Рішення

від 15.10.2020 по справі 627/926/17

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/926/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі :

головуючого судді - Каліберди В.А.,

з участю секретаря - Коломієць Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовною заявою заступника прокурора Харківської області, подану в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа -Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

До Краснокутського районного суду Харківської області звернувся заступник прокурора Харківської області з позовом, поданим в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

В підтвердження позовних вимог позивач зазначив, що в ході вивчення правомірності передачі земельних ділянок на території Краснокутського району Харківської області у приватну власність, що розташовані на землях ДП Гутянське лісове господарство встановлено, що рішенням ХХХV сесії V скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3755 га, у тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,1255 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 видано два державних акти на право власності на земельні ділянки, а саме:

-площею 0,2500 га серія ЯИ №973892, який 26.10.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069900104 та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0434;

-площею 0,1255 га серія ЯИ №973893, який 26.10.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069900105 та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0435.

Проте, рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 та зазначені державні акти є незаконними з наступних підстав.

Відповідно до листа Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства від 17.05.2017 №А-10-52 спірні земельні ділянки знаходиться в межах лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство на підставі матеріалів геодезичної зйомки, виконаної Харківським державним проектно - вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс , аналізу матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти.

Однак, в порушення вимог ст.ст.20,21,122,149 Земельного кодексу

України Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області з перевищенням наданих повноважень змінено цільове призначення спірних земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення та надано їх у власність для житлової громадської забудови, обслуговування будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства.

Викладені обставини змусили прокурора звернутися до суду за захистом прав держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство".

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Державного агентства лісових ресурсів України в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник державного підприємства Гутянське лісове господарство в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідачів - ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог заступника прокурора Харківської області та прохала відмовити в їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 31.08.2020 року не з`явився, однак його представником було подано до суду телефонограму про відкладення розгляду справи, в якому представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 прохала перенести судове засідання на іншу дату в зв`язку з хворобою відповідача ОСОБА_1 .

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 31 серпня 2020 року, що підтверджується його підписом в розписці про отримання судової повістки (а.с. 34, т.2).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 31 серпня 2020 року у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксування судового процесу згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось. Розгляд справи перенесено на 15 жовтня 2020 року на 11 год 00 хв.

15 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просив перенести судове засідання на іншу дату.

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 15 жовтня 2020 року, що підтверджується його підписом в розписці про отримання судової повістки (а.с. 48, т.2).

Відповідно до вимог частини 1-3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає, оскільки під час розгляду справи в судовому засіданні інтереси відповідача ОСОБА_1 предсталяв його представник адвокат Фільова Н.Д. та судом не приймалося рішення про визнання явки відповідача ОСОБА_1 обов`язковою, а тому відповідно до п.4 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , який в минулих судових засіданнях давав свої пояснення щодо предмету спору.

В нинішньому судовому засіданні, тобто 15.10.2020 року, в яке не з`явився в черговий раз ОСОБА_1 , відбувалися судові дебати за участю його представника ОСОБА_2 .

Представник третьої особи - державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ХХХV сесії V скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3755 га, у тому числі: 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,1255 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення.

На виконання вказаного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 року ОСОБА_1 видано два державних акти на право власності на земельні ділянки, а саме:

-площею 0,2500 га серія ЯИ №973892, який 26.10.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069900104 та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0434;

-площею 0,1255 га серія ЯИ №973893, який 26.10.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069900105 та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0435.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається норм Земельного кодексу України (чинних на час прийняття оскаржуваного рішення), а саме ст. 12 ЗК України: до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у

власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель

комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної

власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних

територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних

ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель

комунальної власності, додержанням земельного та екологічного

законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання

земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними

вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання

земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним

поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання

земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і

зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин

відповідно до закону.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого

самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,

провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з

питань охорони навколишнього природного середовища та лісового

господарства.

Абзацом а) статті 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно зі статтею 55 ЗК до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до абз. ґ) ч.4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому за статтею 3 ЗК земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК).

Згідно зі статтею 7 ЛК ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК, законів України від 7 липня 2011 року № 3613-VI Про Державний земельний кадастр та від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 633/429/14-ц позовом Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Чугуєво-Бабчанське лісове господарство до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та повернення земельної ділянки.

Однак, як вбачається з відповіді Харківського державного проектно - вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс від 17.05.2017 року №А-10-52, що у відповідності до матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти України, а також матеріалів геодезичної зйомки інституту земельні ділянки з кадастровим номером 6323584701:01:001:0434 та 6323584701:01:001:0435, власник - ОСОБА_1 , знаходяться в межах лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство .

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне рішенням XXXV сесії V скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16 грудня 2009 року не відповідає вимогам Земельному кодексу України (чинним на час його прийняття), оскільки спірні земельні ділянкі відносяться до земель лісогосподарського призначення , постійним користувачем якої є ДП Гутянське лісове господарство , а тому зазначене рішення підлягає скасуванню як таке, що суперечить законодавству України та порушує цивільні права та інтереси держави.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання земельних ділянок відповідачем) таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 346 ЦК України право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц.

Оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі незаконного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16 грудня 2009 року, а тому державні аки на право власності на земельні ділянки серії ЯИ №973892 та серії ЯИ №973893, зареєстровані у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069900104 та за № 011069900105, є також незаконним.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати його від добросовісного набувача у разі, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Про наявність правових підстав для витребування в добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України спірної земельної ділянки, що належить до земель лісогосподарського призначення та яка на час прийняття незаконного рішення про її відчуження перебували в державній власності і вибула з володіння власника - держави поза його волею, зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі №6-99цс14.

Оскільки земельні ділянки вибули з володіння держави поза волею власника, повноваження якого здійснює державне підприємство Гутянське лісове господарство , суд вважає, що вимоги прокурора щодо витребування у добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_1 , спірних земельних ділянок на користь держави в особі державного підприємства Гутянське лісове господарство підлягають задоволенню.

Що стосується вимог прокурора про скасування державної реєстрації земельних ділянок шляхом скасування кадастрового номеру, то вони задоволенню не підлягають на підставі слідуючого.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, заключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах повноважень, зазначених цим Кодексом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України Про оренду землі та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України .

Відповідно до пункту в статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад.

За приписами пунктів 1, 2 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі за текстом - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм злісності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, іншими актами законодавства.

Організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр .

За приписами пункту 1 статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації, яка зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно пункту 8 статті 9 Закону України Про Державний земельний кадастр державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Крім того, процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі за текстом - Порядок).

Пунктом 5 Порядку передбачено, що до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України Про Державний земельний кадастр та цим Порядком.

Відповідно до пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, скасування Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації земельної ділянки відбувається лише в двох випадках:

- поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання;

- коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Зазначений перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором є вичерпним.

Крім цього, чинним законодавством України не передбачено процедуру скасування кадастрових номерів, як це зазначено у позовній вимозі заступника прокурора Харківської області, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується посилання відповідача ОСОБА_1 та представника відповідача Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області щодо пропуску строку позовної давності, то суд виходить за наступного.

Судом встановлено, що рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16 грудня 2009 року щодо земель лісового фонду, прийняте з перевищенням наданих повноважень, оскільки право на передання цих земель у власність належало виключно Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Прокурор у даній справі звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" .

Оскільки позивач, у даній справі, як юридична особа набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Орган прокуратури у даному випадку є уповноваженим представником держави. Отже, перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.

На підтвердження початку перебігу позовної давності прокурор надав лист від 17.05.2017 № А-10-52 від директора Харківського державного проектно - вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства щодо знаходження земельних ділянок з кадастровими номерами 6323584701:01:001:0434 та 6323584701:01:001:0435 в межах лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство та вказав, що саме з часу отримання вказаного листа, тобто з 17.05.2017, йому стало про винесення оспорюваних рішень (а.с.22, т.2).

Даних про те, що органи державної влади у сфері охорони навколишнього природного середовища до 2017 року знали про винесення спірного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області та фактичне користування ОСОБА_1 землями лісового фонду, матеріали справи не містять.

Отже враховуючи вищевикладене, заяви відповідача ОСОБА_1 та представника відповідача Мурафської сільської ради про пропуск строку позовної давності на оскарження спірного рішення та захист права державної власності на землю, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Також, представник відповідачів під час судового розгляду справи наполягала на тому, що спірні земельні ділянки відносять до земель Мурафської сільської ради, однак такі доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, спростовуються відомостями Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс , який здійснює діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Представник відповідачів посилається на рішення Мурафської сільської ради від 13 листопада 2018 року №827, яким спірні земельні ділянки виключено із земель ДП Гутянське лісове господарство та протокол № 1 від 05 листопада 2018 року Комісії по АПК, земельним відносинах, використанню природних ресурсів та екології по обстеженні земель лісогосподарського призначення державної власності, що перебувають у користуванні ДП Гутянське лісове господарство в межах населеного пункту с. Мурафа, Краснокутського району.

Між тим, такі докази не є належними та допустимими, оскільки питання про виключення спірних земельних ділянок із земель лісового призначення у встановленому законом порядку не вирішено.

В той час, як висновок про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство зроблений на підставі не лише публічної кадастрової карти, а й планшету № 6 Володимирського лісництва Гутянського держлісгоспу, Таксаційного опису кв. 126 Володимирського лісництва ДП Гутянський лісгосп .

Також, до спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувача та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, лісові ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 469/777/16-ц.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не міг законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки. Натомість він набув такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади незаконного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 не відповідає вимогам Земельному кодексу України (чинним на час його прийняття), оскільки спірні земельні ділянки відносяться до лісового фонду ДП Гутянське лісове господарство , а тому виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині: визнання незаконним та скасування рішення Мурафської сільської ради від 16.12.2009 року, визнання недійсними державних актів на право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, витребування та повернення земельних ділянок підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12,20,21,84 Земельного кодексу України, ст.ст. 55,56, п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, Законом України Про Державний земельний кадастр , ст. ст. 4,5,13,76-83,141, 142, 256,259,265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовну заяву заступника прокурора Харківської області, подану в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення XXXV сесії V скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 16.12.2009 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , яким надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3755 га, у тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,1255 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення.

Визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га серія ЯИ №973892, який 26.10.2010 року зареєстровано за №011069900104 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0434.

Визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1255 га серія ЯИ №973893, який 26.10.2010 року зареєстровано за №011069900105 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0435.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути на користь держави в особі державного підприємства Гутянське лісове господарство , яке є постійним користувачем спірних земельних ділянок земельні ділянки з кадастровим номером: 6323584701:01:001:0434 та 6323584701:01:001:0435.

В задоволенні інших позовних вимог заступника прокурора Харківської області - відмовити.

Стягнути з Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області (код ЄДРПОУ: 04397448) на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 4455 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 27 коп. за наступними реквізитами: код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 4455 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 27 коп. за наступними реквізитами: код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заступник прокурора Харківської області А.Гончаренко (місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького №4, м. Харків).

Державне агентство лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Ш.Руставелі № 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37507901).

Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства (місцезнаходження: вул. Пушкінська №86, копр.2, м. Харків, код ЄДРПОУ: 35246550).

Державне підприємство Гутянське лісове господарство (місцезнаходження: вул. Первухінська №49, смт Гути, Богодухівський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 00993082).

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).

Мурафська сільська рада Краснокутського району Харківської області (місцезнаходження: вул. Центральна №41, с. Мурафа, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 04397448).

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (місцезнаходження: м. Київ, вул. Народного ополчення №3, код ЄДРПОУ: 39411771).

Повний текс рішення виготовлено 19.10.2020 року.

Суддя В.А.Каліберда