Рішення

від 06.10.2020 по справі 905/969/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.10.2020р. Справа №905/969/20

за позовом: Комунального підприємства Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго (84182, Донецька область, Слов`янський район, м.Миколаївка, вул.50-річчя Слов`янської ТЕС, буд.22, код ЄДРПОУ 36209174)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж (84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Двірцева, буд.10, кв.69, код ЄДРПОУ 32737481)

про стягнення 14724,86 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Комунальне підприємство Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго , м.Миколаївка звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж , м.Краматорськ про стягнення заборгованості за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. про використання звалища ТПВ в м.Миколаївка в сумі 6958,35 грн, пені - 5838,93 грн, 3% річних - 555,57 грн, інфляційних збитків - 1372,01 грн, разом 14724,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №14-02/17 від 14.02.2017р. про використання звалища ТПВ в частині проведення своєчасної оплати за зобов`язаннями березня, липня, серпня, листопада 2017 року, що стало підставою для нарахування пені, процентів річних та інфляційних.

Ухвалою суду від 30.06.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/969/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві №07-14 від 14.07.2020р. Приватне акціонерне товариство Промстроймонтаж проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за березень 2017 року (з урахуванням заявлених сум пені, процентів річних та інфляційних) заперечувало з посиланням на сплив строку позовної давності в цій частині. Щодо пропуску позовної давності відповідачем також подано заяву №07-14-1 від 14.07.2020р. У відповідності до представленого відповідачем контррохрахунку, Приватним акціонерним товариством Промстроймонтаж визнано вимоги про стягнення основного боргу в сумі 5874,78 грн, 454,67 грн - 3% річних та 1091,37 грн - інфляційних.

У відповіді №1097 від 22.07.2020р. на відзив позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та, з посиланням на приписи ст.ст.257, 260, 261 Цивільного кодексу України, вказував, що трирічний строк позовної давності слід рахувати з 31.12.2017р. (закінчення терміну дії договору №14-02/17 від 14.02.2017р.). Тобто, за твердженням позивача, на момент звернення до суду із розглядуваним позовом, заявником такий строк не пропущено.

Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком відповідача, до господарського суду не надходили.

15.09.2020р. від позивача до суду надійшли письмові пояснення №1430 від 11.09.2020р. щодо оплати послуг за договором (з додатком), які не приймаються судом до уваги, оскільки подані з порушенням ч.ч.2, 9 ст.80, ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Як зазначалось, у відзиві та окремій заяві відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості (з урахуванням заявлених сум пені, процентів річних та інфляційних) за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. на використання звалища ТПВ, а саме: заборгованості за зобов`язаннями березня 2017 року у розмірі 1083,57 грн, а також нарахованих на неї: пені - 5838,93 грн, 3% річних - 100,90 грн, інфляційних втрат - 280,64 грн.

За змістом ст.ст.256, 261, 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З огляду на наведене, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як свідчать матеріали справи, 14.02.2017р. між Комунальним підприємством Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго (приймальник) та Приватним акціонерним товариством Промстроймонтаж (користувач) був підписаний договір №14-02/17 про використання звалища ТПВ.

За приписами п.1.1 вказаного вище договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.09.2017р.) користувач використовує звалище ТПВ для вивезення побутових та будівельних відходів з території міста Миколаївка в кількості 1250 куб. м.

Загальна сума договору становить 41025 грн, в т.ч. ПДВ - 6837,50 грн. Вартість послуг з приймання будівельних відходів, згідно з рішенням №132 від 30.10.2014р. виконавчого комітету Миколаївської міської ради Про затвердження Комунальному підприємству Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго тарифів на послуги з вивезення побутового сміття , на момент підписання договору становить 22,67 грн за 1 куб. м, в т.ч. ПДВ - 20%. Відповідно до рішення №56 від 20.04.2017р. Виконавчого комітету Миколаївської міської ради Про затвердження Комунальному підприємству Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго тарифів на послуги з вивезення побутового сміття з 15.05.2017р. вартість послуг складає 32,82 грн за 1 куб. м, в т.ч. ПДВ - 20% (п.п.3.1, 3.2 договору №14-02/17 від 14.02.2017р. в редакції додаткової угоди №1 від 18.09.2017р.).

Відповідно до п.5.1 укладеного сторонами правочину останній набирає чинності після підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2017р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п.3.3 договору №14-02/17 від 14.02.2017р., кількість прийнятих відходів підтверджується спеціальними талонами з наданням акту виконаних робіт до 1 числа місяця наступного за звітним.

Як вказує позивач, у березні, липні, серпні, листопаді 2017 року Комунальним підприємством Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго були надані послуги з прийняття побутових та будівельних відходів за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. на суму 17480,80 грн, які оформлені актами приймання-передачі споживання наданих комунальних послуг за березень 2017 року на суму 11606,02 грн, за липень 2017 року - 1641 грн, за серпень 2017 року - 1214,34 грн, за листопад 2017 року - 3019,44 грн.

Акти за липень та листопад 2017 року підписані з боку користувача особою, прізвище, ініціали та посадове становище якої не визначені.

Акти за березень та серпень 2017 року у графі, яка відведена для підпису, будь-якого підпису не містять. При цьому, внизу акту за березень 2017 року наявні підпис, прізвище та ініціали особи, посадове становище якої не зазначено.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву, відповідач факту виконання сторонами договору №14-02/17 від 14.02.2017р. у спірні періоди не заперечував та частково визнав вимоги позивача. Часткова незгода з позовом пов`язана лише з тим, що на думку відповідача, позивачем порушено строк позовної давності, зокрема, по відношенню до зобов`язань березня 2017 року.

За змістом ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В силу норм ст.79 вказаного нормативно-правового акту наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, при прийнятті цього рішення суд виходить з того, що у березні, липні, серпні, листопаді 2017 року Приватним акціонерним товариством Промстроймонтаж на підставі договору №14-02/17 від 14.02.2017р. використовувалось звалище ТПВ для будівельних відходів, внаслідок чого позивач правомірно нарахував платежі на загальну суму 17480,80 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу норм ч.1 ст.903 вказаного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом п.3.4 договору №14-02/17 від 14.02.2017р. передбачено, що оплата здійснюється щомісяця на підставі виставлених приймальником рахунків до 5 числа місяця наступного за звітним.

До матеріалів справи надано рахунки-фактури №485 від 29.03.2017р. на суму 11606,02 грн, №1524 від 31.08.2017р. на суму 1214,34 грн, №2170 від 30.11.2017р. на суму 3019,44 грн, на яких наявні відмітки про їх прийняття 04.04.2017р., 04.09.2017р. та 01.12.2017р. відповідно. Проте, доказів наявності у осіб, які прийняли ці рахунки повноважень діяти від імені Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж матеріали справи не містять. Рахунок №1308 від 31.07.2017р. взагалі не містить відомостей про його вручення.

Разом з тим, як зазначалось, у відзиві на позовну заяву, відповідач факту виконання договору №14-02/17 від 14.02.2017р. у спірні періоди не заперечував та частково визнав вимоги позивача. Часткова незгода з позовом пов`язана лише з тим, що на думку відповідача, позивачем порушено строк позовної давності, зокрема, по відношенню до зобов`язань березня 2017 року. Факт отримання вищенаведених рахунків відповідачем також не заперечується.

Відтак, з урахуванням приписів ч.1 ст.75, ст.79 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що наявність або відсутність обставин фактичного отримання рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за користування звалищем ТПВ, суд виходить з того, що зобов`язання з оплати наданих послуг, мали бути виконані наступним чином:

- за зобов`язаннями березня 2017 року на суму 11606,02 грн - 05.04.2017р. включно,

- за зобов`язаннями липня 2017 року на суму 1641 грн - 07.08.2017р. включно (з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (05-06.08.2017р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за зобов`язаннями серпня 2017 року на суму 1214,34 грн - 05.09.2017р. включно,

- за зобов`язаннями листопада 2017 року на суму 3019,44 грн - 05.12.2017р. включно.

Як свідчить представлена позивачем довідка №SN1-07/8/131 від 16.06.2020р. Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк , 11.04.2017р. Приватним акціонерним товариством Промстроймонтаж перераховано на користь позивача грошові кошти в сумі 9671,68 грн , призначення платежу: оплата за використання звалища ТПВ зг. рах. №485 від 29.03.2017р., в т.ч. ПДВ - 1611,95 грн .

Відтак, відповідач частково розрахувався за зобов`язаннями березня 2017 року.

За таких обставин, позивач мав право звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у заявленому розмірі.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019р. у справі №908/1501/18.

Разом з цим, умови договору №14-02/17 від 14.02.2017р. про надання послуг не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені (з встановленням її розміру) за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання зі сплати наданих послуг, внаслідок чого вимога про стягнення пені в сумі 5838,93 грн не ґрунтується на нормах діючого законодавства та положеннях договору.

Суд також не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , ст.1 якого визначає, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. За висновками суду, характер правовідносин сторін не відповідає умовам застосування цього закону.

Окрім того, суд звертає увагу позивача на безпідставність нарахування пені на протязі трьох років, оскільки за приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу норм ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 06.04.2017р. по 12.05.2020р. в розмірі 555,57 грн, інфляційні за період з квітня 2017 року по березень 2020 року в сумі 1372,01 грн.

Здійснивши перевірку вказаних розрахунків за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН суд встановив, що проценти річних за простроченими зобов`язання відповідача по оплаті послуг, які були надані у березні, липні, серпні, листопаді 2017 року (в межах визначених позивачем періодів), становлять 555,23 грн, інфляційні втрати - 1365,40 грн.

Як вказувалось вище, у відзиві та окремій заяві Приватне акціонерне товариство Промстроймонтаж проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за березень 2017 року у розмірі 1083,57 грн, а також нарахованих на неї: пені - 5838,93 грн, 3% річних - 100,90 грн, інфляційних втрат - 280,64 грн, заперечувало з посиланням на сплив строку позовної давності, з огляду на що суд зазначає про наступне:

Згідно з ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.256 вказаного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

За змістом ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як було зазначено вище, зобов`язання березня 2017 року на суму 11606,02 грн мали бути виконані до 05.04.2017р. включно.

Тобто, з урахуванням норм ст.253 Цивільного кодексу України прострочення відповідача з оплати наданих послуг у невиконаній частині та трирічний строк позовної давності розпочались 06.04.2017р.

З огляду на наведене, безпідставними є твердження позивача стосовно того, що трирічний строк позовної давності слід рахувати з наступного дня після закінчення строку дії договору.

Виходячи з того, що позовна заява №421 від 08.05.2020р. Комунального підприємства Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго була направлена до господарського суду 19.05.2020р. (дата штемпелю поштового відділення), судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення основного боргу в сумі 1083,57 грн за зобов`язаннями березня 2017 року, а також нарахованих на неї: пені, 3% річних, інфляційних втрат.

За висновками суду, позивачем не представлено до матеріалів справи доказів зупинення чи переривання перебігу позовної давності, які б спростували доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності у визначеній вище частині.

Згідно із ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначалось, 15.09.2020р. від позивача до суду надійшли письмові пояснення №1430 від 11.09.2020р., у яких містилась інформація про те, що 09.01.2018р. Приватне акціонерне товариство Промстроймонтаж здійснило на користь позивача оплату в сумі 2320,03 грн (за іншим договором), частина якої (850,77грн) за згодою сторін була зарахована в рахунок погашення заборгованості за зобов`язаннями березня 2017 року по договору №14-02/17 від 14.02.2017р.

Проте, вказані пояснення та додану до них копію платіжного доручення №41 від 09.01.2018р. суд до уваги не приймає як обставину, яка може свідчити про визнання боргу відповідачем та переривання строку позовної давності, з огляду на таке:

- по-перше, вказані пояснення з додатком були подані з порушенням норм ч.ч.2, 9 ст.80, ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України;

- по-друге, позивачем не підтверджено належним чином, що частина суми (850,77 грн), оплаченої за платіжним дорученням №41 від 09.01.2018р., була дійсно зарахована в рахунок погашення заборгованості за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. та за згодою сторін;

- по-третє, незважаючи на те, що згідно з ухвалою суду від 01.06.2020р. позовну заяву було залишено без руху у зв`язку, в тому числі, з неналежним засвідченням доданих до позову копій документів, копія платіжного доручення №41 від 09.01.2018р. так само не засвідчена належним чином (не містить дати засвідчення).

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, зважаючи на викладене вище, за висновками суду, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за зобов`язаннями березня 2017 року за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. у розмірі 1083,57 грн не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Наразі, будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку позовної давності в порядку норми ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України або пояснень з вказаного питання від позивача на адресу господарського суду Донецької області не надходило.

Одночасно, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред`явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачем всупереч вимог ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

При цьому, судом враховано, що вимоги позивача не відносяться до переліку тих, на які позовна давність не поширюється з огляду на приписи ст.268 Цивільного кодексу України.

Крім того, за твердженням позивача, вартість послуг, які були надані за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. у липні, серпні, листопаді 2017 року відповідачем сплачена не була. На теперішній час заборгованість Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж за відповідними зобов`язаннями становить 5874,78 грн.

Як вказувалось, відповідач у відзиві №07-14 від 14.07.2020р. зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за зобов`язаннями липня, серпня, листопада 2017 року на суму 5874,78 грн, 3% річних - 454,67 грн, інфляційних - 1091,37 грн є обґрунтованими і визнав їх.

За змістом п.1 ч.2 ст.46, ч.1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.191 вказаного нормативно-правового акту, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов`язаних з визнанням позову у частині основного боргу, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за договором №14-02/17 від 14.02.2017р. у розмірі 5874,78 грн підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення інфляційних та відсотків річних підлягають задоволенню на суми 1086,05 грн та 454,36 грн відповідно, які нараховані у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань липня, серпня, листопада 2017 року.

Судом приймається визнання позову відповідачем в частині сум відсотків річних - 454,36 грн, інфляційних збитків - 1086,05 грн. У залишковій частині відсотків річних суд не враховує визнання позову відповідачем оскільки це порушує права безпосередньо Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж .

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір .

При цьому за змістом ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Як встановлено, відзив №07-14 від 14.07.2020р. Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж , у якому відповідачем частково визнано позовні вимоги, поданий до суду до початку розгляду справи по суті, а саме 15.07.2020р.

Тобто, враховуючи наведене, з огляду на викладені вище положення закону, 50% суми судового збору в розмірі 529,26 грн (в частині визнання позовних вимог відповідачем та прийняття цього визнання судом) підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.

В той же час, приймаючи до уваги, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача частково, з огляду на положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у залишковій частині судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.46, 86, 129, 130, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Промстроймонтаж (84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Двірцева, буд.10, кв.69, код ЄДРПОУ 32737481) на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго (84182, Донецька область, Слов`янський район, м.Миколаївка, вул.50-річчя Слов`янської ТЕС, буд.22, код ЄДРПОУ 36209174) основний борг в сумі 5874,78 грн, 3% річних - 454,36 грн, інфляційні збитки - 1086,05 грн, а також судовий збір в сумі 529,26 грн.

Повернути Комунальному підприємству Миколаївської міської ради Сервіскомуненерго (84182, Донецька область, Слов`янський район, м.Миколаївка, вул.50-річчя Слов`янської ТЕС, буд.22, код ЄДРПОУ 36209174) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 529,27 грн, сплачений на підставі платіжного доручення №588 від 13.05.2020р.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 06.10.2020р.

Повний текст рішення складено 12.10.2020р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця