Постанова

від 07.07.2009 по справі 11/336

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № <Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2009 року 15:35 № 11/336

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ОСОБА_1

до 1. Київського міського військового комісаріату

2. Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про перерахунок пенсії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відповідно до уточнень ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2) про визнання дій комісаріату та ГУ ПФУ в м. Києві протиправними; зобов`язання комісаріату здійснити перерахунок та виплатити щомісячне підвищення пенсії, як інваліду війни ІІІ групи з 01.01.2000 р. по 21.06.2004 р., а з 22.06.2004 р. по 31.12.2006 р., як інваліду війни ІІ групи, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком. Крім того, заявлені вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві усунути порушення прав позивача шляхом перерахунку розмірів підвищень до пенсії як інваліду війни ІІ групи і встановлення суми несплачених коштів, зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві на підставі довідки комісаріату встановити та сплатити суму заборгованості та у подальшому виплачувати підвищення пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1999 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 26.04.2004 року йому було встановлено другу групу інваліда війни, а тому він має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, яке встановлювалось у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. 27 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ. Позивач вважає, що зміни, внесені згідно із Законом України від 05.10.2005 р. № 2939-ІV встановили значно менші розміри підвищення, ніж це було передбачено ч. 6 п. 27 ст. 13 Закону України № 3551.

Ухвалою суду від 01.09.2008 року відкрито провадження в адміністративній справі за зазначеним позовом та підготовче провадження у справі закінчено, а справу призначено до судового розгляду.

11.12.2008 р. провадження у справі було зупинено у зв`язку з направленням запиту до Верховного Суду України щодо можливості внесення подання до Конституційного Суду України для прийняття рішення з питання конституційності положень пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою суду від 16.03.2009 р. поновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Представник відповідача 1 Київського міського військового комісаріату в судове засідання не направив свого представника, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджують поштові повідомлення про вручення кореспонденції відповідачу 1, які повернулись на адресу суду.

Нез`явлення відповідача суб`єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, не перешкоджає розгляду справи судом відповідно до ст. 128 КАС України на підставі наявних у ній доказів.

Представники сторін не заперечували проти розгляду справи у відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник відповідача 2 ГУ ПФУ в м. Києві проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позову, виходячи з наступного. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 2939-IV від 05.10.2005 р. позивачу було здійснено перерахунок пенсії з дати набрання чинності вказаної норми з урахуванням підвищення пенсії інвалідам війни ІІ групи на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також відповідач 2 вказує на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду та наполягає з цих підстав на відмові у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату підвищення пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1999 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачу ОСОБА_1 призначена пенсія, як військовому пенсіонеру відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на даний час перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Також позивач на даний час є інвалідом ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідчення серії НОМЕР_1 від 22.06.2004 р. Також з довідки, наданої ГУ ПФУ в м. Києві вбачається, що позивач є інвалідом війни ІІ групи.

Інвалідам війни ІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком. Така норма міститься у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`в редакції Закону України чинній до 1 січня 2006 року, оскільки до частини четвертої статті 13 внесені зміни, передбаченіпунктом 2 Закону України від 05.10.2005 р. № 2939-IV, згідно із Законом України від 05.10.2005 р. № 2939-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Позивач у позові вказує, що звертався до Київського міського військового комісаріату та ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про проведення перерахунку підвищення пенсії як інваліду війни ІІ групи у відповідності до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте у відповідь на такі заяви відповідач посилався на те, що підвищення пенсії проводилось згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`від 05.10.2005.

Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року, постановлено частину четверту статті 13 викласти в такій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.». Зміни до зазначеної норми в подальшому не вносились, неконституційною не визнавалась.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про розмір отриманих підвищень з моменту їх отримання та виникнення у нього відповідного права на такі соціальні виплати. Крім того, норми законодавства, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач 2 наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо перерахунку та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії, як інваліду війни, виходячи із розміру 350 % мінімальної пенсії за віком, за 1999-2006 роки з підстав пропуску строку звернення до суду.

Поважність причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено. А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання позивачем пенсії.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до адміністративного суду 21.03.2008 р., позовні вимоги про визнання дій протиправними, перерахунку та виплати щомісячного підвищення до пенсії, як інваліду війни ІІ групи, виходячи із розміру 350 % мінімальної пенсії за віком за 1999-2006 роки не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.

Посилання позивача на виплату щомісячного підвищення пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру пенсії за віком у 2007 і 2008 роках, є також необґрунтованими та безпідставними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки з 01 січня 2007 року Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`чітко встановлено, що інвалідам війни ІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи з сум встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік`та Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік».

Позивач у позовній заяві просив зобов`язати ГУ ПФ України у м. Києві у наступних роках нараховувати та виплачувати йому підвищення до пенсії, як інваліду війни ІІ групи, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком. Суд звертає увагу позивача, що згідно зі статтею 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутись з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, у даному випадку у разі порушення права, свобод чи інтересів позивача у нього виникає право звернення до суду, а вимоги щодо зобов`язання вчинити певні дії на майбутнє, не можуть бути предметом розгляду в суді, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 16.07.2009