Постанова

від 15.10.2020 по справі 916/3450/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3450/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2020, прийняте суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 02.07.2020,

у справі №916/3450/19

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс"

про стягнення 95 344 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 р. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача штраф за неправильно зазначену у накладній масу вантажу у розмірі 95344 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані зазначенням відповідачем у накладній №41062514 від 07.05.2019 недостовірних відомостей щодо маси вантажу, перевезення якого здійснюється залізничним транспортом, що в силу приписів законодавства є підставою для нарахування останньому штрафу у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 25.11.2019 відкрито провадження у справі №916/3450/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2020 у справі №916/3450/19 (суддя Шаратов Ю.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами факту наявності надлишку вантажу на 350 кг, що зумовлює відсутність підстав для нарахування відповідачу штрафу у передбаченому статтею 118 Статуту залізниць України розмірі.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2020 у справі №916/3450/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що фіксація Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" результатів зважування у Книзі зважування вантажів на вагонних вагах станції Львів форми ГУ-36 з автоматизованої системи ГІОЦ УЗ.АСК ВП УЗ-Е за 14.05.2019 (дата зважування вагону з вантажем) та 16.05.2019 (дата зважування вагону без вантажу) жодним чином не спростовує виявлений позивачем за результатами комісійного зважування факт недостовірності зазначеної відповідачем у накладній №41062514 від 07.05.2019 маси вантажу, відтак підписаний представником вантажоодержувача без зауважень комерційний акт є належним та допустимим доказом у даній справі. Апелянт також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що час встановлення показів при статичному зважуванні на вагонних вагах ВВТ-150-С2 (від закінчення навантаження до відліку) повинен бути не більше 10 секунд, тобто за 120 секунд (з 18 год 30 хв до 18 год 31 хв) можливе зважування семи цистерн, чого місцевим господарським судом безпідставно враховано не було. Крім того, скаржник зауважує на тому, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги всі наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують факт надлишку вантажу на 350 кг, зокрема, і акти загальної форми, при цьому, за твердженням апелянта, жодного належного доказу на підтвердження відсутності вини вантажовідправника у невідповідності відомостей, зазначених ним у перевізному документі, фактичній масі вантажу у вагоні відповідачем до суду не подано.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№2506/20/Д2 від 01.09.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2020 у справі №916/3450/19 - без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що місцевий господарський суд, врахувавши положення Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України №442 від 31.07.2012, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для врахування наданих позивачем в якості доказів, що підтверджують результати зважування, витягів з Книги зважування вантажів на вагонних вагах станції Львів форми ГУ-36 та актів загальної форми. Відповідач також зазначає про безпідставність посилання скаржника в апеляційній скарзі на настанову з експлуатації вагонної ваги ВВТ-150-С2, оскільки вказаний документ є новим доказом, поважність причин неподання якого до суду першої інстанції апелянтом не доведена. Крім того, за твердженням відповідача, складений позивачем комерційний акт містить недостовірну інформацію щодо процесу зважування вагону №51134575 та не відповідає фактичним даним.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (95344 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 07.05.2019 відповідно до накладної №41062514 зі станції "Одеса-Порт" Одеської залізниці Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Щедро" на станцію призначення "Львів" Львівської залізниці два вагони з вантажем - пальмовим олеїном, зазначивши у вказаній накладній загальну масу вантажу 120000 кг, зокрема, згідно з відомістю вагонів маса вантажу у вагоні №51134575 склала 60000 кг, а провізна плата - 19068,80 грн.

Маса вантажу визначена на вагонних вагах (150 т), завантаження вантажу у вагон здійснено вантажовідправником, правильність внесених у накладну відомостей підтверджена відправником шляхом накладення електронного цифрового підпису диспетчера Кіньової В.Р., про що свідчать відповідні відмітки, проставлені у накладній №41062514 від 07.05.2019.

14.05.2018 та 16.05.2018 на станції "Львів" Львівської залізниці позивачем на виконання прохання Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро", викладеного у листі №192/04/05 від 29.12.2018, було проведено контрольне зважування вагону №51134575 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу відомостям про масу, вказаним відповідачем у перевізному документі.

З акту загальної форми станції "Львів" Львівської залізниці №662 від 14.05.2019 вбачається, що при зважуванні на станційній 150-ти тонній тензометричній вазі вагона №51134575 встановлено наступні результати: брутто - 82850 кг, нетто - 60350 кг, тара (док) - 22500 кг, у той час як у перевізному документі вказано, що брутто - 82500 кг, нетто - 60000 кг, тара (док) - 22500 кг, при цьому остаточна маса вантажу буде встановлена після тарування вагона.

Згідно з актом загальної форми станції "Львів" Львівської залізниці №665 від 16.05.2019 після вивантаження вантажу та при таруванні вагона №51134575 на 150-ти тонній тензометричній станційній вазі встановлено, що тара вагона - 22500 кг, відтак фактична маса (нетто) вантажу становила 60350 кг, що перевищує масу вантажу, вказану у перевізному документі №41062514 від 07.05.2019, та вантажопідйомність вагона на 350 кг.

Відповідно до комерційного акту №370006/1 від 16.05.2019 позивачем з зупинкою і розчепленням проведено зважування завантаженої пальмовим олеїном цистерни №51134575, яка прибула у супроводі стрілка залізниці за справною пломбою відправника без доступу до вантажу і витікання, на 150-ти тонній тензометричній вазі станції "Львів" Львівської залізниці, що пройшла держперевірку 28.01.2019, за результатами якої встановлено, що фактична маса вантажу перевищувала масу вантажу, вказану у перевізному документі №41062514 від 07.05.2019, та вантажопідйомність вагона на 350 кг.

Комерційний акт №370006/1 від 16.05.2019 підписаний чотирма особами: заступником начальника станції "Львів" Андрухівом Т.І., комерційними агентами станції "Львів" ОСОБА_1 та Сабадаш І.В., а також представником вантажоодержувача Кубрак Г.М., яка діяла на підставі доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" №2 від 02.01.2019.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 95344 грн, нарахованого у зв`язку з зазначенням останнім у накладній №41062514 від 07.05.2019 недостовірних відомостей щодо маси вантажу, перевезення якого здійснюється залізничним транспортом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на недоведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо правильного зазначення у накладній №41062514 від 07.05.2019 маси вантажу, що свідчить про необґрунтованість нарахування останньому штрафу у передбаченому статтею 118 Статуту залізниць України розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частинами першою-третьою статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

В силу частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної , коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Отже, колегія суддів зауважує, що накладна №41062514 від 07.05.2019 є належним доказом виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" господарського зобов`язання щодо перевезення вантажу відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 920 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (частина п`ята статті 307 Господарського кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут).

За приписами статей 2, 3 Статуту ним визначаються обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Стаття 6 Статуту визначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно зі статтею 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

В силу статті 37 Статуту під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.

Отже, саме на відправника законодавством покладено обов`язок заповнення комплекту перевізних документів .

Відповідно до статті 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

За умовами статті 118 Статуту за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Статтею 122 Статуту передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Відповідно до вимог пункту 5.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила оформлення перевізних документів), якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Під час застосування статей 118 та 122 Статуту необхідно враховувати, що штраф підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитки. Збитки (додаткові витрати), завдані залізниці через допущені відправником порушення, зазначені у статтях 118 та 122 Статуту, підлягають відшкодуванню відправником незалежно від сплати ним штрафу, оскільки згідно із статтею 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Таким чином, недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, що користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту. При цьому зазначений штраф відповідно до пунктів 118, 122 Статуту стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 05.02.2019 у справі №914/2339/17.

Колегія суддів також зауважує, що передбачена статтею 118 Статуту залізниць України відповідальність настає для відправника з моменту вчинення ним правопорушення - складання та підписання залізничної накладної з недостовірними відомостями щодо маси вантажу, чим спростовуються аргументи відповідача про обмеження в часі матеріальних підстав відповідальності моментом видачі залізницею вантажу його одержувачу.

Як зазначалося вище, 14.05.2018 та 16.05.2018 на станції "Львів" Львівської залізниці позивачем на виконання прохання Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро", викладеного у листі №192/04/05 від 29.12.2018, було проведено контрольне зважування вагону №51134575 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу відомостям про масу, вказаним відповідачем у перевізному документі.

Доводи відповідача про те, що вантаж за накладною №41062514 від 07.05.2019 позивачем було прийнято для перевезення без будь-яких зауважень, зокрема, і щодо його ваги, Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, адже за умовами пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила приймання вантажів до перевезення), вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу.

За таких обставин, прийняття вантажу до перевезення без перевірки достовірності заявлених вантажовідправником характеристик, в тому числі інформації про його вагу, не означає безумовне та автоматичне підтвердження залізницею відомостей про масу вантажу, вказаних у перевізному документі.

Крім того, факт проведення митного оформлення вантажу (товару) на загальну масу 120 тонн відповідно до електронної митної декларації UA 209180/2019/030556 сам по собі не свідчить про правильність зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" у накладній №41062514 від 07.05.2019 відомостей про масу вантажу, адже, як вбачається зі змісту адресованого представнику відповідача листа Львівської митниці ДФС №421/адв/13-70-78-01 від 06.12.2019, під час здійснення митного оформлення зважування вказаного вантажу не здійснювалося.

Обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами (частина перша статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт").

Згідно зі статтею 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

При цьому Статутом не передбачено, що складання акту загальної форми або комерційного акту у кожному випадку має обов`язковим наслідком стягнення з вантажовідправника штрафу, адже такий акт фіксує обставини перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, тому відповідні обставини підлягають доведенню і обґрунтуванню в загальному порядку, передбаченому приписами процесуального закону, і повинні оцінюватись господарським судом у сукупності з іншими доказами, оскільки в силу частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 (далі - Правила складання актів).

Пунктом 10 Правил складання актів визначено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Отже, у пункті 10 Правил складання актів визначено перелік осіб-працівників залізниці, які мають право підписувати комерційні акти в силу їх посадового становища (начальник станції (його заступник) і начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За наявності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт вважатиметься таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.

Таким чином, у наведеному пункті імперативно визначено суб`єктний склад працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів, проте зазначена норма не виключає можливості залучення до складання комерційного акта й інших працівників залізниці поряд з особами, підписи яких є обов`язковим реквізитами комерційного акта.

За змістом частин першої, третьої статті 64 та частини третьої статті 65 Господарського кодексу України підприємство як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов`язків між працівниками підприємства.

Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів, і такими доказами можуть підтверджуватися повноваження осіб на підписання комерційного акта.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постановах від 23.11.2018 у справі №916/2450/17 та від 21.08.2019 у справі №905/2360/18.

Відповідно до комерційного акту №370006/1 від 16.05.2019 позивачем з зупинкою і розчепленням проведено зважування завантаженої пальмовим олеїном цистерни №51134575, яка прибула у супроводі стрілка залізниці за справною пломбою відправника без доступу до вантажу і витікання, на 150-ти тонній тензометричній вазі станції "Львів" Львівської залізниці, що пройшла держперевірку 28.01.2019, за результатами якої встановлено, що фактична маса вантажу перевищувала масу вантажу, вказану у перевізному документі №41062514 від 07.05.2019, та вантажопідйомність вагона на 350 кг.

Колегія суддів враховує, що відсутність у графі 49 електронного перевізного документа - накладної №41062514 від 07.05.2019 відмітки залізниці щодо складання комерційного акту №370006/1 від 16.05.2019 не спростовує факту складання позивачем даного акту в порядку 129 Статуту залізниць України, а лише свідчить про недотримання останнім положень пунктів 1.1, 4.2, 4.3 Правил оформлення перевізних документів.

Комерційний акт №370006/1 від 16.05.2019 підписаний чотирма особами: заступником начальника станції "Львів" Андрухівом Т.І., комерційними агентами станції "Львів" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також представником вантажоодержувача ОСОБА_3 , яка діяла на підставі доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" №2 від 02.01.2019.

Станом на момент підписання вищезазначеного комерційного акту Баїк Ольга Володимирівна займала посаду агента комерційного другої категорії станції "Львів" та виконувала посадові обов`язки начальника вантажного району в частині прийняття участі у контрольних переважуваннях вагонів для перевірки маси вантажу, кількості місць вантажу у вагоні та підписання комерційних актів, про що свідчать відомості з трудової книжки серії АФ №124253 та посадова інструкція агенту комерційному другої категорії станції "Львів", затверджена 23.05.2018 в.о. начальника виробничого структурного підрозділу "Львівська дирекція залізничних перевезень", у той час як Сабадаш Ірина Володимирівна працювала на посаді агента комерційного станції Львів та була уповноважена, зокрема, на проведення зважування вагонів, контрольних переважувань на станційній вазі, контрольних перевірок вантажу, ведення книги зважувань вантажів на вагонних вагах і книги обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах, а також складення комерційних актів у випадках і у порядку, встановлених статтею 129 Статуту залізниць України, що підтверджується записами у трудовій книжці серії АХ №593047 та посадовою інструкцією агенту комерційному станції "Львів", затвердженою 04.01.2016 начальником виробничого структурного підрозділу "Львівська дирекція залізничних перевезень".

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" про те, що посади "начальник вантажного району" та "агент комерційний" віднесені до різних категорій персоналу, для яких встановлені різні кваліфікаційні вимоги, колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідач не зазначає положень законодавства, яким би не відповідала посадова інструкція агента комерційного, що уповноважувала останнього на виконання посадових обов`язків начальника вантажного району в частині прийняття участі у контрольних переважуваннях вагонів для перевірки маси вантажу, кількості місць вантажу у вагоні та підписання комерційних актів, при цьому довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників - Випуск 66 "Залізничний транспорт і метрополітен", затверджений наказом Міністерства інфраструктури України №181 від 20.05.2016, на який посилається відповідач, носить суто інформативний (довідковий) характер, не є актом законодавства та не містить жодних обмежень щодо виконання агентом комерційним додаткових обов`язків, які не вимагають від їх виконавця іншої кваліфікації.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зауважує, що склад працівників позивача, які підписали комерційний акт №370006/1 від 16.05.2019, відповідав переліку осіб, визначеному у пункті 10 Правил складання актів, відтак даний комерційний акт підписаний повноважними особами.

Посилання відповідача на відсутність у комерційному акті №370006/1 від 16.05.2019 інформації щодо видачі надлишків вантажу та на неподання позивачем до суду доказів оформлення схоронної розписки судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, адже згідно з Правилами видачі вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, оформлення схоронної розписки пов`язане з передачею надлишків вантажу до моменту встановлення його належності або реалізації після закінчення граничного терміну його зберігання, тому даний документ оформлюється у разі прибуття вантажу, власник якого невідомий, між тим у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності заяв представника вантажоодержувача щодо неналежності йому цього вантажу, що свідчить про відсутність підстав для оформлення схоронної розписки, при цьому складська довідка Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" про прийняття на склад вантажу з цистерни №51134575 у кількості 60000 кг, тобто без будь-яких надлишків, не свідчить про правильність зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс" даних про масу вантажу у накладній №41062514 від 07.05.2019, оскільки цією довідкою зафіксовано відомості складського обліку вантажоодержувача, а не результати проведеного позивачем зважування.

В силу пункту 5 Правил приймання вантажів до перевезення загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. За домовленістю відправника, залізниці та одержувача вантажу можуть бути встановлені інші способи визначення маси вантажу. Спосіб визначення маси вантажу і тип ваг відправник зобов`язаний зазначити в накладній. Усі засоби вимірювальної техніки, які використовуються для визначення маси вантажів, мають бути повірені відповідно до вимог чинного законодавства. Засоби ваговимірювальної техніки повинні бути взяті на облік залізницею та відповідати вимогам Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України №442 від 31.07.2012, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.10.2012 за №1716/22028, та інших нормативно-правових актів.

Пунктом 7 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що маса вантажів, які перевозяться навалом, насипом, наливом, визначається зважуванням на вагонних вагах. Допускається використання інших типів ваг, крім вагонних, за умови їх відповідності вимогам законодавства про метрологію.

Згідно з пунктом 10 Правил приймання вантажів до перевезення зважування вантажів на вагонних вагах провадиться із зупинкою і розчіпленням вагонів або із зупинкою без розщіплення. Зважування під час руху дозволяється тільки на вагонних вагах, призначених для цього способу зважування. Із зупинкою і розчіпленням вагонів зважуються вантажі: зернові, насіння, комбікорм і висівки, що перевозяться насипом; харчові в цистернах (олія, меляса тощо); картопля, овочі, баштанні культури, макуха, сіль харчова, метали всіх найменувань і лом кольорових металів, які перевозяться навалом. При зважуванні зернових вантажів, насіння, комбікормів і висівок, олії, меляси та інших харчових вантажів маса тари вагонів може перевірятися відправником перед навантаженням і одержувачем після вивантаження.

За умовами пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України №442 від 31.07.2012 (далі - Інструкція) вагонні ваги - засіб ваговимірювальної техніки, призначений для зважування одиниць рухомого складу залізничного транспорту, який вбудований у рейкову колію і є елементом будови залізничної колії; засіб ваговимірювальної техніки (ЗВВТ) - засіб вимірювальної техніки (ЗВТ), який застосовується для визначення маси вантажу, що перевозиться залізничним транспортом.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.7, 2.1 Інструкції для визначення маси вантажів, що перевозяться залізничним транспортом, можуть застосовуватися електромеханічні (електронні) та важільні вагонні ваги для зважування із зупинкою та зважування у русі, а також інші ЗВВТ, передбачені Правилами приймання вантажів до перевезення. ЗВВТ повинні відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів, у тому числі цієї Інструкції, і нормативних документів. ЗВВТ, які перебувають у власності як залізниць, так і організацій, які не належать до сфери управління Укрзалізниці (сторонні організації), підлягають обліку залізницями.

Якщо ЗВВТ відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, вони беруться на облік ревізором вагового господарства дирекції, який відповідно до вимог пункту 2.2 розділу 2 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 №411, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.02.1997 за №50/1854, оформлює технічний паспорт засобу ваговимірювальної техніки згідно з додатком 1 до цієї Інструкції. У технічному паспорті ЗВВТ робиться запис про повірку або державну метрологічну атестацію, вказується нормована похибка для різних режимів зважування згідно з вимогами пункту 1.9 розділу I цієї Інструкції, зазначається можливість зважування небезпечних вантажів згідно з наданими документами та робиться запис про придатність ЗВВТ для зважування відповідних вантажів, що перевозяться залізничним транспортом. У технічному паспорті електронних ЗВВТ записуються також заводські номери датчиків, вагопроцесора, у разі потреби - контрольне число фіскальної реєстрації регулювання ЗВВТ, зазначене в експлуатаційних документах виробника ЗВВТ, яке визначає його технічний стан. Технічний паспорт ЗВВТ надається начальнику станції, на якій будуть оформлятися перевізні документи за результатами зважування на цих ЗВВТ. Технічні паспорти ЗВВТ повинні зберігатися в місці, визначеному розпорядчим документом начальника станції, який забезпечує їх схоронність. На прохання власника ЗВВТ йому може бути надано копію технічного паспорта ЗВВТ. Технічні паспорти ЗВВТ, які зберігаються у начальника станції, є документами, згідно з якими розглядаються претензії, пов`язані з визначенням маси вантажу (пункт 2.3 Інструкції).

У пунктах 4.1, 4.5 Інструкції зазначено, що на ЗВВТ за результатами зважування, згідно з якими оформляються перевізні документи під час перевезень залізничним транспортом, поширюється метрологічний нагляд. ЗВВТ підлягають повірці або державній метрологічній атестації. Використання ЗВВТ, які не пройшли повірку або державну метрологічну атестацію, забороняється. Результати повірки або державної метрологічної атестації державні повірники записують також у контрольному примірнику технічного паспорта ЗВВТ. При цьому для електронних ЗВВТ, які мають програмне забезпечення, записують також контрольне число фіскальної реєстрації регулювання ЗВВТ.

Місцевим господарським судом встановлено, що маса вагонів №51134369 і №51134575 з вантажем, відправлених за накладною №41062514 від 07.05.2019, була визначена 05.05.2019 на вагонних вагах PC-150 (заводський №821/9547), про що свідчить акт переважування №457/05 від 05.05.2019, складений незалежною сюрвеєрською компанією "Intertek Ukraine".

Згідно з технічним паспортом засобу вимірювальної техніки (ЗВВТ) на вагонні ваги типу РС-150 (заводський №821/9547), оформленим 17.12.2012, міжповірочний інтервал складає 6 місяців, а інтервал між оглядами-перевірками - 3 місяці, при цьому вказані ваги проходили періодичну повірку 21.01.2019, а огляд-перевірку, за результатами якого зроблено запис про те, що ваги допускаються до застосування, проведено 22.04.2019, а відтак станом на 05.05.2019 (дата зважування вагонів №51134369 і №51134575 з вантажем) дані вагонні ваги пройшли періодичну повірку та огляд-перевірку відповідно до Інструкції, тобто вважалися справними.

Водночас у технічному паспорті засобу вимірювальної техніки (ЗВВТ) на вагонні ваги станції "Львів" модифікації ВВТ-150-С2 (заводський №05), оформленому 24.12.2012, зазначені міжповірочний інтервал - 6 місяців та інтервал між оглядами-перевірками - 3 місяці, тому, з огляду на те, що ці вагонні ваги проходили періодичну повірку 28.01.2019, а огляд-перевірку - 26.04.2019, за результатами яких встановлено, що похибка ваги в межах допуску (50 кг) і зважування дозволяється, станом на 14.05.2019 (дата зважування вагону з вантажем) та 16.05.2019 (дата зважування вагону без вантажу) дані ваги також є справними у розумінні Інструкції.

За умовами пунктів 3.4, 3.6 Інструкції результати зважування на електронних ЗВВТ повинні видаватися у друкованому вигляді, для чого конструкція вагопроцесора має передбачати можливість підключення до нього друкувального пристрою. У складі електронних ЗВВТ повинні застосовуватися вагопроцесори, у яких має бути передбачена можливість підключення до мереж автоматизованих систем управління, що застосовуються на залізничному транспорті. Приєднання зовнішнього обладнання до електронних ЗВВТ має виконуватися через стандартні інтерфейси і не повинне негативно впливати на метрологічні характеристики ЗВВТ.

Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що у ЗВВТ для статичного зважування, прийнятих в експлуатацію до набрання чинності цією Інструкцією, допускається відсутність друкувального пристрою.

З оформленого 24.12.2012 технічного паспорту засобу вимірювальної техніки (ЗВВТ) на вагонні ваги станції "Львів" модифікації ВВТ-150-С2 (заводський №05) вбачається, що швидкість пересування на вагонних вагах: під час зважування - 5 км/г, без зважування - 15 км/г. Отже, вказані ваги призначені для динамічного зважування, тобто зважування у русі, а тому до зважування з використанням даного засобу вимірювальної техніки не підлягає застосуванню пункт 3.5 Інструкції щодо допустимості відсутності друкувального пристрою.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що скаржником до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження того, що відомості в наявних у матеріалах справи витягах з Книги зважування вантажів на вагонних вагах станції "Львів" (форма ГУ-36), ведення якої передбачено Інструкцією з ведення станційної комерційної звітності, затвердженою наказом Укрзалізниці №147-Ц від 04.06.2003, що не пройшла державну реєстрацію в якості нормативно-правового акту, тобто є внутрішнім документом позивача, який не створює юридичних наслідків для відповідача, відповідають результатам зважування, роздрукованим пристроєм, підключеним до вагопроцесора вагонної тензометричної ваги ВВТ-150-С2 (заводський №05), а також доказів формування цих відомостей у мережі автоматизованої системи управління, підключеної до вказаного вагопроцесора, у зв`язку з чим, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, відсутні підстави для врахування наведених вище витягів як доказів, що підтверджують результати зважування відповідно до пунктів 3.4, 3.6 Інструкції.

З цих же підстав судом першої інстанції правомірно не враховано в якості належних доказів, що підтверджують результати зважування відповідно до пунктів 3.4, 3.6 Інструкції, надані позивачем акти загальної форми станції "Львів" Львівської залізниці №662 від 14.05.2019 та №665 від 16.05.2019.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до комерційного акту №370006/1 від 16.05.2019 зважування вагонів №51134369 та №51134575, відправлених відповідачем за накладною №41062514 від 07.05.2019, проводилось позивачем з зупинкою і розчепленням, при цьому згідно з витягами з Книги зважування вантажів на вагонних вагах (форма ГУ-36) зважування вантажу, що прибув для отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Щедро" у 7 вагонах, відбувалося з 18 год 30 хв до 18 год 31 хв, а саме: для вагонів №51134369 та №51134575, які відправлялись за вищенаведеною залізничною накладною, вказаний один і той самий час - 18 год 30 хв, а для наступних п`яти вагонів (№57169799, №77223501, №77221612, №77233245 та №57119497) - 18 год 31 хв, тобто вагони №51134369 та № 51134575 були зважені протягом однієї хвилини.

Відповідно до пункту 3.2 Додатка 6 "Методика розробки єдиних технологічних процесів роботи під`їзних колій і станцій примикання" до пункту 6.1 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, у разі, коли зважування вагонів здійснюється без дозування вантажу, час на зважування встановлюється з розрахунку: 1-1,5 хв на вагон при зважуванні з зупинкою без розчеплення вагонів та 2,5-3 хв на фізичний вагон при зважуванні з розчепленням вагонів .

Таким чином, беручи до уваги те, що нормативно встановлений період часу, який необхідний для зважування двох вагонів (№51134369 та №51134575) з зупинкою і розчепленням, становить 5-6 хв, між тим з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що останнє було проведене позивачем протягом 1 хв, що свідчить про недотримання залізницею порядку проведення зважування, апеляційний господарський суд погоджується з критичною оцінкою Господарським судом Одеської області комерційного акту №370006/1 від 16.05.2019 як доказу наявності надлишку вантажу на 350 кг.

Доводи апелянта щодо безпідставного неврахування місцевим господарським судом того факту, що час встановлення показів при статичному зважуванні на вагонних вагах ВВТ-150-С2 (від закінчення навантаження до відліку) повинен бути не більше 10 секунд, що свідчить про можливість зважування семи цистерн за 120 секунд (з 18 год 30 хв до 18 год 31 хв), які обґрунтовані посиланням на додану до апеляційної скарги скан-копію витягу з настанови з експлуатації вагонних тензометричних ваг ВВТ, розроблену Акціонерним товариством закритого типу "КОМПАНІЯ МАГІК", судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, адже вказаний доказ не був поданий під час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, між тим скаржником взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи вищенаведеної скан-копії.

Крім того, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що вищевказана настанова з експлуатації вагонних тензометричних ваг ВВТ міститься у загальному доступі в мережі Інтернет, а саме: на веб-сайті виробника вагонних ваг, скаржник не наводить посилання на цей сайт, проте в силу процесуального закону збирання доказів у господарських справах, зокрема, шляхом їх самостійного пошуку судом в мережі Інтернет, не є обов`язком останнього, а покладається на заінтересованого в поданні цих доказів учасника справи. Однак, у будь-якому разі загальнодоступність доказу, розміщеного в мережі Інтернет, не позбавляє позивача обов`язку повідомити суд про те, що цим доказом обґрунтовуються його вимоги та заперечення проти доводів відповідача, проте, як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час розгляду справи місцевим господарським судом не посилалося на розроблену Акціонерним товариством закритого типу "КОМПАНІЯ МАГІК" настанову з експлуатації вагонних тензометричних ваг ВВТ, а відтак, з огляду на те, що за умовами частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, вказана настанова правомірно не була досліджена та оцінена судом в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту зазначення відповідачем у накладній №41062514 від 07.05.2019 недостовірних відомостей щодо маси вантажу, що зумовлює необґрунтоване нарахування останньому штрафу у передбаченому статтею 118 Статуту залізниць України розмірі, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2020 у справі №916/3450/19 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук