Рішення

від 06.10.2020 по справі 914/1231/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2020 справа № 914/1231/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продтоварів , м.Дніпро

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ВТК Добрий вечір , м.Львів

про стягнення 49221,97 грн

Представники сторін не викликались

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продтоварів до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТК Добрий вечір про стягнення 49221,97 грн.

Ухвалою суду від 26.05.2020 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк у десять днів з дня вручення цієї ухвали (але не швидше закінчення дії на території України карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), для усунення допущених недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 2102 грн; засвідчених копій документів про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, яке спричинило зменшення заборгованості за договором до 35736,48 грн; відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви; та нотаріально засвідченого перекладу складених іноземною мовою документів, копії яких додані до позовної заяви (додатки 2 та 9 до позовної заяви).

09.07.2020 р. від позивача надійшла заява щодо виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху (вх.№21536/20), в якій позивач зазначив запитувані судом відомості та до якої долучив необхідні докази. Крім того, в заяві позивач пояснив, що ним було понесено додаткові витрати, пов`язані з необхідністю залучення перекладача для перекладу документів на виконання вимог ухвали суду, у зв`язку з чим уточнив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та просив покласти на відповідача також і 1800 грн витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

Ухвалою суду від 09.07.2020 р. постановлено прийняти справу до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

04.08.2020 р. через канцелярію суду надійшов відзив (вх.№23345/20), в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. До відзиву відповідач долучив заяву про поновлення строку на подання відзиву та клопотання про проведення судового розгляду справи з викликом сторін по справі.

Ухвалою від 10.08.2020 р. суд відмовив в задоволенні поданих відповідачем про поновлення строку на подання відзиву та клопотання про проведення судового розгляду справи із викликом сторін по справі.

При постановленні ухвали суд виходив з того, що відповідач подав відзив в межах встановленого процесуального строку, тобто відповідний строк не є пропущеним та не може бути поновленим, а також з того, що справа за своїм предметом позову стосується стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і за характером спірних правовідносин та предметом доказування не вимагає проведення судового засідання.

08.09.2020 р. суд отримав відповідь на відзив позивача (вх.№26099/20), з якої вбачається, що позивач вважає доводи, наведені відповідачем у відзиві, безпідставними, а позовні вимоги - такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який в подальшому продовжувався та триває і на даний час.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4, який передбачав, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, в тому числі і строки розгляду справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Провадження у справі було відкрито 09.07.2020 р. - під час дії згаданого Закону.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 р., встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені на час карантину Законом України від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р., тобто через 20 днів після 17.07.2020 р. - 06.08.2020 р.

Разом з тим строк розгляду даної справи не міг закінчитись 06.08.2020 р., адже час, що пройшов від дати відкриття провадження у справі (09.07.2020 р.) до цієї дати, є меншим, ніж встановлений ст.248 ГПК України шістдесятиденний строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, та до того ж меншим за тридцятиденний строк, що повинен пройти до початку розгляду справи по суті у разі здійснення розгляду справи без проведення судового засідання.

Відповідно до методичної інформації щодо спірних питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, наданої судам Верховним Судом 22.04.2020 р., якщо процесуальний строк почав перебіг під час дії карантину, то його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк; тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.

В даній справі суд вважає за можливе обчислювати встановлені статтями 248 та 252 ГПК України відповідно шістдесятиденний та тридцятиденний строки починаючи з 07.08.2020 р. - дня, наступного за днем в певному розумінні закінчення карантину для строків, що були змінені Законом від 30.03.2020 р., який діяв і в момент відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, дослідивши наявні у справі докази та викладені в заявах по суті спору пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

При цьому суд прийняв рішення у справі в останній день шістдесятиденного строку, який сплив 06.10.2020 р., та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено дистриб`юторський договір, на виконання якого позивач поставляв відповідачеві товар, який приймався останнім без претензій щодо якості та кількості, проте відповідач в порушення умов договору не оплатив товар повністю і після зарахування зустрічних однорідних вимог неоплаченим залишився товар на загальну суму 35736,48 грн. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача 35736,48 грн боргу, 924,40 грн пені, 1840,15 грн 36% річних та 10720,94 грн штрафу, а також покласти на відповідача судові витрати у вигляді судового збору та витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

Відповідач визнав факт укладення договору дистрибуції та факт зарахування зустрічних однорідних вимог, однак просив відмовити в задоволенні позову повністю через недоведеність обставин існування заборгованості перед позивачем і прострочення її сплати відповідачем.

Зокрема відповідач звернув увагу суду на відсутність довіреності відповідача на приймання товару та даних про таку довіреність в долучених позивачем копіях товарно-транспортних накладних, як і на ненадання позивачем передбачених договором зразків підпису уповноважених осіб та відтиску печатки для отримання товару.

Відповідач вважає безпідставним посилання позивача як на беззаперечний факт поставки товару на умову договору про те, що особа, яка приймає товар від імені відповідача в узгодженому сторонами місці його доставки і ставить свій підпис або підпис завірену відбитком печатки/штампу відповідача на супровідних документах є його уповноваженим представником. Свою позицію відповідач обгрунтовує тим, що в договорі не передбачено і позивачем не зазначено, яке місце доставки було узгоджене сторонами і яким чином це місце доставки узгоджувалось ними, при чому договір не встановлює, що вказана в договорі адреса, на яку поставлявся товар, і є саме цим узгодженим місцем.

Крім того відповідач заявив, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків не може слугувати підтвердженням безспірності заборгованості відповідача, а копії товарно-транспортних накладних не містять прізвища та посади особи, котра їх підписала, та не доводять обов`язку відповідача оплатити вартість товару.

Також відповідач зазначив, що між сторонами не проводились жодні переговори стосовно врегулювання питання сплати заборгованості, відповідач не отримував претензії на суму 35736,48 грн, на яку посилається позивач, і в матеріалах справи відсутні докази направлення такої претензії.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач вказав, що дистриб`юторський договір оформлений у відповідності до вимог законодавства у формі єдиного документа з додатками, які є його невід`ємною частиною, сторони досягли згоди з усіх умов договору, а відсутність деяких додатків на момент укладення договору не робить його неукладеним та не виключає можливості підписати такі додатки в майбутньому.

За твердженнями позивача, згідно договору відповідальність за надання довіреності на отримання товару та оформлення накладних покладена саме на відповідача, який не заперечує справжності підпису особи, що приймала товар, його печатки, сам факт постачання та отримання товару за накладними.

Позивач додатково наголосив на тому, що на підставі реалізації продукції за спірними накладними були складені та зареєстровані податкові накладні, в результаті чого відповідач отримав податковий кредит у розмірі ПДВ, повернення отриманого товару та корегування податкової накладної не відбулось, що також підтверджує проведення господарських операцій.

На переконання позивача, узгодження сторонами місця поставки товару відбулось шляхом підписання ними договору, в якому вказувалось місце доставки, інше ж узгодження не передбачене законодавством.

Позивач заперечив твердження відповідача про відсутність врегулювання спору шляхом переговорів, зазначивши, що умовами договору не визначено обов`язкового досудового врегулювання спору, проте на адресу відповідача направлялась претензія, яка була ним отримана, а також відповідач був обізнаний про наявність заборгованості шляхом підписання сторонами актів звірки та проведення телефонних переговорів.

Розглянувши матеріали справи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

07.06.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Роменський завод продтоварів (продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТК Добрий вечір (дистриб`ютор, відповідач у справі) було укладено дистриб`юторський договір №0607/2, який за умовами п.14.1. договору набрав чинності з дня підписання його сторонами і є дійсним до 31.12.2020 р.

Відповідно до п.2.1. договору, продавець на постійній основі зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передавати у власність дистриб`ютора товар, а дистриб`ютор зобов`язується приймати, оплачувати товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Загальна кількість товару, що буде продаватися протягом терміну дії цього договору, асортимент товару і сума договору визначаються на підставі накладних на товар та/або товарно-транспортних накладних, які після підписання їх сторонами будуть становити невід`ємну частину договору (п.2.3. договору).

За умовами п.3.1. договору, товар постачається силами і за рахунок однієї із сторін. Місце завантаження: Сумська область, м.Ромни, вул.Гоголя, 13. Місце постачання: м.Львів, вул.Левандівська, 5.

Пунктом 3.7. договору встановлено, що зобов`язання продавця з постачання партії товару вважаються виконаними з моменту постачання товару представнику дистриб`ютора згідно п.3.1 договору. Передача товару представнику дистриб`ютора здійснюється на складі дистриб`ютора на підставі довіреності дистриб`ютора (додаток №5).

Відповідно до п.3.8. договору, моментом переходу права власності на товар від продавця до дистриб`ютора і ризику випадкової його загибелі (випадкового псування, знищення, крадіжки, пошкодження) є момент підписання уповноваженими представниками сторін накладної та/або товарно-транспортної накладної на такий товар.

Згідно з п.3.9. договору, днем постачання партії товару є день виконання продавцем зобов`язань з постачання, визначених відповідно до цього договору, і зафіксований в накладній та/або товарно-транспортній накладній на постачання товару. Підписання накладної та/або товарно-транспортної накладної свідчить про приймання партії товару в кількості, асортименті і за цінами, вказаними в ній.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що передача та приймання товару за кількістю та якістю здійснюється за накладними на товар уповноваженими представниками сторін, відповідно до умов цього договору.

Умовами пунктів 4.4.- 4.6. договору передбачено наступне:

- товар вважається прийнятим по кількості та асортименту, якщо в процесі приймання товару дистриб`ютор не зафіксує невідповідність кількості та/або асортименту товару, який поставлено, кількості та асортименту товару, які вказані в накладній, і не буде складено двосторонній акт приймання за якістю та кількістю від вантажоперевізника (експедитора) (додаток №6 до цього договору);

- товар вважається прийнятим за якістю, якщо в процесі приймання товару, дистриб`ютор не зафіксує недоліки товару, невідповідність вимогам стандартів і не буде складено двосторонній акт приймання за якістю та кількістю від вантажоперевізника (експедитора) (додаток №6 до цього договору);

- з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар, та виконання умов, зазначений в пунктах 4.3-4.6 цього договору, дистриб`ютор не має права пред`являти претензії щодо якості та кількості поставленого продавцем товару. Підписані накладні та/або товарно-транспортні накладні свідчать про постачання товару, що відповідає умовам цього договору.

Як визначено п.14.3. договору, усі зміни і доповнення до цього договору мають юридичну силу лише в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Сторони також дійшли згоди, що підписи уповноважених представників дистриб`ютора, поставлені на всіх товаросупровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних, актах розбіжностей, актах про виявлені недоліки, і т.д.) та на інших документах, які пов`язані з виконанням цього договору, підлягають обов`язковому посвідченню печаткою/штампом дистриб`ютора, відбиток якої(их) зафіксований у довіреності (додаток №5) або в цьому договорі.

Пунктами 14.14. та 14.15. договору сторони узгодили обов`язковість використання печаток під час виконання цього договору і складання податкових накладних в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису та обмін за допомогою програмного забезпечення M.E.D.O.C.

Відповідно до п.5.1. договору, ціна на товар зазначається в накладних на товар, які підписуються сторонами. Ціна в накладній визначається на підставі узгодженого сторонами додатку №2 Специфікація/прайс-лист .

Сума договору складається з сум вартості партій товару, поставлених продавцем дистриб`ютору протягом терміну дії цього договору (п.5.3. договору).

Розділом 6 договору сторони погодили порядок взаєморозрахунків.

Так, дистриб`ютор зобов`язується заплатити повну вартість переданого йому продавцем товару протягом 14 календарних днів з моменту постачання партії товару. Форма розрахунку: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, або готівкою безпосередньо в касу продавця.

Як встановлено п.7.3. договору, продавець щомісяця до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання певної партії товару, формує та відправляє дистриб`ютору в двох примірниках акти звірки взаєморозрахунків та акти звірки оборотів по тарі на адресу, вказану в розділі 15 цього договору. Дистриб`ютор, отримавши акти звірки, зобов`язується протягом 3 (трьох) календарних днів відправити підписані акти звірки продавцю або письмові мотивовані зауваження до них. Ненадання продавцю підписаних актів або мотивованих зауважень протягом 10 календарних днів з дня їх відправки означатиме згоду дистриб`ютора з даними, представленими в актах, які в цьому випадку будуть мати такі ж правові наслідки, як і у разі їх підписання.

В пункті 8.2. договору передбачено обов`язки дистриб`ютора, зокрема такі обов`язки як:

- прийняти поставлений продавцем товар згідно з умовами договору та товаросупровідних документів (пп.8.2.1.);

- протягом 1 (одного) робочого дня з моменту отримання від продавця податкової накладної/розрахунку коригування в електронному вигляді узгодити/підтвердити їх за допомогою програмного забезпечення М.Е.D.О.С. У разі відсутності узгодження/підтвердження від дистриб`ютора протягом 1 (одного) робочого дня, дистриб`ютор підписанням цього договору, підтверджує, що така податкова накладна/розрахунок коригування вважаються оформленими згідно з вимогами чинного законодавства України, та в дистриб`ютора відсутні будь-які претензії щодо їх оформлення (пп.8.2.1.1.);

- підписати та поставити печатку/штамп на накладній та/або товарно-транспортній накладній на підставі довіреності (додаток №5), і протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару, передати, оформлену згідно з вимогами цього підпункту і чинного законодавства України, таку накладну та/або товарно-транспортну накладну на товар продавцю одним із способів: на руки представнику продавця, який здійснив безпосереднє постачання (передачу) товару (водій, експедитор, перевізник і т.д.); кур`єрською доставкою або поштовим листом з описом вкладення та повідомленням про отримання на поштову адресу продавця, вказану в розділі 15 цього договору (пп.8.2.2.);

- забезпечити приймання товару від продавця уповноваженими представниками згідно з виданою довіреністю (додаток №5). Дистриб`ютор безумовно погоджується з тим, що будь-яка інша особа, яке приймає товар від імені дистриб`ютора в узгодженому сторонами місці його постачання та ставить свій підпис або підпис, завірений відбитком печатки/штампа дистриб`ютора на товаросупровідних документах, є уповноваженим представником дистриб`ютора, якому надані всі права/повноваження щодо приймання товару від продавця. В цьому випадку дистриб`ютор також підтверджує, що приймає і затверджує в повному обсязі всі здійснені такими особами господарські операції від імені дистриб`ютора, пов`язані з виконанням цього договору. Під час приймання товару в узгодженому сторонами місці його постачання продавець не перевіряє справжність підписів на накладній/товарно-транспортній накладній (пп.8.2.2.1.);

- своєчасно, згідно з умовами цього договору, здійснювати оплату за поставлений товар (пп.8.2.3.)

За умовами п.14.11. та п.14.12. договору, додатками до цього договору є: додаток №1, додаток №2, додаток №3, додаток №4, додаток №5, додаток №6. Відсутність на момент укладення додатків №1, 3, 4, 5, 6 не робить договір неукладеним і не виключає можливість узгодження, підписання зазначених вище додатків у майбутньому.

Як вбачається з наданих позивачем документів, сторонами було укладено такі додатки до договору: додаток №1 щодо зразка звіту про відвантаження товару клієнтам дистриб`ютора в натуральному вираженні, додаток №2 Специфікація/прайс-лист , додаток №3 щодо плану з продажів та плану з активної клієнтської бази, додаток №4 щодо умов нарахування мотиваційних виплат та додаток б/н щодо акту приймання за якістю та кількістю від вантажоперевізника (експедитора).

Повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.02.2020 р. ТзОВ Роменський завод продтоварів довело до відома ТзОВ ВТК Добрий вечір те, що між товариствами існує взаємна заборгованість, яка виникла на підставі дистриб`юторського договору №0607/2 від 07.06.2019 р. та договору про надання послуг №1227/2 від 07.12.2018 р., а строк виконання зобов`язань за договорами настав. У зв`язку з цим ТзОВ Роменський завод продтоварів заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення наступних зобов`язань (грошових вимог) шляхом їх зарахування: зобов`язання ТзОВ ВТК Добрий вечір перед ТзОВ Роменський завод продтоварів в розмірі 63821,28 грн, які виникли на підставі дистриб`юторського договору №0607/2 від 07.06.2019 р., та зобов`язання ТзОВ Роменський завод продтоварів перед ТзОВ ВТК Добрий вечір в розмірі 63821,28 грн, які виникли на підставі договору про надання послуг №1227/2 від 07.12.2018 р.

В долучених позивачем копіях товарно-транспортних накладних (форма №1-ТН) №8 від 08.03.2020 р. та №15 від 15.03.2020 р. відображено інформацію про здійснене автомобільними перевізниками ТзОВ Агротехсейл (за ТТН №8) і ТзОВ Кухаруктранс (за ТТН №15) перевезення вантажу вагою 427 кг (за ТТН №8) і вагою 394 кг (за ТТН №15) на загальну суму 19230,71 грн (за ТТН №8) і загальну суму 19361,99 грн (за ТТН №15) з супровідним документом на вантаж - видатковою накладною №381 від 08.03.2020 р.(за ТТН №8) і видатковою накладною №419 від 15.03.2020 р. (за ТТН №15) з пункту навантаження: Сумська обл., м.Ромни, вул.Гоголя, 13 до пункту розвантаження: м.Львів, вул.Левандівська, 5. Замовником (платником) та вантажовідправником в накладних вказано ТзОВ Роменський завод продтоварів , а вантажоодержувачем - ТзОВ ВТК Добрий вечір .

Товарно-транспортні накладні підписано: в графі Здав (відповідальна особа вантажовідправника) - комірником ОСОБА_1 (ТТН №8) і комірником ОСОБА_2 (ТТН №15) з накладенням відтиску печатки ТЗОВ Роменський завод продтоварів ; в графах Прийняв водій/експедитор , Здав водій/експедитор - водієм ОСОБА_3 з проставленням відтиску печатки ТзОВ Агротехсейл (ТТН №8) і водієм ОСОБА_4 (ТТН №15); особою без зазначення її прізвища та ініціалів в графі Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача з проставленням відтиску печатки ТзОВ ВТК Добрий вечір .

Також в матеріалах справи наявні копії:

- товарно-транспортних накладних №381 від 08.03.2020 р. на суму 19230,71 грн та №419 від 15.03.2020 р. на суму 19361,99 грн, які в графі Відвантажив містять підпис ОСОБА_1 (ТТН №381) і ОСОБА_2 (ТТН №419) з відтиском печатки ТЗОВ Роменський завод продтоварів та не містять підпису в графах Експедитор , Отримав , проте містять відбиток печатки ТзОВ ВТК Добрий вечір ;

- видаткових накладних №381 від 08.03.2020 р. на суму 19230,71 грн та №419 від 15.03.2020 р. на суму 19361,99 грн, підписаних ОСОБА_1 (накладна №381) та ОСОБА_2 (накладна №419) від постачальника і особою без зазначення її прізвища та ініціалів від отримувача з проставленням відбитків печаток відповідних юридичних осіб на підписах.

За поставками 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Роменський завод продтоварів 27.03.2020 р. та 26.03.2020р. склало та подало в електронній формі податкові накладні №41 на суму 16374,49 грн і №48 на суму 19361,99 грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків між ТзОВ Роменський завод продтоварів і ТзОВ ВТК Добрий вечір за перший квартал 2020 року за договором №0607/2 від 07.06.2019 р., станом на 31.03.2020 р. заборгованість на користь ТзОВ Роменський завод продтоварів дорівнювала 35736,48 грн. В акті відображено, що початкове сальдо становило 34040,59 грн на користь ТзОВ Роменський завод продтоварів ; 02.02.2020 р. відбувся продаж на суму 56223,59 грн, 03.02.2020 р. - повернення на суму 63821,28 грн, 23.02.2020 р. - продаж на суму 26924,47 грн, 02.03.2020 р. - оплата на суму 56223,59 грн, 08.03.2020 р. і 15.03.2020 р. - продаж на суму 19230,71 грн та 19361,99 грн відповідно.

Акт підписано представниками сторін, в тому числі директором ТзОВ ВТК Добрий вечір ОСОБА_5 , з прикладенням круглих печаток товариств.

В претензії №0417/2 від 17.04.2020 р. ТзОВ Роменський завод продтоварів вимагало від ТзОВ ВТК Добрий вечір терміново протягом п`яти днів з моменту отримання претензії оплатити 35736,48 грн основного боргу.

На підтвердження надіслання та отримання претензії позивач долучив до матеріалів справи фіскальний чек Дніпровської дирекції АТ Укрпошта від 23.04.2020 р. про відправлення ТзОВ ВТК Добрий вечір у м.Львів, 79066 рекомендованого пріоритетного листа з номером 4902715185626 та роздруківку з веб-сайту АТ Укрпошта про те, що відправлення за даним ідентифікатором було вручено 27.04.2020 р.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 35736,48 грн заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Відповідно до п.12.2. договору, за порушення терміну оплати, передбаченого п.6.1, 6.2, пп.3.6.1 цього договору, дистриб`ютор виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не оплаченого в установлений термін товару та/або від вартості поставленої, але не повернутої у встановлений термін тари, за кожен день порушення терміну оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з п.12.4. договору, у разі порушення дистриб`ютором терміну оплати за товар та/або тару більш ніж на 30 календарних днів, дистриб`ютор зобов`язується заплатити продавцю штраф в розмірі 30 (тридцять) % від суми заборгованості.

У разі порушення дистриб`ютором терміну оплати грошових зобов`язань, передбачених п.6.1, п.6.2, пп.3.6.1 договору, додатками, додатковими угодами до договору, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, дистриб`ютор на підставі ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу продавця зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 36 (тридцять шість) % річних від простроченої суми (п.12.5. договору).

Керуючись згаданими пунктами договору, позивач нарахував відповідачеві 924,40 грн пені і 1840,15 грн 36% річних за період з 24.03.2020 р. по 18.05.2020 р. включно, а також 10720,94 грн штрафу.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зіст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно дост.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбаченост.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст.627 ЦК України).

В силу ч.1 ст.6, ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Укладений сторонами дистриб`юторський договір за своїм змістом в основному відповідає змісту договору поставки.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 664 ЦК України визначає, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Стаття 689 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як вказано у ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 527 ЦК України стосується виконання зобов`язання належними сторонами.

Так, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст.244 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.532 ЦК України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

За умовами п.3.1. договору, товар постачається силами і за рахунок однієї із сторін. Місце завантаження: Сумська область, м.Ромни, вул.Гоголя, 13. Місце постачання: м.Львів, вул.Левандівська, 5.

Пунктом 3.7. договору встановлено, що зобов`язання продавця з постачання партії товару вважаються виконаними з моменту постачання товару представнику дистриб`ютора згідно п. 3.1 договору. Передача товару представнику дистриб`ютора здійснюється на складі дистриб`ютора на підставі довіреності дистриб`ютора (додаток №5).

За визначенням статті першої Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За приписами пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону та пункт 2.4. Положення встановлюють такі обов`язкові реквізити первинного документа: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Подані позивачем видаткові накладні, як і товарно-транспортні накладні, не містять прізвищ, ініціалів, назв посад осіб, які прийняли товар від імені ТзОВ ВТК Добрий вечір , та посилань на реквізити їхніх довіреностей, а самі довіреності в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим суд вважає, що поставлений товар було прийнято уповноваженим представником відповідача, виходячи з наступного.

Укладеним договором сторони поклали обов`язок приймання товару уповноваженим представником за виданою довіреністю саме на дистриб`ютора та домовились, що особа, яка приймає товар в узгодженому сторонами місці його постачання та ставить свій підпис і завіряє його відбитком печатки, є уповноваженим представником дистриб`ютора, а продавець у випадку приймання товару в узгодженому сторонами місці не має перевіряти справжність підписів (пп.8.2.2.1. договору).

Відповідач зазначає, що сторони не узгодили місце постачання товару, а з договору не випливає, що таким узгодженим місцем є саме адреса, передбачена в п.3.1. договору.

Суд не може погодитись з такими твердженнями, адже в п.3.1. договору чітко вказано місце постачання товару з зазначенням точної адреси, що, поза сумнівом, не дає можливості тлумачити умови пунктів 3.1. та 8.2. договору у їхньому взаємозв`язку інакше, ніж так, що місце постачання товару, зазначене в договорі, який був укладений сторонами внаслідок досягнення згоди з усіх його істотних умов, виступає, власне, тим узгодженим сторонами місцем постачання товару.

В товарно-транспортних накладних від 08.03.2020 р. та від 15.03.2020 р. вказано пункт розвантаження вантажу, адреса якого збігається з адресою, що міститься в п.3.1. договору - м.Львів, вул.Левандівська, 5, тобто відповідає узгодженому сторонами місцю постачання товару. Товарно-транспортні накладні містять посилання на реквізити видаткових накладних та відомості про поставлений вантаж, що відповідають відомостям про отриманий за відповідними видатковими накладними товар.

Таким чином, товар за видатковими накладними від 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. було прийнято за підписами осіб від імені дистриб`ютора в узгодженому сторонами місці його постачання.

Як визначено п.14.3. договору, сторони також дійшли згоди, що підписи уповноважених представників дистриб`ютора, поставлені на всіх товаросупровідних документах підлягають обов`язковому посвідченню печаткою/штампом дистриб`ютора, відбиток якої(их) зафіксований у довіреності (додаток №5) або в цьому договорі.

Пунктом 14.14. договору сторони узгодили обов`язковість використання печаток під час виконання цього договору.

Зроблені від імені отримувача товару підписи осіб на товарно-траспортних та видаткових накладних посвідчені відбитком круглої печатки ТзОВ ВТК Добрий вечір , який відповідає відбитку печатки, проставленому на дистриб`юторському договорі.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.58-1 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Варто зазначити, що наявні у справі видаткові накладні, які є первинними документами, містять такі обов`язкові реквізити як назву, дату складання, назву підприємства, від імені якого їх складено, зміст та обсяг господарських операцій, одиниці їх виміру, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення з боку постачальника, а також скріплені печатками особисті підписи всіх осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з цього, а також того, що особа несе повну відповідальність за законність використання її печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на первинних документах, а відповідач не доводив, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що нею могла протиправно скористатись неуповноважена особа, суд зазначає, що відсутність у видаткових накладних назви посади осіб, які отримали товар, за наявності підписів, засвідчених відтиском печатки покупця, не може бути підставою для невизнання господарської операції. Відтиск печатки відповідача на накладних дозволяє з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, котра брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій, як таку, що діяла від імені відповідача.

Аналогічні правові позиції щодо можливості підтвердження відбитком печатки обставин участі особи в отриманні товару викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16 та від 29.01.2020 р у справі №916/922/19.

Отже, суд встановив, що товар за видатковими накладними від 08.03.2020 р. та від 15.03.2020 р. було прийнято в узгодженому сторонами місці постачання особами, які поставили свої підписи та завірили їх відбитком печатки відповідача, тому, виходячи з умов договору, суд вважає, що дані особи виступали уповноваженими представниками відповідача.

Щодо наданих позивачем податкових накладних суд зазначає, що вони не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та не можуть буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, проте можуть оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З поданих позивачем доказів вбачається, що він відображав господарські операції з поставки товару 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. в своєму податковому обліку, тобто складені та зареєстровані ним податкові накладні мали стали для відповідача підставою для нарахування податкового кредиту. Відповідач не доводив того, що не скористався даним кредитом або вчиняв дії з корегування податкових накладних, заперечуючи існування таких операцій, чим можуть додатково підтверджуватись обставини дійсного отримання ним товару.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.11.2019 р. у справі №905/49/15 та постанові від 25.06.2020 р. у справі №924/233/18.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Розділом 6 договору сторони погодили, що дистриб`ютор зобов`язаний заплатити повну вартість переданого йому продавцем товару протягом 14 календарних днів з моменту постачання партії товару.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в межах дистриб`юторського договору №0607/2 від 07.06.2019 р. крім поставок товару 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. сторонами вчинялись і інші дії, що впливали на їхні права та обов`язки.

Так, 03.02.2020 р. відповідно до повідомлення позивача відбулось зарахування 63821,28 грн зустрічних однорідних вимог, які виникли у відповідача перед позивачем на підставі даного дистриб`юторського договору та у позивача перед відповідачем - на підставі договору про надання послуг.

Дані обставини визнані відповідачем у відзиві на позов, а тому в силу ч.1 ст.75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Стосовно наявного у справі акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2020 р., суд вказує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким звіряється бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, однак може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що відображена в акті інформація підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених сторонами на його підписання осіб.

Умовами п.7.3. договору сторони передбачили обов`язковість складення і підписання актів звірки.

Наданий акт звірки підписано представниками сторін, в тому числі директором ТзОВ ВТК Добрий вечір ОСОБА_5 , з прикладенням круглих печаток товариств. Також в ньому відображені відомості, в тому числі, про проведене 03.02.2020 р. зарахування зустрічних однорідних вимог та здійснені 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. поставки, які, як встановлено судом, підтверджені видатковими накладними.

Отже, вказаний акт звірки взаєморозрахунків з огляду на підписання повноважними особами та скріплення печатками сторін, а також обгрунтування наявної в ньому інформації первинними документами, поряд з іншими доказами може підтвердити існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування вірогідності доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням законодавцем в дію у 2019 році нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц).

Суд зазначає, що докази на підтвердження фактів здійснення позивачем 08.03.2020 р. та 15.03.2020 р. поставок товару та існування заборгованості відповідача (товарно-транспортні, видаткові та податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків) є в своїй сукупності більш вірогідними, ніж дані, що зазначаються на спростування таких обставин та в цілому зводяться до вказівки на відсутність зразків підписів, печаток, непогодження сторонами місця доставки, існування недоліків первинних документів.

Отже, слід вважати, що позивачем доведено наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог про стягнення боргу.

Врахувавши зміст досліджених документів, якому відповідають наведені в акті дані про обороти в межах договору, суд погоджується з позивачем в тому, що розмір заборгованості відповідача за поставлений товар становить 35736,48 грн. При цьому за товар, поставлений згідно видаткової накладної від 08.03.2020 р. на суму 19230,71 грн, дистриб`ютор повинен був сплатити лише 16374,49 грн, тобто вартість товару, зменшену на існуючу на той час суму переплати відповідача - 2856,22 грн, яка утворилась внаслідок перевищення зарахованими зустрічними однорідними вимогами і оплатами відповідача (дебетом відповідача) раніше здійснених в межах договору поставок (дебету позивача). Товар, поставлений за видатковою накладною від 15.03.2020 р. на суму 19361,99 грн, підлягав до сплати повністю у зв`язку з відсутністю обставин, які могли впливати на зміну розміру грошового зобов`язання дистриб`ютора.

У відповідності до умов п.6.1. договору, який передбачає оплату товару протягом 14 календарних днів з моменту постачання, та з врахуванням положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), товар, поставлений 08.03.2020 р. мав бути оплачений по 23.03.2020 р. включно, а товар, поставлений 15.03.2020 р., - по 30.03.2020 р. включно.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за поставлений і неоплачений товар в сумі 35736,48 грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.12.2. договору, за порушення терміну оплати, передбаченого п.6.1, 6.2, пп.3.6.1 цього договору, дистриб`ютор виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не оплаченого в установлений термін товару та/або від вартості поставленої, але не повернутої у встановлений термін тари, за кожен день порушення терміну оплати.

Згідно з п.12.4. договору, у разі порушення дистриб`ютором терміну оплати за товар та/або тару більш ніж на 30 календарних днів, дистриб`ютор зобов`язується заплатити продавцю штраф в розмірі 30 (тридцять) % від суми заборгованості.

Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується.

Виходячи з того, що відповідач не виконував обов`язок щодо сплати за поставлений йому товар у визначені строки, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, нарахування позивачем пені та штрафу за періоди існування прострочення є підставним.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, так як згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17, від 28.08.2019 р. у справі №910/11944/18).

Суд здійснив розрахунок заявленої до стягнення пені по кожній з поставок з врахуванням того, що 2020 рік налічує 366, а не 365 днів, внаслідок чого встановив, що розмір пені повинен дорівнювати 921,88 грн. - ((16374,49грн х 20% (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 днів х 31 день (з 24.03.2020 р. по 23.04.2020 р. включно)) + (16374,49 грн х 16% (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 днів х 25 днів (з 24.04.2020 р. по 18.05.2020 р. включно)) + (19361,99 грн х 20% (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 днів х 24 дні (з 31.03.2020 р. по 23.04.2020 р. включно)) + (19361,99 грн х 16% (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 днів х 25 днів (з 24.04.2020 р. по 18.05.2020 р. включно)) = 277,38 грн + 178,96 грн + 253,93 грн + 211,61 грн = 921,88 грн).

Розрахунок штрафу позивача є правильним, а дійсний розмір штрафу відповідає розміру, заявленому до стягнення, та становить 10720,94 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення дистриб`ютором терміну оплати грошових зобов`язань, передбачених п.6.1, п.6.2, пп.3.6.1 договору, додатками, додатковими угодами до договору, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, дистриб`ютор на підставі ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу продавця зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 36 (тридцять шість) % річних від простроченої суми (п.12.5. договору).

Отже, сторони встановили договором інший розмір процентів річних, ніж 3%, що, проте, прямо дозволяється статтею 625 ЦК України та відповідає принципам свободи договору і вільного волевиявлення сторін.

Відповідно до проведеного судом перерахунку - ((16374,49 грн х 36% / 366 днів х 56 днів (з 24.03.2020 р. по 18.05.2020 р. включно)) + (19361,99 грн х 36% / 366 днів х 49 днів (з 31.03.2020 р. по 18.05.2020 р. включно)) = 901,94грн + 933,18 грн = 1835,12 грн) розмір 36% річних дорівнює 1835,12 грн.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002, право особи на звернення до суду для вирішення спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами, а встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Суд не вважає за необхідне досліджувати документи, подані на підтвердження фактів направлення та отримання претензії, як і давати оцінку змісту самої претензії, оскільки не може розцінити дані докази як такі, що стосуються предмету доказування у даній справі. Умови укладеного сторонами договору не свідчать про те, що претензія може виступати підтвердженням здійснення поставок товару чи суми заборгованості та не пов`язують виникнення обов`язку оплатити товар з моментом отримання претензії. Крім того, з вищенаведених положень законодавства і рішення КСУ випливає, що направлення або не направлення претензії та, відповідно, її отримання чи неотримання не має жодного юридичного значення для можливості реалізації позивачем свого безумовного права на звернення до суду.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 35736,48 грн основного боргу, 921,88 грн пені, 10720,94 грн штрафу та 1835,12 грн 36% річних. В задоволенні 2,52 грн пені та 5,03 грн 36% річних слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 26.05.2020 р. суд встановив позивачу строк у десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення допущених недоліків шляхом надання суду, в тому числі, нотаріально засвідченого перекладу складених іноземною мовою документів, копії яких додані до позовної заяви (додатки 2 та 9 до позовної заяви).

Відповідно до частин першої - другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В заяві про усунення недоліків було уточнено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи - 2102 грн сплаченого судового збору та 1800 грн витрат, пов`язаних із залученням перекладача, а в прохальній частині заяви позивач просив суд стягнути з відповідача в тому числі і 1800 грн витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

До заяви про усунення недоліків додано нотаріально засвідчені переклади з російської мови на українську мову дистриб`юторського договору з додатками та акту звірки взаєморозрахунків. Переклад документів підписано перекладачем Кір`яковою К.О., справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н.А., який також встановив особу перекладача і перевірив його дієздатність та кваліфікацію.

Позивач надав суду рахунки за послуги перекладу №16/06-2 від 16.06.2020 р. на суму 950 грн і №01/07-2 від 01.07.2020 р. на суму 850 грн, виставлені йому фізичною особою-підприємцем Кір`яковою К.О., та платіжне доручення №736 від 23.06.2020 р. на суму 950 грн про оплату рахунку №16/06-2 від 16.06.2020 р.

Відповідно до ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі ст.127 ГПК України, експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

В силу ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.127 ГПК України).

Стаття 125 ГПК України стосується забезпечення та попередньої оплати судових витрат.

Суд може зобов`язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат). Суд може зобов`язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов`язані з відповідною процесуальною дією. Якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом в рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду, - сторони в рівних частках.

В даній справі не призначалось забезпечення чи авансової оплати витрат, пов`язаних із залученням перекладача, в порядку ст.125 ГПК України, тому в суду відсутні підстави для стягнення сум, які були вказані перекладачем у виставленому, проте неоплаченому позивачем рахунку, безпосередньо на користь перекладача.

Як випливає з аналізу положень статей 127 та 129 ГПК України, розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, встановлюється судом, зокрема і на підставі поданих рахунків за послуги перекладача, при цьому суд вважає, що відшкодуванню позивачеві підлягають не лише витрати, які сторона фактично сплатила, - 950 грн, а й витрати, які вона повинна сплатити, - 850грн, оскільки стаття 127 ГПК України (на відміну від, наприклад, пункту другого частини другої ст.126 ГПК України) не містить вказівки на те, що необхідною умовою для розподілу витрат, пов`язаних із залученням перекладача, є надання відповідних доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат.

Отже, витрати, пов`язані із залученням перекладача, у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи в будь-якому випадку незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України - інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може відступити від вказаного загального правила та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На переконання суду, всі витрати, пов`язані із залученням перекладача, в сумі 1800 грн, розподілити які просить позивач, є пов`язаними з розглядом справи, так як позивач був зобов`язаний надати переклад документів на виконання ухвали суду, а їх розмір є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з врахуванням ціни позову.

Таким чином, при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу у даній справі суд не вбачає необхідності відступати від загального правила розподілу витрат на підставі ч.5 ст.129 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.5- 7 ст.127 ГПК України, розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на оплату робіт перекладача, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на оплату робіт перекладача, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже, у зв`язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення розміру витрат не вправі зробити це і у даній справі.

Суд прийшов до висновку, що позивач в належному порядку обгрунтував розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, тому такі витрати (з врахуванням того, що позов задоволено частково) підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір також підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 127, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТК Добрий вечір , м.Львів, вул.Манастирського, 2, кв.141 (ідентифікаційний код 39490612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продтоварів , м.Дніпро, вул.Авіаційна, 39, оф.17 (ідентифікаційний код 42295910) 35736,48 грн основного боргу, 921,88 грн пені, 10720,94 грн штрафу, 1835,12 грн 36% річних, 2101,68 грн судового збору та 1799,72 грн витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченомуст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя З.П. Гоменюк