Рішення

від 07.10.2020 по справі 922/3996/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3996/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Комок" (62103, Харківська обл., м. Богодухів, вул. Пролетарська, б. 37; код ЄДРПОУ: 21248448) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, б. 21, поверх 8-9; код ЄДРПОУ: 39792822) про визнання права постійного користування земельною ділянкою за участю представників:

позивача - Браташ О.О., ордер № 1007127 від 13.01.20, адвокат;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2019 року Селянське (фермерське) господарство "Комок" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, в якій просить суд визнати за Селянським (фермерським) господарством "Комок" право постійного користування земельною ділянкою площею 42 га, яка розташована на території Харківської області Богодухівського району Ульянівської сільської ради, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б №073451 від 10 листопада 2000 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківської області не визнає право Селянського (фермерського) господарства "Комок" на користування земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 грудня 2019 року позовну заяву (вх. № 3996/19 від 03 грудня 2019 року) Селянського (фермерського) господарства "Комок" залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому ухвали для усунення недоліків.

19 грудня 2019 року на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 06 грудня 2019 року позивач надав заяву (вх. № 30941 від 19 грудня 2019 року) про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3996/19 за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 15 січня 2020 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України.

13 січня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№666 від 13.01.2020). Зазначив, що статут Селянського (фермерського) господарства "Комок" не містить жодних посилань на укладання будь-яких договорів між ОСОБА_1 та господарством щодо спірної земельної ділянки. Вважає, що власне створення селянського (фермерського) господарства відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" не засвідчує факт безпосереднього (юридичного) користування цим господарством земельною ділянкою, що передана у користування його засновнику, та не виключає можливості її використання безпосередньо засновником, як користувачем, на свій власний розсуд згідно з приписами земельного законодавства. Вважає, що позивачем до позовної заяви не надано жодних доказів щодо переоформлення права користування на юридичну особу, а отже земельні ділянки, перебувають у власності держави чи територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування згідно з чинним ЗК. Водночас ототожнення "права користування" земельною ділянкою, яке належало громадянину з правом "використання" та яке належало господарству, є неприпустимим.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2020 року зупинено провадження у справі №922/3996/19 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Комок" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду по справі №922/989/18. Зобов`язано Селянське (фермерське) господарство "Комок" та Головне управління Держгеокадастру у Харківської області повідомити суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду по справі №922/989/18.

23 червня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято рішення по справі № 922/989/18, яке було оприлюднене 20 липня 2020 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2020 року провадження у справі №922/3996/19 поновлено. Призначено підготовче засідання на 26 серпня 2020 року.

Протокольною Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 серпня 2020 року відкладення підготовчого засідання на 09 вересня 2020 року.

В підготовчому судовому засіданні 09 вересня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30 вересня 2020 року.

29.09.2020 секретар судового засідання телефонограмою повідомив учасників справи про те, що судове засідання призначене на 30 вересня 2020 року не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.10.2020 повідомлено учасникам справи про те, що судове засідання по справі відбудеться 07 жовтня 2020 року.

Додатково секретар судового засідання телефонограмами від 05.10.2020 повідомив учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 07 жовтня 2020 року.

Присутній в судовому засіданні 07.10.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити. Наголосив на тому, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства . як юридичної особи, обов`язки землекористувача земельної ділянки несе саме створене Селянське (фермерське) господарство "Комок", а не засновник та його голова, на ім`я якого лише було видано Державний акт.

Представник відповідача в судове засідання 07.10.2020 не з`явився. Про причини своєї неявки не повідомив. Про дату, час та місце був повідомлений належним чином.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.10.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

В 1993 року рішенням Ульянівської селищної ради ОСОБА_2 для створення селянського (фермерського) господарства в порядку ст.ст. 51,52 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) було надано у постійне користування земельку ділянку площею 42 га в межах згідно з планом, та видано державний акт на право постійного користування землею серії Б №073451 від 10 листопада 2000 року зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №122 (а.с.29-36 т.1).

Протоколом засідання земельної комісії від 22.12.1992 рекомендовано Ульяновській сільській раді виділити громадянину ОСОБА_2 земельну ділянку площею 42 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №073451 для організації селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу (а.с.26 т.1).

В акті дослідження земельної ділянки від 08.07.1993 земельна комісія районної ради постановила, що земельна ділянка площею 42 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №073451, відповідає природоохоронним, містобудівним, санітарним нормам та придатна для організації С(Ф)Г Комок (а.с.24-35 т.1).

Зазначеним актом обстеження земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства позивачем встановлено склад угідь земельної ділянки площею 42 га.

У вересні 1993 року представником Харківського філіалу Інституту землеустрою у присутності представника Ульянівської сільської ради та землекористувача складено протокол закріплення меж селянського господарства, яким були закріплені межи С(Ф)Г Комок , які складаються із земельної ділянки площею 42 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №073451. Зазначено, що претензій з боку суміжних землекористувачів стосовно закріплення відповідних меж не заявлялось (а.с.27-28 т.1).

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 06.09.1993 №45 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Комок", де голова - ОСОБА_2 , члени - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. Занесено до спеціальної господарської книги дані про склад земель новоствореного господарства - земельну ділянку площею 42 га в межах згідно з планом, та видано державний акт на право постійного користування землею серії Б №073451 (а.с.31,47-48 т.1).

06.09.1993 позивачу видано свідоцтво про державну реєстрацію С(Ф)Г Комок , номер запису 14501050001000323 (а.с.42 т.1).

Відповідно до статистичної довідки №11556 про включення до ЄДРПОУ, основними видами діяльності С(Ф)Г Комок є здійснення сільськогосподарської діяльності, зокрема, вирощування зернових, технічних та решти культур, розведення худоби, надання послуг у рослинництві, торгівля зерном та кормами, тощо (а.с.43 т1).

Розпорядженням голови Богодухівської райдержадміністрації від 30.06.1998, №331 видано С(Ф)Г Комок свідоцтво про державну реєстрацію нового зразка (а.с.40 т.1).

Рішенням зборів членів С(Ф)Г Комок у зв`язку із складанням в добровільному порядку з себе повноважень голови та його засновника і припиненням членства у господарстві, обрано головою господарства ОСОБА_1 , проведено державну реєстрацію статуту господарства у новій редакції.

Розпорядженням голови Богодухівської райдержадміністрації від 30.06.1998 для продовження діяльності С(Ф)Г Комок у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 здійснено перереєстрацію у встановленому порядку С(Ф)Г Комок на ім`я його голови - ОСОБА_1 , у тому числі і акт на постійне користування земельної ділянки площею 42 га в межах земель належних фермерському господарству (державний акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства від 27.07.2000, реєстраційний в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №263) (а.с41 т.1).

Як зазначає позивач, у зв`язку зі змінами, які відбулися у законодавстві України та необхідністю приведення діяльності господарства у відповідність до норм чинного законодавства, затверджено статут С(Ф)Г Комок в новій редакції.

Отже, в користуванні С(Ф)Г Комок розташованого на території Ульянівської сільської ради знаходиться земельна ділянка площею 42 га в межах визначених в державному акті на право постійного користування землею, наданого фермерському господарству для його створення та ведення селянського (фермерського) господарства.

29.03.2019 господарство з метою надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості земельної ділянки площею 42 га за Ф(С)Г Комок згідно державного акту на право постійного користування землею, яка розташована на території Ульянівської сільської ради Богодухівської району Харківської області, для ведення селянського (фермерського) господарства звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області із відповідною заявою (а.с.22 т.1).

Листом від 24.04.2019 про розгляд заяви відповідачем було повідомлено позивача про те, що згідно акту на право постійного користування земельна ділянка площею 42 га надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянці ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відмовляє юридичній особі Ф(С)Г Комок у наданні згоди на відновлення меж зазначеної земельної ділянки.

У зв`язку з тим, що відповідач не визнає право С(Ф)Г на користування вказаною земельною ділянкою, позивач звернувся до суду за захистом свого права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року №3312-XII, на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон №937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону №937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство №2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із Селянського (фермерського) господарства "Комок" ОСОБА_2.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

На момент виходу ОСОБА_2 із Селянського (фермерського) господарства "Комок" право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Комок", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Таким чином, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

При цьому, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Так, судом встановлено, що в 1993 році рішенням Ульянівської селищної ради надано ОСОБА_2 у постійне користування земельку ділянку площею 42 га для створення селянського (фермерського) господарства із земель запасу на підставі статей 51, 52 Земельного кодексу України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство .

Розпорядженням голови Богодухівської райдержадміністрації від 30.06.1998 для продовження діяльності С(Ф)Г Комок у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 здійснено перереєстрацію у встановленому порядку С(Ф)Г Комок на ОСОБА_1 , у тому числі і Державний акт на постійне користування земельної ділянки площею 42 га в межах земель належних фермерському господарству.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано Селянського (фермерського) господарства "Комок", яке зареєстроване як юридична особа.

Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

Як вбачається зі статуту Селянського (фермерського) господарства "Комок" затвердженим загальними зборами членів Селянського (фермерського) господарства "Комок" протоколом №1 від 17.10.2016, головою господарства та його засновником є ОСОБА_1 . Члени господарства: ОСОБА_5 (а.с.38,57-66 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що Селянське (фермерське) господарство "Комок" надає звітність стосовно господарської сільськогосподарської діяльності щодо земельної ділянки площею 42 га, яка знаходиться у його постійному користуванні, своєчасно сплачує податки від підприємницької діяльності господарства та за використання спірної земельної ділянки з моменту створення Селянського (фермерського) господарства "Комок".

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12 листопада 2019 року №285, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відмовляючи Селянському (фермерському) господарству "Комок" у наданні згоди на відновлення меж спірної земельної ділянки, діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення Селянського (фермерського) господарства "Комок" права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року по справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Комок" у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Комок" право постійного користування земельною ділянкою площею 42 га, яка розташована на території Харківської області Богодухівського району Ульянівської сільської ради, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б №073451 від 10 листопада 2000 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, б. 21, поверх 8-9; код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства "Комок" (62103, Харківська обл., м. Богодухів, вул. Пролетарська, б. 37; код ЄДРПОУ: 21248448) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "19" жовтня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко