Постанова

від 13.10.2020 по справі 320/5878/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5878/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського кружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Броварське шляхово-будівельне управління №50 до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДПС України: від 25 липня 2019 року № 0002924205, щодо збільшення суми грошового зобов`язання за основним платежем податку на додану вартість - 613 006,00 грн., штрафних санкцій - 306 503,00 грн., всього на суму - 919 509,00 грн. та від 25 липня 2019 року № 0002934205 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за основним платежем податку на прибуток приватних підприємств - 649 205,00 грн., штрафних санкцій - 324 602,50 грн., всього на суму - 973 807,50 грн.

Рішенням Київського кружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами. Наголосив, що податковий орган в акті перевірки та у своєму відзиві на позовну заяву не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані вище первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів. Зауважив на тому, що акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. Звернув увагу, що посилання контролюючого органу на факт відкритого кримінального провадження є передчасним, з огляду на відсутність вироків чи рішень, які б містили встановлені обставини невиконання контрагентом позивача своїх договірних зобов`язань. Крім того підкреслив, що контролюючий орган будь-яких доказів, здобутих у рамках таких кримінальних проваджень, не досліджував.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Офіс ВПП ДПС подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що у контрагентів позивача, зокрема у ТОВ КП Шляхбуд , фактично відсутні постачальники трудових ресурсів. Підкреслює, що відносно посадових осіб контрагента позивача наявні кримінальні провадження за ознаками вчинення кримінальних правопорушень. Наголошує, що у ТОВ КП Шляхбуд відсутні об`єктивно необхідні умови для реального здійснення задокументованих з постачальниками господарських операцій.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що товариство не порушувало вимог Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ "КП Шляхбуд", ПП "Херсонтранснафта" та ТОВ "Торговий дім "Біоіл" правомірно сформувало податковий кредит за результатами здійснення господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами. Зауважує, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій з ТОВ "КП Шляхбуд", ПП "Херсонтранснафта" та ТОВ "Торговий дім "Біоіл" є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. При цьому стверджує, що господарські операції з вказаними контрагентами підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Офісом великих платників податків Державної податкової служби, який на момент винесення ППР був Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби і змінено назву відповідно до постанову КМУ України від 21 серпня 2019 № 682-р проводилася документальна позапланова виїзна перевірка Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне Управління № 50" з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ПП "Херсонтранснафта" (код ЄДРПОУ 40755257) за період з 01 грудня 2016 по 31 грудня 2016, з ТОВ "КП "Шляхбуд" (код ЄДРПОУ 41165616) за період з 01 вересня 2017 по 30 вересня 2017, з ТОВ "Торговий дім "Біоіл" (код ЄДРПОУ 36565962) за період з 01 липня 2018 по 31 липня 2018 (по періодам відображення в Деклараціях ПДВ та відображенні при формуванні показників фінансової звітності за звітні (податкові) періоди 2016-2018 роки, які є підставою для відображення у деклараціях з податку на прибуток за відповідні податкові періоди) (надалі по тексту - Акт).

Перевіркою встановлено, порушення ПрАТ Броварське ШБУ №50 вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 198.1, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 649 205,00 грн та занижено розмір податку на додану вартість на загальну суму 613006,20 грн.

На підставі таких висновків Акту перевірки, відповідачем було прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- від 25 липня 2019 року № 0002924205, щодо збільшення суми грошового зобов`язання за основним платежем податку на додану вартість - 613 006,00 грн., штрафних санкцій - 306 503,00 грн., всього на суму - 919 509,00 грн.

- від 25 липня 2019 року № 0002934205 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за основним платежем податку на прибуток приватних підприємств - 649 205,00 грн., штрафних санкцій - 324 602,50 грн., всього на суму - 973 807,50 грн.

Поряд з викладеним судом встановлено, що 05 серпня 2019 року вих. № 2068/14 позивач в адміністративному порядку подав до Державної фіскальної служби України скаргу на оскаржувані податкове повідомлення - рішення.

Рішенням ДПС від 23 серпня 2019 року № 41036/6/99- 99-11-04-02-25 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДПС України: від 25 липня 2019 року № 0002924205 та № 0002934205, а скаргу позивача - без задоволення.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям позивача з ТОВ "КП Шляхбуд", ПП "Херсонтранснафта" та ТОВ "Торговий дім "Біоіл".

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

В силу підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

У відповідності до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1. статті 44 Податкового кодексу України).

З наведених законодавчих положень випливає, що формування платником податку об`єкту оподаткування здійснюється шляхом врахування витрат підприємства за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними документами, а також використання отриманих за договором товарів/послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов`язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв`язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Крім іншого, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за вказаний період отримав від ТОВ "КП "Шляхбуд" за договором від 22 червня 2017 року № 78/06.17 послуги з влаштування дорожньої конструкції під укладання фігурних елементів мощення (ФЕМ) та укладання фігурних елементів мощення (ФЕМ) на об`єкті "Капітальний ремонт дорожньої мережі вул. Шептицького в Дніпровському районі м. Києва".

Відповідно до п. 1.1. Договору № 78/06.17 ТОВ "КП "Шляхбуд" виконував власними силами, тобто тільки надав послуги, так як Відповідач не мав на той час в достатній кількості робітників з достатнім досвідом для укладання фігурних елементів мощення (ФЕМ).

За п. 11.1 та п. 11.2 Договору № 78/06.17 Позивач та ТОВ "КП "Шляхбуд" склали та підписали актом здачі-приймання виконаних робіт від 29 вересня 2017 року на суму 1 932 883,38 грн. з ПДВ, та оплатив цей акт із врахуванням авансу.

Наведене підтверджується, крім Акту здачі-приймання виконаних робіт від 29 вересня 2017 року, банківськими виписками та зареєстрованими податковими накладними:

- від 23 червня 2017 року на суму 500 000,00 грн., п/н № 1 від 23 червня 2017 року

- від 21 липня 2017 року на суму 150 000,00 грн. п/н № 2 від 21 липня 2017 року

- від 02 жовтня 2017 року на суму 658 702,13 грн. та від 31 жовтня 2017 року на суму 439 134,75 грн., п/н № З від 29 вересня 2017 року

Відповідно до протоколу про залік зустрічних однорідних вимог від 30 вересня 2017 року Позивач та ТОВ "КП "Шляхбуд" провели погашення однорідних вимог на суму 185 046,50 грн.

Таким чином, Позивач в повному обсязі отримав послуги по укладанню ФЕМів на суму 1 932 883,38 грн. та повністю оплатив саме ТОВ "КП "Шляхбуд" вартість наданих послуг.

Для надання послуг такого характеру, згідно з умовами договору № 18 від 05 квітня 2017 року були надані відповідні машини та механізми, перелік яких визначений договором, на суму 65 517,86 грн. з ПДВ

Господарські операції по договору № 18 від 05 квітня 2017 року підтверджуються наступними документами:

Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 123 від 26 вересня 2017 року на суму 65 517,86 грн. з ПДВ., рахунком на оплату № 145 від 26 вересня 2017 року на таку ж суму та податковою накладною № 48 від 26 вересня 2017 року, яка також без нарікань була зареєстрована ДПС України без будь-яких нарікань.

Переміщення та використання вантажних автомашин - КАМАЗ та будівельної техніки підтверджені - автокрани, мотокотки, фронтальний навантажувач підтверджуються 17 товарно- транспортними накладними та 7 подорожніми листами (довідка про виконання робіт (послуг), які також підписані директором ТОВ "КП "Шляхбуд" та проставлені печаткою.

Як наведено вище, оплата за надані послуги по договору № 18 від 05 квітня 2017 року здійснилась погашенням однорідних вимог відповідно до протоколу про залік зустрічних однорідних вимог від 30 вересня 2017 року

Для належного виконання послуг по влаштуванню тротуарного покриття з ФЕМів, відповідно до умов договору № 04/09 від 04 вересня 2017 року для ТОВ "КП "Шляхбуд" був наданий матеріал - відсів за видатковою накладною від 26 вересня 2017 року № 170 у кількості 490 т. на загальну суму 119 528,64 грн. з ПДВ.

Наведене підтверджується, крім видаткової накладної, рахунком фактурою № 146 від 27 вересня 2017 року, та зареєстрованою належним чином податковою накладною № 47 від 26.092017 року, заборгованість за відсів також погашена протоколом про залік зустрічних однорідних вимог від 30 вересня 2017 року

Господарські відносини Позивача з ТОВ "КП "Шляхбуд" за період з 01 вересня 2017 по 30 вересня 2017 знайшли своє відображення в регістрах бухгалтерського обліку ПрАТ "Броварське ШБУ № 50" та в податковому обліку підприємства, у тому числі - реєстрації податкових накладних, податковій звітності, що також було досліджено ревізорами та не знайшло заперечень з їх боку.

Виконання робіт по капітальному ремонту вул. Митрополита Андрія Шептицького від площі Пантелеймона Куліша до транспортної розв`язки на Лівобережній площі у Дніпровському районі підтверджено договором між Замовником робіт - Комунальною корпорацією "Київавтодор" та ПрАТ "Броварське ШБУ № 50" від 29 березня 2017 року № 39-10, лист-відгук КК "Київавтодор" від 05 жовтня 2018 року № 27-10-01/299, де зазначені виконані роботи ТОВ "КП Шляхбуд".

Крім того, ПрАТ "Броварське ШБУ № 50" надало нотаріально завірену "Заява" колишнього директора ТОВ "КП Шляхбуд" ОСОБА_1 , який надає пояснення, що дійсно отримував послуги техніки від позивача, отримував товар - відсів, укладав субпідрядний договір № 78/06.17 та навіть залучав субсубпідрядників для виконання частини робіт без повідомлення Генпідрядника, що ще раз підтверджує відсутність вини платника податків - ПрАТ "Броварське ШБУ № 50".

Перевіркою встановлено, що між ПрАТ "Броварське ШБУ №50" та ПП "Херсонтранснафта" у період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року були взаємовідносини на загальну суму 2 395 153,80 грн. на підставі договору поставки №4 від 17 жовтня 2016 року.

Відповідно до вищевказаного договору, Постачальник (ПП "Херсонтранснафта") зобов`язується проводити поставку Товару (мазут паливний М-100, пічне паливо нафтове) відповідно до заявок Покупця, а Покупець (ПрАТ "Броварське ШБУ №50") зобов`язується прийняти Товар та здійснити оплату відповідно до умов договору.

Як зазначив сам відповідач у Акті перевірки, транспортування Товару, за вищевказаним договором, здійснювалось третьою особою (ПП "Прем`єр Південь") з пункту навантаження у м. Кіровоград та у м. Херсон до пункту розвантаження у с. Посад-Покровське, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними

Загалом, зазначені господарські операції з ПП "Херсонтранснафта" підтверджуються наступними первинними та податковими документами:

- видатковою накладною № 61 від 01 грудня 2016 року на суму 331 500,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 61 від 01 грудня 2016 року, та зареєстрованою відповідним чином податковою накладною № 3 від 01 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 62 від 02 грудня 2016 року на суму 331 500,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 62 від 02 грудня 2016 року, та зареєстрованою відповідним чином податковою накладною № 5 від 02 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 63 від 05 грудня 2016 року на суму 331 500,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 63 від 05 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 64 від 06 грудня 2016 року на суму 331 500,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 64 від 06 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 65 від 07 грудня 2016 року на суму 331 500,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 65 від 07 грудня 2016 року, та зареєстрованою відповідним чином по поставка по видатковим накладним № 63. № 64. № 65 податковою накладною № 9 від 05 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 60 від 07 грудня 2016 року на суму 188 292,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 60 від 07 грудня 2016 року, та зареєстрованою відповідним чином податковою накладною № 11 від 07 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 98 від 09 грудня 2016 року на суму 386 750,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 98 від 09 грудня 2016 року, та зареєстрованою відповідним чином податковою накладною № 14 від 09 грудня 2016 року

- видатковою накладною № 100 від 12 грудня 2016 року на суму 162 611,80 грн. з ПДВ, товарно- транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 100 від 12 грудня 2016 року та зареєстрованою відповідним чином податковою накладною № 18 від 12 грудня 2016 року

На загальну суму, з врахуванням транспортної складової - 2 395 153,80 грн.

Всі видаткові накладні підписані представниками позивача та ПП "Херсонтранснафта" та проставлені печатками, крім того, необхідно звернути увагу, що в видаткових накладних міститься і відшкодування транспортування товару, що підтверджує факт поставки від ПП "Херсонтранснафта", так само, як і товарно-транспортні накладні, що також підписані сторонами договору.

ПП "Херсонтранснафта" виставив Позивачу для сплати наступні рахунки-фактури на загальну суму 2 395 153,80 грн.:

- №72 від 01 грудня 2016 року на суму 1 657 500,00

- № 72 від 07.2016 року на суму 188 292,00 грн.,

- № 80 від 09 грудня 2016 року на суму 386 750,00 грн.

- № 83 від 12 грудня 2016 року на суму 162 611,80

Позивач сплатив ПП "Херсонтранснафта" за поставлений товар з врахуванням транспортної складової - 2 395 153,80 грн.:

- 05 грудня 2016, платіжним дорученням № 4259 - 1 657 500,00 грн.

- 08 грудня 2016 року платіжним дорученням № 4320 - 188 292,00 грн.

- 09 грудня 2016 року платіжним дорученням № 4342 - 386 750,00 грн.

- 12 грудня 2016 року платіжним дорученням № 4368 - 162 611,80 грн.

Відповідно до п. 1.1. Договору №4 від 17 жовтня 2016 року, питання щодо поставки Товару повністю покладено на постачальника.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що ненадання відповідної інформації щодо ліцензії автоперевізника (ПП "Прем`єр Південь") зумовлено відсутністю будь-яких господарських або інших договірних відносин між ним та вищевказаним підприємством.

Відповідач в Акті перевірки зазначив, що ПП "Херсонтранснафта" придбав товар, який у подальшому реалізував і поставив позивачу, у КП "Системенерго" (код ЄДРПОУ 22733890) та ПП "Златавабудпівдень" (код ЄДРПОУ 40001570).

Дослідивши інформацію наявну у ресурсах ДПС України та у відкритому доступі, відповідач прийшов до висновку, що транспортування товару фактично не відбувалося, а було здійснено лише документальне оформлення послуг з транспортування, оскільки товарно-транспортні накладні містять ряд невідповідностей, а відсутність законного джерела походження товару лише підтверджує відсутність фактичного проведення господарських операцій між підприємствами.

Позивач заявляє, що у нього відсутні та не можуть бути будь-які договори, розрахунки, листування чи інші зв`язки з КП "Системенерго" (код ЄДРПОУ 22733890) та ПП "Златавабудпівдень" (код ЄДРПОУ 40001570), а всі взаємовідносини вищевказаних двох підприємств відбувалися з контрагентом Позивача - ПП "Херсонтранснафта".

Суд вважає за потрібне зазначити, що у позивача були наявні зобов`язання виключно щодо ПП "Херсонтранснафта" (оплатити товар), що було зроблено відповідно до умов договору і відповідні податкові накладні органами ДПС України були зареєстровані та не скасовані по цей час.

Позивачем надане листування з його контрагентів - ПП "Херсонтранснафта", якою директор ПП "Херсонтранснафта" підтверджує реальність здійснення господарських операцій за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року вже у теперішній час.

У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши додані позивачем до позовної заяви докази, судова колегія приходить до висновку, що надані позивачем документи для підтвердження реальності господарських відносин із ТОВ "КП Шляхбуд", ПП "Херсонтранснафта" та ТОВ "Торговий дім "Біоіл" не містять дефектів форми та змісту, та в повній мірі відображають господарські операції ПрАТ Броварське шляхово-будівельне управління №50 з ТОВ Рост Капітал Активе . Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів апелянта про ненадання, в повному об`ємі документів, які підтверджують транспортування та отримання продукції та послуг суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів ТТН здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/2695/15.

Вказаний висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 818/118/15, згідно якої відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача ТТН не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується іншими вказаними вище первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

Крім іншого, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Колегія суддів зауважує, що, як було зазначено раніше, залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Послуги, які в подальшому надані позивачу також могли отримуватись його постачальниками незаконним шляхом про, що може свідчити вказаний відповідачем розрив ланцюга постачання. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 820/7293/13-а).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Поряд з викладеним колегія суддів зауважує, що посилання апелянта на відкрите кримінальне провадження щодо посадових осіб контрагента позивача є помилковим, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, Офісом ВПП ДПС надано не було.

Судова колегія також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі № 810/302/15.

За таких обставин, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Київського окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, судова колегія суддів наголошує, що можливе порушення контрагентом позивача податкової дисципліни не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу ТОВ "КП Шляхбуд", ПП "Херсонтранснафта" та ТОВ "Торговий дім "Біоіл" були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, тому правових підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень у відповідача не було.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року.