Постанова

від 16.12.2020 по справі 4/44-б (906/811/20)

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 4/44-Б (906/811/20)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. (повний текст - 19.10.2020р.) у справі №4/44-Б (906/811/20) (суддя Гнисюк С.Д.)

за позовом Ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. (м. Житомир)

до Житомирської міської ради (м.Житомир)

про стягнення 2052149,53грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10

у межах справи №4/44-Б

за заявою Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області

до Комунального виробничого житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства №10

про банкрутство

за участю представників:

Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни - Кошліченко В.С., довіреність № б/н від 02.01.2020р.,

Житомирської міської ради - Григорчук Н.І., довіреність №66/30 від 31.01.2020р.,

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №4/44-Б про визнання банкрутом Комунальне виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство №10 (суддя Костриця О.О.).

Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011р., зокрема, визнано банкрутом Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство № 10 (м.Житомир); відкрито ліквідаційну процедуру.

06.06.2019р. до Господарського суду Житомирської області звернувся ліквідатор Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. з позовною заявою до Житомирської міської ради про стягнення 2052149,53 грн. субсидіарної відповідальності.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019р. (суддя Костриця О.О.), у задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 - Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2052149,53грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020р., апеляційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019р. у справі №4/44-Б - залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 року по справі №4/44-Б - залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.06.2020р. касаційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко М.М. задоволено частково; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019р. та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020р. у справі №4/44-Б скасовано; постановлено - справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

За результатами нового розгляду, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. у справі №4/44-Б(906/811/20) відмовлено в задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2052149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни - звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№3111/20 від 06.11.2020р.).

В скарзі апелянт звертає увагу, що суд в ухвалі зазначає, що нібито не надано доказів, що банкрута по суті свого існування було засновано як змішане підприємство. Хоча в дійсності в якості доказу цього було надано статут, за яким фактично частина майна підприємства, за рахунок обслуговування якого підприємство отримувало доходи, було закріплено за підприємством на праві оперативного управління, як за некомерційним комунальним підприємством. Таким чином, судом під час винесення ухвали не застосовано та неправильно застосовані норми, які підлягали застосуванню, а саме ст.ст.77, 78, 136 ГПК України та ст.26 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Суд в рішенні зазначає про відсутність складу злочину доведення до банкрутства, відповідальність за яке встановлена нормами ст. 219 Кримінального кодексу України, в діях Житомирської міської ради з посиланням на матеріали справи, у тому числі з посиланням на звернення до прокуратури та факт відмови в порушенні кримінальної справи. При цьому, в подальшому суд зазначає, що законодавство не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності, на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.

Апелянт звертає увагу, що Верховний Суд послідовно викладав позиції стосовно покладення субсидіарної відповідальності в порядку Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом на третіх осіб за відсутності вироку у кримінальній справі щодо цих осіб (про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення) в постановах від 30.01.2018р. у справі №923/862/15, від 28.08.2018р. у справі №1099/13, від 18.10.2018р. у справі №923/1297/14 від 05.02.2019р. у справі №923/1432/15, від 03.09.2019р. у справі №923/1494/15, від 20.10.2019р. у справі №927/1124/16.

Скаржник вважає, що під час винесення оскаржуваної ухвали Господарським судом Житомирської області проігноровано практику Європейського суду з прав людини було, чим порушено вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та вимоги самої постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №4/44-6.

Не погоджується з висновком суду, що дії Житомирської міської ради не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток.

На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. та прийняти нове рішення, яким позовну заяву Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 задовольнити, стягнути з Житомирської міської ради, з будь-якого рахунку, виявленого в ході виконання судового рішення, на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 2052149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням до банкрутства, стягнути з відповідача судові витрати. Просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.

Матеріали апеляційної скарги надійшли безпосередньо на адресу апеляційного господарського суду 06.11.2020р.

Листом №4/44-Б(906/811/20)/5916/20 від 06.11.2020р. матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.

Належним чином оформлені матеріали справи №4/44-Б(906/811/20) надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 16.11.2020р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020р. поновлено Комунальному виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному підприємству №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. у справі №4/44-Б(906/811/20), відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 16.12.2020р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Роз`яснено учасникам провадження про їх право у строк до 07.12.2020р. подати до суду письмові відзиви на апеляційну скаргу з доказами надсилання сторонам копій відзиву та доданих до нього документів.

01.12.2020р. (вх.№7981/20) на адресу суду від Житомирської міської ради надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

Житомирська міська рада вважає законною та обґрунтованою ухвалу господарського суду Житомирської області та заперечує проти доводів апеляційної скарги ліквідатора КВЖРЕП №10.

Стверджує, що жодним належним доказом не підтверджено прийняття Житомирською міською незаконного рішення, що призвело до банкрутства КВЖРЕП №10.

Мета діяльності КВЖРЕП №10 була визначена статутом підприємства, а саме: одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт та надання послуг.

Серед іншого, КВЖРЕП №10 здійснювало обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належав до комунальної власності міста Житомира. Рішенням Житомирської міської ради від 28.05.2008р. №621 як власником житлового фонду функції з управління та утримання житлового фонду, який перебував на балансі КВЖРЕП №10, були передані ТОВ Керуюча компанія КомЕнерго-Житомир .

Рішення Житомирської міської ради не було визнано незаконним в судовому порядку, тому будь які висновки щодо неправомірності його прийняття є необґрунтованими, також як і висновки щодо доведення боржника до банкрутства засновником.

Враховуючи викладене, Житомирська міська рада вважає ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. щодо відмови в задоволенні позовної заяви ліквідатора КВЖРЕП №10 законною та обґрунтованою і просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 16.12.2020р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просить ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 задовольнити, стягнути з Житомирської міської ради, що розташована за адресою: м.Житомир, майдан ім.С.П.Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954, з будь-якого рахунку, виявленого в ході виконання судового рішення, на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Вітрука, 42/7, код ЄДРПОУ 13567330, грошові кошти в сумі 2052149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням до банкрутства.

Представник відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, такою, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Розгляд справи №4/44-Б до 21.10.2019р. здійснювався за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013р. (далі - Закон про банкрутство), тому розгляд заяви здійснюється з урахуванням його норм.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону про банкрутство, при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатором банкрута не було сформовано ліквідаційну масу. Наказ про проведення інвентаризації не видавався.

Необхідно зазначити, що з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006р. №14 (зі змінами) (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до Методичних рекомендацій, об`єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. Активами підприємства-боржника є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

В зазначених Методичних рекомендаціях доведення до банкрутства визначено як умисне, з корисних мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення уповноваженою особою дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої шкоди державі чи кредитору.

Одним із суб`єктів аналізу на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з доведення його до банкрутства, визначено зокрема, арбітражного керуючого.

Доказами наявності обставин доведення юридичної особи до банкрутства його засновниками, є, зокрема, висновок за результатами аналізу фінансово-господарського стану підприємства-боржника, який свідчить про наявність підстав доведення юридичної особи до банкрутства.

Тобто, докази встановлення обставин, зазначених в заяві, наявність вини засновників та причинно - наслідковий зв`язок з встановленими обставинами.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. було проведено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 на предмет дій доведення до банкрутства, за результатами якого складено висновок (т.1, арк.справи 20).

Відповідно до вказаного Висновку, починаючи з 2005 року Житомирська міська рада поступово і планомірно доводила дане підприємство до банкрутства, про що свідчить той факт, що міська рада без коливань надала згоду на порушення справи про банкрутство. Ліквідатор боржника Пилипенко М.М. також зазначає, що відповідно до зробленого розпорядником майна КВЖРЕП №10 Стефанюком М.С. в ході процедури розпорядження майном боржника звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (т.1, арк.справи 33-37) було встановлено, що основною причиною доведення підприємства до банкрутства є припинення фінансово-господарської діяльності його засновником.

Одночасно, слід зазначити, що ліквідаторами КВЖРЕП №10 по справі аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 не проводився.

Методичними рекомендаціями також визначено типову структуру звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства, яка включає: загальну характеристику підприємства; оцінку підприємства з позиції неплатоспроможності (оцінка фінансового стану підприємства; аналіз фінансових факторів, що призвели до неплатоспроможності, та визначення можливості санації підприємства; аналіз необоротних активів; аналіз оборотних активів; аналіз власних оборотних засобів; поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій; аналіз об`єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення); оцінку резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (визначення ознак фіктивного банкрутства, визначення ознак дій з доведення до банкрутства; визначення ознак дій з приховування банкрутства; визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності); загальні висновки (в тому числі про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства) та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.

Також, Методичними рекомендаціями передбачено основні показники, коефіцієнти, що визначають фінансово-господарський стан підприємства, та які мають бути відображені у звіті.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. висновок щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 зазначеним вище Методичним рекомендаціям не відповідає за формою та змістом. У наведеному висновку не проведено поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій.

Основними джерелами інформації для проведення аналізу є: установчі документи підприємства (засновницький договір, статут), а також довідка про включення до ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстр власників акцій (за наявності); баланс підприємства (форма №1, для суб`єктів малого підприємництва - форма №1-м); звіт про фінансові результати (форма №2, для суб`єктів малого підприємництва - форма №2-м); звіт про рух грошових коштів (форма №3); звіт про власний капітал (форма №4); примітки до річної фінансової звітності (форма №5); звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма №11-ОЗ); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма №1-інновація); звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); звіт з праці (форма №1-ПВ); звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма №1-ПВ (умови праці)); звіт про використання робочого часу (форма №3-ПВ); звіт про виробництво промислової продукції (форма №1П-НПП); інша інформація, необхідна для проведення аналізу та виявлення резервів виробництва.

Під час проведення аналізу використовуються показники згідно з переліком, визначеним у додатку 1. Система показників оцінки фінансово-господарського стану підприємства наведена у додатку 2. За результатами проведення аналізу складається звіт за формою згідно з додатком 3.

Проте, розпорядник майна Стефанюк М.С. у поданому висновку не вказує, що аналізував дані документи.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновок розпорядника майна Стефанюка М.С. щодо виявлення ознак доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 не є належним та допустимим доказом у даній справі.

Колегія суддів погоджується, що поданий розпорядником майна Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності в частині визначення ознак дій з доведення до банкрутства неплатоспроможного КВЖРЕП №10 (т.1, арк.справи 33-37) також не відповідає положенням Методичних рекомендацій, з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.2 Методичних рекомендацій, визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.

У ході визначення ознак дій з доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу.

Рівень забезпечення зобов`язань кредиторів характеризується такими показниками: забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань); забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника); розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов`язань).

Під час визначення ознак дій з доведення до банкрутства заповнюється таблиця 26 "Показники для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства".

У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з`ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.

Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема: підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необґрунтованої виплати грошових коштів, необґрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.

Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.

Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками: зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціни реалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції органу, уповноваженого управляти майном); продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав (наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою; тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально застарілої продукції; продаж продукції, що не користується попитом; продаж товарних залишків готової продукції для перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж товарних залишків (сезонної продукції) у зв`язку із закінченням сезону тощо); у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності; необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.

Отже, аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 мав здійснюватися за період з листопада 2007 року по листопад 2010 року, зважаючи на обставини порушення справи про банкрутство КВЖРЕП №10 ухвалою суду від 05.11.2010р.

Всупереч наведеному, розпорядником майна було здійснено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 за період 2008-2011 роки.

Крім цього, як вбачається зі змісту Звіту розпорядника майна Стефанюка М.С. за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 стосовно "Визначення ознак доведення до банкрутства", проведеним аналізом встановлено:

- забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань) станом на 01.01.2011р., становить 84,28%, в порівнянні з 01.01.2008р. зріс на 2,8%;

- забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника) станом на 01.01.2011р. становить 0,43 в порівнянні з 01.01.2008р. зменшився на 0,36;

- розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов`язань) на 01.01.2011р. в порівнянні з 01.01.2008р. зріс на 10775,0 тис.грн і становить 145477,0 тис.грн.

З вищевикладеного вбачається, що лише один з показників для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства періоду, який аналізувався розпорядником майна, характеризується погіршенням, а саме, забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами. Тоді як, спостерігалась тенденція зросту показника забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами та розміру чистих активів.

Індикатором доведення боржника до банкрутства є погіршення рівня всіх вищезазначених показників.

З врахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поданий розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного КВЖРЕП №10 також не є належним та допустимим доказом доведення боржника до банкрутства.

Методичні рекомендації за своєю правовою природою носять рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер, тобто у даному випадку звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника не обмежує суд у з`ясуванні обставин, які свідчать про доведення до банкрутства та наявність або відсутність підстав для покладення на власника підприємства субсидіарної відповідальності, за його зобов`язаннями.

Одночасно, серед дій, пов`язаних із банкрутством суб`єкта підприємницької діяльності та які переслідуються у кримінальному порядку, є доведення до банкрутства, відповідальність за яке встановлена нормами ст.219 Кримінального кодексу України, вдповідно до якої доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Як вбачається із матеріалів справи, Господарським судом Житомирської області 08.11.2011р. на адресу Прокуратури Житомирської області було направлено повідомлення щодо виявленого факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою.

В подальшому Прокуратурою м.Житомира листом №8242вих від 05.12.2011р., було повідомлено суд, що проведення перевірки по факту доведення до банкрутства КВЖРЕП №10 його засновником - Житомирською міською радою доручено Корольовському РВ УМВС України в Житомирській області.

Постановою Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області від 07.12.2011р. було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Житомирської міської ради за відсутністю в їх діянні складу злочину передбаченого ст.219 КК України. Докази, що вищезазначена постанова Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області була скасована, відсутні.

При цьому, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, а тому законодавство не обмежує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.

Перевіривши наявність загальних умов для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом про банкрутство, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 619 Цивільного кодексу України встановлено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно ч.5 ст.24 Господарського кодексу України, органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Як встановлено ст.211 Господарського кодексу України, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб`єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов`язань перед кредиторами, включаючи зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб`єкта (досудова санація).

Згідно ч.1 ст.215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.

З вищевикладеного можна дійти до висновку, що після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, до поки такі особи не доведуть протилежного.

Разом з тим, у положеннях ст.25 Закону про банкрутство визначено, що одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута.

Слід зазначити, що можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута.

З наведеного, можна дійти до висновку, що виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених ст.25 Закону про банкрутство.

Приписи ст.25 Закону про банкрутство, не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.

Саме детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Аналіз положень, дає підстави дійти до висновку, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Тобто, окремим складом, що визначений законодавцем в якості підстави для покладення на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність, є винні дії тих осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. На засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Умовою застосування такої відповідальності є доведення існування таких обставин: наявність у відповідного суб`єкта права давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії; здійснення дій, які свідчать про використання такого права чи можливості; причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та наявністю стану стійкої неспроможності; недостатність майна банкрута для розрахунків із кредиторами, а також наявність вини.

Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невинуватості: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

На відміну від кримінального права, у праві цивільному діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов`язання, вважається винною, поки не доведе відсутності своєї вини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 23.01.1992р. №45 вирішено, зокрема, затвердити статут Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10, зареєструвати Виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10.

У подальшому Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №10 змінено найменування на КВЖРЕП №10. Нова редакція статуту КВЖРЕП №10 затверджена сесією Житомирської міської ради 25.06.2001р. та зареєстрована виконавчим комітетом Житомирської міської ради 28.08.2001р.

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 27.04.2007р. №223 вирішено, серед іншого, внести та затвердити доповнення до статуту КВЖРЕП №10, а саме - доповнити розділ 4 "Майно ВЖРЕП - 10" пунктом 4.7. в наступній редакції: "Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 92000,00 грн".

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.12.2007р. №504 вирішено, серед іншого, внести та затвердити зміни до статуту КВЖРЕП №10, а саме: пункт 4.7 розділу 4 "Майно підприємства" викласти в наступній редакції - "4.7. Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 181667,60грн.".

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.05.2008р. №621 вирішено, серед іншого, укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП №10 (т.1, арк.справи 21).

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 29.05.2009р. №978 надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом (т.1, арк.справи 14).

Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2010р., зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства №10.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 у справі №4/44-Б КВЖРЕП № 10 визнано банкрутом; відкрито його ліквідаційну процедуру.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 №120 дозволено КВЖРЕП № 10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №13, згідно з додатками 1,2 (т.1 а.с. 38).

Рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689, зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП № 10, у зв`язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2 100 323,20 грн.

КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством. Майно за таким підприємством має закріплюватися власником - Житомирською міською радою на праві господарського відання.

Відповідно до пункту 1.2. статуту КВЖРЕП №10 власником майна підприємства є Житомирська міська рада.

Метою діяльності підприємства є одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної, посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт, надання послуг (пункт 2.1. Статуту).

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (пункт 4.1. Статуту).

На самостійному балансі підприємства відображається також житловий та нежитловий фонд, переданий йому власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2. Статуту).

Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання (пункт 4.3. Статуту).

Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать статуту (пункт 4.4. Статуту).

На підставі статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з огляду на постанову Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011р. у справі №4/44-Б, рішення Житомирської міської ради від 25.05.2009р. №978 "Про надання згоди на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом" та клопотання КВЖРЕП №10 і КВЖРЕП №13, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012р. №120 "Про передачу житлового фонду та іншого майна Житомирської ради з балансу КВЖРЕП №10 на баланс КВЖРЕП №13" дозволено КВЖРЕП №10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс КВЖРЕП №13 згідно з додатками 1, 2.

КВЖРЕП №10 передано КВЖРЕП №13 житлові будинки згідно актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством. Майно за таким підприємством має закріплюватися власником - Житомирською міською радою на праві господарського відання.

Водночас, як було зазначено вище, відповідно до пункту 4.1. Статуту КВЖРЕП №10 майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (пункт 4.1. Статуту).

На самостійному балансі підприємства відображається також житловий та нежитловий фонд, переданий йому власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2. Статуту).

Отже, пунктом 4.2. Статуту КВЖРЕП №10 передбачено відображення окремо від інших цінностей житлового та нежитлового фонду переданого власником або уповноваженим органом для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження.

З огляду на викладене, житловий та нежитловий фонд боржника не входить до складу інших цінностей, не є майном КВЖРЕП №10 і тому не належить йому на праві повного господарського відання.

Таким чином, передача КВЖРЕП №10 житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури КВЖРЕП №13 здійснювалася на виконання вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство, відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012р. №120, прийнятого, зокрема, на підставі власних клопотань КВЖРЕП №10 та КВЖРЕП №13.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018р. (суддя - Костриця О.О.), залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019р., за результатами розгляду заяви КВЖРЕП №10 до Житомирської міської ради про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, у межах справи №4/44-Б встановлено, про відсутність на балансі КВЖРЕП №10, та закріпленого за ним уповноваженим органом (власником) на праві господарського відання, нежитлового фонду, окрім, житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, згідно із ч.1 ст. 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи №4/44-Б про банкрутство КВЖРЕП №10, ліквідатором у справі про банкрутство боржника наказ про формування ліквідаційної маси не видавався.

Вищевикладене свідчить про відсутність у боржника майнових активів, які належать йому на праві власності або повного господарського відання, окрім, житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури, які відповідно до ст.26 Закону про банкрутство в будь-якому випадку не могли бути включені до ліквідаційної маси та використані для погашення заборгованості перед кредиторами боржника.

Відтак, передача КВЖРЕП №10 житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури КВЖРЕП №13 здійснювалася на виконання вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012р. №120, прийнятого, зокрема, на підставі власних клопотань КВЖРЕП №10 та КВЖРЕП №13.

Одночасно, відповідно до рішення Житомирської міської ради від 28.05.2008р. №621, було вирішено укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансах КВЖРЕП №№10,12.

Таким чином, Житомирська міська рада скористалася своїми правами власника житлового фонду, який перебував на балансі боржника, прийнявши рішення №120 від 21.03.2012р. про передачу його від боржника іншій юридичній особі та надавши відповідно до рішення №621 від 28.05.2008р. ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частину житлового фонду, який перебував на балансі боржника.

Приписами статей 142-146 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

Згідно з частинами 5-8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 24 Господарського кодексу України встановлено, що управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб`єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Суб`єктами господарювання комунального сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб`єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Наведені норми кореспондуються із положеннями статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно тощо, а також інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями Господарського кодексу України.

Згідно ч.5 ст.75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст.77 Господарського кодексу України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

У відповідності зі статтею 78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Частиною 9 статті 78 Господарського кодексу України передбачено, що збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

За змістом викладених норм передача майна, що перебуває в господарському віданні, з балансу одного комунального підприємства на баланс іншого комунального підприємства, що відбулася за актами приймання-передачі на підставі прийнятого в межах повноважень рішення органу місцевого самоврядування, який від імені та в інтересах територіальної громади, як власника відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, є майновою дією власника щодо розпорядження майном. (Висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 904/4928/17, постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі 927/1124/16 та у постанові від 10.03.2020 №902/318/16).

Водночас дії власника з розпорядження майном, переданим суб`єкту підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, можуть бути оскаржені з метою захисту суб`єктом своїх майнових прав на майно також від власника (частина четверта статті 136 ГК України).

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Тлумачення статей 74, 75 Господарського кодексу України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина 7 статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

КВЖРЕП №10 є комунальним комерційним підприємством.

У зв`язку із викладеним слід дійти до висновку про те, що на житловий та нежитловий фонд не поширюються права боржника розпоряджатись цим майном у розумінні статей 317, 319 Цивільного кодексу України, зокрема шляхом реалізації на аукціоні у межах ліквідаційної процедури боржника у справі про банкрутство задля задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог Закону про банкрутство.

Разом з тим, особливості розпорядження майном у справі про банкрутство врегульовані положеннями Закону про банкрутство.

Спір у даній справі за заявою ліквідатора боржника виник щодо суб`єкта субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, який є комерційним комунальним підприємством, а також щодо підстав для субсидіарної відповідальності Житомирської міської ради, як засновника боржника за його зобов`язаннями у справі про банкрутство.

Враховуючи зауваження та вимоги Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладені у постанові від 03.06.2020р. у справі №4/44-Б, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо з`ясування обставин можливості або неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства.

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.05.2008р. №621 вирішено, серед іншого, укласти договір між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП №10.

Зазначене рішення не було оскаржено та скасовано в установленому законом порядку, отже, є чинним.

При цьому, лист прокуратури м.Житомира вих.№6517 від 14.10.2011р. адресований Господарському суду Житомирської області, згідно якого рішення Житомирської міської ради №621 від 28.05.2008р. прийняте з порушенням норм законодавства, не є правовим актом, оскільки не містить у собі обов`язкових вказівок, які повинні виконувати учасники правовідносин.

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 29.05.2009р. №978 надано згоду на визнання КВЖРЕП №10 банкрутом.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 у справі №4/44-Б КВЖРЕП № 10 визнано банкрутом; відкрито його ліквідаційну процедуру.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.03.2012 №120 дозволено КВЖРЕП № 10 передати житловий фонд та інше майно Житомирської міської ради на баланс комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства №13, згідно з додатками 1,2.

Рішення про фактичне вилучення майна прийнято після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що відповідає вимогам Закону про банкрутство, так як житловий фонд до ліквідаційної маси не включається та перебував лише на балансі підприємства.

Рішення Житомирської міської ради №120 від 21.03.2012 є чинним.

Відповідно до п.2.1. Статуту КВЖРЕП №10, метою діяльності є одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, торгівельної, посередницької та інших видів діяльності, виконання робіт та надання послуг.

У п.2.2 Статуту наведено перелік видів діяльності КВЖРЕП №10, з метою одержання прибутку, з якого вбачається більше 20 видів.

Підприємницька діяльність як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, за визначенням, передбачає несення суб`єктом тягаря відповідальності за її наслідки. При цьому ризик у підприємництві існує лише у зв`язку із реалізацією конкретним суб`єктом свого права на здійснення підприємницької діяльності, а юридичного значення набуває при настанні негативних наслідків. Ризик може призводити як до отримання прибутків, так і спричиняти втрати, він впливає на рух майнових та/або фінансових потоків суб`єкта підприємництва, а також зміни в структурі активів такого суб`єкта.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що через вилучення майна (житловий фонд) за рішенням Житомирської міської ради (власника майна), за рахунок якого комунальне комерційне підприємство могло отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства - у КВЖРЕП №10 була інша можливість здійснення господарської діяльності задля одержання прибутку.

Факт укладення договору 28.05.2008р. між Житомирською міською радою та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, який знаходиться на балансі КВЖРЕП №10, не позбавляв керівника КВЖРЕП №10 проводити дії по оскарженню рішення міської ради про передачу житлового фонду, в т.ч. в разі неможливості підприємством здійснювати свою діяльність у зв`язку з вилученням майна.

Верховний Суд у постанові також поставив наступні питання: за умови вилучення майна, чи визначив власник майна для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, для захисту у такий спосіб інтересів кредиторів суб`єкта комерційної господарської діяльності; з`ясувати вжиття саме міською радою заходів по недопущенню банкрутства при загрозі неплатоспроможності та обачливості дій Житомирської міської ради, як засновника КВЖРЕП №10.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням сесії Житомирської міської ради від 27.04.2007р. №223 вирішено, серед іншого, внести та затвердити доповнення до статуту КВЖРЕП №10, а саме доповнити розділ 4 "Майно ВЖРЕП - 10" пунктом 4.7. в наступній редакції: "Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 92 000,00 грн".

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28.12.2007р. №504 вирішено, серед іншого, внести та затвердити зміни до статуту КВЖРЕП №10, а саме: пункт 4.7 розділу 4 "Майно підприємства" викласти в наступній редакції - "4.7. Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд у розмірі 181667,60грн".

З метою забезпечення ліквідації КВЖРЕП №10 та з метою забезпечення виконання вимог кредиторів, ліквідатор звертався до Житомирської міської ради листом №25/131 від 16.06.2014р. з проханням розглянути можливість виділення коштів з міського бюджету в сумі 1918655,60грн.

Рішенням Житомирської міської ради від 18.06.2014р. №689, зокрема, внесено та затверджено зміни до статуту КВЖРЕП №10, у зв`язку з чим, викладено пункт 4.7 статуту в наступній редакції: Для забезпечення діяльності підприємства власником створюється статутний фонд в розмірі 2100323,20 грн. (на суму більшу ніж кредиторська заборгованість) .

Відповідно до ст.78 Господарського кодексу України, статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Статутний фонд - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Статутний фонд комунального підприємства - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження

Джерелом формування статутного фонду державного підприємства є кошти, які належать державі.

Тобто Житомирська міська рада, з метою фінансової підтримки боржника, і як наслідок погашення його кредиторської заборгованості, вчиняла дії направлені на поповнення статутного фонду комунального підприємства.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, Житомирська міська рада визначила для боржника поряд з іншими видами його діяльності, закріпленими статутом підприємства (інші способи отримання прибутку), спосіб та джерела погашення заборгованості перед кредиторами - поповненням статутного фонду, що є заходом по недопущенню банкрутства КВЖРЕП №10.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014р. №689 щодо виділення коштів статутного фонду КВЖРЕП №10 в розмірі 2100323,20 грн не виконано.

Згідно листа виконавчого комітету Житомирської міської ради №1385 від 07.08.2014р. повідомляється про те, що на розгляд постійної комісії Житомирської міської ради з питань бюджету, комунальної власності за залучення інвестицій було внесено питання виділення коштів на погашення заборгованості по податках, зборах та єдиному внеску по підприємствах - банкрутах. Проте, рішення не прийняте.

Тобто, фактичне поповнення статутного фонду не відбулося.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону про банкрутство, ліквідатор, зокрема, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Докази проведення ліквідатором всіх можливих заходів щодо фактичного виділення засновником коштів на виконання рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014 №689, в матеріалах справи відсутні.

В разі вжиття ліквідатором всіх можливих заходів з поповнення статутного фонду банкрута на виконання рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014р. №689, існує вірогідність наявності коштів для погашення вимог кредиторів.

Невжиття всієї повноти дій ліквідатором унеможливлює вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності, в т.ч. щодо визначення розміру останньої.

Крім цього, згідно з ч.ч.1, 3 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, ані статутом заявника, ані нормами господарського та цивільного законодавства України, які, зокрема, регулюють діяльність комунальних підприємств, таких випадків не передбачено.

Щодо з`ясування наявність або відсутність: стабільного та послідовного збільшення зобов`язань боржника перед кредиторами після вилучення у боржника за рішенням власника частини майна; істотного збільшення заборгованості саме після вилучення у боржника майна за рішенням власника; наявність інших об`єктів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси боржника та за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, в матеріалах справи наявні баланси КВЖРЕП №10, а саме за:

- 2009р. (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 136376,00грн - 150857,00грн.

- 2010р. - (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 150857,00грн. - 153737,00грн.

- 2011р. - (баланс (активи і пасив на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду)) - 153737,00грн.- 147224,00грн.

Тобто інформація про фінансовий стан та заборгованість за 2007 рік в матеріалах справи відсутня.

Також в матеріалах справи наявні звіти про фінансові результати за 2008, 2009, 2010 роки.

Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Мінфіну України від 07.02.2013р. №73:

- баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.

- звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід.

Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Підприємства, які складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, складають проміжну фінансову звітність, яка охоплює відповідний період (І квартал, перше півріччя, дев`ять місяців), наростаючим підсумком з початку звітного року у складі балансу та звіту про фінансові результати.

У балансі відображаються активи, зобов`язання та власний капітал підприємства. У випадках, передбачених нормативно-правовими актами, складається окремий баланс. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформація про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов`язання у рівній сумі) не наводиться.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Отже, у зв`язку з відсутністю інформації щодо заборгованості КВЖРЕП №10 за 2007 та попередні роки суд не може встановити чи відбулось після вилучення майна (житлового фонду), яке фактично передано було у 2012 році, стабільного та послідовного збільшення зобов`язань боржника перед кредиторами.

З балансів підприємства за 2009-2011 роки не вбачається істотного збільшення заборгованості.

З огляду на викладене дії Житомирської міської ради не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток.

Тому Господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для покладення субсидіарної відповідальності на Житомирську міську раду.

Господарським судом Житомирської було враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.

Щодо заяви Житомирської міської ради про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

І в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

Тому, при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Тобто, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 11.02.2020 справа № 10/5026/995/2012).

Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

З огляду на зазначене, діяльність підприємства-банкрута переходить на стадію припинення.

Як вже зазначалось, постановою Господарського суду Житомирської області від 03.11.2011 боржника визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру.

Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа про його призначення.

Відтак, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо.

При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.

У ході ліквідаційної процедури КВЖРЕП №10 по справі №4/44-Б повноваження ліквідатора виконували три арбітражні керуючі: Стефанюк М.С. з 03.11.2011р. по 29.11.2012р.; Довжаниця О.С. з 29.11.2012р. по 13.12.2016р.; Пилипенко М.М. з 20.02.2018р. по теперішній час.

Відповідно до матеріалів справи ліквідатору Стефанюку М.С. (попередній ліквідатор) стало відомо про відсутність майна у ліквідаційній масі, що викликало необхідність оцінки фінансового стану боржника з одночасним встановленням наявності (чи відсутності) вини учасників товариства та його керівника у доведенні боржника до банкрутства.

Відтак, в межах здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий (ліквідатор) встановив наявність порушеного права кредиторів та підстави для звернення до суду з позовними вимогами на їх захист (03.11.2011 розпорядником майна боржника Стефанюком М.С. було проведено аналіз фінансово-господарського стану КВЖРЕП №10 на предмет дій доведення до банкрутства, за результатами якого складено висновок).

З урахуванням приписів ст. 253 ЦК України початок перебігу трирічного строку позовної давності розпочався на наступний день після 03.11.2011.

Матеріалами справи підтверджується, що арбітражний керуючий (ліквідатор) звернувся до суду з даним позовом лише у червні 2019, тобто поза межами встановленого ст.257 ЦК України строку позовної давності.

Жодних підстав, які б обґрунтовували чому позивач (ліквідатор) раніше не скористався своїм правом на пред`явлення позову до суду позивачем (ліквідатором) в судовому засіданні не було наведено.

Встановлено, що попередній ліквідатор Довжаниця О.С. у квітні 2016 звертався до суду із заявою до відповідача про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, а у листопаді 2016 з заявою до відповідача про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно, однак на момент звернення трирічний строк позовної давності вже закінчився.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів констатує факт відсутності доказів того, що вживалися будь-які заходи для реалізації свого права на звернення до суду протягом трьох років після 03.11.2011р. Обставин переривання або зупинення строку позовної давності не встановлено.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та аналізуючи питання поважності причин пропуску строку позовної давності через приписи Закону про банкрутство, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ліквідатором як позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Також слід зазначити, що вимоги у даній справі не підпадають під дію ч.3 ст.19 Закону про банкрутство, яка передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, оскільки не є вимогами кредитора до боржника, а окремим позовом боржника до особи - учасника у справі про банкрутство останнього.

Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України).

З огляду на викладене Господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 Пилипенко М.М. до Житомирської міської ради про стягнення 2052149,53 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки суд дійшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ліквідатора КВЖРЕП №10 до Житомирської міської ради про стягнення 2052149,53 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, то заява Житомирської міської ради про застосування строків позовної давності не застосовується.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. у справі №4/44-Б(906/811/20) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни - без задоволення.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №10 в особі ліквідатора Пилипенко Маргарити Миколаївни на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.10.2020р. у справі №4/44-Б(906/811/20) - залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 21.12.2020р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.