Ухвала

від 13.10.2020 по справі 902/331/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/331/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Могила С. К.,

секретар судового засідання- Астапова Ю. В.,

розглядаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" до: 1. Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" про скасування рішення та визнання недійсним договору оренди землі,

за участю представників:

позивача - Герасимчук О. О.,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Путілін Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (далі - ПАТ "Турбівське") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Турбівської селищної ради Липовецького району (далі - Турбівська селищна рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" (далі - ТОВ "Інтеграція Поділля") про визнання незаконним та скасування рішення 29 сесії 6 скликання Турбівської селищної ради від 18.11.2014 № 563 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у комунальній власності"; визнання недійсним укладеного 20.11.2014 між відповідачами договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 15,3420 га, кадастровий номер 0522255500:03:000:2188, розташованої в смт. Турбів Липовецького району Вінницької області (земельна ділянка-1).

Позовна заява мотивована тим, що Турбівська селищна рада без отримання попередньої згоди позивача передала в користування ТОВ "Інтеграція Поділля" земельну ділянку площею 15,3420 га за рахунок земельної ділянки площею 16,6 га (далі - земельна ділянка-2), яка є частиною земельної ділянки № 6 площею 555,8 га (далі - земельна ділянка-3), що знаходиться в постійному землекористуванні позивача на підставі акта на право постійного користування землею серія І-ВН № 001273 від 10.08.1996, виданого ВАТ "Турбівське"; відведення земельної ділянки-1 не могло відбуватись за технічною документацією із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки було змінено цільове призначення земельної ділянки-2 на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; передача земельної ділянки-1 в оренду повинна здійснюватися з розробленням проекту її відведення; в порушення вимог частини першої статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельна ділянка-1 передана без проведення земельних торгів, що позбавило позивача та інших фізичних та юридичних осіб можливості взяти участь в земельних торгах; оскільки порядок вилучення земельної ділянки-1 дотриманий не був, договір не відповідає вимогам діючого законодавства.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 10.09.2019 рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Верховний Суд наголосив, що суди не надали оцінку твердженням ТОВ "Інтеграція Поділля", викладеним у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі про відсутність порушеного права позивача, з посиланням на зміст рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018 у справі № 902/1056/17.

Обмежившись посиланням на обставини, встановлені під час розгляду справи № 902/1056/17, суди попередніх інстанцій не вказали, яке значення вони мають для цієї справи і яким чином результат розгляду вказаної господарської справи впливає на права позивача, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Також суди попередніх інстанцій не дослідили, чи існує у ПАТ "Турбівське" право на постійне користування спірною земельною ділянкою, за захистом якого звернувся позивач у цій справі.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Вінницької області (суддя Яремчук Ю. О.) від 14.01.20 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право постійного користування землею припинилось внаслідок розпаювання (яке і являє собою добровільну відмову від такого права), оскільки, саме з ініціативи позивача розроблялась та за його заявою затверджувалась технічна документація.

Суд вказав, що право постійного користування в зв`язку з розпаюванням і видачею правовстановлюючих документів громадянам членам КСП припинилося і державний акт мав бути повернутий до архіву державного органу земельних ресурсів, чого зроблено позивачем не було. Спірна земельна ділянка у відповідності до затвердженої технічної документації входить до земель резервного фонду (землі запасу), розташована в межах населеного пункту. Отже, Турбівська селищна рада мала право нею розпоряджатись.

Суд також зауважив, що доказів передачі за передавальним актом у зв`язку з правонаступництвом від ВАТ "Турбівське" до ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське", як правонаступника земельної ділянки площею 1740,5 га, та доказів державної реєстрації за ПАТ "Сілськогосподарське підприємство "Турбівське" права постійного користування спірною земельною ділянкою суду не надано.

З врахуванням відсутності належних та допустимих доказів, позов в частині визнання незаконним та скасування рішення Турбівської селищної ради від 18.11.2014 № 563 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у комунальній власності" задоволенню не підлягає, оскільки відповідне рішення не порушує прав позивача за захистом яких останній звернувся.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.11.2014 суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що дана позовна вимога є похідною від вимоги про скасування рішення, тому задоволенню не підлягає.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 (колегія суддів у складі: Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л., Василишин А. Р.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Турбівської селищної ради від 18.11.2014 № 563, визнано недійсним договір оренди землі від 20.11.2014, укладений між Турбівською селищною радою та ТОВ "Інтеграція Поділля" щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 15,3420 га, кадастровий номер 0522255500:03:000:2188, розташованої в смт. Турбів Липовецького району Вінницької області.

Постанова мотивована тим, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Враховуючи, що судом встановлено факт правонаступництва позивачем прав та обов`язків ВАТ "Турбівське", який згідно з актом є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 1740,5 га, зауваження суду першої інстанції про відсутність доказів державної реєстрації за ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" права постійного користування спірною земельною ділянкою, не може слугувати належною підставою для твердження про припинення такого права.

Суд зазначив про відсутність будь-яких доказів, які підтверджують надання ВАТ "Турбівське" (правонаступником якого є ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське") добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 1740,5 га, яке посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія І-ВН № 001273 від 10.08.1996.

Крім того, Турбівська селищна рада в порушення вимог статей 20, 791, 123 ЗК України передала в користування на умовах оренди ТОВ "Інтеграція Поділля" земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 15,3420 га, кадастровий номер 0522255500:03:000:2188 без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ТОВ "Інтеграція Поділля" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема Земельного кодексу України, неврахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, від 29.01.2019 у справі № 902/1629/14, від 22.01.2019 у справі № 522/8381/15, від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15, а також неправомірним врахуванням при прийнятті постанови обставин, встановлених при розгляді справи № 120/2058/19-а.

Скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України) та пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Турбівська селищна рада у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заявник наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, що станом на момент видачі державного акта (10.08.1996) позивач мав назву ВАТ "Турбівське"; висновки апеляційного господарського суду щодо переходу прав до позивача є необґрунтованими; код ЄДРПОУ не є доказом правонаступництва.

Поданий Турбівською селищною радою відзив на касаційну скаргу не може бути прийнято до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

Отже оскільки поданий Турбівською селищною радою відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.

ПАТ "Турбівське" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, попередні судові рішення залишити без змін. Заявник наголошує, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво; відповідачі не надали суду жодних доказів, що спірна земельна ділянка за рішенням органу державної влади чи місцевого самоврядування була віднесена до земель запасу; ВАТ "Турбівське" (ПАТ "Турбівське") не надавало своєї згоди на добровільне припинення права постійного користування всією земельною ділянкою; на час розгляду справи ні державний акт на право постійного користування землею, ні рішення Турбівської селищної ради в установленому законом порядку скасовані не були.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Інтеграція Поділля" на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020, призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 04.09.2020. У слуханні справи оголошувалися перерви до 07.10.2020 та 13.10.2020.

Апеляційний господарський суд, приймаючи постанову про задоволення позову виходив з того, що за змістом статті 7 ЗК України, право постійного користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно із статтею 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Стаття 142 ЗК України визначає механізм добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у випадках визначених цією статтею.

Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що позивач є правонаступником ВАТ "Турбівське", яке користувалося земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого державного акту.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 ЗК України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.

Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази наявності добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою. При цьому судом взято до уваги, що факт відсутності згоди ВАТ "Турбівське" (правонаступником якого є ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське") на добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчено державним актом серії І-ВН №001273 від 10.08.1996 встановлено Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 120/2058/19-а та судами у справі № 902/1056/17 (рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.18, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018). Крім того, під час розгляду справи № 120/2058/19-а, судом встановлено, що ВАТ "Турбівське" погоджено розпаювання лише частини земель, серед яких оспорюваної земельної ділянки площею 15,3420 га немає.

Враховуючи встановлені судом обставини, наведені норми права суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статті 141 Земельного кодексу України щодо прав позивача користуватися спірною земельною ділянкою та визнав недійсним договір оренди землі від 20.11.2014, укладений між Турбівською селищною радою та ТОВ "Інтеграція Поділля" щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 15,3420 га.

Апеляційний суд також встановив, що оскаржуваний договір оренди було укладено з порушеннями норм чинного законодавства України (спірну земельну ділянку було надано у користування відповідачу-2 без проведення аукціону), даний договір порушує права позивача на користування земельною ділянкою, тому з посиланням на статті 203, 215 ЦК України, договір оренди землі від 20.11.2014 правомірно визнав недійсним.

У справі № 823/1984/16 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у якій посилається скаржник, предметом адміністративного позову є визнання протиправними відмов Держгеокадастру у наданні працівникам ДП "Родниківка" і КСП "Родниківка", а також працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури й охорони здоров`я, розташованих на території Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель КСП "Родниківка"; зобов`язати Держгеокадастр надати зазначеним працівникам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель КСП "Родниківка".

При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила, що у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, - відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Держгеокадастру, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

У справі № 902/1629/14 на постанову Верховного Суду від 29.01.2019 у якій посилається скаржник, предметом позову є визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою з огляду, зокрема, на те, що питання щодо видачі державного акту на право постійного користування Держгоспу "Жорницький" на сесію сільради не виносилося та не розглядалося і у Жорницькій сільській раді відповідне рішення відсутнє; оспорюваним актом оформлено як надання земель сільськогосподарського призначення так і земельних ділянок лісогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, тоді як Держгосп "Жорницький" та його правонаступники не мають статусу спеціалізованих лісогосподарських підприємств.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта і предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, необхідно розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Оскільки у справах № 902/1629/14 та № 823/1984/16 предмет спору, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.

Щодо аргумента скаржника про порушення норм процесуального права з посиланням на висновки, викладені у постановах від 22.01.2019 № 522/8381/15, від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15, колегія суддів зазначає, що постанова від 22.01.2019 № 522/8381/15 прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, тобто застосовувалися норми Цивільного процесуального кодексу України, постанова від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15 прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, тобто застосовувалися норми Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, посилання на вказані судові акти у питанні щодо порушення норм процесуального права у господарській справі є недоречним.

Щодо розгляду питання дослідження апеляційним господарським судом нових доказів, а саме довідки статистики та рішення Вінницької обласної ради про зміну меж населеного пункту від 10.12.2009 № 905, колегія суддів зазначає, що довідка Управління статистики у Липовецькому районі АБ № 439334 була надана позивачем до прийняття рішення судом першої інстанції, рішення від 10.12.2009 № 905 було надано Турбівською селищною радою на виконання ухвали апеляційного суду від 04.03.2020, інформація Головного управління статистики у Вінницькій області, якою надавалися відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.01.2020 № 1/20 була додана до апеляційної скарги і в будь якому випадку не була покладена в основу постанови апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на те, що висновки апеляційного суду про порушення норм чинного законодавства при зміні цільового призначення земель при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Інтеграція Поділля" є недоведеними, не приймається до уваги, оскільки в силу статті 300 ГПК України, якою встановлено межі розгляду справи у суді касаційної інстанції, касаційний суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З аналогічних підстав не приймається до уваги твердження скаржника щодо неправомірності висновків суду про відсутність підстав для припинення права землекористування (скаржник зазначає, що частина земель КСП перейшла з постійного користування у приватну власність його членів) при тому, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що матеріали даної господарської справи не містять ні проекту землеустрою, ні рішення органу місцевого самоврядування та інших доказів, які б підтверджували розпаювання спірної земельної ділянки площею 15,342 га.

Щодо твердження скаржника про неправомріність посилання апеляційної інстанції на обставини, встановлені при прийнятті Сьомим апеляційним адміністративним судом постанови від 04.12.2019 у справі № 120/2058/19-а, оскільки адміністративний суд у цій постанові послався на обставини, встановлені у справі № 902/331/17 колегія суддів зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи № 902/331/17 послався на те, що факт відсутності згоди ВАТ "Турбівське" (правонаступником якого є ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське") на добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчено державним актом серії І-ВН № 001273 від 10.08.1996 встановлено Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 04.12.2019 у справі №120/2058/19-а та судами у справі № 902/1056/17 (рішення господарського суду Вінницької області від 14.06.18, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018). Крім того, під час розгляду справи № 120/2058/19-а, судом встановлено, що ВАТ "Турбівське" погоджено розпаювання лише частини земель, серед яких оспорюваної земельної ділянки площею 15,3420 га не має, право постійного землекористування в цілому на цю земельну ділянку не виключає.

В свою чергу Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 120/2058/19-а зазначив, що обставини, які стосуються прав позивача на земельну ділянку площею 15,342 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 були предметом перевірки в межах судового спору, який розглядався в порядку господарського судочинства по справі № 902/331/17 за позовом ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" до Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" про скасування рішення селищної ради та визнання недійсним договору оренди землі.

Таким чином, Північно-західний апеляційний господарський суд у справі, що переглядається, посилався на обставини, встановлені судами адміністративної юрисдикції при розгляді справи № 120/2058/19-а, щодо відсутності добровільної відмови ВАТ "Турбівське" від права постійного користування земельною ділянкою та погодження ВАТ "Турбівське" розпаювання лише частини земель, серед яких оспорюваної земельної ділянки площею 15,3420 га немає. Будь яке інше посилання на обставини справи № 120/2058/19-а у постанові відсутнє.

Як зазначалося вище, скаржник у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження крім пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України визначив також пункт 2 частини 2 статті 287 ЦК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні), проте жодним чином не обґрунтував такої підстави та не зазначив від якого висновку, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого апеляційною інстанцією, він вважає за необхідне відступити.

Скаржник формально послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, однак з аналізу касаційної скарги та пояснень, наданих у судовому засіданні вбачається, що скаржник вважає помилковим посилання апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, оскільки при розгляді справи було встановлено інші обставини. Таке твердження не може вважатися обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тобто посилання скаржника на пункт 2 частини 2 статті 287 ЦК України в якості підстави касаційного оскарження не відповідає змісту та вимогам зазначеної статті. Втім, хоча стаття 296 ГПК України не містить такої підстави для закриття касаційного провадження, як помилково відкрите, однак у даному випадку процесуально вірними будуть дії суду щодо закриття касаційного провадження.

Таким чином наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому на підставі статті 296 ГПК України касаційне провадження підлягає закриттю.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля" на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 у справі № 902/331/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя С. Могил