, площа Володимирська, будинок 2, код за ЄДРПОУ 26023286), Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області (місцезнаходження: 93000, Луганська область, місто Рубіжне, площа Володимирська, будинок 2, код за ЄДРПОУ 04051980) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Рубіжанського міського відділення від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/5914/16 щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку з втратою працездатності за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова