Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
Від "13" жовтня 2020 р. м. Житомир Справа № 4/44-Б (906/811/20)
За позовом: Ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. (м. Житомир)
До: Житомирської міської ради (м. Житомир)
про стягнення 2052149,53грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10
Суддя Гнисюк С.Д.
Представники:
- від позивача: Кошліченко В.С. - довіреність від 02.01.2020;
- від відповідача: Григорчук Н.І. - розпорядження Житомирської м/р №584 від 09.07.2020.
В провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №4/44-Б про визнання банкрутом Комунальне виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство №10 (суддя Костриця О.О.).
06.06.2019 на адресу Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.07.2019 (суддя - Костриця О.О.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження щодо її розгляду у межах справи №4/44-Б про банкрутство КВЖРЕП №10. Розгляд заяви вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 (суддя Костриця О.О.), у задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 подано апеляційну скаргу.
Матеріали справи №4/44-Б були надіслані до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, апеляційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 року у справі №4/44-Б - залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 року по справі №4/44-Б - залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням апеляційної інстанції, на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 було подано касаційну скаргу.
09.07.2020 матеріали справи №4/44-Б повернулись до Господарського суду Житомирської області.
Згідно з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.06.2020, касаційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко М.М. задоволено частково; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі №4/44-Б скасовано; постановлено, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
На підставі резолютивної частини постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.06.2020, відповідальним працівником загального відділу Господарського суду Житомирської області здійснювався автоматизований розподіл справи №4/44-Б, в частині розгляду позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями КВЖРЕП №10 між суддями.
Згідно витягу з протоколу про автоматизований розподіл справи між суддями, позовній заяві ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями КВЖРЕП №10 було присвоєно єдиний унікальний номер судової справи: №4/44-Б (906/811/20) та розподілено, для подальшого розгляду, судді Гнисюку С.Д.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.07.2020 (суддя Гнисюк С.Д,), зокрема, позовну заяву ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника прийнято до свого провадження.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №4/44-Б (906/811/20) до розгляду по суті; призначено судове засідання на 13.10.2020.
В засіданні суду 13.10.2020 розглядалась по суті позовна заява ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
Представник КВЖРЕП №10 у судовому засіданні 13.10.2020 підтримав вимоги заяви та надав усні пояснення в обгрунтування вимог. Просив суд задовольнити заяву.
Представник Житомирської міської ради у судовому засіданні 13.10.2020 заперечив проти заяви КВЖРЕП №10 про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та надав суду усні пояснення по суті заперечень. Просив суд в задоволенні заяви відмовити.
В засіданні суду 13.10.2020 досліджено матеріали справи №4/44-Б.
В засіданні суду суд з`ясував у присутніх представників про наявність доказів, які не були подані суду та чи всі докази були надані.
Представники сторін в засіданні суду 13.10.2020 зазначили про те, що при розгляді заяви були надані усі наявні у них докази.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи присутніх представників, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -
ВСТАНОВИВ:
Комунальне виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство №10 зареєстровано Виконавчим комітетом Житомирської міської ради 23.01.1992, рішення №45 за юридичною адресою: м. Житомир, вул. Вітрука, 42/7, з ідентифікаційний код 13567330.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.08.2011, зокрема, затверджено реєстр вимог кредиторів Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 (м. Житомир) з включеними до нього вимогами конкурсних кредиторів: Державної податкової інспекції у м. Житомирі на суму 391278,82 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у третю чергу. Включено в реєстр вимог кредиторів окремим рядком вимоги у сумі 14094,59 грн. фінансових санкцій та 97200,23 грн. пені, які підлягають задоволенню у шосту чергу. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Житомирі на суму 1499,66 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у другу чергу. Включено в реєстр вимог кредиторів окремим рядком вимоги у сумі 116,68 грн. пені, які підлягають задоволенню у шосту чергу. Управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира на суму 231245,92 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у другу чергу. Включено в реєстр вимог кредиторів окремим рядком вимоги у сумі 86 204,67 грн. фінансових санкцій та 37 438,85 грн. пені, які підлягають задоволенню у шосту чергу. Житомирського міського центру зайнятості на суму 5162,32 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у другу чергу. Включено в реєстр вимог кредиторів окремим рядком вимоги у сумі 890,17 грн. пені, які підлягають задоволенню у шосту чергу. Виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 3375,19 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у другу чергу. КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (м. Житомир) на суму 817367,08 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у четверту чергу, 85 грн. витрат зі сплати державного мита та 40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягають задоволенню у першу чергу. Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" на суму 47156,63 грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у четверту чергу, 85,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 40,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягають задоволенню у першу чергу. Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" на суму 23600,70грн. основного боргу, які підлягають задоволенню у четверту чергу, 85,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 40,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягають задоволенню у першу чергу.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011, зокрема, визнано банкрутом Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство № 10 (м.Житомир); відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.02.2018, зокрема, призначено ліквідатором Комунального виробничого житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №10 (10009, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Вітрука, буд. 42/7; код 13567330) арбітражного керуючого Пилипенко Маргариту Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1762 видане 23.03.2016, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса для листування: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, 24, а/с 120).
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги (з урахуванням пояснення та відповіді на доповнення до відзиву), ліквідатор КВЖРЕП №10 Пилипенко М.М. зазначає, наступне. Господарським судом Житомирської області у справі №4/44-Б про банкрутство були визнані вимоги кредиторів КВЖРЕП №10 на загальну суму 2 052 149,53 грн, що підтверджується реєстром вимог кредиторів боржника, станом на 14.06.2019 року. Згідно п.1.2. статуту КВЖРЕП №10, власником майна КВЖРЕП №10 є Житомирська міська рада. У відповідності до п.4.3. Статуту, майно КВЖРЕП №10 належить йому на праві повного господарського відання. Ліквідатор зазначає, що у відповідності до вимог чинного законодавства та статуту підприємства КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством. На протязі останніх років діяльності підприємства, планомірно накопичувались борги, однак, Житомирська міська рада, як засновник та єдиний власник, не вживала жодних заходів для стабілізації ситуації на підприємстві, а свідомо допускала постійне накопичення заборгованості. Рішенням Житомирської міської ради від 25.05.2009 №978, яким надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом, доручено Управлінню житлового господарства міської ради внести пропозиції про створення житлової експлуатаційної організації, яка після процедури банкрутства КВЖРЕП №10 буде балансоутримувачем об`єктів житлового фонду комунальної власності. Відтак, на думку ліквідатора боржника Житомирська міська рада фактично припинила діяльність КВЖРЕП №10 без прийняття рішення про його ліквідацію як юридичної особи, що не узгоджується з приписами ст. 104 ЦК України, що свідчить про умисне ухилення засновника товариства від виконання його зобов`язань перед кредиторами у спосіб приховання його активів від їх реалізації в процедурі банкрутства. Ліквідатор звертає увагу на те, що після визнання КВЖРЕП №10 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення від 21.02.2012 №120, яким зобов`язано КВЖРЕП №10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс КВЖРЕП №13. Зазначає, що у процедурі банкрутства КВЖРЕП №10 було зроблено висновок щодо виявлення ознак доведення до банкрутства за вх. №8758/11 від 04.08.2011 року, з якого вбачається, що з 2005 року Житомирська міська рада, як єдиний власник підприємства, поступово доводила КВЖРЕП №10 до банкрутства, шляхом передачі майнових активів в період з 2005 по 2009 роки, прийняттям рішень про укладання договору від 09.06.2008 року з ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" без передачі пасивів, передачі майна на користь КВЖРЕП №12, фактичного зупинення діяльності підприємства прийняттям рішення №978 від 25.05.2009 року про надання згоди на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом. Додатково ліквідатор вказує, що Прокуратура м. Житомира у своєму листі вих. №6517 від 14.10.2011 адресованому Господарському суду Житомирської області за вх. №11474 від 20.10.2011 повідомила, що рішення сесії Житомирської міської ради №621 28.05.2008, "прийняте в порушення вказаних норм законодавства, з порушенням принципів законності і гласності, без проведень консультацій з громадськістю, з порушенням прав і повноважень органів місцевого самоврядування при управлінні об`єктами комунальної власності, не на конкурсних і конкурентних засадах, без проведення відповідного конкурсу, що призвело на час укладення вказаного договору до порушення прав КВЖРЕП №10 та №12 на участь у відповідному конкурсі, їх прав як підприємств, що виготовляють і надають комунальні послуги населенню, та з якими були укладенні відповідні договори на обслуговування будинків та прибудинкової території. З цих же підстав підлягає розірванню договір на управління та утримання житлового фонду міської ради від 09.06.2008 року укладений на виконання вказаного рішення, та який є додатком до цього рішення". Обгрунтовуючи свою заяву ліквідатор також зазначає, що 03.11.2011 року до суду було подано звіт за результатами проведеного аналізу фінансово- господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 за вх. №12011/11, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006, яким підтверджено зроблені висновки щодо виявлення ознак доведення до банкрутства за вх. №8758/11 від 04.08.2011 року. Крім того, на думку ліквідатора, рішенням Житомирської міської ради №689 від 18.06.2014 року, міська рада вирішила нівелювати вчинені нею фактично незаконні дії та внесла зміни до статуту КВЖРЕП №10 збільшивши статутний капітал до 2 100 323,20 грн, збільшивши його на розмір кредиторських вимог з метою проведення дій по погашенню вимог кредиторів. Однак вищезазначене рішення міської ради виконано не було, так само як не виконувались попередні рішення про збільшення розміру статутного капіталу 2007 року. На звернення попереднього ліквідатора Довжаниці О.С., листом за вих. №18/3368 від 07.04.2015 року Житомирська міська рада повідомила, що питання про внесення даних видатків неодноразово вносилось на розгляд постійної комісії з питань бюджету, комунальної власності та залучення інвестиції, однак позитивного рішення прийнято не було. З огляду на вищевикладене, ліквідатор вважає, що дії Житомирської міської ради як власника (засновника) боржника були направлені, на завдання шкоди кредиторам, позбавивши кредиторів законного права на отримання належних їм коштів з майна боржника, на які вони мали правомірні очікування. Волевиявлення власника (засновника) юридичної особи боржника, характеризується прямим умислом, як щодо вилучення майна від боржника та припинення його діяльності так і щодо наслідків таких дій та рішень - настання стану неплатоспроможності боржника та його банкрутства, а саме невиконання зобов`язань перед кредиторами. Ліквідатором наведено перелік Постанов Верховного суду, що на його думку регулюють спірні питання.
На підставі зазначеного просить суд:
1) Стягнути з Житомирської міської ради на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 грошові кошти в сумі 2 052149,53грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням до банкрутства.
2) Стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до поданого Житомирською міською радою відзиву на позовну заяву ліквідатора та доповнення до відзиву, міська рада не визнає заявлені вимоги, з огляду на наступне. КВЖРЕП № 10 було засновано Житомирською міською радою та здійснювало свою діяльність як унітарне комерційне підприємство. Згідно з ч.10 ст.78 Господарського кодексу України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств. Відповідно до ч.5 ст.74 Господарського кодексу України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Мета діяльності КВЖРЕП №10 була визначена статутом підприємства, а саме: одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт та надання послуг. Серед іншого, КВЖРЕП № 10 здійснювало і обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належав до комунальної власності міста Житомира. Рішенням Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621 як власником житлового фонду функції з управління та утримання житлового фонду, який перебував на балансі КВЖРЕП № 10, були передані ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир". Дане рішення Житомирської міської ради не було визнано незаконним в судовому порядку, тому будь які висновки щодо неправомірності його прийняття є необгрунтованими. Стосовно висновків щодо виявлення ознак доведення до банкрутства від 04.08.11 № 8758/11, міська рада зазначає, що вони зроблені арбітражним керуючим Стефанюком М.С. і є суб`єктивною думкою арбітражного керуючого, яка не підтверджена жодним фактом прийняття Житомирською міською радою будь - якого незаконного рішення, що призвело до банкрутства КВЖРЕП № 10. Посилання в позові на лист прокуратури, як підставу незаконності рішення Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621, міська рада також вважає необгрунтованим, оскільки лист органу прокуратури не є актом, що свідчить про незаконність рішення органу місцевого самоврядування. Рішення суду про визнання акту органу місцевого самоврядування незаконним відсутні. Рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120 про передачу житлового та нежитлового фонду з балансу КВЖРЕП № 10 на баланс КВЖРЕП № 13 вважає таким, що прийняте відповідно до чинного законодавства, про що зазначено в постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 по справі № 4/44-Б. Крім того, 27.08.2019 до суду від Житомирської міської ради надійшли письмові пояснення по справі у яких одночасно заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог. Вказує, що боржник, згідно зі статутом, мав право проводити діяльність не лише у сфері надання житлово-комунальних послуг, а і отримувати прибуток від інших видів діяльності. Житомирська міська рада, як засновник, вживала заходи з фінансової підтримки боржника, шляхом поповнення статутного фонду. Повідомляє, що у зв`язку з тривалим розглядом справи про банкрутство, на даний час у виконавчих органах Житомирської міської ради відсутня документація, яка стосується фінансово-господарської діяльності КВЖРЕП № 10.
На підставі зазначеного просить суд відмовити у задоволенні заяви.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
В силу ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
Розгляд справи №4/44-Б до 21.10.2019 здійснювався за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство), тому суд здійснює розгляд заяви з урахуванням його норм.
Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство: неплатоспроможність - неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; боржник - суб`єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, у тому числі зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати; банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; суб`єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом. Суб`єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо), а також фізичні особи - підприємці за грошовими зобов`язаннями, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Відповідно до приписів ст.3-1 Закону про банкрутство, при реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.
Стаття 3-1 Закону про банкрутство передбачає, зокрема, що арбітражний керуючий зобов`язаний: здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; вживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти суду про наявність конфлікту інтересів; аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках; в порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство; повідомляти комітет кредиторів та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення; виконувати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний додержуватися вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" щодо обмеження використання своїх повноважень з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, одержання дарунків (пожертв).
Згідно ч.3 ст.24 Закону про банкрутство, ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з правління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно ст. 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов`язаний передати його іншим особам в установленому порядку. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.
Відповідно до ч. 5 ст.25 Закону про банкрутство, при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.
Отже, згідно зазначених норм, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатором банкрута не було сформовано ліквідаційну масу. Наказ про проведення інвентаризації не видавався.
Необхідно зазначити, що з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (зі змінами) (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до Методичних рекомендацій, об`єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. Активами підприємства-боржника є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
Доведення до банкрутства визначено в зазначених Методичних рекомендаціях як умисне, з корисних мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення уповноваженою особою дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої шкоди державі чи кредитору.
Одним із суб`єктів аналізу на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з доведення його до банкрутства, визначено зокрема, арбітражного керуючого.
З наведеного вище вбачається, що доказами наявності обставин доведення юридичної особи до банкрутства його засновниками, є, зокрема, висновок за результатами аналізу фінансово-господарського стану підприємства-боржника, який свідчить про наявність підстав доведення юридичної особи до банкрутства;
Тобто докази встановлення обставин, зазначених в заяві, наявність вини засновників та причинно - наслідковий зв`язок з встановленими обставинами.
Як вбачається із матеріалів справи, розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. було проведено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 на предмет дій доведення до банкрутства, за результатами якого складено висновок (а.с.20 том 1). Відповідно до вказаного висновку розпорядника майна, за результатами проведеного аналізу встановлено, що починаючи з 2005 року Житомирська міська рада поступово і планомірно доводила дане підприємство до банкрутства, про що свідчить той факт, що міська рада без коливань надала згоду на порушення справи про банкрутство.
Ліквідатор боржника Пилипенко М.М. також зазначає, що відповідно до зробленого розпорядником майна КВЖРЕП №10 Стефанюком М.С. в ході процедури розпорядження майном боржника звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (т. 1 а.с.33-37) було встановлено, що основною причиною доведення підприємства до банкрутства є припинення фінансово-господарської діяльності його засновником.
Одночасно, слід зазначити, що ліквідаторами КВЖРЕП №10 по справі аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 не проводився.
Слід зазначити, що вищевказаними Методичними рекомендаціями визначено типову структуру звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства, яка включає: загальну характеристику підприємства; оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності (оцінка фінансового стану підприємства; аналіз фінансових факторів, що призвели до неплатоспроможності, та визначення можливості санації підприємства; аналіз необоротних активів; аналіз оборотних активів; аналіз власних оборотних засобів; поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій; аналіз об`єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення); оцінку резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (визначення ознак фіктивного банкрутства, визначення ознак дій з доведення до банкрутства; визначення ознак дій з приховування банкрутства; визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності); загальні висновки (в тому числі про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства) та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.
Також, Методичними рекомендаціями передбачено основні показники, коефіцієнти, що визначають фінансово-господарський стан підприємства, та які мають бути відображені у звіті.
Однак, як установлено судом поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. висновок щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 зазначеним вище Методичним рекомендаціям не відповідає за формою та змістом.
У наведеному висновку не проведено поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій.
Слід також зазначити, що основними джерелами інформації для проведення аналізу є: установчі документи підприємства (засновницький договір, статут), а також довідка про включення до ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстр власників акцій (за наявності); баланс підприємства (форма №1, для суб`єктів малого підприємництва - форма №1-м); звіт про фінансові результати (форма №2, для суб`єктів малого підприємництва - форма №2-м); звіт про рух грошових коштів (форма №3); звіт про власний капітал (форма №4); примітки до річної фінансової звітності (форма №5); звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма №11-ОЗ); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма №1-інновація); звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); звіт з праці (форма №1-ПВ); звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма №1-ПВ (умови праці)); звіт про використання робочого часу (форма №3-ПВ); звіт про виробництво промислової продукції (форма №1П-НПП); інша інформація, необхідна для проведення аналізу та виявлення резервів виробництва.
Під час проведення аналізу використовуються показники згідно з переліком, визначеним у додатку 1. Система показників оцінки фінансово-господарського стану підприємства наведена у додатку 2. За результатами проведення аналізу складається звіт за формою згідно з додатком 3.
Проте, розпорядник майна Стефанюк М.С. у поданому висновку не вказує, що аналізував дані документи.
Таким чином, висновок розпорядника майна Стефанюка М.С. щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 не є належним та допустимим доказом у даній справі.
Суд вважає, що поданий розпорядником майна Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (а.с.33-37 том 1) також не відповідає положенням Методичних рекомендацій, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.2 Методичних рекомендацій, визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.
У ході визначення ознак дій з доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу.
Рівень забезпечення зобов`язань кредиторів характеризується такими показниками: забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань); забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника); розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов`язань).
Під час визначення ознак дій з доведення до банкрутства заповнюється таблиця 26 "Показники для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства".
У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з`ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.
Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема: підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необґрунтованої виплати грошових коштів, необґрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.
Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками: зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціни реалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції органу, уповноваженого управляти майном); продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав (наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою; тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально застарілої продукції; продаж продукції, що не користується попитом; продаж товарних залишків готової продукції для перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж товарних залишків (сезонної продукції) у зв`язку із закінченням сезону тощо); у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності; необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Отже, аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 мав здійснюватися за період з листопада 2007 року по листопад 2010 року, зважаючи на обставини порушення справи про банкрутство КВЖРЕП №10 ухвалою суду від 05.11.2010.
Всупереч наведеному, розпорядником майна було здійснено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 за період 2008-2011 роки.
Крім того, як вбачається зі змісту Звіту розпорядника майна Стефанюка М.С. за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 стосовно "Визначення ознак доведення до банкрутства", проведеним аналізом встановлено:
- забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань) станом на 01.01.2011, становить 84,28%, в порівнянні з 01.01.2008 роком зріс на 2,8%;
- забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника) станом на 01.01.2011 року становить 0,43 в порівнянні з 01.01.2008 року зменшився на 0,36;
- розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов`язань) на 01.01.2011 року в порівнянні з 01.01.2008 року зріс на 10775,0 тис. грн і становить 145477,0 тис. грн.
З вищевикладеного вбачається, що лише один з показників для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства періоду, який аналізувався розпорядником майна, характеризується погіршенням, а саме, забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами. Тоді як, спостерігалась тенденція зросту показника забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами та розміру чистих активів.
Слід зазначити, що індикатором доведення боржника до банкрутства є погіршення рівня всіх вищезазначених показників.
З урахуванням вищезазначеного, поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 також не є належним та допустимим доказом у даній справі.
Крім того суд вказує на те, що Методичні рекомендації за своєю правовою природою носять рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер, тобто у даному випадку звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника не обмежує суд у з`ясуванні обставин, які свідчать про доведення до банкрутства та наявність або відсутність підстав для покладення на власника підприємства субсидіарної відповідальності, за його зобов`язаннями.
Одночасно слід зазначити, що серед дій, пов`язаних із банкрутством суб`єкта підприємницької діяльності та які переслідуються у кримінальному порядку, є доведення до банкрутства, відповідальність за яке встановлена нормами ст. 219 Кримінального кодексу України.
Статтею 219 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за доведення до банкрутства. Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Як убачається із матеріалів справи, Господарським судом Житомирської області 08.11.2011 на адресу Прокуратури Житомирської області було направлено повідомлення щодо виявленого факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою. 07.12.2011 до відома суду від Прокуратури Житомирської області надійшов лист №07/2-1796 вих-11 про направлення до Прокуратури м.Житомира для проведення перевірки повідомлення щодо виявленого факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою. В подальшому Прокуратурою м.Житомира листом №8242вих від 05.12.2011, було повідомлено суд, що проведення перевірки по факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою доручено Корольовському РВ УМВС України в Житомирській області. Постановою Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області від 07.12.2011 було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Житомирської міської ради за відсутністю в їх діянні складу злочину передбаченого ст.219 КК України. Докази, що вищезазначена постанова Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області була скасована, відсутні.
Однак слід зазначити про те, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, а тому законодавство не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності, на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.
Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом про банкрутство.
Відповідно до статті 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно ч. 5 ст. 24 Господарського кодексу України (далі - ГК України), органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.
Відповідно до ст. 211 ГК України, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.
Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб`єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов`язань перед кредиторами, включаючи зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб`єкта (досудова санація).
Згідно з частиною 1 статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Частиною 3 ст. 215 ГК України встановлено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.
З вищевикладеного можна дійти до висновку, що після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, до поки такі особи не доведуть протилежного.
Разом з тим, у положеннях ст. 25 Закону про банкрутство визначено, що одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута.
Слід зазначити, що можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута.
З наведеного, можна дійти до висновку, що виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених ст.25 Закону про банкрутство.
Приписи ст.25 Закону про банкрутство, не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Аналіз положень, дає підстави дійти до висновку, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Таким чином, з урахуванням положень законодавства, субсидіарна відповідальність це додаткова відповідальність осіб, які разом із боржником відповідають за його зобов`язаннями у випадках, зокрема, передбачених Законом про банкрутство, Особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, повинна доказати відсутність своєї вини. Подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута. Аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволяє виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи. Ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
Тобто, окремим складом, що визначений законодавцем в якості підстави для покладення на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність, є винні дії тих осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. На засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Умовою застосування такої відповідальності є доведення існування таких обставин: наявність у відповідного суб`єкта права давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії; здійснення дій, які свідчать про використання такого права чи можливості; причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та наявністю стану стійкої неспроможності; недостатність майна банкрута для розрахунків із кредиторами, а також наявність вини.
Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невинуватості: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
На відміну від кримінального права, у праві цивільному діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов`язання, вважається винною, поки не доведе відсутності своєї вини.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 23.01.1992 № 45 вирішено, зокрема, затвердити статут виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10, зареєструвати виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10.
У подальшому Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №10 змінено найменування на КВЖРЕП № 10. Нова редакція статуту КВЖРЕП № 10 затверджена сесією Житомирської міської ради 25.06.2001 та зареєстрована виконавчим комітетом Житомирської міської ради 28.08.2001.
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 27.04.2007 № 223 вирішено, серед іншого, внести та затвердити доповнення до статуту КВЖРЕП № 10, а саме доповнити розділ 4 "Майно ВЖРЕП - 10" пунктом 4.7. в наступній редакції: "Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 92 000,00 грн".
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.12.2007 №504 вирішено, серед іншого, внести та затвердити зміни до статуту КВЖРЕП № 10, а саме: пункт 4.7 розділу 4 "Майно підприємства" викласти в наступній редакції - "4.7. Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 181667,60грн.".
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621 вирішено, серед іншого, укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП № 10 (т.1 а.с. 21).
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 29.05.2009 № 978 надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом (т.1, а.с .14).
Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2010, зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства №10.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 у справі №4/44-Б КВЖРЕП № 10 визнано банкрутом; відкрито його ліквідаційну процедуру.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 №120 дозволено КВЖРЕП № 10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №13, згідно з додатками 1,2 (т.1 а.с. 38).
Рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689, зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП № 10, у зв`язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2 100 323,20 грн.
КВЖРЕП № 10 є комунальним комерційним підприємством. Майно за таким підприємством має закріплюватися власником - Житомирською міською радою на праві господарського відання.
Відповідно до пункту 1.2. статуту КВЖРЕП № 10 власником майна підприємства є Житомирська міська рада.
Метою діяльності підприємства є одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної, посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт, надання послуг (пункт 2.1. статуту).
Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (пункт 4.1. статуту).
На самостійному балансі підприємства відображається також житловий та нежитловий фонд, переданий йому власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2. статуту).
Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання (пункт 4.3. статуту).
Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать статуту (пункт 4.4. статуту).
Отже, на підставі статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з огляду на постанову Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 у справі № 4/44-Б, рішення Житомирської міської ради від 25.05.2009 №978 "Про надання згоди на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом" та клопотання КВЖРЕП №10 і КВЖРЕП №13, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120 "Про передачу житлового фонду та іншого майна Житомирської ради з балансу КВЖРЕП №10 на баланс КВЖРЕП №13" дозволено КВЖРЕП №10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс КВЖРЕП №13 згідно з додатками 1, 2.
КВЖРЕП №10 передано КВЖРЕП №13 житлові будинки згідно актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.
Зважаючи на викладені норми законодавства, господарський суд приходить до висновку, що КВЖРЕП № 10 є комунальним комерційним підприємством. Майно за таким підприємством має закріплюватися власником - Житомирською міською радою на праві господарського відання.
Водночас, як було зазначено вище, відповідно до пункту 4.1. статуту КВЖРЕП № 10 майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (пункт 4.1. статуту).
На самостійному балансі підприємства відображається також житловий та нежитловий фонд, переданий йому власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2. статуту).
Отже, пунктом 4.2. статуту КВЖРЕП №10 передбачено відображення окремо від інших цінностей житлового та нежитлового фонду переданого власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження.
З огляду на викладене, житловий та нежитловий фонд боржника не входить до складу інших цінностей, не є майном КВЖРЕП №10 і тому не належить йому на праві повного господарського відання.
Таким чином, передача КВЖРЕП №10 житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури КВЖРЕП №13 здійснювалася на виконання вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство, відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120, прийнятого, зокрема, на підставі власних клопотань КВЖРЕП №10 та КВЖРЕП №13.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018 (суддя - Костриця О.О.) за результатами розгляду заяви КВЖРЕП № 10 до Житомирської міської ради про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, у межах справи №4/44-Б встановлено, про відсутність на балансі КВЖРЕП № 10 та закріпленого за ним уповноваженим органом (власником) на праві господарського відання нежитлового фонду, окрім, житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018 у справі № 4/44-Б було залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, слід зазначити, що згідно із ч.1 ст. 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, з а в и н я т к о м о б ' є к т і в ж и т л о в о г о ф о н д у, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство боржника має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.
Як убачається із матеріалів справи №4/44-Б про банкрутство КВЖРЕП № 10, ліквідатором у справі про банкрутство боржника наказ про формування ліквідаційної маси не видавався.
Вищевикладене, дає підстави стверджувати про відсутність у боржника майнових активів, які належать йому на праві власності або повного господарського відання, окрім, житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури, які відповідно до ст.26 Закону про банкрутство в будь-якому випадку не могли бути включені до ліквідаційної маси та використані для погашення заборгованості перед кредиторами боржника.
Відтак, передача КВЖРЕП № 10 житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури КВЖРЕП № 13 здійснювалася на виконання вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 № 120, прийнятого, зокрема, на підставі власних клопотань КВЖРЕП № 10 та КВЖРЕП № 13.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до рішення Житомирської міської ради від 28.05.2008 №621, було вирішено укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансах КВЖРЕП №№10,12.
Таким чином, Житомирська міська рада скористалася своїми правами власника житлового фонду, який перебував на балансі боржника, прийнявши рішення №120 від 21.03.2012 про передачу його від боржника іншій юридичній особі та надавши відповідно до рішення №621 від 28.05.2008 ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частину житлового фонду, який перебував на балансі боржника.
Правовий режим майна комунальної власності, порядок його формування та суб`єкти права комунальної власності визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" тощо.
Приписами статей 142 - 146 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Згідно з частинами 5 - 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 24 ГК України, управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб`єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Суб`єктами господарювання комунального сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб`єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Наведені норми кореспондуються із положеннями статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно тощо, а також інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.
Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями Господарського кодексу України.
Ч. 5 ст. 75 ГК України передбачено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Ч. 3 ст. 77 ГК України передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.
У відповідності зі статтею 78 ГК України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.
Ч. 9 ст. 78 ГК України передбачено, що збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
За змістом викладених норм передача майна, що перебуває в господарському віданні, з балансу одного комунального підприємства на баланс іншого комунального підприємства, що відбулася за актами приймання-передачі на підставі прийнятого в межах повноважень рішення органу місцевого самоврядування, який від імені та в інтересах територіальної громади, як власника відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, є майновою дією власника щодо розпорядження майном. (Висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 904/4928/17, постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі 927/1124/16 та у постанові від 10.03.2020 №902/318/16).
Водночас дії власника з розпорядження майном, переданим суб`єкту підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, можуть бути оскаржені з метою захисту суб`єктом своїх майнових прав на майно також від власника (частина четверта статті 136 ГК України).
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.
Тлумачення статей 74 - 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.
Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).
Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.
Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
Зважаючи на викладені норми законодавства, господарський суд приходить до висновку, що КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством.
У зв`язку із викладеним слід дійти до висновку про те, що на житловий та нежитловий фонд не поширюються права боржника розпоряджатись цим майном у розумінні статей 317, 319 Цивільного кодексу України, зокрема шляхом реалізації на аукціоні у межах ліквідаційної процедури боржника у справі про банкрутство задля задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог Закону про банкрутство.
Разом з тим, особливості розпорядження майном у справі про банкрутства врегульовані положеннями Закону про банкрутство.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства та правові позиції з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, суд зазначає про наступне.
Спір у даній справі за заявою ліквідатора боржника виник щодо суб`єкта субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, який є комерційним комунальним підприємством, а також щодо підстав для субсидіарної відповідальності Житомирської міської ради, як засновника боржника за його зобов`язаннями у справі про банкрутство.
З урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.06.2020 у справі №4/44-Б, суд наразі досліджує наступні питання.
Щодо з`ясування обставин можливості або неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства.
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.05.2008 № 621 вирішено, серед іншого, укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП № 10.
Зазначене рішення не було оскаржено та скасовано в установленому законом порядку, отже, є чинним.
При цьому, слід зазначити, що лист Прокуратури м. Житомира вих. №6517 від 14.10.2011 адресований Господарському суду Житомирської області, згідно якого рішення Житомирської міської ради №621 від 28.05.2008 прийняте з порушенням норм законодавства, не є правовим актом, оскільки не містить у собі обов`язкових вказівок, які повинні виконувати учасники правовідносин.
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 29.05.2009 № 978 надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом.
Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2010, зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства №10.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 у справі №4/44-Б КВЖРЕП № 10 визнано банкрутом; відкрито його ліквідаційну процедуру.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 №120 дозволено КВЖРЕП № 10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства №13, згідно з додатками 1,2.
Тобто зазначене рішення про фактичне вилучення майна прийнято після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що відповідає вимогам Закону про банкрутство, так як житловий фонд до ліквідаційної маси не включається та перебував лише на балансі підприємства.
Рішення Житомирської міської ради №120 від 21.03.2012 є чинним.
Як вже зазначено, КВЖРЕП № 10 є комунальним комерційним підприємством.
У розділі 2 статуту КВЖРЕП № 10 визначено предмет та мета діяльності.
Відповідно до п. 2.1. статуту, метою діяльності КВЖРЕП № 10 є одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної, посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт та надання послуг.
У п.2.2 статуту наведено перелік видів діяльності КВЖРЕП № 10, з метою одержання прибутку, з якого вбачається більше 20 видів.
Слід зазначити, що підприємницька діяльність як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, за визначенням, передбачає несення суб`єктом тягаря відповідальності за її наслідки. При цьому ризик у підприємництві існує лише у зв`язку із реалізацією конкретним суб`єктом свого права на здійснення підприємницької діяльності, а юридичного значення набуває при настанні негативних наслідків. Ризик може призводити як до отримання прибутків, так і спричиняти втрати, він впливає на рух майнових та/або фінансових потоків суб`єкта підприємництва, а також зміни в структурі активів такого суб`єкта.
Отже, з огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що через вилучення майна (житловий фонд) за рішенням Житомирської міської ради (власника майна), за рахунок якого комунальне комерційне підприємство могло отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства - у КВЖРЕП № 10 була інша можливість здійснення господарської діяльності задля одержання прибутку.
Факт укладення договору 28.05.2008 між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП № 10, не позбавляв керівника КВЖРЕП № 10 проводити дії по оскарженню рішення міської ради про передачу житлового фонду, в т.ч. в разі неможливості підприємством здійснювати свою діяльність у зв`язку з вилученням майна.
Щодо питань: за умови вилучення майна, чи визначив власник майна для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, для захисту у такий спосіб інтересів кредиторів суб`єкта комерційної господарської діяльності; з`ясування вжиття саме міською радою заходів по недопущенню банкрутства при загрозі неплатоспроможності та обачливості дій Житомирської міської ради, як засновника КВЖРЕП №10, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням сесії Житомирської міської ради від 27.04.2007 № 223 вирішено, серед іншого, внести та затвердити доповнення до статуту КВЖРЕП № 10, а саме доповнити розділ 4 "Майно ВЖРЕП - 10" пунктом 4.7. в наступній редакції: "Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 92 000,00 грн".
Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.12.2007 №504 вирішено, серед іншого, внести та затвердити зміни до статуту КВЖРЕП № 10, а саме: пункт 4.7 розділу 4 "Майно підприємства" викласти в наступній редакції - "4.7. Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 181667,60грн.".
Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення ліквідації КВЖРЕП №10 та з метою забезпечення виконання вимог кредиторів, ліквідатор звертався до Житомирської міської ради листом № 25/131 від 16.06.2014 з проханням розглянути можливість виділення коштів з міського бюджету в сумі 1918655,60грн. (т.8 а.с. 175).
Рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689, зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП № 10, у зв`язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2 100 323,20 грн. (на суму більшу ніж кредиторська заборгованість).
Відповідно до ст. 78 ГК України, статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Статутний капітал - це вартість внесків засновників підприємства.
Статутний фонд - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.
Статутний фонд комунального підприємства - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження
Джерелом формування статутного фонду державного підприємства є кошти, які належать державі.
Тобто Житомирська міська рада, з метою фінансової підтримки боржника, і як наслідок погашення його кредиторської заборгованості, вчиняла дії направлені на поповнення статутного фонду комунального підприємства.
Отже, Житомирська міська рада визначила для боржника поряд з іншими видами його діяльності, закріпленими статутом підприємства (інші способи отримання прибутку), спосіб джерела погашення заборгованості перед кредиторами - поповненням статутного фонду, що є заходом по недопущенню банкрутства КВЖРЕП №10.
Однак, як вбачається з матеріалів справи рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689 щодо виділення коштів статутного фонду КВЖРЕП №10 в розмірі 2100323,20 грн. не виконано.
Згідно листа виконавчого комітету Житомирської міської ради № 1385 від 07.08.2014 повідомляється про те, що на розгляд постійної комісії Житомирської міської ради з питань бюджету, комунальної власності за залучення інвестицій було внесено питання виділення коштів на погашення заборгованості по податках, зборах та єдиному внеску по підприємствах - банкрутах. Проте, рішення не прийняте.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги ліквідатор, також, зазначає про невиконання Житомирською міською радою власного рішення, яким було збільшено статутний капітал боржника до 2 100 323,20 грн.
Так, рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014 № 689, яким зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП № 10, у зв`язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2 100 323,20 грн.
Тобто, фактичне поповнення статутного фонду не відбулося.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, ліквідатор, зокрема, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Докази проведення ліквідатором всіх можливих заходів щодо фактичного виділення засновником коштів, на виконання рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689, в матеріалах справи відсутні.
В разі вжиття ліквідатором всіх можливих заходів з поповнення статутного фонду банкрута на виконання рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014 № 689, існує вірогідність наявності коштів для погашення вимог кредиторів.
Невжиття всієї повноти дій ліквідатором унеможливлює вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності, в т.ч. щодо визначення розміру останньої.
Крім того, слід зазначити, що згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Отже, ані статутом заявника, ані нормами господарського та цивільного законодавства України, які, зокрема, регулюють діяльність комунальних підприємств, таких випадків не передбачено.
Щодо з`ясування наявність або відсутність: стабільного та послідовного збільшення зобов`язань боржника перед кредиторами після вилучення у боржника за рішенням власника частини майна; істотного збільшення заборгованості саме після вилучення у боржника майна за рішенням власника; наявність інших об`єктів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси боржника та за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів.
В матеріалах справи наявні баланси КВЖРЕП №10, а саме за:
- 2009 (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 136376,00грн - 150857,00грн.
- 2010 - (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 150857,00грн. - 153737,00грн.
- 2011 - (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 153737,00грн.- 147224,00грн.
Тобто інформація про фінансовий стан та заборгованість за 2007 рік в матеріалах справи відсутня.
Також в матеріалах справи наявні звіти про фінансові результати за 2008; 2009; 2010.
Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Мінфіну України від 07.02.2013 № 73:
- баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.
- звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід.
Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.
Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.
Підприємства, які складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, складають проміжну фінансову звітність, яка охоплює відповідний період (І квартал, перше півріччя, дев`ять місяців), наростаючим підсумком з початку звітного року у складі балансу та звіту про фінансові результати.
У балансі відображаються активи, зобов`язання та власний капітал підприємства. У випадках, передбачених нормативно-правовими актами, складається окремий баланс. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформація про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов`язання у рівній сумі) не наводиться.
У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.
Отже, у зв`язку з відсутністю інформації щодо заборгованості КВЖРЕП №10 за 2007 та попередні роки суд не може встановити чи відбулось після вилучення майна (житлового фонду), яке фактично передано було у 2012 році, стабільного та послідовного збільшення зобов`язань боржника перед кредиторами.
Дослідивши та проаналізувавши баланси підприємства за 2009-2011 суд не вбачає істотного збільшення заборгованості.
З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що дії Житомирської міської ради, не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для покладення субсидіарної відповідальності на Житомирську міську раду.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Щодо заяви Житомирської міської ради про застосування строків позовної давності, судом враховується наступне.
Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у ч.ч.1, 2 ст. 55 Конституції України.
Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваним, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.
У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Встановивши наявність порушеного права, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення (ч. 3 ст.267 ЦК України).
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:
1) має юридичний склад;
2) позначає сплив строку;
3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);
4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;
5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;
6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
І в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.
Тому, при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу.
Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися Боржник в особі уповноваженого органу.
При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах.
Правильність наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції частини першої статті 261 ЦК України, в основу якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.
Аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.
Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.
При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.
Відповідно до частини восьмої статті 261 ЦК України винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Відхід від наведеної позиції щодо правил визначення початку перебігу позовної давності у спорах у справах про банкрутство при зверненні боржника/арбітражного керуючого до суду з вимогами про захист цивільного права або інтересу боржника означав би не передбачене законом, а тому безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням одночасно боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.
Відповідно до ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
При цьому правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Отже, з огляду на викладене щодо позовної давності за вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Тобто, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 11.02.2020 справа № 10/5026/995/2012).
Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
З огляду на зазначене, діяльність підприємства-банкрута переходить на стадію припинення.
Як вже зазначалось, постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 боржника визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру.
Пред`явлення позову як самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
В силу норм Закону про банкрутство, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб`єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.
Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа про його призначення.
Відтак, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо.
При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.
У ході ліквідаційної процедури КВЖРЕП №10 по справі №4/44-Б повноваження ліквідатора виконували три арбітражні керуючі:
Стефанюк М.С. з 03.11.2011 по 29.11.2012;
Довжаниця О.С. з 29.11.2012 по 13.12.2016;
Пилипенко М.М. з 20.02.2018 по теперішній час.
Відповідно до матеріалів справи ліквідатору Стефанюку М.С. (попередній ліквідатор) стало відомо про відсутність майна у ліквідаційній масі, що викликало необхідність оцінки фінансового стану боржника з одночасним встановленням наявності (чи відсутності) вини учасників товариства та його керівника у доведенні боржника до банкрутства.
Відтак, в межах здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий (ліквідатор) встановив наявність порушеного права кредиторів та підстави для звернення до суду з позовними вимогами на їх захист (03.11.2011 розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. було проведено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 на предмет дій доведення до банкрутства, за результатами якого складено висновок).
З урахуванням приписів ст. 253 ЦК України початок перебігу трирічного строку позовної давності розпочався на наступний день після 03.11.2011.
Матеріалами справи підтверджується, що арбітражний керуючий (ліквідатор) звернувся до суду з даним позовом лише у червні 2019, тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.
Жодних підстав, які б обґрунтовували чому позивач (ліквідатор) раніше не скористався своїм правом на пред`явлення позову до суду позивачем (ліквідатором) в судовому засіданні не було наведено.
Встановлено, що попередній ліквідатор Довжаниця О.С. у квітні 2016 звертався до суду із заявою до відповідача про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, а у листопаді 2016 з заявою до відповідача про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, однак на момент звернення трирічний строк позовної давності вже закінчився.
Відтак, судом встановлено відсутність обставин, що переривають перебіг строку позовної давності.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права позивача, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв`язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
Як убачається із матеріалів справи, клопотання про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем не надавалось.
Однак, слід зазначити, що Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.
Відтак, суд самостійно розглядає поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд встановив відсутність доказів того, що вживалися будь-які заходи для реалізації свого права на звернення до суду протягом трьох років після 03.11.2011 року. Обставин переривання або зупинення строку позовної давності судом не встановлено.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та аналізуючи питання поважності причин пропуску строку позовної давності через приписи Закону про банкрутство, суд приходить до висновку, що ліквідатором як позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.
Також слід зазначити, що вимоги у даній справі не підпадають під дію ч.3 ст.19 Закону про банкрутство, яка передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, оскільки не є вимогами кредитора до боржника, а окремим позовом боржника до особи - учасника у справі про банкрутство останнього.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
Частиною 1 статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу частини першої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з приписами частини першої ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За умовами статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
Оскільки суд прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ліквідатора КВЖРЕП № 10 до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, то заява Житомирської міської ради про застосування строків позовної давності не застосовується.
Щодо судових витрат, суд зазначає про те, що чинним законодавством України не передбачено сплату судового збору за розгляд господарським судом вимог про стягнення на користь боржника субсидіарної відповідальності, тому питання в цій частині розгляду не підлягає.
Керуючись статтями 2, 7, 60 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 232-235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -
УХВАЛИВ:
1. В задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2 052 149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та підлягає оскарженню.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 та підпунктом 17.5 підпункту 17 пункту 1 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту ухвали: 19.10.2020.
Суддя Гнисюк С.Д.
Суд | Господарський суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 13.10.2020 |
Оприлюднено | 20.10.2020 |
Номер документу | 92285280 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Житомирської області
Гнисюк С.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні