Постанова

від 07.10.2020 по справі 905/1965/19 (910/17106/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р. Справа №905/1965/19 (910/17106/19)

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Золотопуп С.В., свідоцтво №2653 від 26.03.2019 року ордер серія КС №606650 від 27.08.2020 року; Головатюк О.Л. (директор);

першого відповідача - не з`явився;

другого відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Леді Плюс , м.Київ, (вх.№2329Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року у справі №905/1965/19 (№910/17106/19)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Леді Плюс , м.Київ,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Карпати М , м.Київ,

2. Акціонерного товариства К.Енерго , м.Курахове,

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Леді Плюс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Карпати М та відповідача 2. Акціонерного товариства К.Енерго про визнання договору №1532601 від 01.10.2008 року недійсним з 01.11.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами було укладено договір №1532601 від 01.10.2008 року на постачання теплової енергії у гарячій воді для потреб багатоквартирного будинку за адресою: м.Київ, вул. Велика Васильківська, 2. Позивач є власником нежилого приміщення у вказаному будинку площею 288,50 кв.м. Рішенням Господарського суду міста Києва №910/6472/19 від 30.07.2018 року з позивача стягнуто на користь відповідача-1 64931,07 грн. заборгованості за теплову енергію за періоди з 01.11.2016 року по 01.04.2017 року та з 01.11.2017 року по 01.04.2018 року. Позивач вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним з моменту звернення ТОВ Управляюча компанія Карпати М з позовом до ТОВ Леді Плюс , оскільки договір №1532601 від 01.10.2008 року порушує права позивача на належний порядок отримання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, а також враховуючи те, що відповідач-1 не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України Про теплопостачання та ліцензіатом у сфері теплопостачання, не є балансоутримувачем або управителем багатоквартирного будинку та позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.02.2020 року матеріали справи №910/17106/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Леді Плюс до Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Карпати М та Акціонерного товариства К.Енерго про визнання договору №1532601 від 01.10.2008 припиненим з 01.11.2016 року передано за підсудністю до Господарського суду Донецької області для розгляду в межах справи №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства К.Енерго .

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року у справі №905/1965/19 (№910/17106/19) (суддя Зекунов Е.В., повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020 року) у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанціях.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №910/20226/16 та від 25.05.2017 року у справі №910/31573/15.

Скаржник помилковим вважає висновок місцевого господарського суду, що оцінюючи предмет спірного договору, його предметом є постачання відповідачем-2 теплової енергії у гарячій воді лише відповідачу-1 на його власні потреби опалення та вентиляції, і обов`язок відповідача-1 оплачувати за неї відповідачу-2.

Апелянт наполягає, що предметом спірного договору є не постачання відповідачу-1 теплової енергії, а її придбання відповідачем-1 у відповідача-2 для подальшого або перепродажу, або розподілу її обсягів на власний розсуд на інших осіб, в тому числі на належне позивачу приміщення, і обов`язок позивача оплачувати за теплову енергію не її виробнику відповідачу-2, а посереднику - відповідачу-1, що заборонено законом.

На думку скаржника, суд першої інстанції вірно встановивши факт, що позивач не є стороною спірного договору, невірно оцінив предмет спірного договору і дійшов невірного висновку про те, що правовідносини позивача із відповідачем-1 щодо оплати боргу за послуги з постачання теплової енергії у гарячій, воді не є предметом даного спірного договору і не є наслідком його укладення. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що у позивача із спірного договору виникають грошові зобов`язання перед відповідачем-1, позивач вважає що має місце спір про право. Права позивача порушені укладанням спірного договору, їх відновлення і захист можливе шляхом визнання договору припиненим з 01.11.2016 року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача; встановлено відповідачам строк на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.

30.09.2020 року від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9297), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перший відповідач вказує, що позивач помиляється щодо змісту понять споживач та виконавець послуг за договором №1532601. Зазначені апелянтом доводи не стосуються спірного договору, оскільки ТОВ УК Карпати М є лише споживачем. Жодних договорів на постачання теплоенергії де перший відповідач був би виконавцем послуг він не укладав. Виконавцем послуг за договором №1532601 є другий відповідач, який мав усі законодавчо врегульовані підстави для укладання договору.

Щодо тверджень позивача, що перший відповідач не є ні балансоутримувачем, ні управителем будинку і не має права укладати договори та здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги необхідно зазначити таке. Власником (балансоутримувачем) адміністративної будівлі відповідно до свідоцтва на право власності від 12.04.2000 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є ТОВ ДСЛК , загальною площею 1410,9 кв.м. Між першим відповідачем та власником будівлі ТОВ ДСЛК було укладено договір зберігання від 01.07.2016 року, відповідно до якого зберігач (ТОВ Карпати М ) здійснює послуги з утримання та управління будинком (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг тощо). Опалювальна система у будинку є єдиною та має прилад обліку теплової енергії, за яким здійснюються розрахунки з теплопостачальною організацією. Тобто, приміщення позивача опалюється за рахунок внутрішньобудинкової системи опалення будівлі та не має окремої системи опалення та окремого договору на постачання теплової енергії та приладу обліку за яким він міг би здійснювати розрахунки за опалення. Власником будівлі (а відповідно й внутрішньобудинкової опалювальної системи будівлі) було укладено договір з першим відповідачем (ТОВ УК Карпати М ) про надання послуг з утримання будівель і споруд та прибудинкових територій, відповідно до умов якого перший відповідач здійснює утримання будинку, в тому числі й усіх внутрішньобудинкових мереж, здійснює балансоутримання та має право від імені та в інтересах власника укладати угоди з виконавцями житлово-комунальних послуг. Так між відповідачами було укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії за яким другий відповідач надає послуги з опалення будівлі, балансоутримувачем якої є перший відповідач, який сплачує за послуги з постачання тепла.

01.10.2020 року від другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9333), в якому проти позиції апелянта заперечує та вказує, що з урахуванням положень ст. 188 Господарського кодексу України відсутні правові підстави визнавати на вимогу позивача, який не є стороною правочину, припиненим договір №1532601 від 01.10.2008 року.

Другий відповідач зазначає, що при зверненні до суду з вимогою визнати припиненим з певної дати договір №1532601 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений між відповідачами у даній справі, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини порушення певних прав та законних інтересів ТОВ Леді Плюс , які могли б бути відновлені саме із застосуванням обраного способу захисту. Суб`єктивні права ТОВ Леді Плюс не зазнавали протиправного впливу з боку АТ К.Енерго .

Ухвалами суду від 23.09.2020 року, від 01.10.2020 року та від 02.10.2020 року задоволено клопотання учасників справи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon . При цьому суд попереджав учасників справи, що відповідно до ч.4 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 розділу І Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи.

У судове засідання 07.10.2020 року представники відповідачів не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Частина 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, з огляду на належне повідомлення відповідачів, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

У судовому засіданні 07.10.2020 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників апелянта, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Леді Плюс (позивач у справі) є власником нежилого приміщення площею 288,50 кв.м. у будинку №2 по вулиці Велика Васильківська (колишня назва вулиці Червоноармійська) у м.Києві на підставі свідоцтва про право власності на нежиле приміщення від 23.04.2003 року.

01.10.2008 року між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго (згідно даних з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ 00131305) змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством К.ЕНЕРГО (ЄДРПОУ 00131305) (другий відповідач у справі), як енергопостачальною організацією, та Товариством з обмеженою відповідальністю Карпати М (перший відповідач у справі), як абонентом, укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1532601, за умовами якого другий відповідач зобов`язався постачати теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору (пункт 2.2.1 договору).

Згідно з умовами пунктів 8.1 та 8.4 договору останній набирає чинності з дня підписання, та діє до 31.12.2008 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

На підставі договору 30.07.2018 року рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/6472/18, яке набрало законної сили 11.01.2019 року, з ТОВ Леді Плюс стягнуто то на користь ТОВ Карпати М за період з 01.11.2016 року по 01.04.2017 року та за період з 01.11.2017 року по 01.04.2018 року в загальному розмірі 69931,07 грн.

Позивач посилається на те, що 26.04.2014 року набрав чинності Закон України №1198-VII від 10.04.2014 року Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії , згідно із яким внесено зміни, зокрема до ст.19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , а саме доповнено вказану статтю новою частиною наступного змісту: виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Позивач наголошує, що ТОВ Карпати М не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з теплопостачання і саме відповідач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг. З урахуванням наведеного, оскільки ТОВ Карпати М не має права ні управляти будинком, ні укладати обов`язкові для усіх співвласників будинку колективні договори, в тому числі на послуги постачання теплової енергії, на думку позивача, договір не відповідає ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Частинами 1-2 ст. 598 Цивільного кодексу України врегульовано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 року у справі №916/1684/18 дійшов висновку, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що позивач - ТОВ Леді Плюс , не є стороною спірного правочину.

При цьому, як слідує із предмета укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, перший відповідач виступає абонентом, а другий відповідач - енергопостачальною організацією. Тобто, договір урегульовує постачання другим відповідачем теплової енергії у гарячій воді першому відповідачу на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону та гарячого водопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України Про житлово-комунальні послуги .

26.04.2014 року набрав чинності Закон України від 10.04.2014 року №1198-VII Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії , яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги , згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

При цьому, до 30.04.2019 року спірні правовідносини підпадали під правове регулювання Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги , а з 01.05.2019 року - Закону України №2189-VIII від 09.11.2017 року Про житлово-комунальні послуги , проте у даному випадку праве регулювання за вказаними законами не містить суттєвих відмінностей.

У відповідності до ст.1 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги (чинного на моменту укладення спірного договору) виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із статтею 1 Закону України Про теплопостачання споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Постачання теплової енергії (теплопостачання), у відповідності до Закону України Про теплопостачання , господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.19 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги (чинного на моменту укладення спірного договору) виробник послуг може бути їх виконавцем; виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною першою статті 29 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги (чинного на моменту укладення спірного договору) договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем. Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг (ч.ч. 2,3 ст.29 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 року Про житлово-комунальні послуги ).

Як вже зазначалось, із предмета укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, в якому перший відповідач виступає абонентом, а другий відповідач - енергопостачальною організацією, договір урегульовує постачання другим відповідачем теплової енергії у гарячій воді першому відповідачу на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року.

У той же час наведені позивачем підстави недійсності вказаного договору не стосуються правомірності його укладення відповідачами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення першим відповідачем інших договорів - на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із власниками приміщень у будинку.

Однак, у правовідносинах за спірним договором перший відповідач виступає саме абонентом (споживачем) наданих другим відповідачем, як енергопостачальною організацією, послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді.

Таким чином, оспорюваний правочин укладений першим відповідачем не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, у зв`язку з чим наведені позивачем підстави недійсності цього договору не відповідають предметному та суб`єктному складу такого правочину.

Безпідставними є посилання позивача на наявність порушення його прав укладенням оспорюваного правочину, у зв`язку із поданням першим відповідачем позову про стягнення з ТОВ Леді Плюс заборгованості за договором №1532601 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2008 року, оскільки стягнення першим відповідачем у судовому порядку з позивача заборгованості за спожиті ним теплову енергії не підтверджує порушення прав позивача. Правовідносини позивача із першим відповідачем щодо оплати боргу за послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді не є предметом даного спору та не є предметом спірного договору, в якому позивач не є стороною.

Застосовуючи ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціальності обставин, суд зауважує на встановлення певних обставин у межах справи №910/6472/18, що розглядалася Господарським судом міста Києва за позовом ТОВ Управляюча компанія Карпати М до ТОВ Леді Плюс про стягнення 84267,10 грн. заборгованості з централізованого теплопостачання у приміщення магазину Noblesse за адресою: м.Київ, вул. Велика Васильківська, 2.

Рішенням суду від 30.07.2018 року у справі №910/6472/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 року, встановлено, що відповідно до додатку №5 до договору №1532601 від 01.10.2008 року ТОВ Управляюча компанія Карпати М є балансоутримувачем теплової мережі, яка проходить через будинки №2, 4 та 6 по вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), а також приєднання теплової мережі до двох теплових пунктів будинку - ТП1 та ТП2.

Згідно акту складеного ПАТ Київенерго від 12.02.2018 року №2/02-28, у приміщенні магазину проходить внутрішньобудинкова система опалення, яка йде через усе приміщення приладів обліку теплової енергії за розрахунковими рахунками №1535603. При цьому, суди послалися на відсутність у матеріалах справи доказів відключення ТОВ Леді Плюс від мереж теплопостачання у передбаченому законом порядку, зауваживши, що відключення опалювальних приладів не призвело до зменшення навантаження теплопостачання на будинок.

Наведені обставини слугували підставами для часткового задоволення судом позову ТОВ Управляюча компанія Карпати М про стягнення з ТОВ Леді Плюс заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2016 року по 01.04.2017 року та за період з 01.11.2017 року по 01.04.2018 року у загальному розмірі 60877,20 грн.

Також, судами обох інстанцій було ураховано, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити їх, зокрема, у разі якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Необґрунтованими на думку суду апеляційної інстанції є посилання скаржника на практику Верховного Суду у справах №910/31573/15 та №910/20226/16 з огляду на відмінність обставин цієї справи від зазначених.

Таким чином, визначені позивачем у позові у даній справі підстави для визнання недійсним як і припиненим укладеного між відповідачами правочину не знайшли свого підтвердження, що свідчить про обґрунтованість і правомірність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах Хаджинастасиу проти Греції , Кузнєцов та інші проти Російської Федерації ).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року у справі №905/1965/19 (910/17106/19) без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Леді Плюс залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року у справі №905/1965/19 (№910/17106/19) залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя І.А. Шутенко