Постанова

від 13.10.2020 по справі 913/209/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 913/209/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Лавр-Агро"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019

та рішення Господарського суду Луганської області від 25.07.2019

у справі № 913/209/19

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

до Фермерського господарства "Лавр-Агро"

про зобов`язання повернути земельну ділянку загальною площею 52, 3 га,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Луганській області звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства "Лавр-Агро", в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку загальною площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням 19 сесії 21 скликання Кремінської районної ради народних депутатів Кремінського району Луганської області від 24.05.1994 ОСОБА_1 передано в постійне користування земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля 49,4 га, сіножатті 2,9 га, яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області для ведення селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_1 та члени його родини використовували цю земельну ділянку для ведення фермерського господарства й утворили Фермерське господарство "Лавр-Агро". ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини й припиняється зі смертю особи, якій належало це право, то позивач просить зобов`язати Фермерське господарство "Лавр-Агро", яке користується вказаною земельною ділянкою без належних правових підстав, повернути її до земель запасу державної форми власності.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.07.2019 (суддя Шеліхіна Р.М.) позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га, (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 (колегія суддів у складі: Тарасова І.В. - головуючий, ОСОБА_2 , Фоміна В.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га, (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності.

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 10.04.1994 серії ЛГ №2050000022, виданим на підставі рішення 19 сесії 21 скликання Кремінської районної ради народних депутатів Кремінського району Луганської області від 24.05.1994, громадянину ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 53,3 га, яка розташована на території Нововодянської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 16.05.2016 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини й припиняється зі смертю особи, якій належало це право, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що зі смертю людини цивільна правоздатність припиняється. Право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 25.04.2018 у справі №399/374/16-ц та від 22.03.2018 у справі №552/3951/17). Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування. Відповідач не оформив належним чином, в порядку визначеному законодавством України, право користування спірною земельною ділянкою та користується земельною ділянкою безпідставно. Що ж до договору емфітевзису від 14.07.2015, укладеного між громадянином ОСОБА_1 та відповідачем про встановлення для Фермерського господарства "Лавр-Агро" права користування спірною земельною ділянкою площею 52,3 га для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який посвідчено ОСОБА_3 , нотаріусом м. Апрелівки Наро-Фомінського нотаріального округу Московської області, то ОСОБА_1 не мав права на укладення цього договору, як і розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки він не був її законним власником, а був користувачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд виходив з того, що розгляд місцевим господарським судом справи по суті за відсутності представника відповідача, належним чином не повідомленого про дату час та місце проведення судового засідання, в якому було прийнято рішення є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції у даній справі відповідно до положень ст. 277 ГПК України. Разом з тим, приймаючи нове рішення у справі, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову.

Так скаржник зазначає, що відповідно до чинного законодавства він сплачує всі необхідні податки і збори, пов`язані з діяльністю господарства, в тому числі за користування землею; судами не встановлено доказів повернення вищезазначеної земельної ділянки до земель державної власності чи доказів переоформлення прав користування нею спадкоємцями ОСОБА_1 ; судами не залучено до участі у справі спадкоємців ОСОБА_1 ; місцевому господарському суду слід було відмовити у задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову; судами не враховано позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.01.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 31.01.2020 та зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.02.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 09.01.2020 строк, у якому позивач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів відповідача.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.10.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2020 розгляд справи у судовому засіданні призначено в режимі відеоконференції та доручено Луганському адміністративному окружному суду забезпечити проведення відеоконференції 13.10.2020 о 16:00.

Разом з тим, 13.10.2020 судове засідання у режимі відеоконференції не відбулося у зв`язку з технічною неможливістю його проведення через закінчення робочого дня у Луганському адміністративному окружному суді.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції на момент отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЗК України (станом на 10.11.1994) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (станом на 10.11.1994) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним на момент отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею ведення селянського (фермерського) господарства, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 до 22.09.2005 було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Так само і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (п. 60 постанови) зроблено висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31, 92 ЗК України від 25.10.2001 після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Враховуючи викладене, висновок судів обох інстанцій про те, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано, та не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб є передчасним.

Водночас, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки судами обох інстанцій не відображено у судових рішеннях встановлення обставин ані коли і ким було створено фермерське господарства відповідача, ані склад його майна, та враховуючи передчасність висновків судів з приводу неможливості переходу права на земельну ділянку до фермерського господарства, судові рішення не можна визнати такими, що прийняті з урахуванням обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, проте дослідження викладених вище обставин є необхідною умовою для правильного вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Лавр-Агро" задовольнити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 скасувати.

Справу № 913/209/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.