Ухвала

від 15.10.2020 по справі 420/10503/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/10503/20

УХВАЛА

15 жовтня 2020 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпоряджень від 26 березня 2012 року №334/А-2012 та №336/А-2012, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 12 жовтня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 26 березня 2012 року №334/А-2012 Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев`ять) років земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) ;

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 26 березня 2012 року №336/А-2012 Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) ;

- стягнути з Роздільянської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову, заяви про забезпечення доказів, заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя вважає, що у відкритті провадження по даному позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

В силу приписів частини першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Суд звертає увагу, що якщо визнання незаконним рішення суб`єкта владних повноважень впливає на права третьої особи, то в такому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Висновок щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17, 03.04.2019 у справі № 727/1002/17, від 21.08.2019 у справі № 305/216/18, від 09.10.2019 у справі №605/567/17.

У постанові від 09.10.2019 у справі №605/567/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб`єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження уповноваженим органом землею, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб`єктів приватного права.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/8018/17).

Так, предметом спору в даній справі є Розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 26 березня 2012 року №334/А-2012 Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев`ять) років земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) а також Розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 26 березня 2012 року №336/А-2012 Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) .

При цьому, судом встановлено, що 10 серпня 2020 року, на підставі рішення Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області від 05 серпня 2020 року №807-VII за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером: 5123985200:01:004:0188.

З матеріалів справи вбачається, що на вищевказану спірну земельну ділянку також претендує третя особа ОСОБА_2 , якому у березні 2012 році було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду строком на 49 років, а також відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

Отже, незважаючи на те, що предметом спору є розпорядження Роздільнянської РДА Одеської області, суть вимог в кінцевому результаті зводиться до конкуренції майнових прав на конкретну земельну ділянку, з одного боку - третьої особи, яка розробила проект і має намір приватизувати земельну ділянку, а з другого боку - громадянки, якій ту саму земельну ділянку вже передано у власність. Тобто, перешкодою у затвердження проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність є виникнення права власності на цю саму земельну ділянки в іншої особи.

Таким чином, спір хоч і пов`язаний з оцінкою повноважень суб`єкта владних повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, проте визначальним є існування права власності у інших осіб на цю земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Правомірність та добросовісність дій Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області щодо розпорядження земельною ділянкою може бути перевірено під час вирішення цивільно-правового позову щодо захисту прав позивачки на одержання земельної ділянки у власність.

Частиною першою статті 19 ЦПК передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №305/216/18, від 14.11.2018 у справі № 826/240/16.

Суд зазначає, що скасування розпоряджень Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області на розроблення проекту землеустрою в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами щодо права на земельну ділянку при наявності зареєстрованого права власності на неї. Тож не виконується основне завдання судочинства.

Отже, враховуючи, що цей позов направлено на захист майнового права позивачки у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 , суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №580/3779/19, від 10 вересня 2020 року у справі №278/1783/19.

Крім того, суд також враховує, що ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 вересня 2020 року у справі №511/1670/20 відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Старостинської сільської ради Роздільнянського району, Державного реєстратора Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Жемчугової Марини Євгенівни, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 про визнання незаконними та скасування рішень Старостинської сільської ради, державної реєстрації прав та їх обмежень, записів в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно та кадастрових номерів та в порядку ст.193 КАС України, ОСОБА_1 має право пред`явити зустрічний позов.

Відтак зважаючи на викладене, а також беручи до уваги суб`єктний склад сторін та предмет спору, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом . У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду ", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпоряджень від 26 березня 2012 року №334/А-2012 та №336/А-2012 слід відмовити.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст.256 КАС України, суддя,-

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпоряджень від 26 березня 2012 року №334/А-2012 та №336/А-2012 - відмовити.

Роз`яснити позивачу про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.О. Стефанов