Постанова

від 14.09.2020 по справі 395/617/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 вересня 2020 року м. Кропивницький

справа № 395/617/19

провадження № 22-ц/4809/980/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової М. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , від імені яких діє представник - адвокат Бондарчук Олександр Анатолійович, на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області (суддя Орендовський В. А.) від 02 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

20 травня 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , від імені яких діяв представник - адвокат Бондарчук Олександр Анатолійович, звернулися в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА у якому просили визнати недійсними ряд правочинів, а саме:

1.додаткову угоду № 1 від 23 вересня 2015 року, укладену строком на 25 років, предметом якої є оренда земельної ділянки площею 5,20 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0092, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 04 листопада 2017 року за № 23322613, сторонами якої являються ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА ;

2.додаткову угоду № 1/85/12 від 01 листопада 2012 року. укладену строком на 25 років, предметом якої є оренда земельної ділянки площею 6,48 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0085, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 14 червня 2017 року за № 20942833, сторонами якої являються ОСОБА_2 і ТОВ ВЕНТУРА ;

3.додаткову угоду № 1/86/12 від 01 листопада 2012 року, укладену строком на 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 6,40 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0086, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 14 червня 2017 року за № 20942076, сторонами якої являються ОСОБА_2 і ТОВ ВЕНТУРА ;

4.додаткову угоду № 2 від 01 листопада 2012 року, укладену строком на 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 5,30 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0090, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17 жовтня 2017 року за № 23248293, сторонами якої являються ОСОБА_2 і ТОВ ВЕНТУРА .

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 5,20 га., кадастровий номер 3523883600:02:001:0092, що розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Цією земельною ділянкою користувалося ТОВ ВЕНТУРА на підставі договору оренди земельної ділянки № 25 від 10 квітня 2004 року та додаткової угоди від 20 липня 2006 року. За умовами договору строк дії договору становить 10 років і сплинув 17 серпня 2016 року. Восени 2017 року від представників відповідача ОСОБА_1 довідався, що ця зазначена земельна ділянка використовується ТОВ ВЕНТУРА на нового договору оренди землі строком до 2030 року. Пізніше з інформації з державних реєстрів йому стало відомо про зареєстровану додаткову угоду, серія та номер: 1 від 23 вересня 2015, строк дії 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 5,20 га., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 04 листопада 2017 р. за № 23322613, орендарем якої виступає ТОВ ВЕНТУРА , а орендодавцем ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що він ніколи не укладав з відповідачем цієї додаткової угоди та не уповноважував на це будь-яких інших осіб.

ОСОБА_2 належать земельні ділянки, що розташовані на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області: площею 6,48 га., кадастровий номер 3523883600:02:001:0085; площею 6,40 га., кадастровий номер 3523883600:02:001:0086; площею 5,30 га., кадастровий номер 3523883600:02:001:0090. Цими земельними ділянками користувалося ТОВ Вентура на підставі: договору оренди земельної ділянки № 129 від 15 березня 2006 року; договору оренди земельної ділянки № 128 від 22 березня 2006 року; договору оренди земельної ділянки № 19 від 10 березня 2004 року. Строк дії договорів становив 10 років і закінчився у серпні 2016 року. Восени 2017 року від представників ТОВ ВЕНТУРА ОСОБА_2 дізналася, що зазначені земельні ділянки використовується відповідачем на підставі нових договорів оренди строком до 2030 року. Надалі з інформації з державних реєстрів вона дізналася, що існування: додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер: 1/85/12, виданий 01 листопада 2012 року, укладеної строком на 25 років, предметом якої є оренда земельної ділянки площею 6,48 га, кадастровий номер 3523883600:02:001:0085, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 14 червня 2017 р. за № 20942833; додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер: 1/86/12, виданий 01 листопада 2012 року, укладений строком на 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 6,40 га кадастровий номер 3523883600:02:001:0086, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 14 червня 2017 року за № 20942076; додаткової угоди про зміну і доповнення до договору оренди, серія та номер: 2, виданий 01 листопада 2012 року, укладений строком на 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 5,30 га кадастровий номер 3523883600:02:001:0090, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17 жовтня 2017 за № 23248293. Позивачка стверджує, що ніколи не укладала з відповідачем згаданих додаткових угод до договорів оренди землі і не уповноважувала на це інших осіб.

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2020 року за заявою представника позивачки ОСОБА_2 - адвокат Бондарчука О. А., суд залишив без розгляду позовні вимоги в частині: визнання недійсним правочину - додаткової угоди №1/85/12 від 01 листопада2012 року, укладений строком на 25 років. предметом якого с продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, площею 6,48 га, кадастровий номер 3523883600:02:001:0085, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис вiд 14 червня 2017 року за № 20942833 , сторонами якого зазначені: орендодавець - ОСОБА_2 , орендар - ТОВ ВЕНТУРА ; визнання недійсним правочину - додаткової угоди №1/86/12 від 01 листопада 2012 року, укладений строком на 25 років. предметом якого с продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, площею 6,40 га, кадастровий номер 3523883600:02:001:0086, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис вiд 14 червня 2017 року за № 20942076 , сторонами якого зазначені: орендодавець - ОСОБА_2 , орендар - ТОВ ВЕНТУРА .

Ця ухвала учасника справи в апеляційному порядку не оскаржується.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА про визнання правочинів недійсними відмовлено повністю.

Суд мотивував свої рішення тим, що позивачі не довели того, що підписи на оспорюваних правочинах не належать їм, а отже їх вимоги є безпідставними.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах яких діє представник - адвокат Бондарчук Олександр Анатолійович,оскаржили рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2020 року в апеляційному порядку, просили скасувати його та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсними додаткову угоду № 1 від 23 вересня 2015 року, укладену строком на 25 років, предметом якої є оренда земельної ділянки площею 5,20 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0092, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 04 листопада 2017 року за № 23322613, сторонами якої являються ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА та додаткову угоду № 2 від 01 листопада 2012 року, укладену строком на 25 років, предметом якого є оренда земельної ділянки площею 5,30 га, якій присвоєно кадастровий номер 3523883600:02:001:0090, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17 жовтня 2017 року за № 23248293, стронами якої являються ОСОБА_2 і ТОВ ВЕНТУРА .

Вони вважають, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, не врахував, що оспорювані додаткові угоди укладені в трьох примірниках, один з яких мав би зберігатися в органі державної реєстрації. Проте, ні на вимогу сторони позивача, ні на вимогу суду оригінали цих угоду суду так і не було надано. Оскільки встановлено, що ці угоди фізично відсутні у місцях можливого їх зберігання, тому необхідність у проведенні їх експертного дослідження відпала. У зв`язку з відсутністю оспорюваних угод висновок суду про недоведеність позову видається нелогічним. Факт державної реєстрації права оренди, за відсутності відповідних угод, не може свідчити про волевиялення позивачів на їх укладення.

Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач відкидає доводи позивачів, посилаючись на неправильне цитування і тлумачення законодавства про реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Він звертає увагу суду на те, що документи, надані заявником у паперовій формі, підлягають поверненню йому реєстратором. Натомість матеріали справи містять докази реальності існування оспорюваних угод.

Позиції сторін, викладені у судовому засіданні

Позивачі викликані до суду судовими повістками, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про їв вручення, але в судове засідання не з`явилися. про причини неявки суд не повідомили, явку свого представника не забезпечили.

Представник відповідача ОСОБА_3 не визнав апеляційну скаргу та надав усні пояснення, які збігаються із змістом відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-КР № 005922 від 28 травня 2002 року належить земельна ділянка, площею 5,20 га, кадастровий номер 3523883600:02:001:0092, що розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Цією земельною ділянкою користувалося ТОВ ВЕНТУРА на підставі договору оренди земельної ділянки № 25 від 10 квітня 2004 року та додаткової угоди від 20 липня 2006 року, строк дії договору - 10 років.

23 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА укладена та зареєстрована додаткова угода № 1 про зміну і доповнення до вказаного договору оренди за умовами якого договір оренди укладений строком на 25 років, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 04 листопада 2017 року за № 23322613.

ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-КР № 005920 від 28 травня 2002 року має право власності на земельну ділянку, площею 5,30 га, кадастровий номер 3523883600:02:001:0090, що розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, якою користувалося товариство з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА на підставі договору оренди земельної ділянки № 19 від 10 березня 2004 року, строк дії договору становив 10 років.

01 листопада 2012 року між ОСОБА_2 і ТОВ ВЕНТУРА укладено додаткову угоду № 2 про зміну і доповнення до вказаного договору оренди за умовами якої договір укладений строком на 25 років, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17 жовтня 2017 за № 23248293 (номер запису про інше речове право).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України Про оренду землі ).

Право вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону, належить власнику (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4, ч. 1 5 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Стаття 13 Закону України Про оренду землі визначає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Суд першої інстанції встановив, що 20 серпня 2004 року здійснено державну реєстрацію укладеного 10 березня 2004 року між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА договору оренди земельної ділянки площею 5,20 га. З урахуванням додаткових угод до договору строк його дії становить 25 років.

Суд також встановив, що 20 серпня 2004 року здійснено державну реєстрацію укладеного 10 березня 2004 року між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА договору оренди земельної ділянки площею 5,20 га. З урахуванням додаткових угод до договору строк його дії становить 25 років.

Позивачі оспорюють дійсність останніх додаткових угод до укладених кожним із них окремо з відповідачем договорів оренди землі (додаткової угоди № 1 від 23 вересня 2015 року і додаткової угоди № 2 від 01 листопада 2012 року), якими строк дії договорів збільшено з 10 до 25 років.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України Про оренду землі ).

В обґрунтування позову позивачі посилалася на те, що оспорювані додаткові угоди з відповідачем вони не укладали, оскільки не підписували їх.

У справах про правочин, який має дефект волі та волевиявлення, на позивача, який заперечує факт укладення правочину, покладається обов`язок доказування того чи є правочин вчиненим, від чийого імені він вчинений, відсутність вільного волевиявлення сторони договору на його укладення, зокрема належність підпису у договорі не особі, від імені якої він укладений (відсутність волевиявлення сторони правочину на його укладення), або невідповідність волевиявлення внутрішній волі сторони.

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого часники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Водночас на суд покладається обов`язок оцінки доказів за правилами, передбаченими ст. 89 ЦПК України.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до п. 1.1. розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу від 26 грудня 2012 року № 1950/5), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Отже, для ідентифікації виконавця підпису на оспорюваних позивачами правочинах необхідні спеціальні знання, якими ні суд, ні сторони у справі, не володіють.

Як вбачається із матеріалів справи, до суду першої інстанції ОСОБА_1 та його представник висновок почеркознавчої експертизи для доказування істинності твердження, що підпис на додатковій угоді № 1 від 23 вересня 2015 року не належить позивачу не надали. В ухвалі від 01 листопада 2019 року про призначення почеркознавчої експертизи на вирішення експерта суд відповідне питання не поставив.

В апеляційній скарзі позивач не просив суд апеляційної інстанції про дослідження нових доказів, зокрема про призначення судової експертизи. Зміст апеляційної скарги вказує на те, що він не вбачає у цьому необхідності.

Зважаючи на відсутності в матеріалах цивільної справи доказів того, що підпис він імені ОСОБА_1 на оспорюваній додатковій угоді виконаний не ним, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а отже обґрунтовано відмовив йому в позові .

За клопотанням представника ОСОБА_2 суд першої інстанції призначив судову почеркознавчу експертизу, про що постановив ухвалу від 01 листопада 2019 року (т. 1 с. 181 - 183). На вирішення експерта суд поставив питання, зокрема, чи виконано підписи від імені ОСОБА_2 на всіх сторінках фотокопії (оригінал відсутній) в графі Орендодавець в правочині - додатковій угоді №2 від 01 листопада 2012 року, що укладений строком на 25 років, предметом якого є продовження строку дії договору оренди землі площею 5,30 га., кадастровий номер 3523883600:02:001:0090, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 жовтня 2017 року за № 23248293, ОСОБА_2 , чи іншою особою?

Проте, експерт у своєму клопотанні до суду (т. 1 с. 192) повідомив, що у зв`язку відсутністю оригіналу додаткової угоди № 2 від 01 листопада 2012 року відповідне питання в ухвалі суду про призначення експертизи вирішуватися не буде. Суду запропоновано надати оригінал цієї угоди для вирішення питання експертного дослідження.

Оскільки суд оригінал цієї додаткової угоду експерту не надав, то й експерт висновку з цього питання не зробив.

Як вбачається із змісту ухвали Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2019 року (т. 1 с. 81 - 84), за клопотанням представника позивачки суд витребував від ТОВ ВЕНТУРА оригінали двох примірників додаткової угоди № 2 від 01 листопада 2012 року до договору оренди землі, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА щодо земельної ділянки площею 5,30 га кадастровий номер 3523883600:02:01:0086 і встановив для цього п`ятнадцятиденний строк.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку виконання ухвали про витребування доказів (т. 1 с. 96 - 97). Він обґрунтовував неможливість надання витребуваних доказів тим, що період існування між сторонами правовідносин є значним (близько 15 років), а також тим, що органами досудового розслідування розслідується кримінальне провадження відносно колишніх керівників товариства, які, нібито, неправомірно заволоділи документами товариства.

Надалі відповідач так і не виконав ухвалу суду першої інстанції про витребування оригіналів оспорюваної додаткової угоди.

У судовому засіданні 11 серпня 2020 року суд апеляційної інстанції постановив протокольну ухвалу, якою зобов`язав відповідача виконати вимоги ухвали суду про надання оригіналу примірників додаткової угоди № 2 від 01 листопада 2012 року до договору оренди землі, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА .

У відповідь представник відповідача письмово повідомив суд про неможливість виконання ухвали через відсутність у нього оригіналу витребуваної додаткової угоди. Він пояснив, що відсутність ряду договорів оренди землі у товаристві було виявлено після звільнення колишнього директора ОСОБА_4 і що за цим фактом розслідується кримінальне провадження.

Однак, такі пояснення представника відповідача не підтверджені відповідними доказами (актами ревізії, судовими рішеннями у кримінальному провадженні і т. ін.).

Колегія суддів вважає, що ні в місцевому суді, ні в суді апеляційної інстанції відповідач не довів неможливість надання ним витребуваних у нього доказів, а отже він ухилився від виконання свого процесуального обов`язку.

Невиконання відповідачем ухвали суду про витребування доказів унеможливила проведення судової почеркознавчої експертизи додаткової угоди № 2 від 01 листопада 2012 року до договору оренди землі, укладеної між ОСОБА_1 і ТОВ ВЕНТУРА .

За таких обставин позивачка була позбавлена можливості довести іншими належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами ту обставину, що підпис у оспорюваній неї угоди належить не їй, а іншій особі.

Згідно із ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд першої інстанції лишив вказану норму процесуального законодавства без уваги, не дав належну оцінку процесуальній поведінці відповідача, та без достатніх для цього підстав виснував, що відповідачка ОСОБА_2 не довела обставин, якими обґрунтовувала свою позовну вимогу.

З урахуванням того, що саме відповідач ухилився від призначеної судом експертизи і це перешкодило доведенню позивачкою факту відсутності її волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору, суд апеляційної інстанції визнає цей факт доведеним.

Однак, у даній справі доведеність позивачкою обставин, на які вона посилалася в позові (факт відсутності волевиявлення позивачки на укладення оспорюваної додаткової угоди, а отже і не вчинення такої угоди) не може бути підставою для задоволення її позовної вимоги.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В оцінці застосування положень статей 203 , 205 , 215 , 229-233 , 627 , 638 ЦК України та статей 14 , 15 , 18 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

З огляду на викладене позовна вимога ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною є неналежним способом захисту порушеного права і саме через це належить відмовити їй в позові.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Аргументи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

У цій частині суд першої інстанції з урахуванням наданих сторонами доказів правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, та правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин й вирішив спір відповідно до закону. Тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу подану адвокатом Бондарчуком О. А. в інтересах ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо позову ОСОБА_2 , то суд неправильно застосував норми процесуального права, неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, поклав в основу свого рішення хибний висновок, хоча і правильно вирішив спір по суті. У зв`язку з цим оскаржуване рішення належить змінити в частині мотивів відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Бондарчук Олександр Анатолійович, залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2020 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА про визнання недійсною додаткової угоди від 23 вересня 2015 року № 1 до договору оренди без змін.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Бондарчук Олександр Анатолійович, задовольнити частково, рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2020 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНТУРА про визнання недійсною додаткової угоди від 01 листопада 2012 року № 2 до договору оренди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді С. М. Єгорова

С. І. Мурашко