Постанова

від 26.01.2021 по справі 360/1813/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року справа №360/1813/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (повний текст складено 15 жовтня 2020 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1813/20 (суддя І інстанції - Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Рубіжанської міської ради Луганської області, Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

04 травня 2020 року адвокат Заботін В.В. (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі перший відповідач, УВДФССУ у Луганській області), в якому, з урахуванням уточнень, позивач просив суд: - визнати протиправними дії УВДФССУ у Луганській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 страхових виплат та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Рубіжанської міської ради Луганської області від 23 листопада 2016 року № 19; - зобов`язати УВДФССУ у Луганській області поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з серпня 2016 року шляхом перерахування на поточний рахунок, а також здійснити позивачу виплату усієї суми заборгованості за страховими виплатами за період з серпня 2016 року по червень 2020 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у зв`язку з втратою професійної працездатності на 15 %, отримав право на отримання щомісячних страхових виплат. З метою отримання страхових виплат позивач став на облік в Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області. Однак з 01 серпня 2016 року по сьогоднішній день нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не відбулась. Листом від 29 травня 2019 року № 781/02-1 у відповідь на запит Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області повідомило, що здійснення щомісячних страхових виплат на користь позивача припинено на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19. Позивач та представник позивача вважають дії відповідача протиправними, а рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам незаконним та таким, що підлягає скасуваннюю

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/1813/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Рубіжанського міського відділення від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/5914/16 щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи, він зобов`язаний дотримуватися обов`язків відповідно до статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб . Також позивач згідно з частиною третьою статті 16 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування як застрахована особа несе відповідальність, згідно із законом, за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

На думку апелянта, позивач не дотримався ані взятих на себе зобов`язань перед Фондом, ані обов`язків визначених статтею 9 Закону № 1706 та статтею 16 Закону № 1105.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 9-11).

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 13 січня 2016 року № 917010777 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 12 зв.).

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 11 квітня 2006 року серії 2-20 АБ № 0004662 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 15 % з 11 квітня 2006 року безстроково (арк. спр. 11 зв. - 12).

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 квітня 2016 року № 19 вирішено відмовити в призначенні (відновленні) виплати страхових виплат 77 особам, відповідно до подання, серед яких ОСОБА_1 (арк. спр. 55).

Згідно з довідкою Рубіжанського міського відділення УВДФССУ у Луганській області від 08 вересня 2020 року № 1509/02-1 встановлено, що як внутрішньо переміщена особа, позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Рубіжному з 13 січня 2016 року та отримував страхові виплати з грудня 2014 року по липень 2016 року включно. У квітні 2016 року потерпілому виплачено заборгованість по раніше нарахованим, але не виплаченим страховим виплатам за період з червня 2014 року по листопад 2014 року включно. Востаннє позивачу виплачено страхові виплати у липні 2016 року у сумі 974,74 грн (арк. спр. 47).

Постановою відділення ВДФ в м. Рубіжному від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/16 припинено з 01 серпня 2016 року виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує позивачу частину втраченого заробітку в розмірі 974,74 грн (арк. спр. 56).

У відповідь на запит представника позивача, листом від 29 травня 2019 року № 781/02-1 Рубіжанське міське відділення УВДФССУ у Луганській області повідомило, що з 01 серпня 2016 року щомісячні страхові виплати потерпілому припинені на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19, утвореної відповідно до Положення про комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженої рішенням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 05 липня 2016 року № 227, та постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам . З моменту припинення страхових виплат ОСОБА_1 до відділення не звертався, на даний час виплат не отримує (арк. спр. 15).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону№ 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач має право на щомісячну виплату страхових коштів.

Однак, Рубіжанським міським відділенням УВДФССУ у Луганській області припинено позивачу щомісячні страхові виплати на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19.

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача, оскільки частина перша статті 46 Закон № 1105-XIV не містять такої підстави для припинення страхових виплат як відсутність за фактичним місцем проживання, або рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову в призначенні страхових виплат. Водночас відповідачем не указано іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу, тобто не вмотивовано, яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.

Що стосується тверджень УВДФССУ у Луганській області, що підставою для припинення виплат стало рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 листопада 2016 року № 19, з якого слідує, що комісією прийнято рішення про припинення позивачу виплат, у зв`язку з не підтвердженням факту проживання позивача за адресою реєстрації, що свідчить про наявність законних підстав для припинення виплат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, суд зазначає таке.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Постанова № 365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до підпункту 2 пункту 12 Постанови № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Разом з тим, суд вважає, що цей нормативно-правовий акт не є законом, а тому таким актом не можуть вноситися зміни до законів, тим більше у бік звуження та скасування встановлених законом прав громадян.

Суд зазначає, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Судом встановлено, що УВДФССУ у Луганській області порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, починаючи з 01 серпня 2016 року. Оскільки страхові виплати припинено за відсутності законних підстав, суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати з моменту припинення без обмеження будь-яким строком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відділенням УВДФССУ у Луганській області постанови про припинення щомісячних страхових виплат, а не внаслідок вчинення відповідачем певних дій. Тому ефективним та належним способом захисту порушених прав є визнання протиправною та скасування постанови УВДФССУ у Луганській області від 23 листопада 2016 року № 1212/5914/5914/16 щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року та зобов`язання УВДФССУ у Луганській області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2016 року.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість за страховими виплатами, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з моменту припинення їх виплат та не потребує додаткового зобов`язання.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог, рішення суду позивачем не оскаржується, а тому відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України судом апеляційної інстанції не переглядається.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/1813/20 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 360/1813/20 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 26 січня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

А.В. Гайдар