Постанова

від 13.10.2020 по справі 635/2248/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2020 року

м. Харків

Справа № 635/2248/19

Провадження № 22-ц/818/4276/20

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Плахотніковій І.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2020 року, ухвалене суддею Назаренко О.В., -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2019 року відкрито провадження у справі

Ухвалою цього ж суду від 03 липня 2020 року провадження у справі закрито на підставі положень п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України - відсутній предмет спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не свідчить про відсутність предмету спору і не є підставою для закриття провадження у справі, адже, за результатами розгляду справи до неналежного відповідача суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки предмет спору відсутній, провадження у справі підлягає закриттю.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня1985 року у справі Ашінгдейн проти Великої Британії ).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

У пункті 52 рішення Меньшакова проти України (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд , яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (наприклад, рішення у справі Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

У своїй практиціЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина.

Надання громадянам права на реалізацію судового захисту їх порушених конституційних прав є невід`ємним елементом законності у державі. Можливість отримати судовий захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу є одним з найважливіших прав особистості, що суттєво визначає її місце у суспільстві. Тому, реалізація права на судовий захист має не тільки юридичне, але й суттєве соціально-політичне значення. Судовий захист надається кожному, хто має на нього право та потребує його. Будь-яка особа, що вважає своє право порушеним, оспорюваним чи невизнаним має можливість звернутися за судовим захистом та доводити свою правоту.

Право, напевно, не мало б особливо важливого значення для суспільства та особи, якби не було забезпечене можливістю примусового здійснення, тобто реалізації права. Сутність судового захисту полягає в забезпеченні реальності правовідносин в суспільстві та надання їм сили державного примусу. Безпосередньо сам судовий захист являє собою компетентне і безспірне визнання законності вимоги правового характеру, як правило, за допомогою державно-владного примусу відповідних осіб до реального виконання їх юридичних обов`язків.

Право на захист також закріплено в статті 4 ЦПК України та статті 16 ЦК України .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255ЦПКУкраїни суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17-ц (провадження № 61-13405св18), 30 січня 2019 року у справі № 326/371/17-ц (провадження № 61-37088св18), 27 лютого 2019 року у справі № 569/12875/16-ц (провадження № 61-41476св18), 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Поряд з цим, за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Системний аналіз норм статей 255 , 206 ЦПК України дає можливість дійти висновку про те, що закриття провадження у справі з мотивів відсутності предмету спору можливе лише за умови відсутності предмету спору на день відкриття провадження у справі.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на земельну ділянку, а саме просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 10га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Між сторонами виник спір з приводу права власності вищевказаної земельної ділянки.

Закриваючи провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2013 року позовні вимоги Харківського міжрайонного прокурора Харківської області з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Харківській області до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ТОВ «Міжнародна правова компанія «Бліц» , ОСОБА_2 , третя особа: Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції у Харківській області про скасування розпорядження, визнання недійсними державного акту на право власності на землю, іпотечного договору, договору про передачу внеску в статутний капітал, скасування державної реєстрації - задоволено частково.

Визнано недійсним розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 1066 від 26 березня 2008 року Про зміну цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності гр. ОСОБА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , серії ЯЕ № 512594, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за № 010870300079 від 28 березня 2008 року.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1964.

Визнано недійсним договір про передачу внеску в статутний капітал у вигляді земельної ділянки площею 10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6325181500:01:004:0065, укладений 26 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ Міжнародна правова компанія Бліц , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2277. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Оскільки зазначеним рішенням були визнані недійсними рішення про зміну цільового призначення та правочин, за яким право власності перейшло до відповідача ОСОБА_2 , останній вже не є власником спірної земельної ділянки на яку просить визнати право власності позивач ОСОБА_1 .

Таким чином, з викладеного вбачається, що наразі ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки площею 10га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, зазначені обставини не свідчать про відсутність спору щодо вказаної земельної ділянки.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Що стосується поданої відповідачем ОСОБА_2 заяви про визнання позову (а.с.55), то сам по собі факт визнання ОСОБА_2 позовних вимог не може бути підставою для позбавлення особи права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, та не свідчить про відсутність предмету спору. При цьому, вказана заява відповідача, яка подана після відкриття провадження у справі, підлягає врахуванню судом при вирішенні позову по суті.

У справі відсутні докази про те, що на день відкриття провадження був відсутній спір між сторонами, а подальше визнання позову з боку відповідача відповідно до змісту статей 255 , 206 ЦПК України не може бути підставою для закриття провадження у справі.

Оскільки спір між сторонами не врегульовано та є невизначеність у правах і обов`язках сторін, суд не вбачає підстав, передбачених пунктом 2 частиною 1 статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наявні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

За таких обставин, ухвалу суду про закриття провадження постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому, виходячи з вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України , апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2020 року - скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - А.В. Котелевець

О.Ю. Тичкова