Постанова

від 05.10.2020 по справі 917/300/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. Справа № 917/300/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В.

за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу виконуючого обов`язки прокурора Полтавської області (вх. №3552 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2019 у справі №917/300/19 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Іванко Л.А., повний текст рішення підписано 24.05.2019)

за позовом Дочірнього підприємства "Нафком-Агро", м.Київ,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 , Полтавська область, Лубенський район, с.Березівка,

2) ОСОБА_2 , Полтавська область, м.Лубни,

до Засульської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Засульської сільської ради, Полтавська обл., Лубенський р-н, с.Засулля,

про визнання права власності на майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2019 року Дочірнє підприємство "Нафком-Агро" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, розташоване за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2019 позов задоволено повністю.

Визнано право власності за Дочірнім підприємством "Нафком-Агро" за набувальною давністю на:

- об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 до складу якого входять: 1) ангар загальною площею 1649,4 кв.м, 2) майстерня загальною площею 619,9 кв.м;

- об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять: 1) склад загальною площею 868,0 кв.м, 2) вісова загальною площею 31,7 кв.м, 3) ЗАВ-20, критий тік загальною площею 133,1 кв.м, 4) гараж загальною площею 1923,2 кв.м;

- об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого входять: 1) гараж загальною площею 310,9 кв.м, 2) гараж загальною площею 548,9 кв.м, 3) майстерня загальною площею 1368,4 кв.м, 4) котельня загальною площею 147,5 кв.м, 5) гараж загальною площею 257,7 кв.м, 6) прохідна загальною площею 115,9 кв.м, 7) гараж (мийка) загальною площею 49,9 кв.м, 8) ангар (склад) загальною площею 327,9 кв.м, 9) гараж загальною площею 511,3 кв.м.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення. Судом встановлено, що позивач з 23.09.2008 безперервно володіє спірним нерухомим майном, вживав необхідні заходи для його утримання, не є титульним володільцем цього майна, що свідчить про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачем спірним об`єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначені об`єкти на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

Виконуючий обов`язки прокурора Полтавської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне нерухоме майно належало на праві власності ВАСТ Оріхівське бурякогосподарство . Також в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, з яких можна було б встановити походження спірного майна, його створення за рахунок ВАСТ Оріхівське бурякогосподарство . Тобто, позивачем не надано суду належних доказів того, що вказані будівлі є об`єктами цивільних прав. До суду не надано належного правовстановлюючого документа, який складено та видано у встановленому законом порядку щодо права власності ВАСТ Оріхівське бурякогосподарство на спірне майно. Складена КП Лубенським МБТІ технічна інвентаризація на об`єкт за адресою: Полтавська область, Лубенський район, с. Березівка, вул. Степова, 4 не є правовстановлюючим документом на будівлю складу у розумінні ЦК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . До цього часу право власності на майно, що є предметом спору не зареєстровано. Договір купівлі-продажу ліквідаційної маси від 17.08.2008, акт приймання-передачі ліквідаційної маси до договору купівлі-продажу від 17.09.2008 та документ про сплату на користь ВАСТ Оріхівське бурякогосподарство коштів у розмірі 689952,00 грн не є доказом безперервного користування майном, яке є предметом спору у даній справи у розумінні ст.76 ГПК України.

Крім того, як зазначає прокурор, в порушення ст.236, 237 ГПК України суд взагалі не встановив, чи були спірні об`єкти нерухомого майна побудовані з дотриманням норм чинного на момент будівництва законодавства та чи були вони введені в експлуатацію, тобто набули статусу нерухомого майна, не з`ясовано чи не являються спірні об`єкти нерухомості самочинним будівництвом, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази реєстрації на них права власності, а також докази відведення земельної ділянки під будівництво нерухомого майна, дозволи на будівництво вищевказаних будівель або декларації про готовність об`єктів до експлуатації.

В обґрунтування свого права на звернення в інтересах держави прокурор, з посиланням на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , зазначає, що порушення інтересів держави полягають в тому, що визнання в судовому порядку за позивачем права власності на будівлі і споруди, що розташовані на земельній ділянці сільськогосподарського призначення державної форми власності, порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та майнові інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо володіння, користування та розпорядження землею сільськогосподарського призначення під спірним нерухомим майном.

Порушення інтересів держави в особі Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області полягають в тому, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, спричинив загрозу порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки за відсутності власника спірного нерухомого майна, воно мало б бути у порядку ст.335 ЦК України за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, передано за рішенням суду у комунальну власність.

Порушення інтересів держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України полягають в тому, що суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, порушив інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України, яка уповноважена на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Метою апеляційного оскарження спірного рішення прокурором визначено усунення порушень інтересів держави та недопущення безпідставного позбавлення її земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі неправосудного судового рішення, а також нерухомого майна, яке за наявності підстав могли бути як безхазяйне майно передано територіальній громаді, враховуючи, що уповноваженими органами рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

20.01.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№480), в якому позивач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що жоден з аргументів скаржника не спростовує висновків суду щодо набуття права власності за набувальною давністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №917/300/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 поновлено провадження у справі №917/300/19 та призначено її до розгляду на 07.09.2020.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №917/300/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В., суддя Шевель О.В.

02.10.2020 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9383), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що у даній справі відсутній інтерес держави, оскільки у разі задоволення апеляційної скарги, спірне майно набуває статусу ліквідаційна маса та підлягає повторному продажу з дотриманням процедури реалізації майна банкрута. Відтак, даний спір є виключно приватноправовим, після його вирішення майно в будь-якому випадку не може бути передано у власність органу місцевого самоврядування, так як майно не є безхазяйним, а входить до ліквідаційної маси ВАТ Оріхівське бурякогосподарство , а відповідно є власністю кредиторів. Разом зі скасуванням первинної реєстрації, скасовується право власності на придбане майно, а відповідно у власника зникає обов`язок плати за землю під нерухомістю. Просить розгляд справи провести без його участі.

02.10.2020 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9384), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на ті ж самі обставини, що наведені ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу. Просить розгляд справи провести без його участі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокурор та інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 07.09.2020.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

17.09.2008 між ВАСТ «Оріхівське бурякогосподарство» , продавцем, та Дочірнім підприємством «Нафком-Агро» , покупцем, було підписано договір купівлі-продажу ліквідаційної маси, за умовами якого продавець продав, а покупець купив активи ліквідаційної маси у складі майнового комплексу, а саме:

- ангар (територія тракторної бригади загальною площею 1649,4 кв.м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- майстерня (територія тракторної бригади загальною площею 619,9 кв.м), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- склад (територія зернотоку загальною площею 868,0 кв.м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- вісова (територія зернотоку загальною площею 31,7 кв.м), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ЗАВ-20, критий тік (територія зернотоку загальною площею 133,1 кв.м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- гараж (територія зернотоку загальною площею 1923,2 кв.м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- гараж загальною площею 310,9 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_3 );

- гараж загальною площею 548,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 );

- майстерня загальною площею 1368,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , (колишня назва вул. Радянська);

- котельня загальною площею 147,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 );

- гараж загальною площею 257,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , (колишня назва вул.Радянська);

- прохідна загальною площею 115,9 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- гараж (мийка) загальною площею 49,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- ангар (склад) загальною площею 327,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (колишня назва вул.Радянська);

- гараж загальною площею 511,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , (колишня назва вул.Радянська).

Рішенням 3 сесії 7 скликання Оріхівської сільської Ради Лубенського району Полтавської області від 22.12.2015 проведено зміну назви вулиці Радянської в селі Оріхівка на Центральну.

Зазначений договір купівлі-продажу не було посвідчено нотаріально.

22.09.2008 ДП "Нафком-Агро" сплатило на користь ВАСТ "Оріхівське бурякогосподарство" вартість спірного майна у сумі 689 952,00 грн, на підтвердження чого надано копію платіжного доручення №33423 від 22.09.2008.

25.09.2008 майно передане позивачу за актом приймання-передачі ліквідаційної маси до договору купівлі - продажу від 17.09.2008.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.09.2020 у справі №917/616/18 за позовом ДП «Нафком-Агро" до Засульської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Засульської сільської ради про визнання договору дійсним у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтування суд послався на те, що оскільки момент вчинення такого правочину відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, спірний договір не є укладеним і не створює прав та обов`язків для сторін.

24.11.2010 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесено запис про припинення юридичної особи ВАСТ "Оріхівське бурякогосподарство", номер запису: 15711170008000107.

Як зазначає позивач, ДП «Нафком-Агро" так і не набуло титулу власника або жодного титулу щодо спірного майна. З огляду на це, ДП «Нафком-Агро" не може вважатися титульним володільцем нерухомого майна.

Як зазначено у позові, враховуючи, що юридична особа попереднього власника нерухомого майна - ВАСТ "Оріхівське бурякогосподарство" є припиненою, належним відповідачем у даній справі є Засульська сільська об`єднана територіальна громада в особі Засульської сільської ради.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Щодо права прокурора на звернення з даним позовом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 цього ж Закону).

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор при зверненні з даним позовом вказав, зокрема, що приймаючи оскаржуване рішення, суд спричинив загрозу порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки за відсутності власника спірного нерухомого майна, воно мало б бути у порядку ст.335 ЦК України за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, передано за рішенням суду у комунальну власність. Уповноваженими органами рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено. Цим прокурор обґрунтовував бездіяльність відповідача та необхідність усунення порушень інтересів держави та недопущення безпідставного позбавлення її земельної ділянки сільськогосподарського призначення, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення, яким позов було задоволено у повному обсязі, прийнято судом 14.05.2019, однак Засульська сільська рада в апеляційному порядку його не оскаржила.

Обізнаність відповідача про ухвалення місцевим господарським судом рішення, яке може стосуватися його прав та охоронюваних законом інтересів, і невжиття заходів для оскарження цього рішення свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо встановлення обставин правомірності набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, а також правомірності звернення ДП Нафком-Агро з цим позовом до відповідача, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з апеляційною скаргою, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Подібний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №922/4164/17.

З огляду на те, що прокурор в апеляційній скарзі навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, матеріалами справи підтверджується бездіяльність відповідача, колегія суддів вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.

Відповідно до ч.1 ст.210 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час підписання спірного договору) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час підписання спірного договору) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час підписання спірного договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №671 Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів передбачено, що державній реєстрації підлягають такі правочини, зокрема: договори купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Як вбачається з договору купівлі-продажу ліквідаційної маси від 17.09.2008, підписаного між ВАСТ Оріхівське бурякогосподарство та ДП Нафком-Агро предметом договору є активи ліквідаційної маси у складі майнового комплексу.

Зазначений договір не був посвідчений нотаріально та щодо нього не була проведена державна реєстрація.

Відповідно до п.3.3. договору покупець (позивач) самостійно визначає шляхи подальшого використання майна та в разі потреби, у встановленому законом порядку, погоджує використання майна як об`єктів нерухомості з наступною реєстрацією права власності в БТІ і врегулюванням земельних питань, або іншим чином розпоряджається придбаним майном.

Умовами п.3.4. договору передбачено, що під майновими правами, як предметом даного договору, сторони розуміють право покупця вчиняти всі необхідні дії спрямовані на набуття (реєстрацію) права власності безпосередньо на майно, що зазначено в договорі, а також право витребувати це майно у третіх осіб, права володіння, користування та розпорядження таким майном визначається чинним законодавством України.

Згідно з актом приймання-передачі ліквідаційної маси до договору купівлі-продажу від 17.09.2008 продавець належним чином передав, а покупець прийняв на підставі договору купівлі-продажу матеріальні цінності , наведені в переліку, до якого включено і майно, на яке позивач просить визнати право власності.

Колегія суддів зазначає, що за змістом п.1.1., 3.3., 3.4 договору сторони усвідомлювали, що майно, на яке позивач просить визнати право власності, не являється нерухомістю в розумінні норм діючого законодавства та потребує відповідних дій з боку покупця для його подальшого оформлення як самостійного об`єкта цивільних прав.

Відповідно до довідок Комунального підприємства "Лубенське міжрайоне бюро технічної інвентарізації" Департаменту будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства від 23.01.2018 №№73-Т, 74-Т, 75-Т нерухоме майно станом на 29.12.2012 за адресами Полтавська область, Лубенський район, с.Березівка: вул.Степова,1, вул.Степова,4, а також за адресою: Полтавська область, Лубенський район, с.Оріхівка, вул.Центральна, 50, в КП Лубенське МБТІ не зареєстровані.

Відповідно до інформації Державної архітектурно-будівельної інспекції України Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 10.07.2019 №1016-1.15/1200, від 26.07.2019 №1016-1.15/1273 згідно з даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та аналювання зазначених документів, відомості щодо реєстрації документів, надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта за адресами: Полтавська область, Лубенський район, с.Оріхівка, вул.Центральна,50 та Полтавська область, Лубенський район, с.Березівка, вул.Степова,1 - відсутні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що за зазначеним договором купівлі-продажу позивачу було передано активи ліквідаційної маси у складі майнового комплексу.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було прийнято в експлуатацію, тобто набуло статусу нерухомого майна.

Позивачем на підтвердження обставин відкритості та безперервності його володіння спірним майном надано: договір про постачання електричної енергії №647 від 23.08.2007 з додатком- перелік об`єктів і точок комерційного обліку споживача, додаткову угоду від 01.08.2018 про внесення змін (доповнень) до договору про постачання електричної енергії від 23.08.2007 №647, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (додаток №5 до договору), довідку ПАТ Полтаваобленерго Лубенська філія від 10.01.2018 №13-15-07-01/94 щодо проведення розрахунків за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії №0647 від 23.08.2007.

Однак, колегія суддів не приймає наведені докази до уваги, з огляду на те, що з даних документів неможливо встановити по яким саме об`єктам та за якими адресами було здійснено постачання електроенергії.

В довідці ПАТ Полтаваобленерго Лубенська філія від 10.01.2018 №13-15-07-01/94 зазначено лише кількість нарахованої електроенергії та вартість сплаченої суми станом на: 01.01.2015, 01.01.2016, 01.01.2017 без розшифровки по об`єктам та конкретним адресам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наведений вище договір про постачання електричної енергії №647 підписано 23.08.2007 , тоді як договір купівлі-продажу ліквідаційної маси підписано 17.08.2008 , тобто через рік після підписання договору постачання електроенергії, а додаткову угоду про внесення змін (доповнень) до договору про постачання електричної енергії від 23.08.2007 №647 підписано 01.08.2018.

За таких обставин, надані позивачем документи не є належними та допустимими доказами на підтвердження утримання спірного майна, його охорони та користування ним.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів того, що спірне майно є об`єктом нерухомості, як не надано і доказів відкритого та безперервного володіння спірним майном протягом 10 років.

Щодо посилання третіх осіб на те, що у разі задоволення апеляційної скарги спірне майно набуває статусу ліквідаційна маса та підлягає повторному продажу з дотриманням процедури реалізації майна банкрута, колегія суддів зазначає, що правомірність підписання договору купівлі-продажу від 17.09.2008 судом не розглядається, а надається оцінка наявності правових підстав визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, як об`єктів нерухомості, що не є тотожними поняттями.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обґрунтованість його позовних вимог, в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2019 у справі №917/300/19 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу виконуючого обов`язки прокурора Полтавської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2019 у справі №917/300/19 скасувати. Прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2020.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова

Суддя О.В. Шевель