Рішення від 07.10.2020 по справі 910/328/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2020Справа № 910/328/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Чернігівгаз

до Акціонерного товариства Укртрансгаз

про визнання недійсним договору на транспортування природного газу

Представники учасників справи:

від позивача: Вознюк Є.В.;

від відповідача: Онищенко І.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" (надалі також - "АТ "ОГС "Чернігівгаз"") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним Договору транспортування природного газу від 17.12.2015 року № 1512000712 (надалі також - "Договір"), укладеного між вказаними сторонами.

Позов мотивований тим, що сторонами не укладено до Договору, який є типовим, три додатки, у зв`язку з чим, на думку позивача, сторони правочину не досягли згоди щодо усіх його істотних умов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/328/20, розгляд якої вирішено здійснювати в загальному позовному провадженні.

Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі також - "ГПК України"), подав до суду відзив, яким просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову АТ "ОГС "Чернігівгаз". Разом з цим, відповідач у відзиві зазначає, що спірний Договір укладено з дотриманням норм цивільного законодавства, а його умови відповідають тим, що містилися в типовому договорі, в редакції, на момент вчинення оспорюваного правочину.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, зміст якої зводиться до того, що додатки 1 і 2 до Договору є його невід`ємними частинами, а їх непідписання вказує на те, що сторонами не погоджено предмет оспорюваного правочину. Також у відповіді зазначається, що додаток № 3 до Договору відповідач надав позивачеві після звернення останнього з позовом до суду.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь, з яких вбачається посилання на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2017 року у справі № 927/823/16 та від 14.06.2018 року у справі № 927/276/18, залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, в яких встановлено обставини щодо укладення спірного Договору та факт його виконання та дійсності.

17.03.2020 року до суду надійшла заява позивача від 16.03.2020 року № 18/75, якою останній змінив підстави позову. З цієї заяви вбачається, що позивач лише при розгляді справи № 927/1041/19 дізнався про існування додатку № 3 до Договору та отримав його копію. Позивач зазначає, що має сумнів щодо дійсності додатку № 3 та існування його оригіналу. Такі припущення мотивовані відсутністю в цьому додатку підпису особи - голови правління позивача, яким підписано спірний Договір, а міститься підпис, ймовірно, колишнього директора ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що технічний директор не мав повноважень на вчинення такого правочину, а також вказана особа на момент укладання спірного Договору не перебувала в трудових відносинах АТ "ОГС "Чернігівгаз".

В судовому засіданні, яке відбулося 16.06.2020 року судом прийнято заяву позивача від 16.03.2020 року № 18/75 про зміну підстав позову до розгляду. В цьому ж судовому засіданні судом також оглянуто наданий на виконання ухвали суду від 18.03.2020 року представником відповідача додаток № 3 до Договору.

Враховуючи зміну підстав позову, відповідачем подано до суду письмові пояснення, до яких додано докази, які, за твердженнями відповідача, свідчать про схвалення позивачем додатку № 3 та виконання сторонами спірного Договору, а тому не можна вважати його неукладеним.

Від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній вважає позовні вимоги обґрунтованими, оскільки додатки №№ 1 і 2 до спірного Договору неукладені, а додаток № 3 з боку позивача не погоджувався.

В судовому засіданні, яке відбулося 26.08.2020 року, судом ухвалено закрити підготовче засідання у цій справі та призначити справу до розгляду по суті на 15.09.2020 року.

03.09.2020 позивачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Судове засідання, призначене на 15.09.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 судове засідання у справі №910/328/20 призначено на 07.10.2020.

29.09.2020 відповідачем подані письмової пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2020 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2020 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 07.10.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (надалі також - "Оператор") та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (надалі також "Замовник") укладено договір транспортування природного газу від 17.12.2015 року № 1512000712, за яким Оператор надає Замовнику послуги транспортування природного газу (надалі - Послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлену в цьому договорі вартість таких Послуг.

Відповідно до п. 2.3 Договору послуги, які можуть бути надані замовнику за цим Договором:

- послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи;

- послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій;

- послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї.

Згідно з п. 2.4 Договору обсяг послуг, що надаються за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього Договору.

Додатки 1, 2, 3 є невід`ємною частиною цього Договору. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовником Послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (п. 2.8 Договору).

З п. 5.1 Договору вбачається, що порядок комерційного обліку природного газу (у тому числі приладового) та перевірки комерційних вузлів обліку, а також порядок приймання-передачі природного газу в точках входу / виходу до / з газотранспортної системи та визначення і перевірки параметрів якості в цих точках здійснюються сторонами відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, і який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1378/27823 (надалі також - "Кодекс газотранспортної системи") та з урахуванням цього Договору.

Відповідно до п. 5.4 Договору окремим додатком 3 до цього Договору між Оператором та Замовником, який є оператором газорозподільної системи / прямим споживачем / газовидобувним підприємством / виробником біогазу, інших видів газу з альтернативних джерел, визначається перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх фізичних точках входу / виходу до відповідного Замовника.

Як вбачається з п. 5.5 Договору, на кожну фізичну току входу / виходу до / з газотранспортної системи складається акт розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, який має містити схему потоків газу через вузол обліку природного газу (далі - ВОГ), його місце розташування на схемі, межу балансової належності та за необхідності схематичне позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки (далі - ЗВТ).

Згідно з п. 9.1 Договору у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу, відповідно до Кодексу газотранспортної системи в строк до двадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем, замовник зобов`язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу.

Цей Договір набирає чинності з дня його укладання на строк до 31.12.2016 року, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладання, а саме з 01.12.2015 року. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 17.1 Договору).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, у тому числі, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Крім того, частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Зі ст. 2 Закону України "Про ринок природного газу" вбачається, що правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергозбереження", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" "Послуги транспортування природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою на використання газотранспортної системи в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою через газотранспортну систему в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій; послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї.

Договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги) (п. 5 глави 1 розділу I Кодексу газотранспортної системи).

Отже, за змістом цих норм відносини між замовником та оператором газорозподільної системи є відносинами з надання послуг та регулюються відповідними нормами наведених законодавчих актів.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2497, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1383/27828, (далі - "Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2497") затверджено Типовий договір транспортування природного газу.

Спір у цій справі полягає у тому, що, на думку позивача, при укладенні Договору сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а тому цей правочин підлягає визнанню недійсним. На думку позивача, неузгодженість істотних умов Договору полягає у неукладені до нього сторонами додатку 1 (розподіл потужності), додатку 2 (транспортування) та додатку 3 (перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Так, як зазначалося вище, на переконання позивача, неукладення додатків до Договору є підставою для визнання його недійсним, оскільки такий правочин не відповідає правилам, передбаченим ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За приписом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідачем у спростування підстав позову надано суду додаток 3 до Договору, в якому сторонами встановлено Перелік газорозподільних станцій та комерційних вузлів обліку газу (ВОГ), фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу. Судом в судовому засіданні оглянуто оригінал вказаного додатку 3 до Договору, наданого представником відповідача на виконання ухвали суду від 18.03.2020 року.

Однак, щодо вказаного додатку 3 до спірного Договору позивач зазначає, що він підписаний з його боку особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто не була наділена позивачем необхідними повноваженнями на вчинення від його імені правочину.

Щодо вказаних доводів позивача суд зазначає.

Відповідно до положень ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з п.3.4 Постанови № 11 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Так, з п. 1 глави 2 розділу III Кодексу газотранспортної системи вбачається, що приймання-передача природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ). Комерційний вузол обліку природного газу (ВОГ) - вузол обліку, що застосовується для проведення комерційних розрахунків при визначенні об`єму (обсягу) транспортування (споживання/постачання) природного газу в точці комерційного обліку (п. 5 глави 1 розділу I КГС).

Згідно з п.п. 4 пункту 2 глави 7 розділу III Кодексу газотранспортної системи оформлення актів приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та суміжним газовидобувним підприємством, оператором суміжної системи або прямим споживачем здійснюється відповідно до вимог цього розділу, технічної угоди та з урахуванням, зокрема, такого: приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 5 глави 1 розділу XII Кодексу газотранспортної системи підписані щомісячні акти приймання-передачі газу відповідно до положень пункту 2 глави 7 розділу III цього Кодексу, що містять інформацію про щомісячні обсяги природного газу, визначені комерційними вузлами обліку у фізичних точках входу/виходу, поданого до газотранспортної системи, є основою для формування інформації, що передається оператору газотранспортної системи для здійснення ним алокації.

Алокація - обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників (п. 5 глави 1 розділу I КГС).

З п. 3 глави 1 розділу XII Кодексу газотранспортної системи вбачається, що для забезпечення належного виконання оператором газотранспортної системи процедури алокації оператори газорозподільних систем, суміжні газовидобувні підприємства, газовидобувні підприємства, підключені безпосередньо до газорозподільної системи, оператор газосховищ, оператор установки LNG зобов`язані надавати інформацію про обсяги подачі та/або відбору природного газу за формою оператора газотранспортної системи, розміщеною на його веб-сайті та у строки, визначені цим Кодексом. При цьому відповідальність за правильність наданої інформації несуть надавачі такої інформації.

Підтверджена номінація - підтверджений оператором газотранспортної системи обсяг природного газу замовника послуг транспортування, який буде прийнятий від замовника в точках входу до газотранспортної системи та переданий замовнику в точках виходу з газотранспортної системи у відповідний період (п. 5 глави 1 розділу I КГС)

Балансування системи - діяльність, яка здійснюється оператором газотранспортної системи в рамках надання послуг транспортування, що полягає у врівноваженні попиту та пропозиції природного газу у газотранспортній системі, що охоплює фізичне балансування та комерційне балансування (п. 5 глави 1 розділу I КГС). Комерційне балансування - діяльність оператора газотранспортної системи, що полягає у визначенні та врегулюванні небалансу, який виникає з різниці між обсягами природного газу, що надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, відібраного через точку виходу, у розрізі замовників послуг транспортування, що здійснюється на основі даних, отриманих у процедурі алокації (п. 5 глави 1 розділу I КГС).

Так, в матеріалах справи містяться інформація - Алокація (звіти) про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Чернігівгаз", між замовниками послуг транспортування (постачальниками), в тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів) за період часу: січень - листопад 2018 року. З вказаних звітів також вбачається, що відповідачем погоджено обсяг природного газу, відібраного з точки виходу позивача.

Крім того, в матеріалах справи містяться підписані з обох сторін спірного Договору та скріплені відбитками печаток акти приймання-передачі природного газу: два акти за березень 2019 року від 01.04.2019 року про прийняття позивачем 58 081 м 3 та 51 190 999 м 3 , за квітень 2019 року від 01.05.2019 року - 21 843 м 3 та від 02.05.2019 року - 24 335 135 м 3 , за травень 2019 року від 01.06.2019 року - 7 648 м 3 та акт від 2019 року - 11 588 975 м 3 , два акти за червень 2019 року від 01.07.2019 року про прийняття позивачем 3 702 м 3 та 9 400 682 м 3 природного газу.

Судом встановлено, що за вказаними актами позивач прийняв від відповідача газ, зокрема, через газорозподільні станції, які вказані у додатку 3 до Договору, та на яких встановлено комерційні ВОГ.

Також в матеріалах справи містяться акти розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, підписані представниками сторін справи, та реквізити яких зазначено в додатку 3 до спірного Договору. До цих актів додаються схеми розподілу меж обслуговування вихідних розподільчих газопроводів та точки передачі газу.

Крім того, як встановлено судом, АТ "Укртрансгаз" зверталося до господарського суду з позовом до АТ "ОГС "Чернігівгаз" про стягнення з останнього заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання за спірним у цій справі Договором транспортування природного газу від 17.12.2015 року № 1512000712.

Так у рішеннях Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2017 року у справі № 927/823/16 та від 14.06.2018 року у справі № 927/276/18, залишених без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено, що заборгованість в АТ "ОГС "Чернігівгаз" виникла перед АТ "Укртрансгаз" внаслідок несплати послуг останнього з балансування обсягів природнього газу, які надавалися на підставі спірного Договору. Тобто АТ "ОГС "Чернігівгаз" відібрано природного газу з газотранспортної системи більше, ніж закачено, чим допущено небаланс, який було врегульовано АТ "Укртрансгаз".

Суд зазначає, що заборгованість, заявлена до стягнення у справі № 927/823/16 в розмірі 48 645 555,92 грн за надані АТ "Укртрансгаз" в лютому, березні, червні, липні та серпні 2016 року послуги, фактично оплачена АТ "ОГС "Чернігівгаз" після звернення з позовом до суду.

Разом з цим, зі змісту судового рішення у справі № 927/276/18 вбачається, що заборгованість за аналогічні послуги балансування обсягів природного газу, надані відповідачем позивачеві у 2017 році, в загальному розмірі 232 108 517,69 грн також були погашені АТ "ОГС "Чернігівгаз" повністю, але до звернення з позовом по цій справі до суду.

При цьому суд враховує, що вказана заборгованість АТ "ОГС "Чернігівгаз" за спірним Договором була погашена перед АТ "Укртрансгаз" в межах, передбаченого Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20. Сторони на підставі вказаного Порядку, який визначав механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, здійснювали взаєморозрахунки до 01.01.2018 року.

Тобто з вказаних судових рішень вбачається, що заборгованість позивача, яка виникла внаслідок надання відповідачем послуг з балансування обсягів природного газу на підставі спірного Договору, фактично погашена за рахунок Державного бюджету України.

Відтак, виходячи з наведених вище доказів та правил, закріплених в Кодексі газотранспортної системи, суд дійшов висновку, що через газорозподільні станції та точки ВОГ, які вказані у додатку 3 до Договору, позивачем, зокрема, у періоди часу: січень - листопад 2018 року та березень - червень 2019 року отримано на підставі Договору послуги транспортування природного газу, надані відповідачем. Наведені обставини вказують на те, що додаток 3 до Договору, який, як зазначає позивач, підписано з його боку особою без наявності відповідних повноважень, фактично прийнято АТ "ОГС "Чернігівгаз" до виконання, тобто цей правочин позивачем схвалено, в розумінні ст. 241 ЦК України.

Зазначені обставини вказують на отримання позивачем у період часу з 2016 року по 2019 рік на підставі спірного Договору послуг відповідача з балансування обсягів природнього газу і транспортування газу - отримання газу через газорозподільні станції.

Крім того, матеріали справи не містять жодних зауважень, які б висловлювалися з боку позивача за весь час споживання послуг, що надаються відповідачем на підставі спірного Договору, щодо потужностей на точках входу та виходу природнього газу, а отже за таких обставин Договір є укладеним.

Отже, оскільки спірний договір транспортування газу фактично виконувався між сторонами, що не може свідчити про його неукладеність, а Додаток №3 до договору фактично схвалено позивачем внаслідок підписання актів приймання-передачі природного газу по комерційним ВОГ, які, зокрема, вказані і в Додатку №3, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Чернігівгаз .

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності (яка також була усно заявлена у судовому засіданні 07.10.2020) до позовних вимог позивача, суд зазначає таке.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий правовий висновок також зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку з необґрунтованістю, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Судом встановлено, що під час розгляду справи №927/670/17 (за позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління Чернігівнафтогаз до Публічного акціонерного товариства Чернігівгаз про визнання укладеним договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для власних потреб та технологічних втрат/витрат, обсягів розбалансування розподільчих підприємств на 2016-2017 роки) позивач у даній справі, заперечуючи проти задоволення позову, посилався вже на наявність у нього укладеного з Акціонерним товариством Укртрансгаз договору транспортування.

Таким чином, дії позивача, який стверджує про неукладеність та недійсність Договору №1512000712 транспортування природного газу від 17.12.2015 в межах даної справи, суперечать його попередній поведінці в межах справи №927/670/17 та є недобросовісними.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "ОГС "Чернігівгаз".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 19.10.2020.

Суддя О.М. Спичак