Рішення

від 05.10.2020 по справі 714/234/20

ГЕРЦАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/714/121/20

ЄУН : 714/234/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. м. Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М. за участю: секретаря судових засідань Гаїна А.Г. представника позивачкиОСОБА_1 представника відповідачаОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації витрат понесених на виконання відповідачем боргових зобов`язань згідно судового рішення та договору позики -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, зазначивши, що з листопада 2013 року стала співмешкати із відповідачем, а 18 липня 2014 року вони уклали шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Герцаївського районного управління юстиції Чернівецької області. За рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2019 року шлюб між ними був розірваний.

За час спільного подружнього життя вони придбали рухоме майно на загальну суму 114 870 грн., зокрема: холодильник сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральну машинку білого кольору вартістю 4000 грн.; кухню вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн.; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафу купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн.; ліжко двоспальне вартістю 6000 грн.; котел газовий білого кольору вартістю 1000 грн.; чотири сталеві радіатори для опалення білого кольору вартістю однієї 2500 грн. на загальну суму 10 000 грн.; ворота ковані металеві вартістю 25 000 грн. Також, за час шлюбу ними спільно було збудовано залізобетонний паркан вартістю самого паркана 7500 грн. та понесли витрати на його будівництво в сумі 5800 грн., та проведено ремонт коридору в будинку за місцем їх тодішнього проживання, нині місце проживання відповідача по АДРЕСА_1 та що використано будівельних матеріалів в сумі 16000 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачки за новою позовною заявою та зменшених в процесі розгляду справи позовних вимог, представник позивача посилаючись на припиненням шлюбних відносин між сторонами, просив у порядку поділу вищезазначеного рухомого майна визнати за позивачкою право приватної власності на : холодильник сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральну машинку білого кольору вартістю 4000 грн.; кухню вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн.; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафу купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн., в всього рухомого майна на суму 31 900 грн., зобов`язавши відповідача передати вказане майно позивачці.

З огляду на вартість спільного майна, яке має перейти до відповідача на суму 69 670 грн., то з останнього слід стягнути на користь позивачки грошову компенсацію в сумі 37 770 грн. (69 670 грн. - 31 900 грн. = 37 770 грн.).

Також, з посиланням на те, що відповідач за ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року був зобов`язаний сплатити ОСОБА_5 - дружині за попереднім шлюбом, в якості компенсації вартість її частки у спільному майні подружжя 80 000 грн. й таке відшкодування було здійснено за час шлюбу сторін по справі, то з відповідача слід стягнути на користь позивачки половину таких коштів в розмірі 40 000 грн.

Окрім того, позивачка просила стягнути з відповідача 350 доларі США, що складає половину позики отриманої позивачкою в її матері на суму 700 доларі США та використаних на погашення заборгованості відповідача зі сплати аліментів на дітей від попереднього шлюбу.

В рахунок понесених витрат за отримання професійно-правничої допомоги позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 27 000 грн., а також просила стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Відповідач ОСОБА_4 заперечуючи проти позовні вимоги позивачки подав суду відзив в якому зазначив, що об`єм придбаного за час шлюбу із позивачкою майна не оспорює та проти його поділу в натурі на умовах запропонованих позивачкою за редакцією первісного позову не заперечує, за виключенням наступного. Так, як за час шлюбу вони придбали два комплекти кухонних меблів, які позивачка просилить виділити їй : кухню вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн. та кухню вбудовану синьо-білого кольору вартістю 5000 грн., то останню просив виділити йому, зваживши при цьому що вона вбудована у будинку за місцем його проживання. З вартістю спільного майна на яку посилається позивачка погоджуються частково, за окремими виключеннями, а саме. Металеві ковані ворота були виконанні на його замовленню за що сплачено 19700 грн., а не 25000 грн. на що вказує позивачка. З наявних чотирьох сталевих радіаторів за спільні кошти було придбано всього один, відповідна вартість якого складає 2500 грн., замість 10 000 грн. за чотири радіатора. Також, не відповідає дійсності ціна газового котла яка позивака просить залишити йому придбаного за 500 грн., а не 1000 грн.

Відтак, вартість майна на яке позивачка просить визнати право власності за нею складає 31 900 грн., а вартість майна яке позивачка пропонує виділи йому (відповідачу) з урахуванням вартості радіатора, кованих воріт, газового котла та вбудованої кухні, яку він просить залишити йому складає 69 670 грн. Тому, загальна вартість майна яке підлягає поділу між сторонами складає 101 570 грн., а відповідно частка кожного з подружжя з урахуванням положень ст. 70 СК України, щодо рівності часток дорівнює 50 785 грн. (101 570 грн. : 2 = 50 785 грн.). За таких обставин, різниця частки позивачки у праві спільної сумісної власності становить 18 850 грн. (50 785 грн. - 31 900 грн. = 18850 грн.) яку відповідач погоджується сплатити.

В іншій частині позовні вимоги позивачки вважає безпідставними. Зобов`язання перед колишньою дружиною ОСОБА_5 в сумі 80 000 грн. які він зобов`язався сплачувати у строки встановлені ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року як компенсацію вартості спільного майна подружжя, виникло перед ним, за своєю юридичною природою стосується його особисто, а не інтересів сім`ї. Вказане зобов`язання було виконано ним особисто, за власні кошти ще до шлюбу із позивачкою в сумі 10000 грн., а решта боргу сплатив його батько - ОСОБА_6 . Позивачка участі у погашенні даного боргу не приймала. Тому, вважає, що такі боргові зобов`язання не є спільним боргом подружжя й не може бути врахований при поділі спільного майна подружжя.

Щодо вимоги позиваки про стягнення половини вартості майна за договором позики в сумі 700 доларів США, які вона позичила у її матері, то такий договір не був укладений в інтересах сім`ї, згоди на це відповідач не надавав та самого боргу не існує на момент звернення позивачки до суду через його погашення останньою. Тому в цій частині відповідач також просив відмовити позивачці у задоволенні її вимоги.

Водночас, просив стягнути з позивачки на його користь понесені та документально підтвердженні витрати на оплату правової допомоги.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав уточненні та зменшенні вимоги позивачки які просив задовольнити. У своєму поясненні послався на те, що позивачка та відповідач за час шлюбу придбали рухоме майно обсяг якого зазначено у позовній заяві. З огляду на те, що сторона відповідача визнає об`єм рухомого майна придбаного сторонами за час шлюбу, а позивачка погодилася із пропозицію відповідача щодо його поділу, в т.ч. щодо його вартості за відзивом на позов, то представник позивачки просив суд, визнати за позивачкою право власності на рухоме майно загальною вартістю 31900 грн., а саме : холодильник сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральну машинку білого кольору вартістю 4000 грн.; кухню вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн. ; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафу купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн.

Посилаючись на те, що майно на яку позивачка просить визнати право власності наразі знаходиться за місцем проживання відповідача, то його слід зобов`язати передати вказане майно позивачці.

Оскільки між сторонами досягнуто домовленості щодо вартості речей придбаних за час шлюбу яка складає 101 570 грн., а вартість майна на яке позивачка просить визнати право власності складає 31 900 грн., то різницю у вартості майна яка залишається відповідачу на суму 69 670 грн. за мінусом вартості майна позивачки - 31 900 грн., слід стягнути з відповідача на користь позивачки на суму 37770 грн.

З посиланням на норму ст. 60 СК України, представник позивача вважав, що боргові зобов`язання які відповідач мав на час до укладення шлюбу із позивачкою але виконані під час шлюбу з останньою також підлягають поділу в рівних частках між сторонами. Зокрема, за часу шлюбу позивачки та відповідача, вони разом погасили борг, який відповідач мав перед його колишньою дружиною від першого шлюбу - ОСОБА_5 , в сумі 80000 грн. як компенсацію половини вартості спільного майна подружжя. Таке відшкодування провадилось на виконання ухвали Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року про затвердження мирової угоди між сторонами, за якою відповідач зобов`язався сплачувати колишній дружині по 10 000 грн. у строки обумовлені в ухвалі суду, починаючи з квітня 2014 року по грудень 2015 року. У цей період часу позивачка та відповідач знаходилися у шлюбі, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. Зокрема, сторони за місцем проживання тримала велику рогату худобу, свиней, які реалізували та на вирученні кошти разом із коштами, які заробляв відповідач на будівництві, погашали борг який відповідач мав перед першою дружиною. Через неприязні відносини які складися між відповідачем та дружиною від першого шлюбу ОСОБА_5 , то кошти за для погашення боргу сторони передавали батькові відповідача який у свою й передавав кошти ОСОБА_5 . Відтак, виконанні боргові зобов`язання сторонами за час шлюб перед третьою особою підлягають поділу між сторонами, тому з відповідача підлягає стягненню на корись позивачки 40 000 грн.

З посиланням на норму ст. 65 СК України, представник позивача вважав наявними підстави для стягнення з відповідача половину грошей отриманих позивачкою 23 червня 2019 року в її матері ОСОБА_7 в сумі 700 доларів США та переданих батькові відповідача ОСОБА_6 як борг відповідача зі сплати аліментів на дітей від першого шлюбу. Позиченні кошти були використанні в інтересах сім`ї, тому відповідач зобов`язаний сплатити позивачці їх половину - 350 доларів США. Сама обставина повернення особисто позивачкою боргу позикодавцю вже після розірванню шлюбу з відповідачем, не звільняє його від обов`язку відшкодувати такі кошти позивачці.

Судові витрати понесенні позивачкою за отриману професійно-правничу допомогу в сумі 27 000 грн. та судовий збір також підлягають стягненню з відповідача.

Що стосується вимог відповідача про стягнення з позивачки витрат за професійно-правничу допомогу, то вважає що вартість таких робіт завищено, а відтак не заперечував проти їх часткового задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 , в судовому засіданні не заперечував проти часткового задоволення вимог позивачки про що вказано у відзиві на позов. Між сторонами досягнуто домовленостей щодо об`єму рухомого майна придбаного за час шлюбу, варіантів поділу та його вартості з чим погодилася сторона позивача, про що свідчить позовна заява сторони позивача у новій редакції та заява про зменшення позовних вимог, а також пояснення представника позивача надані під час судового засідання. В цій частині сторона відповідача погоджується на визнання за позивачкою право власності на майно в об`ємі вказаній у новій позовній заяві, яку відповідач погоджується передати позивачці за першою її вимогою та вирішення спору в цій частині позасудово. Щодо компенсації відповідачем позивачці різниці у вартості майна придбаного за час шлюбу, то на його думку, стороною позивача такий розрахунок проведений неправильно, що не відповідає категорії рівності сторін. Так, з огляду на визнання сторонами вартості їх спільного майно придбаного за час шлюбу на суму 101 570 грн., то за рівності часток кожного з подружжя, частка кожного складає 50 785 грн. Відтак, за мінусом вартості майна яке позивачка просить їй виділити на суму 31 900 грн., то її різниця у вартості в грошовому еквіваленті складає 18 850 грн. (50 785 грн. - 31 900 грн. = 18 850 грн.), й таку компенсацію відповідач погоджується сплатити позивачці.

Позовні вимоги позивачки про стягнення компенсації витрат понесених на виконання відповідачем боргових зобов`язань за ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року та договору позики укладеного між позивачкою та її матерю є такими що заявлені безпідставно, на що звернуто увагу у відзиві на позов. Вважає, що боргові зобов`язання відповідача перед дружиною за першим шлюбом стосувалося особисто відповідача, а не його сім`ї - відповідача та позивачки як солідарних боржників. Кошти які були погашення відповідачем хоч і під час шлюбу з позивачкою за своєю природою не є спільними коштами подружжя через те що зобов`язання виникло перед відповідачем як боржником коли він не перебував у шлюбі із позивакою тай виконано було особисто останнім та його батьком, що підтверджується відповідними письмовими розписками.

Щодо позики яку позивача отримала в її матері, то остання її ж її погасила. Про таку позику відповідачу відомо не було та й згоди на це не давав. Окрім того, на час звернення позивачки до суду з даним позовом як такого боргу не існує, а в відтак й предмета стягнення як такого немає.

З огляду на предмет позову, його зміст та часткову необґрунтованість, представник відповідача вважав наявними підстави для часткового задоволення вимог позивачки в частині понесених витрат на оплату допомоги представника, а саме в сумі 50 % від сплачених. Щодо судового збору, то не заперечував проти його стягнення з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків та дослідивши письмові докази по справи, встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України гарантовано кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Судом установлено, що з 18 липня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2019 року розірвано (а.с. 8 зворот, 9).

Статтею 60 СК встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України у п. 23 своєї постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя (по тексту постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року), роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Сторонам визнається, що за час спільного подружнього ними було придбано рухоме майно, зокрема : холодильник Самсунг сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральну машинку Самсунг білого кольору вартістю 4000 грн.; кухня вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн. ; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафу купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн.; ліжко двоспальне вартістю 6000 грн.; котел газовий білого кольору вартістю 500 грн.; один сталевий радіатор для опалення білого кольору вартістю 2500 грн.; ворота ковані металеві вартістю 19 700 грн.

Також, за час шлюбу ними спільно було збудовано залізобетонний паркан вартістю самого паркана 7500 грн. та понесли витрати на його будівництво в сумі 5800 грн., проведено ремонт коридору в будинку за місцем їх тодішнього проживання, нині місце проживання відповідача по АДРЕСА_1 та що використано будівельних матеріалів в сумі 16000 грн. Загальна вартість майна придбаного за час шлюбу сторін складає 101 570 грн., проти чого сторони не заперечують.

Про право дружина і чоловік на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу зазначено у ч.1 ст.69 СК України

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Великої Палати у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018 року, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Оскільки позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 мають право на Ѕ частку у спільному майні подружжя, то вимоги позивачки в частині визнання за нею право приватної власності на : холодильник сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральна машинка білого кольору вартістю 4000 грн.; кухню вбудовану червоно-чорного кольору вартістю 8000 грн. ; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафа купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн. на загальну суму 31900 грн. підлягають задоволенню.

З огляду на те, що решта рухомого майно на суму 69 670 грн. залишається у володінні відповідача та останній згоден сплачувати позивачці половину їх вартості про що останній зазначив у відзиві на позов та підтримано в цій частині його представником ОСОБА_2 в судовому засідання, то з відповідача слід стягнути різницю Ѕ частки їх вартості, а саме 18 850 грн. виходячи з наступного :

101 570 грн. - вартість усього спільного мана подружжя, що підлягає поділу ;

50 785 грн. - частка кожного з подружжя (сторін) (101 570 грн. : 2 (подружжя);

18 850 грн. - (50 785 грн. (частка кожного з подружжя) - 31 900 грн. (частка позиваки) = 18 850 грн.

Що стосується вимог позивачки про зобов`язання відповідача передати майно придбане за час шлюбу, стягнення з відповідача половину грошей як компенсацію витрат понесених на виконання його боргових зобов`язань, то суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

У статті 2 ЦПК України визначено основні його засади серед яких, принципи змагальності сторін та диспозитивності.

Про змагальність сторін йдеться у ст. 12 ЦПК, метою якого зокрема є доведеність кожною стороною обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тим часом суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Метою принципу диспозитивності про який йдеться у ст. 13 ЦПК є розгляд справи судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Про обов`язок доказування стороною обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом йдеться у ст. 81 ЦПК України.

При цьому, докази які подаються сторонами та іншими учасниками справи мають бути належними (ст. 77 ЦПК) та допустимими (ст. 78 ЦПК). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Верховний Суд України у п.4 своєї постанови Пленуму № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначив, що оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди згідно зі ст. 119 ЦПК (нині ст. 175 ЦПК) повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.

Позивачка пред`являючи вимогу про зобов`язання відповідача передати їй майно придбане за час шлюбу, ані у своїй заяві, ані під час судового засіданні її представником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач чинив чи то чинить перешкоди у передачі такого майна. Тому, така вимога позивачки в межах розгляду даної справи є передчасною, через що у її задоволенні слід відмовити.

Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача компенсації за погашення нею як подружжям боргових зобов`язань відповідача які виникли в нього ще до шлюбу та витрат понесених на повернення позики отриманої за час шлюбу в інтересах сім`ї, то слід зазначити про таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Судом встановлено, що за ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року (справа № 2/714/17/14 ЄУН 714/1103/13-ц) було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_5 (колишня дружина відповідача за даною справою) та ОСОБА_4 (той самий відповідач що й за даною справою), за умовами якої останній обов`язується сплатити на користь ОСОБА_5 80 000 грн. в рахунок вартості її частки в спільному майні подружжі - будівництві житлового будинку з належними господарськими будівлями, розташованих в АДРЕСА_1 . Такі кошти ОСОБА_4 був зобов`язаний сплачувати ОСОБА_5 рівними частками в сумі по 10 000 грн. у строки до: 30.04.2014 року, 30.07.2014 року; 30.10.2014 року; 30.01.2015 року; 30.04.2015 року; 30.07.2015 року; 30.10.2015 року та 30.12.2015 року (а.с. 17 ).

Верховний Суд України в постанові № 6-1946цс15 від 06 липня 2016 року зазначиш, що у зв`язку зі стягненням на підставі рішення суду з відповідача на користь позивача компенсації частки права власності у нерухомості, між сторонами виникли грошові зобов`язання.

За загальними умовами про виконання зобов`язання про яке йдеться у частині першій статті 526 цього ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням наведених положень законодавства, ОСОБА_4 у справі № 2/714/17/14 (ЄУН : 714/1103/13-ц) за ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року набув статусу боржника.

Судом встановлено та сторонами визнається, що боргові зобов`язання відповідача перед колишньою дружиною ОСОБА_5 за ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2014 року були виконанні в строки зазначені в ухвалі суду.

Позивачка на обґрунтування своїх вимог в цій частині вважала, що боргові зобов`язання відповідача за справою № 2/714/17/14 (ЄУН : 714/1103/13-ц) вона виконала на рівні із останнім, за час їх шлюбу та спільні кошти. А відтак, оскільки своєю працею приймала участі у виконанні особистих зобов`язань відповідача, то має право на відшкодування половини сплачених сімейних коштів яка дорівнює 40 000 грн.

Частиною 1 ст. 12 ЦК встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Проте, спосіб захисту цивільних прав та інтересів можуть бути виключно ті про які зазначено у частині 2 ст. 16 ЦК України, зокрема : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові (п. 40, 41) від 30 червня 2020 року по справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України. Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

У вказаній правовій позиції (п.п. 49 - 52) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, виключно лише у випадку якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

За наведених обставин, зважаючи на предмет судового рішення за яким відповідач набув статусу боржника, зобов`язання які відповідач був зобов`язаний виконати на користь колишньої дружини, а не на користь та інтересів сім`ї утвореної із позивачкою, то слід дійти висновку, що в позивачки не виникло жодних цивільних прав та обов`язків, а тому її вимоги з урахуванням обраного способу захисту не підлягає захисту.

Відтак покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , письмові розписки про повернення коштів, суд не приймає до уваги на підтвердження доводів та заперечень сторін.

Сам Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Що стосується укладеного позивачкою договору позики та пов`язаних із цим вимогою про стягнення з відповідача половину коштів які були використанні в інтересах сім`ї, то суд зазначає увертає увагу на наступне.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Про правову підставу за якою другий з подружжя несе обов`язок нарівні із першим з подружжя як сторона договору йдеться у статті 65 СК України, про що судом вже зазначалося.

Окрім того, Верховний Суд України в своїй постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 прийшов до висновку, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Обґрунтовуючи позовну вимогу в цій частині, позивачка зазначила, що гроші, отримані за розпискою від її матері ОСОБА_7 на суму 700 доларів США були використанні в інтересах сім`ї, а саме на повернення батькові відповідача боргу який останній сплатив за відповідача через заборгованість утворилася за ним зі сплати аліментів на дітей від першого шлюбу.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_7 700 доларів США, зі строком повернення до одного року, що підтверджується розпискою від 23 червня 2019 року. На час отримання коштів в позику та написання розписки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. 24 грудня 2019 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_7 борг у розмірі 700 доларів США.

За змістом розписки, гроші були позичені з метою повернення боргу ОСОБА_6 за сплату ним боргу за прострочення ОСОБА_4 , тобто відповідачем аліментів (а.с. 10 зворот). Розписка містить виключно відомості про позикодавця - ОСОБА_7 та позичальника - ОСОБА_3 .

Стороною відповідачем факт отримання позивачкою позики заперечується з підстав того, що про таку позику відповідача за час шлюбу ніхто не повідомляв й згоди на отримання позики він не надавав. На момент судового розгляду як такого боргу за позикою не існує, вона повністю повернуто ОСОБА_7 , а відтак спору з даного приводу немає. В дійсності батькові відповідача ОСОБА_6 було повернуто кошти в сумі 600 доларів США, які останній сплатив свого часу як заборгованість із сплати аліментів на дітей яка утворилася за відповідачем. Втім, такі кошти були спільні сімейні кошти та ніяк ці кошти не були отриманні за договором позики.

З урахуванням положень 12 та 13 ЦПК України щодо змагальності сторін та диспозитивності, суд не знаходить встановленим, що кошти в розмірі 700 доларів США, які були одержані ОСОБА_3 за договором позики були використані в інтересах сім`ї сторін.

Більш того, правова конструкція норм статей 1049, 1050 ЦК України у поєднанні із ч.4 ст. 65 СК України зводиться до того, що виключно сторони за договором позики наділенні правами та обов`язками, а не третя особа, в даному випадку другий з подружжя.

У разі, якщо позичальник повністю виконав зобов`язання перед позикодавцем, то у порядку частини першої статті 544 ЦК України позичальник має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині, за умов що дісно цей договір був укладений в інтересах сім`ї.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права щодо стягнення компенсації за договором позики не відповідає чинному законодавству, а тому її позовні вимоги є безпідставними, недоведеними та задоволенню не підлягають.

На підставі ст. ст. 60 69, 70 СК України, керуючись ст.ст. 3 12, 13, 89, 259, 264, 265, 280, 282, 293, 315 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на рухоме майно загальною вартістю 31 900 грн., а саме : холодильник сірого кольору вартістю 8000 грн.; пральну машинку білого кольору вартістю 4000 грн.; кухня вбудовану червона чорного кольору вартістю 8000 грн. ; кухонний стіл вартістю 3000 грн.; чотири табурети коричного кольору вартістю 350 грн. кожна ; шафа купе з двома дзеркалами світло-коричного кольору вартістю 7500 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в якості грошової компенсації від різниці її частки в прав спільної сумісної власності в розмірі 18850 грн. 00 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації витрат понесених на виконання відповідачем боргових зобов`язань згідно судового рішення та договору позики відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду виготовлено 15 жовтня 2020 року.

Суддя