Постанова

від 29.09.2020 по справі 910/14499/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2020 р. Справа№ 910/14499/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Дідиченко М.А.

За участі секретаря судового засідання Прохорової Г.С.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.01.2020

у справі № 910/14499/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА"

до Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича

про стягнення 29 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича про стягнення безпідставно одержаних коштів помилково перерахованих позивачем у розмірі 29 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням на рахунок відповідача коштів у сумі 29 000,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/14499/19 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" безпідставно одержані кошти у розмірі 29 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 29 000,00 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 29 000,00 грн, у відповідності до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Маркевич Віктор Валерійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/14499/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження в повному обсязі фактичних обставин справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Буравльов С.І., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 поновлено Фізичній особі-підприємцю Маркевичу Віктору Валерійовичу Маркевичу Віктору Валерійовичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/14499/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/14499/19, роз`яснено учасникам справи, що апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/14499/19 буде розглянуто без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

26.06.2020 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника апелянта надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Буравльов С.І., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 прийнято справу №910/14499/19 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Буравльов С.І., Гаврилюк О.М., клопотання представника Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи задоволено, призначено справу №910/14499/19 до розгляду на 25.08.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020, у зв`язку з перебуванням суддів Гаврилюка О.М. та Буравльова С.І. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/14499/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Майданевича А.Г., Дідиченко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 прийнято справу №910/14499/19 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Дідиченко М.А., розгляд справи №910/14499/19 призначено на 29.09.2020.

Позиції учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" відзив на апеляційну скаргу до суду не подало, свого представника у судове засідання не направило, про дату, час і місце якого було повідомлено належним чином.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений статтею 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість апеляційного перегляду справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" у судовому засіданні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.06.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" (далі - позивач) на рахунок Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича (далі - відповідач) № НОМЕР_1 , відкритий у АТ КБ "ПриватБанк", було перераховано кошти в загальному розмірі 29 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням: №541 від 10.06.2019 на суму 29 000,00 грн. (призначення платежу: "оплата послуг по обробці даних, розміщення інформації на веб вузлах згідно договору №2019/01-03 від 01.03.19р. без ПДВ").

В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що кошти в загальному розмірі 29 000,00 грн сплачені на рахунок відповідача помилково.

За твердженням позивача, 03.04.2018 між ним як замовником та Фізичною особою-підприємцем Маркевичем Олексієм Анатолійовичем як виконавцем був укладений договір №2018/03-04 про надання послуг.

10.06.2019 платіжним дорученням № 541 від 10.06.2019, маючи намір здійснити передплату на користь Фізичної особи-підприємця Маркевича Олексія Анатолійовича за договором про надання послуг № 2018/03-04 від 03.04.2018, позивач помилково перерахував кошти в загальному розмірі 29 000,00 грн на користь Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича за договором №2019/01-03 від 01.03.2019.

При цьому, як зазначає позивач, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" та Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича за договором №2019/01-03 про надання послуг від 01.03.2019 припинилися 15.04.2019, у зв`язку із укладенням додаткової угоди №3 від 15.04.2019 про розірвання договору №2019/01-03 від 01.03.2019.

На підтвердження своєї позиції щодо наявності наміру здійснити передплату на користь Фізичної особи-підприємця Маркевича Олексія Анатолійовича за договором про надання послуг № 2018/03-04 від 03.04.2018 та помилковості перерахування грошових коштів у сумі 29 000,00 грн на користь відповідача, позивачем надано до матеріалів справи платіжне доручення №545 від 10.06.2019 на суму 29 000,00 грн з призначенням платежу оплата послуг з комп`ютерного програмування згідно договору №2018/03-04 від 03.04.2018 та акт надання послуг №5 від 30.06.2019.

18.06.2019 представник позивача направив на адресу відповідача вимогу від 18.06.2019 про повернення помилково перерахованих коштів у сумі 29000,00 грн. однак, вказана вимога повернута поштовим відділенням зв`язку за зворотною адресою у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується долученою позивачем до матеріалів позовної заяви роздруківкою з офіційного сайту ДП Укрпошта про відстеження поштового відправлення № 0413605808681.

З урахуванням наведених обставин, оскільки грошові кошти в розмірі 29 000,00 грн перераховані позивачем на рахунок відповідача є помилково сплаченими та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, та на вимогу позивача відповідачем добровільно не повернуті, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 29 000,00 грн, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Із наведеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач платіжним дорученням №541 від 10.06.2019 перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича (відповідача) № НОМЕР_1 , відкритому у АТ КБ "Приватбанк" кошти у загальному розмірі 29 000,00 грн з призначенням платежу: "оплата послуг по обробці даних, розміщення інформації на веб вузлах згідно договору №2019/01-03 від 01.03.19р. без ПДВ".

Разом із тим, як свідчать матеріали справи, 15.04.2019 між сторонами укладена додаткова угода №3 від 15.04.2019 про розірвання договору, за умовами якої сторони погодили розірвати договір №2019/01-03 від 01.03.2019 та дійшли згоди, що з моменту набрання чинності цією угодою (з моменту її підписання) зобов`язання сторін, що виникли з договору, припиняються.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, станом на 10.06.2019 (перерахування грошових коштів у загальному розмірі 29 000,00 грн) договірні зобов`язання між позивачем та відповідачем за договором №2019/01-03 від 01.03.2019 припинилися.

Позивач стверджує про відсутність зобов`язань між сторонами за договором №2019/01-03 від 01.03.2019 на суму 29 000,00 грн та заборгованості у позивача перед відповідачем у вказаній сумі.

Доказів наявності у позивача станом на 10.06.2019 зобов`язань перед відповідачем з оплати 29 000,00 грн на підставі договору №2019/01-03 від 01.03.2019 чи заборгованості на вказану суму матеріали справи не містять.

Надані позивачем до матеріалів справи докази, а саме: платіжне доручення № 541 від 10.06.2019, договір №2019/01-03 від 01.03.2019, додаткова угода №3 від 15.04.2019 про розірвання договору №2019/01-03 від 01.03.2019, платіжне доручення №545 від 10.06.2019, договір №2018/03-04 від 03.04.2018, акт надання послуг №5 від 30.06.2019, у сукупності підтверджують обставини щодо помилковості перерахування позивачем на користь відповідача коштів у сумі 29 000,00 грн та безпідставності набуття відповідачем грошових коштів у вказаній сумі.

В апеляційній скарзі відповідач визнав, що 01.03.2019 між ним як Виконавцем та позивачем як Замовником було укладено договір №2019/01-03, відповідно до п. 2.1 якого, Замовник доручає, приймає та оплачує виконане замовлення, а Виконавець бере на себе виконання та здачу замовлення.

Апелянтом також в апеляційній скарзі зазначено, що за результатом наданого Позивачем та виконаного Відповідачем на підставі договору від 01.03.2019 №2019/01-03 завдання (обробка даних, розміщення інформації на веб вузлах), сторонами було складено та підписано акт надання послуг №1 від 31.03.2019. Загальна вартість робіт (послуг) склала 32 100,00 грн. Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (послуг) не мав. Фактичний термін виконання робіт (надання послуг): 19.03.2019-31.03.2019.

За результатом наданого Позивачем та Виконаного Відповідачем на підставі договору від 01.03.2019 №2019/01-03 завдання (обробка даних, розміщення інформації на веб вузлах), сторонами було складено акт надання послуг №2 від 07.04.2019. Загальна вартість робіт (послуг) склала 29 000,00 грн. Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (послуг) не мав. Фактичний термін виконання робіт (надання послуг): 19.03.2019-31.03.2019.

За твердженнями апелянта, уповноважена особа позивача відмовилась від приймання замовлення (виконаної роботи) та підписання акту надання послуг №2 від 07.04.2019, у зв`язку із чим відповідач, на підставі п. 4.2.4 договору від 01.03.2019 №2019/01-03, згідно з яким у випадку ухиляння Замовника від приймання замовлення протягом 5-ти днів після отримання повідомлення, Виконавець має право скласти односторонній Акт здачі-приймання виконаного замовлення, який є підставою для отримання Виконавцем винагороди, склав односторонній Акт здачі-приймання виконаного замовлення (надання послуг) №2 від 12.04.2019 на суму 29 000,00 грн, копію якого додав до апеляційної скарги.

Розглянувши наведені доводи відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 3 договору від 01.03.2019 №2019/01-03 визначений порядок сплати винагороди.

Так, відповідно до п. 3.1 договору від 01.03.2019 №2019/01-03 за виконання замовлення на умовах Договору замовник сплачує виконавцеві винагороду, загальний розмір якої визначається по кожному конкретному замовленню та відображається сторонами в акті здачі-приймання виконаного замовлення.

Проте, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують отримане ним від позивача конкретне замовлення, підписаний сторонами акт надання послуг №1 від 31.03.2019 чи будь-які інші докази вчинення сторонами дій, направлених на виконання договору від 01.03.2019 №2019/01-03, до його розірвання додатковою угодою №3 від 15.04.2019.

Таким чином, наведені відповідачем в апеляційній скарзі обставини щодо часткового виконання сторонами договору від 01.03.2019 №2019/01-03 до його розірвання додатковою угодою №3 від 15.04.2019, про що може свідчити складення та підписання сторонами акту надання послуг №1 від 31.03.2019, належними та допустимими доказами не доведено, доказів наявності підстав для набуття грошових коштів у сумі 29 000,00 грн суду не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів існування між сторонами зобов`язальних відносин станом на 10.06.2019, на виконання яких могли бути перераховані грошові кошти у сумі 29 000,00 грн.

Доводи апелянта про те, що додаткова угода про розірвання договору від 01.03.2019 №2019/01-03 укладена з порушеннями та не набрала чинності, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки сам апелянт в апеляційній скарзі визнає, що, дійсно, 15.04.2019 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду про розірвання договору про надання послуг №2019/01-03 від 01.03.2019.

Як стверджує відповідач в апеляційній скарзі, відповідно до усної домовленості позивача та відповідача, досягнутої перед підписанням угоди про розірвання договору №2019/01-03, звичаїв ділового обороту, чинних норм законодавства України, реальної волі сторін договору №2019/01-03, мети вказаного правочину, подальшої поведінки сторін правочину (в т.ч. оплати 10.06.2019 року), відповідач розумів та наразі розуміє положення п. 4 угоди про розірвання договору №2019/01-03 як таке, що зобов`язує позивача виконати свої обов`язки щодо оплати виконаних відповідачем робіт (наданих послуг), які були фактично прийняті позивачем у період дії договору №2019/01-03.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлені у даній справі обставини, зокрема те, що відповідач, визнаючи, що відповідно до усної домовленості позивача та відповідача, досягнутої перед підписанням угоди про розірвання договору №2019/01-03, звичаїв ділового обороту, чинних норм законодавства України, реальної волі сторін договору від 01.03.2019 №2019/01-03, а також те, дійсно 15.04.2019 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду про розірвання договору про надання послуг №2019/01-03 від 01.03.2019, водночас стверджує про те, що додаткова угода про розірвання договору №2019/01-03 укладена з порушеннями та не набрала чинності, на переконання колегії суддів, в аспекті надання характеристики доводам відповідача, суперечать доктрині заборони суперечливої поведінки.

При цьому доказів оскарження додаткової угоди №3 від 15.04.2019 про розірвання договору про надання послуг №2019/01-03 від 01.03.2019 апелянтом до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 29 000,00 грн, у відповідності до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОТЕЛФРЕНД УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича про стягнення 29 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/14499/19 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/14499/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складене 16.10.2020 у зв`язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

М.А. Дідиченко